Донатити й допомагати: громадська діячка Наталя Тищук розповіла про евакуацію та допомогу жінкам

Семаковська Тетяна 17:46, 12 Квітня 2023

БАХМУТ 24 2 62318Наталя Тищук родом з Єнакієво, в дитячі роки разом з батьками вона мешкала в селі Різниківка Бахмутського району. До міста їздила часто, каже співрозмовниця, адже там жили родичі. В Соледар жінка переїхала в 2010 році, тут народилися діти пані Наталії. Рідне ж місто героїні, Єнакієво — опинилось під контролем терористів з 13 квітня 2014 року, на шостий день після проголошення так званої «ДНР». На жаль, до Соледару теж добрався «русский мир», тож довелося евакуюватися. Зараз, Наталя працює, волонтерить й вважає, що головне зараз — допомагати нашій армії.

Школа в Соледарі

Коли почалася війна в 2014 році Наталя Тищук пригадує, що місто Соледар стало прихистком для сотні біженців. Вже тоді люди зі Сходу вперше втратили свої домівки. В Соледарі, каже волонтерка, організували імпровізований штаб в школі, куди зносили необхідні речі для людей небайдужі містяни. На той час донеччанка якраз працювала в навчальному закладі.

242789143 2638284399812297 4520037243749360346 n b8e58

Допомога, яку пані Наталя роздавала для ВПО. Фото: Фейсбук

«Ми тоді бачили першу хвилю переселенців, коли почалася війна. З Донецька до нас почали їхати люди. В школі, тоді пригадую закликали приносити речі для них, людей приймали, допомагали із першим необхідним. Також збирали кошти на харчування дітям біженців, вони потім могли їсти у шкільній їдальні», — каже діячка.

Власне, з цього й почалася історія волонтерства, далі жінка почала брати участь в грантових програмах від ООН. В Соледарі за ініціативи героїні була створена програма «Соціальна шафа».

«Це був такий контейнер для збору речей, який стояв біля ЦНАПУ й шафи. Щоб люди не відчували себе приниженими, не рилися в ящиках на колінах, шукаючи необхідне, а могли спокійно вибрати собі те, що потрібно», — згадує Наталя Тищук.

Масштаби війни в 2014 та 2022 році кардинально інші

164003261 1304557409918406 1109934275870008229 n 436d4

Наталя Тищук. Фото: Фейсбук

Війна в 2014 році та війна в 2022 році мають зовсім інші масштаби вважає героїня, й порівнювати це неможливо. В свідомості людей також змінилося чимало, українці більше допомагають.

Читайте також: Соледар — місто каштанів й абрикосів: волонтерка Тетяна Кваша розповіла про життя спочатку

Приблизно, з 2017 року волонтерці почав допомагати Благодійний Фонд «Чисті серцем». Це були  продуктові набори, канцтовари для дітей пільгових категорій дітей. Коли ж почався коронавірус, фонд забезпечував засобами індивідуального захисту, також допомагали з технікою для шкіл громади, пригадує пані Наталя.

Територія жінок Донеччини та мовне питання

240090585 1407683549605791 5378733868440339202 n c2255

Наталя Тищук у вишиванці. Фото: Фейсбук

В Україні вже декілька років працює громадська організація «Територія жінок» —  яка гуртує активних жінок разом. ГО допомагає вимушено переміщеним людям, адаптуватися до нового життя.

Зараз основне завдання жінок, впевнена волонтерка, зберегти життя дітей та вберегти їх від війни. Діти донеччанки вже ходять до місцевої Коломийської школи, мовних проблем у них не було, адже з дитинства вони розмовляли українською. Пані Наталя каже, що ще її бабуся разом зі своїми подругами співала українські пісні.

 «Все село слухало тих пісень й любило, як вони заводять», пригадує пані Наталія.

99299811 706768953391925 6149032663966547968 n f7e5d

Пані Наталя з донькою. Фото: Фейсбук

«Переходити на українську мову варто. Дітям це набагато легше зробити, вони швидше адаптуються, мої вже навіть знають місцеву говірку за понад рік відвідування коломийського ліцею. Дорослим перехід на українську може бути важчий, але слід пробувати», — каже співрозмовниця.

Перебуваючи в евакуації донеччанка часто бачить похорони полеглих героїв, яких привозять зі Сходу в останню путь, вона, як і всі, вшановує загиблих: 

«Боляче усвідомлювати, що людина полягла поряд з твоєю домівкою — в бою за нашу Донеччину».

Жінка запевняє, дуже боляче розуміти, що в Україні гинуть талановиті, розумні та свідомі особистості, які за інших обставин мали б робити зовсім інший вклад в історію України, зокрема й культурний.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]