Днями на угорському телебаченні вийшла прем’єра документального фільму «Пункт незламності — Бахмут». Режисер стрічки Олександр Качура знімав його близько трьох місяців, однак далеко не всі кадри ввійшли в сюжет. Як знімали фільм, що думає про Бахмут режисер та чому діти Бахмута не потрапили в кадр — читайте в матеріалі.

Олександр Качура — український режисер, чоловік багато разів їздив до Бахмута, щоб знімати фільм, допомагати військовим волонтеркою, а  журналістам – зазнімкувати все, що відбувалося в місті.

Про зйомки фільму

“З березня після початку широкомасштабного вторгнення я їздив в Бахмут, у грудні перед Новим роком прожив в Бахмуті майже 4 дні, потім ще приїжджав. Ми мешкали в пожежній частині, підвалі, довгий час перебували в покинутому домі. Відчули на собі абсолютно всі цикли, все життя, яке там проживають місцеві. Були також й у військових. Звісно, не можна сказати, що я бачив все в Бахмуті, тому, що ми не знімали вуличних боїв, але часто потрапляли під сильні обстріли. На моїх очах горіли квартири, вдалося зняти навіть, коли росіяни вночі обстрілювали фосфором місто”, — розповідає режисер.

Олександр Качура за роботою. Фото: Фейсбук

Олександр Качура запевняє, все що пережите він намагався помістити у фільм. Думка зняти документальну стрічку про Бахмут з’явилася, коли режисер зрозумів, що любительські кадри переросли в щось більше. При перегляді знятого виявилося, що окремі ролики почали складатися в цілісний пазл — так й народилася документальна стрічка «Пункт незламності — Бахмут».

“Була й агресія від місцевих під час зйомок фільму, казали, що ми знімаємо, а потім туди прилітає. Казали, що ми наживаємося на їхньому горі. Потім починаєш питати їх“А хто стріляє?”, відповідають, що не бачать хто стріляє, бо сидять в підвалі, але запевняють, що Україна. Як? Сама по собі? ”, — каже режисер.

“Братья-руські”

На думку Олександра Качури, проблему складає ще й те, що багато з тих, хто залишився,  не бачать небезпеки в росіянах.

“Вони кажуть, це ж наші “братья-руські”, що вони нас вб’ють чи що?”. Немов російські кулі пролітають мимо або не вбивають місцевих. У багатьох в голові саме так. Але є інша частина, це патріоти нашої країни, Сил опору й вони залишатимуться в місті до моменту, поки над містом майорітиме прапор України”. Деяким їхати нікуди або станом здоров’я вони не витримають евакуацію, — каже режисер.

За словами чоловіка, ситуація в Бахмуті постійно погіршується, але в місті все одно залишаються родини з дітьми, таку реальність для українця важко сприйняти.

“До нашого фільму не потрапили кадри з дітьми, тому що за європейським законодавством, у нас до речі теж таке є, але в Україні на це забивають великий цвях,  – для зйомок дитини  треба отримати дозвіл від батьків, і бажано письмовий, щоб потім не мати проблем в судах. Такі кадри були, зокрема, це діти, які сиділи в підвалі під обстрілами. Чому батьки так роблять, чому не хочуть їхати — для мене це велика загадка. Є досвід вже людей на Забахмутці та в окупованому Соледарі, там дітей окупанти вивезли примусово в свої фільтраційні табори”, — розповідає режисер фільму.

З місцевими дітьми Олександр Качура востаннє спілкувався на початку січня 2023 року, тоді малим бахмутянам на пункті Незламності роздали подарунки. 

“Діти, як діти, вони привикають до всього. Бігають, граються, але дивно на це все дивитися, коли тут бігає дитина, а в кварталі від тебе прилітають міни й горять будинки, і на це спокійно дивиться його мама. Це дикість, я не розумію, чому люди до такого моменту дотягують”, — ділиться враженнями Олександр.

Люди на вулицях Бахмута

Олександр Качура з бахмутянином. Фото: Фейсбук

В Бахмуті на вулиці люди, які залишилися стараються не виходити зайвий раз на вулицю, щоб не потрапити під обстріл. Попри те, майже щодня на вулицях міста бахмутяни отримують поранення. Загалом від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року по 10 березня 2023 року вже 765 бахмутян отримали допомогу стаціонарну або ж амбулаторну внаслідок поранень. 164 особи померло внаслідок російської агресії.

“Якось на вулиці до мене підійшов чоловік, він хитався й погано стояв на ногах, потім запитав мене, чи я військовий. Далі знімає шапку і я бачу, що людина поранена, ми його відвезли до Пункту Незламності. Власне, чому фільм називається так, тому що особисто для мене Бахмут — це найбільший Пункт Незламності. Там багато людей, всі разом, всі в перемішку, всі намагаються вижити, але ніхто не здається. Це не просто палатка з генератором”, — запевняє режисер.

Прем’єра на угорському телебаченні

Угорщина, а саме проросійський уряд Віктора Орбана пропагує відкриті антиукраїнські настрої. Неодноразово, Орбан висловлювався на користь росії, в самій ж країні є лише один  опозиційний телеканал ATV, саме тому Олександр Качура вирішив спільно з командою угорського ATV зробити цю стрічку та оголосити прем’єрний показ в Угорщині. Переклад сценарію та озвучку зробила співавторка книг про війну – “Шмаття війни. Донбас” та “Шмаття війни 2. Крим” Ілдіко Епер’єсі.

“До речі, одна з небагатьох журналістів, яка попри тиск влади пише правду про події в Україні. І я вдячний їй за це. Для того, щоб проросійських поглядів у населення було менше, якраз треба показувати те, що відбувається насправді, якусь альтернативу. Я вже практично рік працюю з журналістами, це люди з усього світу, але я не бачив людей на фронті з Угорщини за останній час. 

Це факт, їх тут нема, тому все, що відбувається тут на Донбасі — в Угорщині показують очима російських воєнкорів. Їх (ред. журналістів з Угорщини) не всіх пускають, бо це провладні канали й фінансуються вони владою Орбана, тобто росією. Крім того, цих людей важко назвати журналістами, бо вони пишуть всяку муть, з цих причин їх тут й нема. Мені хочеться, щоб люди там побачили ковток свіжого повітря, не те, що там показують про Вагнера, а що насправді відбувається всередині цієї Незламної Фортеці — Бахмут”, — резюмує Олександр Качура.

Фото: особистий архів героя

Читайте також: Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!