Різдвяні традиції: як створювали вертепи в Бахмуті і Званівці?

Семаковська Тетяна 15:08, 6 Січня 2023

Screenshot 322 8e677Напередодні Різдва ми вирішили нагадати нашим читачам про особливу традицію мирного Бахмута, яку ми впевнені, більшість з нас з теплом згадує. Мова йде про різдвяні вертепи, які влаштовували бахмутяни. Згадаємо про колосальний вклад в культурне життя Бахмутського району і всієї Донеччини пана Андрія Тимчака, який зараз служить в лавах ЗСУ, та загалом про культуру вертепу.

Про вертеп зі Званівки

Screenshot 328 f3e81

Родина Андрія та Юлії Тимчак багато років відроджували і розповсюджували національні традиції, а в 2018 відкрили молодіжну платформу «ЛЕМКО–центр» на власному подвір’ї. Фото: Фейсбук

Андрій Тимчак родом зі Званівки — чоловік відомий на Батьківщині громадський діяч, зараз служить в ЗСУ та захищає Україну. Пан Андрій тривалий час розвивав вертепи на Донеччині, ця традиція має для українця особливе значення.

Нагадаємо, що переселенці в 1951 році мешканці Званівки, Верхньокам’янки та Роздолівки привезли цю культуру святкування Різдва з Західної України. Ще до повномасштабного вторгнення нам вдалося зазнімкувати вертеп у Званівці за участі місцевих, а також дітей.

Читайте також: БАхмут чи БахмУт: як правильно вимовляти назву міста?

Щороку зранку 7 січня вертепники вирушали в дорогу. Перед тим, як заходити в хату один з вертепників запитував: “Чи вільний вхід для нашого вертепу?” Після дозволу заходили гуртом. В основному ходили діти й молодь. То був і заробіток і культурний розвиток і спілкування. До гурту брали найвмотивованіших, бо репетиції тривали майже два місяці. 

Завдяки Революції Гідності українська традиція вертепів на Донеччині почала розвиватися з новою силою. Колись подивитися виступ дитячого вертепу можна було в Клубі ветеранів та молоді, а також в Розважальному центрі “Перемога”. Сьогодні ж більшість бахмутян вертепи можуть побачити у різних куточках України, адже війна занесла кожного в нове місце.

Громадський діяч, Андрій Тимчак тривалий час займався організацією вертепів у Званівці. Тренував вертепи чоловік не тільки в Званівці, а і в Бахмуті. У 2015 та 2016 роках кожної неділі на території «Вільного простору «Майстерня» проходили репетиції, примірки костюмів. Традицію продовжила родина Сергія та Ольги Миколаєнко, які організовували громадські заходи і дозвілля містян в “Майстерні”.

До вертепу радо доєднувалися й школярі Бахмутської громади, пан Андрій, своєю чергою допомагав дітям з організацією дійства.

Читайте також: Надихає однокласників вчити історію: як маленький українець популяризує Бахмут

Взагалі, спочатку за основу брали сюжети вертепів із Західної частини України, а вже потім чоловік почав сам писати сценарії, більш актуальні, зокрема політичні. На питання, чому українець вирішив сам писати сценарій, пан Андрій, відповідає так:

«Ми поїхали виступати, показувати дійство у Будинок Малятки, це було в Бахмуті, там де діти-сироти. В оригінальному сценарії вертепу були слова жорстокі для дітей, наприклад, там де Ірод повбивав всіх дітей до трьох років. Я зрозумів, що з такими словами до дітей не можна їхати. Тоді з’явилася ідея — написати новий сценарій».

Відтак, окрім класичних ролей Пастухів, Ангелів, Смерті та Чорта, у постановку ввели нові дійові особи. Темні сили, яких, звісно ж, перемагає Вусатий Козак-характерник, посилили ролями путіна і патріарха Кирила.

“На мою точку зору, такий варіант вертепу більш актуальний і його сприймали набагато сильніше, ніж просто вертеп на християнську тему”, — зазначав ще у 2016 році Андрій Тимчак.

Різдвяні свята мають особливу атмосферу, цього року Різдво для кожного особливе, хтось святкуватиму його в колі рідних, хтось далеко від дому, наші захисники на передовій. Однак всіх нас об’єднує одне — віра в ЗСУ та добре серце. Тож, нехай це Різдво принесе кожному з нас частинку добра.

Христос народився!

Славімо його!

Головне фото: Фейсбук

Читайте також: Від різдвяних вертепів до громадських ініціатив: чим живе сільський молодіжний простір у Званівці? (Відео)

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини

Семаковська Тетяна 15:05, 20 Липня 2026

Рік тому, вранці, наша колега Марія, яка працювала журналісткою у редакції, написала про те, що йде у військо. Марія була розслідувачкою — вона точно знала, як ставити запитання героям і де шукати потенційні корупційні скандали. Сьогодні вона служить у 5-й окремій важкій механізованій бригаді, де навчає військових тактичній медицині. До цього працювала на стабілізаційному пункті, бачила наслідки боїв і зрозуміла: навчати інших можна лише тоді, коли сам пройшов через цей досвід. 

Про рішення мобілізуватися, страх крові, роботу інструкторки та відповідальність за кожне заняття Марія розповіла Бахмут IN.UA. 

Марія Лященко — військовослужбовиця 5-ї окремої важкої механізованої бригади, інструкторка з тактичної медицини. До мобілізації працювала журналісткою. Сьогодні проводить навчання для військових, навчаючи їх навичок, які можуть врятувати життя на полі бою. 

“Я давно знала, що цей день настане”

З Марією ми зустрічаємося увечері — часу у неї тепер небагато, і він ретельно спланований. Розмову починаємо з того, як вона прийшла до рішення мобілізуватися. Марія не приховує, що про мобілізацію вона думала з 2023 року: проходила цивільні курси, навчалася зупиняти кровотечі, також підписувалася на жінок-військовослужбовиць, дивилась на їх будні, слухала подкасти.

“Я готувала себе до того, що це колись станеться. В 2025 році ми з моїм братом-військовим жили разом на зйомній квартирі, коли він повернувся після поранення. Тоді в мене промайнула думка: “Людинка з 21 року воює, може, пора її замінить”. Я розуміла, що я не бойова одиниця, не в окопі, але я поговорила з братом про це. Якщо чесно, він “дав мені чортів”, казав, що ніколи такого не буде. Я така “ну й хорошо”, закинула заявку на перший медичний, пройшла співбесіду і знайшла собі місце у тактичній медицині — зрозуміла, що вона мене цікавить більше, ніж все інше. Як я й казала, я готувалася до цього деякий час”, — пригадує Марія.

Про своє рішення Марія повідомила батькам уже після того, як усе було вирішено. Мама, зізнається вона, не здивувалася — лише переконалася у своїх здогадках. Найважче це сприйняв брат. Не тому, що не підтримував, а тому, що надто добре знав ціну служби. Та все було вже вирішено, і Марія почала проходити базову загальновійськову підготовку. Побутові умови її не лякали, каже дівчина, адже вона виросла в селі.

“Коли я вступала до свого батальйону, були розмови, що, можливо, БЗВП не буде, а будуть якісь внутрішні навчання. Для мене це було аргументом, але все одно мені довелося його пройти. Воно, власне, було не настільки важким, але не тому, що я така сильна рексиця, а тому, що воно було трохи лайтовішим. Це батальйон медичний все ж був, у нас було багато дівчат та жінок старшого віку. Але все одно, без якоїсь базової фізичної підготовки це все буде дуже важко, особливо, коли ми побачили, що в стандартних підрозділах БЗВП значно важче — зрозуміли, що нам ще пощастило”, — пригадує дівчина.

Тому всім, хто тільки планує мобілізуватися, Марія радить починати готуватися ще вдома. Не тому, що буде легко. А тому, що так буде значно безпечніше для вас самих, пояснює вона.

У тактмед пішла без медичної освіти

Тренувальні манекени / фото надані героїнею

Ще одним побоюванням для Марії було те, що вона хотіла працювати у тактмеді без медичної освіти.

“Раніше я не могла спокійно дивитися на кров. Тому ще до мобілізації свідомо готувала себе до того, що доведеться побачити. Читала, навчалася, переглядала матеріали з бойовими пораненнями. Хотіла зрозуміти, чи зможу не розгубитися в той момент, коли від мене залежатимуть чиїсь дії або чиєсь життя. Перший день усе перевірив. Одразу привезли важких поранених. Того ж дня був і перший загиблий, якого вже неможливо було врятувати. Пам’ятаю, стояла й думала: зараз мені стане зле чи ні? Але цього не сталося. Я просто зробила вдих, заспокоїлася і почала працювати. З того моменту я зрозуміла одну важливу річ: страх нікуди не зникає. Просто відповідальність стає сильнішою за нього”, — каже дівчина.

Марія не каже, що звикла до людського болю. Каже інакше:

“До такого неможливо звикнути. І, мабуть, не треба. Просто з часом починаєш розуміти, що зараз не маєш права думати про себе. Є людина, якій потрібна допомога. І саме це стає головним”.

Як ділиться з нами Марія, насправді вона не одразу думала йти на медичний напрямок, спершу розглядала для себе саме медичну евакуацію. Але коли командування дізналося, що у Марії є педагогічна освіта і вона працювала журналісткою — їй порадили, що варто спробувати себе в тактичній медицині з перспективою стати інструкторкою, тому так дівчина й зробила. Деякий час вона працювала в стабпункті під наглядом досвідченіших: спершу мила поранених, заспокоювала, надавала допомогу, а далі перейшла до викладання — знову ж таки, спершу під наглядом інших інструкторів. Цей період дівчина без сумніву називає найкращим професійним досвідом. 

Надання допомоги пораненому / фото надане героїнею

За цей час, каже Марія, вона дуже багато вчилася і вчила, але бачить, що подекуди має прогалини, тому планує вступати в медичний коледж. Зараз для навчання дівчина розглядає Бахмутський медичний фаховий коледж.

“Не вистачає мені дуже фахових знань, у мене постійне навчання, доколупування до всіх деталей, а оскільки я викладаю тактмед, то маю бути готова до всіх питань, які мені можуть поставити”, — пояснює військова.

Як армія вплинула на Марію

Марія викладає тактмед бійцям / фото надане героїнею

У лютому Марія разом з чоловіком перевелася до 5-ї окремої важкої механізованої бригади. Вони двоє зараз викладають тактмед для військових. Чоловік Марії раніше отримав поранення, внаслідок якого має ампутацію кінцівки, та це не заважає йому продовжувати служити у війську.

“Ми їздимо по своїй бригаді, так само викладаємо тактичну медицину, маємо тренувальні манекени на всі випадки життя. Часом бійці зляться, бо насправді тренування дуже важкі, тому зараз я вже можу бути суворішою, десь крикнути, десь матюкнутися на них. Я не роблю це зі зла. Я дуже хвилююся за них, і розумію, що навички, які ми відточуємо з ними, мають бути ідеальні, бо від цього залежить, чи зможуть  вони вижити самі, чи зможуть допомогти у критичній ситуації побратиму”, — пояснює Марія.

У армії, попри свою дещо песимістичну натуру, дівчина вчиться бачити хороше.

Примітка. Сьогодні для бригади Марії є актуальний збір, на авто для бойових медиків, які навчають тактичної медицини і рятують життя.🎯 Ціль: 300 000 ₴. 🔗Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/tJzcgiH5Z. 💳Номер картки Банки: 4874 1000 3991 1600

Марія з чоловіком / фото надане героїнею

“Я насправді така людина, яка бере щось погане і докручує це до найгіршого. Але насправді, якщо глянути на все ширше, то є багато хорошого. От, наприклад, везе машина поранених, і ти думаєш: ну чому так відбувається? Не мають люди страждати. А потім — інша думка: але це ж добре, що їх везуть, бо їх можна витягнути, бо була проблема, що не могли дістати цих людей з позицій. Дуже комічна теж історія: я чоловіка знайшла — я ж для цього в армію йшла, як дехто думає. Нарешті я почула цю фразу у свій бік, поставила собі галочку. Насправді за весь час служби такий вислів я чула лише раз, і то це був такий невдалий жарт. Відпустку люблю, коли їдеш до батьків, і бачиш їх та обіймаєш, та насправді багато хорошого навколо”, — ділиться з нами Марія.

А ще, каже дівчина, для неї важливо у армійській рутині мати свою власну. Марія пояснює — вона ніколи не вважала себе “принцесою”, але зараз одним із ритуалів, який допомагає триматися, є щоденна б’юті-рутина. Навіть після складного дня це заземляє, пояснює співрозмовниця. Нормованого робочого дня як поняття для військової не існує — буває так, що 7 днів підряд вони виїжджають навчати зранку і повертаються пізно ввечері, а потім трохи відпочинку і по колу. 

Про себе Марія говорить небагато. Натомість із особливою повагою розповідає про військових, які щодня виконують бойові завдання. Переконана, що найбільше їх ранить не втома і не труднощі служби, а байдужість чи неповага з боку тих, кого вони захищають. Дівчина ділиться, що в найближчих планах має вступ до медичного коледжу і додає, що попри те, що вона не хотіла б мати досвід війни, рада, що зараз у війську. Каже, що відчуває себе там, де має бути, і сподівається згодом повернутися до журналістики.

Колись Марія ставила запитання і розповідала історії інших. Сьогодні вона навчає тих, хто завтра рятуватиме своїх побратимів під обстрілами. І, мабуть, саме це стало найважливішою історією в її житті. Бо справжнє покликання не завжди знаходить людину одразу. Іноді для цього потрібно пройти крізь власні страхи, змінити професію, змінити себе і одного дня зрозуміти просту істину: найцінніші слова — це не ті, що написані на папері, а ті, що одного дня перетворюються на врятовані життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!



“Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Валентина Твердохліб 16:00, 17 Липня 2026

Бахмутянка Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. У квітні 2026 року 19-річна спортсменка дебютувала на дорослому чемпіонаті Європи, де виборола золоту медаль. А вже у липні Марія Єфремова здобула золото чемпіонату Європи з вільної боротьби серед спортсменок до 20 років.

Про перші кроки у спорті, дебют на дорослих змаганнях і плани на майбутнє Марія Єфремова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Марія Єфремова, перші кроки у спорті

Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. Вона у спорті вже 16 років. Тяга до спорту в неї була з дитинства. Спочатку це було більше для саморозвитку, а згодом Марія почала тренуватися професійно. На це її надихнув батько — заслужений тренер України з вільної боротьби, тренер-викладач Донецького обласного коледжу спортивного профілю імені Сергія Бубки. Сьогодні тато та рідний дядько Марії — Андрій та Максим Єфремови — є її тренерами.

“До спорту я прийшла завдяки своєму батьку, який сьогодні є моїм тренером. У Бахмуті він тренував дітей. Після садочку батько забирав мене до себе і так вийшло, що я це все бачила на постійній основі і воно до серця може лежало, може тяга до спорту була у крові. Потім я залишалася в батька на тренуваннях і потихеньку сама щось намагалася робити. Мені тоді, мабуть, роки три було. Бо в чотири я вже почала займатися: кувирочки робити, по канатам лазити. Всьому тато вчив. Спочатку це було для саморозвитку, а потім я вже полюбила спорт і почала займатися на повну”, — згадує Марія Єфремова.

На початку спортивної кар’єри для Марії було складно увійти в сам процес змагань. Та все це минуло, коли дівчинка спробувала і зрозуміла, як це працює.

“На початку важко було підійти до самих змагань. Бо одне — це коли ти просто займаєшся, і інше — коли починаєш виступати з іншими дітьми, які, можливо, і раніше тебе почали займатися, мають більше досвіду. Потрібно було увійти в цю систему, зрозуміти, що воно таке, і далі все пішло як треба”, — каже спортсменка.

Марія Єфремова зі своїми тренерами — Андрієм та Максимом Єфремовими / фото надане героїнею

Чи вплинула війна на тренування

Повномасштабне вторгнення застало Марію на спортивних зборах у Києві. Тоді дітей швидко зібрали і відправили додому. У Бахмуті спортсменка провела близько місяця. Просто сидіти вдома Марія і її батько не могли, тому продовжували тренування в залі.

“Перший час по поверненню в Бахмут була метушня і невизначеність — не знали, що робити далі. Ніхто ніде не займався, всі вдома сиділи, бо страшно було кудись йти. Але ми з батьком десь через два тижні зрозуміли, що не можемо просто сидіти вдома. Думаємо: “А підемо до залу, хоч щось поробимо”. Так ми з ним і займалися перший місяць війни, ходили раз на день до залу, тренувалися. Хоч подекуди і було чутно, що стріляють, тренування все одно не зупиняли”, — згадує Марія Єфремова.

Коли минув місяць з початку вторгнення, батько Марії вирішив відправити дружину і доньку до родичів за кордон задля їхньої безпеки. У квітні 2022 року спортивний коледж Бубки, де працюють Андрій і Максим Єфремови, відновив роботу в Полтаві. Туди ж з-за кордону повернулася і Марія. Одразу відновити тренування в залі не вдавалося, тому тренуватися доводилося на вулиці.

“Коли ми були в Бахмуті, у нас був свій зал, свій підхід, свій інвентар — все своє було. У Полтаві, звісно, інший зал, інші умови. Нам допомагають, щоб ми мали змогу тренуватися та потім проставляти свою країну на міжнародних змаганнях або на турнірах. За це ми дуже вдячні. Бо коли ми тільки приїхали до Полтави, у нас такої змоги не було десь місяць. Ми тренувалися на вулиці, на спортмайданчику, можливості займатися у залі не було. Хоча це дуже важливо, невід’ємна частина тренування борця — цей саме зал. Нам допомогло те, що в тата тут є друг, він теж тренер. То він дав нам свій зал”, — розповіла Марія Єфремова.

Марія Єфремова: дебют на дорослих змаганнях

У 2026 році Марія Єфремова дебютувала на дорослих змаганнях. Вона взяла участь у чемпіонаті Європи з боротьби, що проходив 20-26 квітня у Тирані (Албанія). Дебют вийшов успішним — Марія виборола для України золоту медаль. Цю перемогу вона вважає найголовнішою у своїй кар’єрі.

“Своєю найважливішою перемогою на даний момент я вважаю Чемпіонат Європи серед дорослих у цьому році. Це вихід на новий рівень. Там борються не дівчатка, а жінки, в яких більший досвід у цій сфері. Тому це для мене найважливіші досвід і змагання на сьогодні”, — каже спортсменка.

Марія Єфремова після перемоги на Чемпіонаті Європи / фото UWW

У липні 2026 року Марія Єфремова здобула ще одну золоту медаль — на молодіжному Чемпіонаті Європі з вільної боротьби, що відбувся у Скоп’є (Північна Македонія). Тут бахмутянка виграла п’ять сутичок, перемігши суперниць з Естонії, Північної Македонії, Молдови та Польщі. У фіналі вона розгромила представницю росії з рахунком 10:1.

Борчиня каже, що сутички з представниками росії вона сприймає по-іншому. Для неї це не лише можливість здобути чергову перемогу для України, а й дати натхнення військовим, які спостерігають за спортивними змаганнями. Бахмутянка шанує подвиг ЗСУ, які дають можливість продовжувати жити в Україні, тому хоче надихати їх своїми перемогами.

“З одного боку, мені байдуже, з ким я борюся. Це в плані того, що я не боюся, не переймаюся за це. Але мені не байдуже, коли суперниця саме з росії. Мені хочеться взяти і втерти їй ніс, принести якесь задоволення для моєї країни, для військових, які зараз сидять в окопах. Я впевнена, що є військові, які дивляться будь-які змагання українців. І мені здається, що кожна перемога українця в різних видах спорту дає їм мотивацію, задоволення. Я особисто дуже вдячна військовим, бо якби не вони, я, можливо, зараз навіть у Полтаві не тренувалася”, — зауважила бахмутянка.

Марія Єфремова на п’єдесталі / фото UWW

“Я представляю не лише себе, а й Бахмут”

Марія Єфремова каже, що на своїх змаганнях вона представляє не лише себе, а й Бахмут. Для неї особливо цінно здобувати нагороди, представляючи свою громаду.

“Коли я була на дорослому Чемпіонаті Європи і бачила, хто у мене в категорії і з ким прийдеться боротися, я розуміла, що, по-перше, в мене немає права на помилку. А по-друге, що зараз я борюся за Бахмут. Це була відповідальність насамперед для мене. Я розуміла, що повинна зробити це для своїх земляків, з якими жила в одному місті. І це розуміння навіть більше енергії додавало, коли я виходила”, — згадує бахмутська борчиня.

За словами спортсменки, вона відчуває підтримку своїх земляків. Це мотивує її на подальші перемоги.

“Мені іноді можуть просто під постами в соцмережі писати слова підтримки. Дуже приємно, що вони дивляться, знають мене, бачать, що я роблю для нашого міста і країни”, — каже Марія Єфремова.

Марія Єфремова із золотом Чемпіонату Європи / фото UWW

Марія Єфремова розповіла про спортивні плани

Зараз Марія Єфремова готується до двох важливих змагань — Чемпіонату світу U20 та Чемпіонату світу серед дорослих. Тренується спортсменка у Полтаві.

Всім, хто хоче пов’язати своє життя зі спортом, Марія Єфремова радить впевнено йти до своєї цілі та не відкладати свої мрії на потім.

“Якщо вас тягне до цього, і є бажання піти займатися будь-яким видом спорту, то не треба чекати, життя одне. Ніколи не бійтеся, не шкодуйте свого часу, а йдіть до своєї мрії попри будь-які перепони”, — зауважила Марія Єфремова.

Марія Єфремова / фото надане героїнею

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини

Рік тому, вранці, наша колега Марія, яка працювала журналісткою у редакції, написала про те, що йде у військо. Марія була розслідувачкою — вона точно знала, […]

марія єфремова
Історії

“Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмутянка Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. У квітні 2026 року 19-річна спортсменка дебютувала на дорослому чемпіонаті Європи, де виборола золоту медаль. А […]

манікюрний кабінет
Історії

Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з […]

Історії

Чотири години провела у заблокованому підвалі: як бахмутянка пережила трагедію у Вишневому

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали […]

видавництві
Історії

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному […]