Цього року завдяки ЗСУ — тисячі українців змогли вшанувати день Різдва у теплих квартирах. Однак, на фронті така можливість є далеко не у всіх. Засновниця, українського Жіночого Батальйону, пані Альона, організувала разом з волонтерками збір для оборонців, подарунки будуть везти на фронт, зокрема й в Бахмут. Що таке Таємний Санта для фронту, та які подарунки чекають на передовій — читайте в матеріалі.

Таємний Санта для ЗСУ: як це працює?

Анонс Таємного Санти для Бахмута. Фото: скріншот Інстаграм

Концепція Таємного Санти доволі проста, людина обирає подарунок, який хотіла б отримати, а інша особа таємно виконує це бажання. Волонтерки створили гугл-форму, а бажаючі мали змогу вибрати, який саме подарунок вони хотіли б відправити.

У списку були предмети гігієни, а також різні пристосування для військовослужбовців: окуляри, каремати, рукавиці, та інше. 

“Ідею зробити акцію Таємний Санта для військових виникла досить спонтанно. Настя – це керівник комунікаційного відділу, запропонувала гру серед дівчат, щоб ми дарували одна одній подарунки. У мене багато знайомих військових, і багато чоловіків з мого міста зараз на фронті. Я подумала, що військовим теж буде приємно отримувати подарунки, бо вони навіть дитячі малюнки і листівки отримували з задоволенням. 

Я написала Насті і запропонувала таку ідею, оскільки спочатку я не знала, чи вийде довезти це до лінії фронту, то пропозиція була зробити для військових, які зараз на лікуванні в госпіталях, але дівчата сказали, що можна організувати для військових в Бахмуті. Це насправді дуже потішило, бо чула дуже багато історій від знайомих звідти і розуміла, що їм справді буде приємна така ініціатива. Дякую, дівчатам за те, що підтримали”, – каже Анастасія Біба, менеджер з комунікацій.

Різдво в окопах

Харківські волонтери привезли захисникам  захисникам Бахмута різдвяні ласощі. Фото: Суспільне

Колядки, сімейне застілля та гучні святкування в 2023 для воїнів ЗСУ — велика розкіш, свої свята вони провели в холодних окопах. Щоб покращити умови бійців Жіночий Батальйон організував ініціативу “Таємний Санта”. За час проведення ініціативи вдалося назбирати немало,  однак запит все ще відкритий. Зараз волонтери приймають тільки грошові донати, щоб швидше закрити збір. Все зібране на фронт попередньо планують везти 15 січня.

Для хлопців з Бахмутського напрямку потрібно закупити: тактичні наколінники, ліхтарики та окуляри балістичні. Щоб доєднатися до допомоги водночас подякувати захисникам за Різдво — надсилайте донати на реквізити нижче:

Реквізити для донатів:

5168 7520 1576 5525 

Отримувач: Сенопальнікова Ірина Валеріївна

Жіночий Батальйон

Роботу команди Українського Жіночого Батальйону відзначив Президент України Володимир Зеленський відзнакою “Золоте серце”. Фото: інстаграм

Жіночий Батальйон — це громадська організація, це об’єднання дівчат, які є надійним тилом для захисників та захисниць України. Основна мета батальйону — збір коштів, пошук та купівля захисного спорядження для військових, а саме: бронежилети, каски, тепловізори,  квадрокоптери, дрони, рації, підсумки різного виду, РПС, тактичні рюкзаки, аптечки та інше.

«Військові або їх рідні можуть звернутися до нас з проханням про допомогу. Після чого наш менеджер допомагає їм сформувати офіційний запит з переліком необхідного захисного спорядження та його кількості. Офіційний запит обов’язково повинен мати підпис командира та його печатку. Так ми можемо бути впевнені, що необхідні речі потраплять саме до військових, яким потрібні. Лише після отримання даного запиту ми відкриваємо збір та закриваємо потребу», — пояснює нам засновниця Жіночого Батальйону.

Крім того, Жіночий Батальйон має соціально-психологічний проєкт «Голос Жінки», де  кожна дівчина може розповісти свою історію російсько-української війни. Через історії жінок організаторки прагнуть показати світові реальні злочини росіян на території України. Для того, аби поділитися історією достатньо заповнити Гугл форму. Жінки можуть отримати кваліфіковану та безоплатну психологічну допомогу. Задля безпеки дівчата дотримуються правил приватності та конфіденційності.

Головне фото: Генштаб

Читайте також: Як організувати виробництво окопних свічок на домашній кухні: історія небайдужої бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Фахівці українських платформ “ЛУН” та “Work.ua” провели спільне дослідження, щоб з’ясувати рівень доступності житла в різних регіонах нашої держави. Аналітики підрахували, скільки років доведеться повністю відкладати середню річну заробітну плату, щоб придбати власну однокімнатну квартиру.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація по регіонах: від безпечного заходу до прифронтових міст

Найдорожчим очікувано виявилося житло у західних областях. Щоб стати власником однокімнатної квартири в Ужгороді, Луцьку чи Львові, людині потрібно накопичувати весь свій річний дохід протягом 8 або навіть 8,5 років. У Києві цей показник трохи нижчий і становить 7,7 року.

Значно доступнішою є нерухомість у містах, наближених до лінії фронту. Як зазначають експерти “ЛУН”, постійні безпекові ризики суттєво знизили попит, що стримує ріст цін на квартири. Наприклад, у Дніпрі для купівлі житла потрібно відкладати 4,5 року, у Харкові — 3,5 року, у Миколаєві — 3,4 року, а в Запоріжжі середня квартира обійдеться лише у 2,4 року стабільного заробітку.

Прірва між професіями: кому найважче придбати житло

Терміни накопичення критично залежать від обраної спеціальності та рівня оплати праці. Дослідження демонструє колосальний розрив між різними професіями. Наприклад, менеджеру з продажу для купівлі житла в Харкові знадобиться відкладати свою зарплату 2,6 року, тоді як в Ужгороді чи Львові на це піде близько шести років роботи. Бухгалтеру на сході країни доведеться збирати кошти 3,5 року, а на заході — від 8 до 9 років.

Найскладніша ситуація спостерігається у працівників сфери базового обслуговування. Прибиральникам у Києві потрібно відкладати весь дохід протягом 14 років, а у Львові — понад 15 років. Аналітики констатують, що без сторонньої фінансової допомоги чи додаткових джерел доходу придбати нерухомість людям цих професій майже неможливо.

Ринок оренди: від третини доходу до абсолютної недосяжності

Оренда житла також демонструє значні регіональні контрасти. У Харкові винаймання однокімнатної квартири в середньому “з’їдає” лише 20% від зарплати, і представники більшості професій витрачають на проживання менше половини або третину свого доходу. У Києві цей показник сягає близько 50%.

Натомість у західних містах ситуація є критичною. У Львові оренда забирає 60-80% заробітку, а в Ужгороді витрати на житло впевнено сягають 80%. Для продавців, барист та касирів на заході країни оренда може забирати 96-98% доходу, а для прибиральників вартість оренди у Львові та Ужгороді взагалі перевищує 100% їхнього місячного заробітку.

Керівниця напрямку “ЛУН Статистика” Людмила Кірюхіна пояснює, що Львів та Ужгород поступово переходять у зону економічної недосяжності для багатьох спеціалістів. За її словами, міста, які суспільство сприймає як безпечніші, стають абсолютно недоступними для тих людей, хто забезпечує їхнє щоденне функціонування — працівників базових сервісів, торгівлі та сфери обслуговування.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!