Цього року завдяки ЗСУ — тисячі українців змогли вшанувати день Різдва у теплих квартирах. Однак, на фронті така можливість є далеко не у всіх. Засновниця, українського Жіночого Батальйону, пані Альона, організувала разом з волонтерками збір для оборонців, подарунки будуть везти на фронт, зокрема й в Бахмут. Що таке Таємний Санта для фронту, та які подарунки чекають на передовій — читайте в матеріалі.

Таємний Санта для ЗСУ: як це працює?

Анонс Таємного Санти для Бахмута. Фото: скріншот Інстаграм

Концепція Таємного Санти доволі проста, людина обирає подарунок, який хотіла б отримати, а інша особа таємно виконує це бажання. Волонтерки створили гугл-форму, а бажаючі мали змогу вибрати, який саме подарунок вони хотіли б відправити.

У списку були предмети гігієни, а також різні пристосування для військовослужбовців: окуляри, каремати, рукавиці, та інше. 

“Ідею зробити акцію Таємний Санта для військових виникла досить спонтанно. Настя – це керівник комунікаційного відділу, запропонувала гру серед дівчат, щоб ми дарували одна одній подарунки. У мене багато знайомих військових, і багато чоловіків з мого міста зараз на фронті. Я подумала, що військовим теж буде приємно отримувати подарунки, бо вони навіть дитячі малюнки і листівки отримували з задоволенням. 

Я написала Насті і запропонувала таку ідею, оскільки спочатку я не знала, чи вийде довезти це до лінії фронту, то пропозиція була зробити для військових, які зараз на лікуванні в госпіталях, але дівчата сказали, що можна організувати для військових в Бахмуті. Це насправді дуже потішило, бо чула дуже багато історій від знайомих звідти і розуміла, що їм справді буде приємна така ініціатива. Дякую, дівчатам за те, що підтримали”, – каже Анастасія Біба, менеджер з комунікацій.

Різдво в окопах

Харківські волонтери привезли захисникам  захисникам Бахмута різдвяні ласощі. Фото: Суспільне

Колядки, сімейне застілля та гучні святкування в 2023 для воїнів ЗСУ — велика розкіш, свої свята вони провели в холодних окопах. Щоб покращити умови бійців Жіночий Батальйон організував ініціативу “Таємний Санта”. За час проведення ініціативи вдалося назбирати немало,  однак запит все ще відкритий. Зараз волонтери приймають тільки грошові донати, щоб швидше закрити збір. Все зібране на фронт попередньо планують везти 15 січня.

Для хлопців з Бахмутського напрямку потрібно закупити: тактичні наколінники, ліхтарики та окуляри балістичні. Щоб доєднатися до допомоги водночас подякувати захисникам за Різдво — надсилайте донати на реквізити нижче:

Реквізити для донатів:

5168 7520 1576 5525 

Отримувач: Сенопальнікова Ірина Валеріївна

Жіночий Батальйон

Роботу команди Українського Жіночого Батальйону відзначив Президент України Володимир Зеленський відзнакою “Золоте серце”. Фото: інстаграм

Жіночий Батальйон — це громадська організація, це об’єднання дівчат, які є надійним тилом для захисників та захисниць України. Основна мета батальйону — збір коштів, пошук та купівля захисного спорядження для військових, а саме: бронежилети, каски, тепловізори,  квадрокоптери, дрони, рації, підсумки різного виду, РПС, тактичні рюкзаки, аптечки та інше.

«Військові або їх рідні можуть звернутися до нас з проханням про допомогу. Після чого наш менеджер допомагає їм сформувати офіційний запит з переліком необхідного захисного спорядження та його кількості. Офіційний запит обов’язково повинен мати підпис командира та його печатку. Так ми можемо бути впевнені, що необхідні речі потраплять саме до військових, яким потрібні. Лише після отримання даного запиту ми відкриваємо збір та закриваємо потребу», — пояснює нам засновниця Жіночого Батальйону.

Крім того, Жіночий Батальйон має соціально-психологічний проєкт «Голос Жінки», де  кожна дівчина може розповісти свою історію російсько-української війни. Через історії жінок організаторки прагнуть показати світові реальні злочини росіян на території України. Для того, аби поділитися історією достатньо заповнити Гугл форму. Жінки можуть отримати кваліфіковану та безоплатну психологічну допомогу. Задля безпеки дівчата дотримуються правил приватності та конфіденційності.

Головне фото: Генштаб

Читайте також: Як організувати виробництво окопних свічок на домашній кухні: історія небайдужої бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!