Один з бійців Бахмутської територіальної оборони збирає на литовську антидронову рушницю EDM4S Sky Wiper. З міркувань безпеки ім’я бійця заборонено розголошувати. Бахмутян та всіх небайдужих закликають долучитися до збору.
Важливо: гроші на антидронну рушницю наразі скинули майже всі родичі, це більша частина зібраних коштів. Раніше боєць за власні кошти купив тепловізор, машину та інше спорядження, всім цим користується бригада. Однак, будь-які фінансові ресурси рано чи пізно вичерпуються і бійцям потрібна допомога від тилу. Тож закликаємо долучитися до збору.
Литовська зброя
Антидронова рушниця EDM4S Sky Wiper — цю зброю до нашого війська почали постачати ще у 2021 році, але в невеликій кількості, повідомляє АрміяInform.
Комплект обладнання EDM4S налічує корпус рушниці, спрямовані антени, РЧ модулі, акумулятор, голографічний або оптичний приціл. Час роботи акумулятора становить до однієї години. При цьому доступні додаткові запасні акумулятори. Крім того, обладнання може працювати й від адаптера змінного струму. Маса всього комплексу становить 6 кг.
Антидронний комплекс EDM4S досить простий для опанування, для цього бійцю достатньо мати заряджену батарею, візуально визначити ціль − ворожий дрон і за допомогою оптичного прицілу якомога точніше прицілитись та натиснути на спусковий гачок. Направлені антени відправлять імпульсний «постріл» та знешкодять його.
«Використовувати дрони ми почали першими, а ворог був першим у використанні антидронових рушниць. Зараз вони теж мають їх вдосталь. Жоден артобстріл, наш чи російський, не відбувається без попередньої розвідки дроном. Тому, така чи схожа рушниця має бути в кожному підрозділі, бо це підвищує шанси на виживання бійців», — каже військовий, який боронить Бахмутський напрямок.
Рушниця EDM4S Sky Wiper коштує 15 000 доларів, це 600 тисяч гривень, сума велика, та вже зараз назбирали 230 тисяч гривень. Така рушниця вже має багато позитивних відгуків у використанні бійців, вона може працювати на відстані 3 км, знаходить ворожий дрон, глушить його, позбавляє зв’язок з супутником, тому дрон «зависає» і після закінчення заряду просто падає. І це вже просто залізо.
Боєць зараз вивчає ринок і, можливо надасть все ж таки перевагу українським антидроновим системам, наприклад Kvertus ANTIDRON KVS G-6 +, у війську її називають “глушилка дронів”. Додамо, що така техніка також коштує орієнтовно близько 500 тисяч гривень.
«Я спілкувався з продавцем і він каже, що пристрій добре працює, але відгуків саме від військових поки не знайшов. Та, і все ж таки купити український антидрон набагато простіше. У використанні антидронові рушниці і вітчизняні й зарубіжні, на щастя, прості. Вивчив інструкцію, взяв у руки рушницю і стріляй, тому проходити якесь спеціальне навчання не потрібне», — каже військовий.
На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському та Костянтинівському напрямках, де протягом доби українські військові зупинили 26 та 9 штурмів відповідно. Загалом у Донецькій області протягом минулої доби зафіксували 46 наступальних дій російських військових, що на 14 менше, ніж напередодні. Інтенсивність штурмів помітно знизилася на Костянтинівському та Лиманському напрямках — на 9 та 7 атак відповідно, тоді як на Покровському тиск дещо зріс.
Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.
Що відбувається на фронті Донеччини
Найбільше атак протягом минулої доби, 20 листопада, зафіксовано на Покровському напрямку. За даними Генштабу, тут українські військові зупинили 26 штурмів противника — на 2 більше, ніж добою раніше. Російські військові атакували у районах Софіївки, Новогришиного, Новопавлівки, Торецького, Кучерового Яру, Білицького, Вільного, Добропілля, Чернігівки та Сергіївки.
На Костянтинівському напрямку зафіксовано 9 атак — це удвічі менше (на 9 атак), ніж напередодні. Противник вів штурмові дії в районах Костянтинівки, Новоселівки та Новопавлівки.
На Лиманському напрямку минулої доби росіяни провели 6 атак — на 7 менше, ніж днем раніше. Українські військові зупинили спроби противника просунутися вперед у районах Колодязів та Лимана.
На Слов’янському напрямку противник здійснив 5 атак (стільки ж, як і за попередню добу) — у районах Кривої Луки та Ямполя.
На Краматорському напрямку минулої доби російські військові активних дій не проводили, як і напередодні.
Втрати росіян за 20 листопада
За даними Генштабу ЗСУ, протягом 20 листопада російські військові втратили:
близько 1 730 осіб особового складу (пораненими та вбитими);
Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед тих, хто відстоював український вибір ще з 2004 року, а взимку 2013–2014 років пройшов крізь газові атаки, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО, — бахмутянин Андрій Лоза.
Народжений у Бахмуті, він свідомо перейшов на українську мову в розпал Помаранчевої революції, ламаючи міфи про “російськомовний Донбас” у центрі Донецька. Згодом очолював міський осередок ВО “Свобода”, був затриманий силовиками на Водохреща 19 січня 2014 року, боронив рідну землю у складі добровольчого батальйону “Січ”, а під час повномасштабної війни став на захист Київщини.
Про першу поїздку на Майдан із 800 гривнями в кишені, жорстоке затримання на вулиці Грушевського, проросійський спротив у Бахмуті навесні 2014-го та мрію про відбудову рідного міста Андрій Лоза розповів редакції Бахмут IN.UA.
“Вийшов на перон у Києві вже українськомовним”: Помаранчева революція та робота в Донецьку
Андрій Лоза народився 1 червня 1983 року в Бахмуті, навчався у місцевій школі №13. Заклад тоді був російськомовним — українську мову та літературу викладали лише двічі на тиждень. Проте вчителька української, родом із Поділля, зуміла прищепити хлопцеві любов до рідного слова, яка згодом стала визначальною в його житті.
У 2002–2007 роках Андрій працював у Донецьку за графіком “чотири через чотири”: чотири доби в обласному центрі, чотири — вдома в Бахмуті. Працював у відомих закладах у середмісті Донецька — на бульварі Пушкіна, площі Дзержинського та в районі між “Донбас Ареною” і старим стадіоном “Челюскінців”.
Переломний момент стався восени 2004 року, у розпал Помаранчевої революції. Андрій ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів на роботі, тож зрештою керівництво ресторану попросило його звільнитися. Не вагаючись, із 800 гривнями в кишені він сів на потяг до Києва — вперше їхати до столиці, на Майдан.
“Саме в поїзді, в тамбурі, я згадав свою шкільну вчительку української мови з тринадцятої школи. І вирішив: усе, переходжу на українську. На перон київського вокзалу я вийшов уже українськомовним. А коли повернувся до Донецька, почав спілкуватися українською з гостями в закладі. Не розуміли мене відсотків п’ять-десять — ті, хто приїхав із росії. Усі інші чудово розуміли, ще й гарні чайові залишали. Ніякого “мовного питання” в Донецьку не існувало — це була вигадка політтехнологів“, — згадує Андрій Лоза.
“У мене не було Євромайдану — була Революція Гідності”: грудень 2013-го та Банкова
Перед початком Революції Гідності Андрій очолював бахмутський міський осередок ВО “Свобода” на громадських засадах, заробляючи на життя роботою на фермерському господарстві в Покровському. Коли наприкінці листопада 2013 року силовики жорстоко побили студентів у Києві, він разом із побратимами вирушив до столиці.
Із 1 грудня 2013 року по 19 січня 2014 року бахмутянин безвиїзно перебував у вирі протестів. Для нього ці події від самого початку мали глибший сенс, ніж просто зовнішньополітичний курс країни.
“У мене ніколи не було “Євромайдану”. Революція Гідності — це те, чого нам не вистачало, і цей гештальт досі повністю не закритий. Ще не всі розуміють, що таке гідність і власна цінність“, — наголошує чоловік.
Уже в перший день зими, 1 грудня, Андрій опинився в епіцентрі подій на вулиці Банковій — стояв безпосередньо біля того самого грейдера, коли активісти намагалися стримати людей і не допустити провокацій проти силовиків. Тоді ж він отримав своє перше “хрещення” сльозогінним газом та контузію.
Водохреща на Грушевського, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО
Найважчим спогадом тієї зими для Андрія стало 19 січня 2014 року — Водохреща, яке увійшло в історію Майдану як “Вогнехреща”. На той момент бахмутянин мав статус помічника народного депутата та посвідчення позаштатного кореспондента газети “Всеукраїнське об’єднання «Свобода»”, допомагаючи журналістам і стрімерам висвітлювати події наживо.
Того дня він разом із побратимами з’їздив скупатися в ополонці, вирішив кинути курити, одягнув вишиванку, а зверху — теплу куртку з капюшоном. Повернувшись на Майдан, побачив, що на вулиці Грушевського спалахнули активні сутички: силовики застосовували водомети на морозі, в повітрі літали світлошумові гранати. Андрій пішов туди, наївно розраховуючи, що журналістське посвідчення та статус помічника нардепа захистять його в межах закону.
“Мене витягли прямо з автобуса, де перебували журналісти. Люди в чорному камуфляжі без розпізнавальних знаків натягнули мені на голову капюшон, заламали руки в “ластівку” і відвели до бордюру біля Червоного корпусу університету. Почали бити ногами, вимагаючи розставити ноги. Дякувати Богу, я займався спортом: згрупувався, закрився в “замочок”, і це мене врятувало від тяжчих травм“, — розповідає Андрій.
Після затримання його близько трьох-чотирьох годин возили Києвом в автозаку. У кишені дивом залишився мобільний телефон, тож Андрій встиг зателефонувати до пресцентру Революції Гідності й повідомити, що його везуть до Деснянського райвідділу міліції. Коли автозак прибув на місце, там уже чергували адвокати та народні депутати. Попри це, за командою одного з міліцейських керівників затриманого кинули до камери, відрізавши шнурки та витягнувши пояс.
На суді взяти бахмутянина на поруки пропонували народні депутати та громадські діячі, однак суддя відправив його під варту — формальною підставою стало те, що Андрій був зареєстрований у Бахмуті (тоді Артемівську), а не в столиці.
“Спершу мене на дві доби помістили в ізолятор тимчасового тримання. Єдиний плюс, який я там отримав, — у камері була гаряча вода і я нарешті виспався після тижнів на барикадах. Потім перевели до Лук’янівського СІЗО. Хлопці в камері раділи, бо побратими з волі передавали мені сигарети, а я тримався і не курив — пообіцяв собі, що закурю лише тоді, коли вийду“, — ділиться спогадами ветеран.
У СІЗО, попри спроби тиску, Андрій відчув несподівану солідарність: навіть серед звичайних в’язнів до майданівців ставилися з повагою. А звільнення в лютому 2014 року, коли режим Януковича вже сипався, обернулося справжнім юридичним курйозом.
“Шевченківський суд змінив мені запобіжний захід на нічний домашній арешт — із десятої вечора до ранку за місцем прописки в Артемівську. Конвоїри в Києві розгубилися: вони мали везти мене під домашній арешт на Донеччину, а в країні вже тривала розв’язка, Янукович тікав із Межигір’я, і ніхто не розумів, що робити. Зрештою мене просто відпустили. Вийшовши за ворота, я, як і обіцяв, з’їв добрий шматок м’яса і закурив“, — посміхається Андрій.
На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському та Костянтинівському напрямках, де протягом доби українські військові зупинили 26 та 9 штурмів відповідно. […]
Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед […]
Російські війська намагаються просуватися поблизу Часів Яру, використовуючи малі піхотні групи та погіршення погодних умов. Одночасно окупанти посилили удари дронами по логістичних маршрутах українських військових. […]
Військовослужбовці, які стикаються з помилками під час входу в застосунок “Армія+”, можуть розв’язати проблему за допомогою оновленої інструкції від Міністерства оборони. За даними відомства, запропонований […]