Росіяни продовжують наступ на Покровськ. Наразі їхньою головною метою залишається захоплення селища Шевченко, звідки відкривається пряма дорога до міста. Разом із цим окупанти розвивають нові напрямки для наступу.

Про це повідомляє військовий на позивний “Бахмутський Балу”.

Наступ на Покровськ, бої за селище Шевченко

Росіяни наступають на Покровськ з трьох боків. Найактивніше — на півдні від міста. Згідно з мапою DeepState, до південних околиць Покровська окупантам залишається близько 3 кілометрів.

Зараз на Покровському напрямку тривають активні бої за селище Шевченко. Цей населений пункт стратегічно важливий тим, що з нього йде пряма дорога на Покровськ.

Як повідомляє військовий “Бахмутський Балу”, на цьому напрямку росіяни переважають у живій силі. Техніка не може впоратися з такою навалою ворога.

“Бої за Шевченко тривають, п*д*ри видавили всіх наших на околиці міста. Кількість задіяних на цей напрямок екіпажів пілотів просто колосальна, але п*д*рів настільки багато, що на позиціях не вистачає БК для скидів, у дронів просто горять мотори”, — пише військовий.

Паралельно з наступом на Шевченко росіяни розвивають і нові напрямки. Зокрема, йдуть зі сторони Новотроїцького в бік селища Удачне.

Читайте також:

• Генерал-майор ЗСУ розповів, чим для росіян важливі Покровськ і Курахове
• Евакуація з Покровська від благодійників: як записатися
• У Часовому Яру тривають бої за вогнетривкий комбінат: військовий розповів про ситуацію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У вересні 2026 року багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування міста Бахмут провела понад три десятки закупівель через електронну систему Prozorro. Загальна вартість успішних та активних тендерів склала понад 2,8 мільйона гривень. Основні кошти медичний заклад спрямував на придбання високовартісного медичного обладнання, фармацевтичної продукції та витратних матеріалів.

Детальний огляд витрат лікарні — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Медичне обладнання, матеріали та фармацевтика

Найбільшу частку витрат у вересні склали закупівлі медичного устаткування, ліків та лабораторних матеріалів для забезпечення роботи закладу:

• детектори та аналізатори (коагулометр; автоматичний біохімічний аналізатор) — 941 000 гривень;
• детектори та аналізатори (коагулометр; автоматичний біохімічний аналізатор, ще один тендер) — 940 700 гривень;
• медичні матеріали нехімічні та гематологічні одноразового застосування — 170 000 гривень;
• фармацевтична продукція (золедронова кислота; летрозол таблетки) — 136 800 гривень;
• лабораторні реактиви — 114 000 гривень;
• тести-набори для роботи на аналізаторах — 65 800 гривень;
• фармацевтична продукція (лікарські засоби) — 60 000 гривень;
• тонометр для забезпечення моніторингу тиску (Холтер АД) — 59 000 гривень;
• серветки антисептичні на основі ізопропілового спирту — 13 600 гривень;
• тестові смужки для аналізу сечі (11 параметрів) — 12 710 гривень;
• контейнери та пакети для забору матеріалу для аналізів, дренажі та комплекти — 10 400 гривень;
• джгут для зупинки кровотечі по типу турнікет — 7 200 гривень;
• контейнери та пакети для забору матеріалу для аналізів, дренажі та комплекти (додаткова закупівля) — 5 200 гривень;
• набори реактивів/реагентів — 4 210 гривень;
• стрічка діаграмна з тепловим записом — 1 745,80 гривні.

Послуги, ремонт та технічне обслуговування

Окремою статтею витрат стала оплата послуг з обслуговування медичної та кліматичної техніки, а також підготовка спеціалістів:

• технічне обслуговування комп’ютерного томографа SUPRIA 32 — 60 000 гривень;
• технічне обслуговування, перевірка та пуско-налагодження сонячної станції — 55 840 гривень;
• послуги зі стерилізації біксів, виробів медичного призначення та медичного одягу — 51 750 гривень;
• послуги у сфері професійної підготовки — 36 000 гривень;
• сервісне обслуговування кондиціонерів спліт-систем — 20 000 гривень;
• послуги з професійної підготовки спеціалістів — 8 880 гривень;
• послуги інтернет-провайдерів — 6 800 гривень;
• послуги з технічного огляду та випробовувань (вимірювання опору ізоляції електромережі тощо) — 6 200 гривень;
• послуги зі встановлення дренажного насоса кондиціонера — 6 000 гривень;
• послуги різних навчальних закладів — 2 400 гривень;
• навчання із загального курсу з охорони праці — 1 500 гривень.

Господарчі товари, ІТ-обладнання та паливо

Для поточних потреб та забезпечення життєдіяльності лікарні було придбано:

• комп’ютерне обладнання (мережеві фільтри, блоки живлення, картриджі, Wi-Fi карти, комутатор, мишка тощо) — 24 250 гривень;
• бензин А-95 (талони) — 18 750 гривень;
• поліетиленові мішки та пакети для сміття — 8 442 гривні;
• продукція для чищення (мийні універсальні засоби, білизна, засіб для сантехніки) — 7 553,59 гривні;
• паперові рушники — 4 244 гривні;
• крем-мило — 2 947,60 гривні;
• кухонне приладдя (універсальні віскозні серветки, кухонні губки) — 1 084,40 гривні;
• замок врізний — 753 гривні.

Загальна сума успішних та активних закупівель Бахмутської багатопрофільної лікарні за вересень 2026 року склала 2 865 760,39 гривні. Найдорожчою позицією стала закупівля коагулометра та автоматичного біохімічного аналізатора за 941 000 гривень (один із двох аналогічних тендерів), а найдешевшою — придбання врізного замка за 753 гривні.

Читайте також:

У Бахмутській лікарні доступний “Скринінг 40+”: що в нього входить і як звернутися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 17 років Аліса виїхала з Краматорська через повномасштабне вторгнення. Разом із мамою вона дісталася Німеччини, де могла залишитися, навчатися та будувати нове життя. Але вже за два місяці дівчина вирішила повернутися в Україну. Сьогодні Алісі 22, вона живе й працює в Києві, має власну творчу волонтерську команду та організовує події про Донеччину.

Про рішення повернутися, зв’язок із Краматорськом, пошуки дому та життя після вимушеного переїзду Аліса розповіла Бахмут IN.UA.

“Весь схід був моїм домом”: яким Аліса пам’ятає життя у Краматорську

Аліса народилася у Краматорську й прожила там усе дитинство. З рідним містом пов’язані її школа, друзі та родина, але власне відчуття дому для неї завжди було трохи ширшим за одне місто, ділиться у розмові дівчина. У дитинстві її родина багато подорожувала Донеччиною та Кримом. До 2014 року майже кожне літо вони їздили до моря в Крим. Після його окупації маршрут змінився — були Бердянськ, Білосарайська коса, Святогірськ. Змінилися й інші звичні напрямки: замість Донецька родина почала частіше їздити до Харкова. Для Аліси це були не просто точки на карті, а простір, у якому минало її дитинство.

“Я народилася і проживала все своє життя в Краматорську. Живучи там, я об’їздила Донеччину, Крим, тому що кожного літа ми їздили на море. Буквально весь схід був моїм таким домом”, — з теплотою згадує співрозмовниця.

Зараз Аліса живе у Києві. Тут у неї робота, друзі та команда, разом з якою вона займається культурними проєктами. Та коли дівчина говорить про себе, Краматорськ досі залишається однією з перших речей, які вона називає і з чим себе ідентифікує.

У 17 років довелося залишити Краматорськ

На початку повномасштабного вторгнення Алісі було 17. Її будинок розташовувався неподалік краматорського аеропорту, і вже в перші тижні бойові дії наблизилися до дому. Одного разу вибух стався неподалік квартири. У цей момент там перебувала мама Аліси, вона прибирала та заклеювала вікна. Жінка не постраждала.

Рішення про евакуацію значною мірою ухвалювала саме мама. Аліса згадує: тоді вона ще була неповнолітньою і водночас розуміла, що мама не захоче виїжджати без неї. Тому вони вирішили залишати місто разом. Спочатку планували їхати потягом із Краматорська. Вони приїхали на вокзал і чекали на евакуаційний рейс, але атмосфера була настільки напруженою, що зрештою повернулися додому та почали шукати інший шлях.

“Мама дуже сильно переживала. Ми стояли на вокзалі годину чи дві, чекаючи на евакуаційні потяги, але це було настільки напружено й нервово, що ми розвернулися та поїхали назад. Почали думати про інші варіанти — як нам виїхати швидше і безпечніше”, — пригадує Аліса.

Зрештою з Краматорська вони автомобілем дісталися Дніпра. Звідти евакуаційним потягом поїхали до Львова, а потім рушили за кордон. Той період Аліса досі згадує як хаотичний і важкий. Люди масово залишали свої міста, знайомі й родичі роз’їжджалися різними країнами, а майбутнє було абсолютно незрозумілим.

Сама Аліса тоді щиро вірила, що це ненадовго.

“Ми почали, якщо можна так сказати, розкидатися по світу, і тоді ніхто не знав, чого очікувати. Я всім казала, що, звичайно, це все закінчиться через два-три тижні. Я була тією людиною, яка вірила в це дуже щиро. Але це не закінчилося”, — каже Аліса.

Німеччина могла стати новим життям, але Аліса хотіла додому

Країну для евакуації родина обирала передусім з міркувань безпеки. У Німеччині жили знайомі українці, які погодилися прийняти Алісу з мамою. За словами дівчини, ставлення до них було теплим. Їй пропонували можливості для навчання та подальшої інтеграції. Аліса продовжувала дистанційно закінчувати 11 клас, знала англійську та навіть почала самостійно вивчати німецьку.

Вона згадує, що вже за два місяці почала розуміти окремі фрази й потроху говорити німецькою. Тож, якби Аліса вирішила залишитися, адаптація, на її думку, могла б пройти досить легко.

Проблема була в іншому, зізнається в розмові дівчина — залишатися вона не хотіла.

“Мені не сподобалося існування в іншій країні й не сподобалася перспектива життя там, тому що в мене в голові було тільки бажання повернутися додому. Я хотіла знову бути в Україні, бути серед своїх. Я просто не уявляю свого життя за кордоном і серед іншої культури”, — каже Аліса.

У Німеччині вона прожила близько двох місяців. Коли їй виповнилося 18 років, рішення про власне майбутнє вона вже могла ухвалювати самостійно. Тож, у травні 2022 року дівчина повертається в Україну.

“Мам, я тут не залишусь”: чому Аліса обрала Київ

Повертатися безпосередньо до Краматорська Аліса не планувала, розуміючи, що там буде небезпечно. Ще з 2019 року вона мріяла навчатися у Києві, а її старша сестра на той момент уже близько двох років жила у столиці. Тому після повернення з Німеччини вибір міста для неї був майже очевидним.

“Пригадую, що я я постійно казала: “Мам, я тут (ред. в Німеччині) не залишусь. Мам, я поїду тільки в Київ. Я не хочу тут навчатися, я не хочу тут залишатися”. Мені насправді пропонували все: казали, що буде і робота, і навчання, і університет. У 2022 році для українців було багато можливостей, щоб ми могли почуватися в безпеці та інтегруватися, але я все одно хотіла повернутися”, — згадує дівчина у розмові.

У Києві Аліса оселилася разом зі старшою сестрою, вступила до університету, а згодом почала працювати За чотири роки столиця стала містом, у якому вона навчилася будувати самостійне доросле життя.

Цього року Аліса вже закінчила бакалаврат. Від магістратури поки вирішила зробити перерву: поєднувати навчання з роботою, повітряними тривогами, відключеннями світла та постійними змінами між очним і дистанційним форматами було складно. До навчання вона хоче повернутися, коли відчує, що має для цього достатньо сил.

Фотоальбоми та щоденники: що Аліса забирала з Краматорська

У розмові ми торкнулися і теми речей, які вдалося забрати з собою. Дівчина каже, що коли родина евакуювалася у 2022 році, вона не збиралася так, ніби залишає місто на роки. Взяла документи, ноутбук, валізу та речі, які могли знадобитися найближчим часом. Пізніше, вже живучи у Києві, вона поступово почала перевозити речі з Краматорська. Серед них були одяг, техніка та навіть телевізор, але найціннішим виявилося зовсім інше.

“Напевно, найцінніше, що я хотіла забрати і що зараз є для мене найціннішим із того життя, — це фотоальбоми. Треба було ще в перший день забрати всі фотографії, записнички, книги, щоденники. Нещодавно я сказала мамі, що треба вивозити всі документи, які в нас колись були, навіть якісь непотрібні,  просто щоб усе, що пов’язує нас із містом, залишилося”, — розповідає дівчина.

З часом ці речі набули для Аліси іншого значення. Це вже не просто старі документи чи фотографії, а матеріальні свідчення життя, яке було в Краматорську до повномасштабної війни. Одна з дитячих фотографій Аліси тепер навіть подорожує Україною, її передали для виставки, присвяченої Донеччині.

“Я завжди представляюся: Аліса з Краматорська”

Близьких друзів та родичів у Краматорську в Аліси майже не залишилося. Більшість виїхали у перші роки повномасштабної війни. Проте зв’язок із містом нікуди не зник. Він просто набув іншої форми. Аліса називає його культурним.

У Києві вона створила благодійну творчу команду, яка організовує культурні події. Серед них, заходи, присвячені Донеччині та Донецьку. Подібну подію команда проводила й у Львові, де говорила про історію регіону та міфи, які досі існують між сходом і заходом України. Аліса ділиться, їй важливо, щоб про Донеччину говорили не лише в контексті війни.

“Я постійно всім розказую про Краматорськ і дуже люблю асоціювати себе з ним. Я завжди всім представляюся, що я саме Аліса з Краматорська. Це такі маленькі зв’язки з містом, які допомагають тобі триматися: ти знаєш, що ці люди є, вони рухаються далі й так само, як і ти, сумують за своїм місцем”, — пояснює дівчина.

Сьогодні значну частину її кола спілкування в Києві також складають люди з Донеччини, з Краматорська, Слов’янська, Бахмута та Дружківки. Це середовище, каже Аліса, допомагає зберігати відчуття зв’язку з регіоном навіть за сотні кілометрів від нього. А ще дає можливість розповідати іншим про Донеччину такою, якою вона була й залишається для людей, що там виросли. Це усвідомлення — тішить.

“Знаєте, дуже багато людей дізналися про Донеччину тільки після війни, хоча про Краматорськ і Донеччину повинні були знати й до війни. Навіть про наші міста до 2014 року. Вони мали і мають великий потенціал, якщо туди повернуться люди”, — каже героїня.

Київ став місцем для життя, але не став домом

За ці роки Київ дав Алісі багато того, чого вона шукала, коли поверталася в Україну. Тут вона здобула освіту, знайшла роботу, друзів і людей, разом із якими реалізовує культурні проєкти. Проте назвати столицю домом вона досі не може. І, якщо говорити щиро, то не впевнена, що колись зможе:

“Київ став для мене містом, де я можу реалізовуватися, шукати роботу, але в мене немає відчуття, що я хочу називати Київ своїм домом. Тому що дім у мене один. Поки тут є робота, друзі й моя творча команда, це місто, в якому хочеться залишатися, але “домом” я, напевно, не зможу його назвати ніколи”.

Водночас життя у столиці останнім часом також стало важчим через останні щоденні російські атаки на Київ. Аліса розповідає, що постійне відчуття небезпеки впливає і на роботу, і на зустрічі з друзями, і на звичайні плани. Однак попри це вона продовжує працювати й розвивати свою команду.

Її історія, як і історії тисячі внутрішньо-переміщених осіб, які були змушені залишити дім не по своїй волі, сьогодні ніби існує між двома містами. Краматорськом, який вона продовжує називати домом, і Києвом, у якому вже побудувала значну частину свого дорослого життя.

“ВПО теж не мають забувати, що вони є один в одного”

Евакуація з Донеччини триває і зараз. Лише за вересень звідти виїхали 18 тисяч людей. Говорячи про людей, які лише зараз залишають Донеччину, Аліса не намагається давати універсальних порад. Вона розуміє, що її власний досвід відрізняється: у 2022 році їй було 17, вона мала підтримку родини, а після повернення змогла навчатися, знайти роботу та поступово стати фінансово самостійною. Для інших родин починати життя в новому місці може бути значно складніше.

Саме тому найважливішою Аліса вважає спільноту. Радить шукати в нових містах людей із Краматорська, Бахмута, Костянтинівки, Донецька та інших міст Донеччини, знайомитися, допомагати одне одному з роботою та просто залишатися поруч:

“Я хочу, щоб люди об’єднувалися, дружили між собою, знаходили спільноти тих, хто теж переїхав. Там ви можете підтримувати одне одного, тому що розумієте одне одного. Я просто хочу, щоб про ВПО не забували, а ВПО теж не забували, що вони є один в одного”.

Сама Аліса сьогодні уже не потребує постійної допомоги, як каже вона сама, вона працює й забезпечує себе. Проте відчуття крихкості нового життя нікуди повністю не зникло. Вона теж думає про те, що буде, якщо втратить роботу або не зможе платити за квартиру. Адже звичного варіанта, просто повернутися додому, у неї немає.

І хоча фізично вона зараз далеко від Краматорська, у її житті місто залишається присутнім: у старих фотоальбомах, нових друзях із Донеччини, культурних подіях і простій фразі, якою вона продовжує знайомитися з людьми: “Привіт, я Аліса з Краматорська”.

До теми:

Працювала в бахмутському дитсадку, а тепер навчає дітей танцям у Краматорську: історія хореографки Альони Стрющенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!