Бахмутський фаховий коледж культури й мистецтв імені Івана Карабиця восени 2022 року релокувався до Кам’янця-Подільського Хмельницької області. Тут викладачі коледжу продовжують працювати і донині — навчають дітей, проводять різноманітні заходи і концерти.

Про плани навчального закладу на 2025 рік редакції “Бахмут IN.UA” розповіла Ольга Воробйова — завідувачка денного відділення Бахмутського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Карабиця.

Бахмутський коледж імені Карабиця, плани на 2025 рік

Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця продовжує роботу в евакуації. Кожного навчального року набирають нових учнів, завдяки чому триває подальша робота закладу.

Викладацький колектив коледжу вже має плани на 2025 рік. Найближчий захід, що запланований на наступний рік — відзначення 80-річного ювілею з дня народження композитора Івана Карабиця.

“По-перше, в січні 2025 року буде 80-річний ювілей Івана Карабиця — композитора, чиє ім’я носить коледж. Ми завжди організовуємо концерти до цієї дати, відбудеться він і цьогоріч. Великий концерт влаштувати не вдасться, адже в нас маленьке приміщення. Запросити велику кількість глядачів ми не зможемо. Але захід вже заплановано”, — розповідає Ольга Воробйова.

Постійною гостею концерту на честь дня народження Івана Карабиця є його дружина. Вона буде присутньою і цьогоріч, але в онлайн-форматі. Також до ювілею композитора найкращим студентам коледжу будуть виділені премії від сім’ї Карабиць.

Також у планах дати великий звітний концерт до 122-річчя із дня заснування коледжу.

“У нас заплановані звітні концерти колективів. Взагалі друге півріччя у нас підсумкове. Звітні концерти відбуватимуться з березня по червень. А в червні відбудеться великий звітний концерт до 122-річчя коледжу. Його плануємо провести в будинку культури, куди запросимо ВПО, які мешкають у Кам’янці-Подільському, вихованців і викладачів місцевих музичних навчальних закладів, простих мешканців Кам’янця-Подільського”, — розповідає Ольга Воробйова.

Бахмутський коледж імені Карабиця: умови для учнів

Бахмутський коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця працює офлайн і онлайн для учнів, які перебувають за кордоном або в інших регіонах України.

Наразі в коледжі є такі колективи:

• духовий оркестр;
• народний оркестр;
• симфонічний оркестр;
• камерний оркестр;
• хор;
• камерний хор;
• естрадний хор;
• драм-бенд TacTon.

Колективи коледжу Карабиця вже знані в Кам’янці-Подільському. Тут вони проводять різноманітні концерти, в тому числі присвячені національно-патріотичним і художньо-естетичним заходам. Великої популярності набув драм-бенд TacTon, який показує шоу барабанщиків. Музикантів запрошують на відкриття чемпіонатів і фестивалі. Концертна діяльність учнів коледжу відбувається постійно.

Цього року коледж набрав до 70 нових учнів. Ті, хто перебуває за кордоном або у віддалених регіонах, можуть навчатися онлайн. Однак, коледж створив всі необхідні умови для навчання офлайн у Кам’янці-Подільському. Наразі 115 учнів коледжу мешкають у трьох гуртожитках місцевих навчальних закладів. Місця пропонують у гуртожитках:

• Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка;
• Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв;
• Кам’янець-Подільського фахового коледжу харчової промисловості.

Читайте також:

• На фронті загинув випускник Бахмутського коледжу ім.І.Карабиця: як допомогти родині
• Святкова атмосфера в Бахмуті: як проходив фестиваль “Різдвяні піснеспіви” у 2018 році
• Бахмутський ЦПТО відкриє в Гощі центр електриків і енергетиків: як коледж допомагає громаді розвиватися. Розпитали в директора

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!