Сьогодні, 24 лютого, росіяни відзвітували про вивезення людей з міста Часів Яр. У лютому окупанти, нібито, вивезли 13 людей, з яких троє — це діти. Нагадаємо, що місцева влада відзвітувала про евакуацію всіх дітей ще влітку 2023 року.

Чи може ця інформація від росіян бути правдою, редакція Бахмут IN.UA запитала у волонтера з Часів Яру Євгена Ткачова.

Окупанти вивезли дітей з Часового Яру: що відомо

Росіяни на своїх пропагандистських каналах відзвітували про так звану “евакуацію” людей з Часового Яру. За лютий 2025 року з територій, які підконтрольні росії, окупанти, нібито, вивезли 13 людей. У списках евакуйованих зазначені і троє дітей — 6-річна дівчинка, 13-річний хлопчик і 16-річна дівчина.

Ця інформація суперечить заявам місцевої адміністрації, адже попередньо з Часового Яру до більш безпечних регіонів України вивезли всіх дітей разом з їхніми батьками чи законними представниками. З цього можна зробити припущення, що дітей переховували в місті.

Редакція звернулася за коментарем до волонтера з Часового Яру Євгена Ткачова. Під час повномасштабного вторгнення він активно допомагав мешканцям міста: проводив евакуацію та доставляв гуманітарну допомогу. Євген Ткачов каже, що ця інформація для нього виявилась шоком, адже про перебування дітей у місті було невідомо. Та й передумов до цього теж не було.

“Я цьому не те, що не вірю, але майже не вірю. Тому що, по-перше, до Нового року в Часів Яр і я, й інші волонтери, і місцева влада заїжджали частенько, скажімо так. Якщо припустити, що хтось справді ховав дітей, то ми б, зрозуміло, їх не бачили. Але місцева влада могла б бачити батьків цих дітей і звернути на них увагу, або інші люди могли б їх помітити і розповісти. Я взагалі шокований цією ситуацією і як це взагалі можливо”, — каже волонтер.

Євген Ткачов припускає, що батьки дітей не могли б лишатися в місті непоміченими. Та й завезти дітей у місто зараз практично нереально, бо шляхи під’їзду постійно обстрілюються ворогом.

“Я ще можу зрозуміти, коли, наприклад, у Покровську батьки можуть заховати дітей. Адже це величезне місто, де живуть тисячі людей, і там ніхто їх може не помітити. А в Часів Ярі, коли там лишалися 2-3 сотні людей… Їм і привозили гуманітарку, і ніхто не проговорився, і ніхто не бачив… Навіть не знаю, як це пояснити.

На мою думку, нереально, щоб ніхто про це не знав. Військова адміністрація знала б, я думаю, 99%. Їм би однозначно розказали люди, які розподіляють гуманітарку, бо всі одне одного знають. Тому як у місто могли просочитися діти, та ще й у такій кількості, я не знаю. Заїхати туди самостійно практично нереально, в місті йдуть вуличні бої”, — розповідає волонтер Євген Ткачов.

Нагадаємо, що на початку 2025 року в Часів Ярі залишалися близько 240 людей. Як розповідав редакції начальник Часовоярської міської військової адміністрації Сергій Чаус, основна частина — це люди пенсійного віку, але й були люди більш молодого, передпенсійного віку. Молоді було небагато, дітей у місті не було.

Читайте також:

• Росіяни зняли ролик про чоловіка, який, нібито, втік з Києва до Авдіївки
• “Залишили напризволяще”: росіяни використали для пропаганди подружжя пенсіонерів з Часів Яру
• Росіяни почали вивозити людей з Нью-Йорка: фото евакуйованих

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські бойові літаки Су-27 здійснили атаку по місцю зосередження російської піхоти в населеному пункті Родинське, що на Донеччині. Для ураження живої сили противника пілоти Повітряних сил ЗСУ використали дві керовані плануючі авіабомби GBU-62.

Про це повідомили у блозі бійців Повітряних сил ЗСУ “Соняшник”.

Атака ЗСУ по позиціях росіян у Родинському

Бійці ЗСУ знищили місце скупчення окупантів. Ворог знаходився в одній з будівель.

У дописі зазначається, що ситуація на цій ділянці фронту вкрай напружена — російські підрозділи змогли суттєво зайти в будівлі.

“Інколи дистанція між козаками і окупантами тут визначається стіною квартири, тож такі скиди це ювелірна робота“, — зазначається в дописі.

Читайте також:

Росіяни просунулися поблизу Костянтинівки — Генштаб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!