Коли у вас голова забита роботою, дитиною та війною у рідній країні, справа лікарського огляду, мамографії чи ультразвукового обстеження (УЗД) опиняються в самому кінці списку щоденних завдань. Тому українки в Польщі звертаються до лікарів, коли з їхнім здоров’ям зовсім погано.

Катажина Павловська

Олександрі дуже пощастило. Принаймні так вона каже. Бо все-таки була у мамолога у січні 2022 року, і тоді нічого поганого не виявилося. Мамолог – лікар в Україні, який обстежує молочні залози. В Польщі все це робить гінеколог.

Тож вийшла від мамолога задоволена, тільки з наказом повернутися до нього через півроку. Але через місяць почалася війна, і Олександра разом із дочками мусила тікати зі Львова.

Вона потрапила у Варшаву до хорошої сім’ї, вже готувалася приступити до роботи (за фахом вона оптик), коли виявила в себе пухлину грудей. Пішла в Люкс Мед на УЗД, а після огляду їй сказали, що потрібна буде і біопсія. Виявилося – рак.

Я перемогла життя

– Довго думала, лікуватися в Польщі чи в Україні, – каже Олександра. Там
мені було б краще, безпечніше, тому що я знала, як все працює, зі мною
була б сім’я. Але моя польська подруга, яка лікувалася від раку молочної
залози, переконала мене, що тут буде швидше та ефективніше. По-перше, в
Україні війна, а по-друге, за багато послуг треба платити. В Польщі все
мало бути на місці і безкоштовно.

Олександра погодилася. Вона потрапила до Національного інституту
онкології у Варшаві, до однієї з найкращих, якщо не найкращої, онкологині
молочної залози в Польщі. Діагноз їй поставили 6 серпня, а через три
тижні вона почала курс хіміотерапії.

– Шістнадцять процедур хіміотерапії. Було дуже важко, – згадує. На щастя,
мені допомогла це пережити Іза, подруга, яка вмовила мене тут лікуватися.
Вона була надзвичайно позитивним, сильним прикладом у цій боротьбі.
Вдома Олександру підтримувала невістка, яка спеціально приїхала для неї
з України. – Мені було важко пережити хіміотерапію. І вона ходила зі мною
на лікування, доглядала за мною, потім допомогла мені знайти таксі. Вдома
прибирала, готувала, доглядала за дочками. Вона була безцінна.

У лютому 2023 року, через рік після приїзду до Польщі, коли хіміотерапія
подіяла на пухлину, Олексадру було прооперовано. Пухлину вирізали,
потім вона дочекалася, поки рана загоїться, перш ніж пройти променеву
терапію. – Все так швидко пролетіло, – зітхає.

Тепер вона думає, що зовсім вилікувалася. – Онкологиня теж каже, але
хірург – поки що ні, тому що попереду у мене п’ять років гормональної
терапії. Але зараз почуваюся здоровою. З лютого вчу польську мову, бо
думаю затриматися тут на деякий час. Я сподіваюся, що зараз зможу
знайти роботу за своїм фахом.

Чому вона вважає, що їй пощастило? – Я виявила рак на дуже ранній
стадії, швидко отримала точний діагноз і відповідне лікування.
Безкоштовно! Я знаю, що в Україні мені довелося б самій купувати
хіміопрепарати, а тут я все отримала. У всій цій біді навколо, війні, розрусі
в країні я виборола своє життя.

В Ірини так багато щастя не було. У 2020 році в Україні вперше виявили
пухлину молочної залози. Спочатку вона проходила там хіміотерапію. А
потім операція. Вона відчувала, що вилікувалася, тому, коли через два роки
приїхала до Польщі, останнє, про що думала, це медичне обстеження.

– Діти в школу і садок, робота в ресторані, потім робота вдома. Коли в
травні цього року я побачила пухлину в грудях, я злякалася. Виявилося, що
у мене рецидив, і я в запущеній стадії. Я дуже боюся того, що буде. Два
місяці чекаю на операцію.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Зріст захворювання після початку війни

Олександра та Ірина приїхали до Польщі невдовзі після початку війни,
тобто після 24 лютого 2022 року. І, як підрахували вчені в рамках проекту
Польського національного реєстру раку (e-KRN+), вони є серед 16 тисяч
українок у Польщі, у яких протягом року розвинувся рак грудей. Це
приблизно 10% всіх пацієнтів, які вже лікуються від цього захворювання в
Польщі. І не набагато менше, ніж діагностовано в нашій країні за рік.

– Зараз у Польщі близько 20 тисяч жінок діагностовано рак молочної
залози. Близько 155 000 польок живе зараз із цією хворобою. – каже доктор
Йоанна А. Дідковська, голова Національного реєстру раку, що діє при
Національному інституті онкології – Національному дослідницькому
інституті у Варшаві. – Як видно з даних, приплив пацієнтів з України
значно збільшив ці цифри.

Серед тих, хто приїхав до Польщі, є вже хворі на рак або ті, у яких рак
розвинеться або вже розвинувся під час перебування в Польщі. Рак
молочної залози є найпоширенішим онкологічним захворюванням серед
жінок незалежно від національності.

Система працює (більш-менш) нормально

– Тому з березня цього року у реєстрі ми збираємо дані про національність
онкохворих – каже доктор Дідковська. У якийсь момент це стало важливою
темою, тому ми хотіли її дослідити.

Дискусія була настільки гарячою, що дійшла до престижного медичного
журналу “The Lancet”. Був також текст доктор Дідковської та її колег про
прогнозовану захворюваність на рак молочної залози та інші види раку
серед українських жінок у Польщі.

– У цій дискусії йшлося про те, що польська система охорони здоров’я
тепер має мати справу з додатковою кількістю пацієнтів. Система
онкологічної допомоги в Польщі виявилася явно неготовою до стрімкого
зростання кількості пацієнтів, які потребують допомоги. Незважаючи на
останні зміни та прогрес в онкологічній допомозі в Польщі, вона має свої
обмеження. Проте всі, хто займається наданням онкологічних послуг у
Польщі, хочуть забезпечити найкращу можливу допомогу для додаткових
пацієнтів, які приїжджають з України, – каже доктор Дідковська.

З цим погоджуються всі українські пацієнтки, з якими я спілкувалась і які
проходили лікування раку молочної залози – під час лікування до них
ставилися бездоганно, жодного разу ніхто не викликав у них відчуття, що
вони на щось не мають права. Незалежно від того, чи лікувались вони у
Варшаві, Бидгощі чи Гожуві-Великопольському.

Надто пізно

Але, за словами експертів, багато українок, які приїхали до Польщі через
війну, з’являються на лікування раку грудей надто пізно. Це підтверджують
онкологи, з якими я спілкуюся. Доктор Дідковська вважає, що це може бути
проблемою. Тому що рак молочної залози – це хвороба, при якій час має
першочергове значення – чим пізніше, тим менше шансів на лікування. Рак
може швидко розвиватися і давати метастази, тому необхідно якомога
швидше почати лікувальні процедури. І чим раніше він буде виявлений, тим
більше шансів вилікуватися.

Чому українки в Польщі так пізно звертаються до лікарні з раком грудей?
Запитую Ксеню Єсіну з організації “Афіна. Жінки проти раку”. За даними
Національного канцер-реєстру України (НКРУ), рак молочної залози –
найпоширеніший рак серед жінок в Україні незалежно від віку, – каже
Ксенія. На його частку припадає близько 24% серед 10 найпоширеніших
видів раку.

Я перевіряю дані НКРУ, опубліковані в середині червня 2023 року, тобто
зовсім недавно. Вони стосуються онкологічної захворюваності в Україні у
2021/22 роках. На жаль, статистика за 2022 рік неповна – немає даних із
Криму та Севастополя. У всякому разі, цифри свідчать, що у 2022 році було
зареєстровано 10 648 нових випадків раку молочної залози серед жінок
(без Криму та Севастополя). Від цієї хвороби померло 3519 жінок. Зараз в
Україні майже 168 тисяч жінок хворіють на рак грудей.

Кажу Ксенії, що така ситуація у всьому світі. На початку 2021 року
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила, що поки що рак
молочної залози є найчастіше діагностованим раком у світі серед жінок
США, Канади, Австралії та країн Західної Європи. За оцінками вчених,
щороку у 2,3 мільйона жінок у всьому світі діагностується це
захворювання, і близько 685 000 помирають від нього.

– Так, статистика раку молочної залози в усьому світі схожа, – відповідає
Ксенія. – Проте є кілька „але”. По-перше, у наших даних про пацієнтів є
прогалини. По-друге, тут немає жінок, які виїхали з України, не тільки в
Польщу. І тільки в одній Польщі на рік має бути 16 тисяч діагностованих
пацієнтів. Це точно змінило б ваші розрахунки.

Ксенія права. Відсоток українок хворих на рак молочної залози
перевищує середньосвітовий показник. І повертаючись до основної теми, багато жінок з України приходять до лікаря надто пізно.

– У нас дуже високий рівень виявлення цієї хвороби на пізніх стадіях.
Загалом майже третина жінок звертається до лікаря лише на III та IV
стадіях. У 2020 році було 27,6%, але війна, яку Росія ропочала проти
України, різко підняла цей рівень, – каже Ксенія.

Організація “Афіна. Жінки проти раку”, в якій активно працює Ксенія, була
створена з метою захисту прав онкохворих та об’єднання хворих з усієї
України. У нас є приватна група в соціальних мережах, яка налічує понад
26 000 тисяч пацієнток та їхніх родичів. І зрозуміло, що в 2022–23 роках до
групи приєдналося багато нових учасниць. У багатьох із них у Польщі
виявили рак грудей.

Не вистачає часу і не тільки його

Чому українки не звертаються вчасно до лікаря, щоб пройти медичні
обстеження?

– Тисячі з них втратили домівку та відчуття безпеки. Вони змушені були
тікати з України, – каже Ксенія. – У Польщі довелося починати життя
заново – шукати житло, роботу, записувати дітей до школи, оформляти
документи в іншій країні, іншою мовою. Серед усіх цих речей справа піти
до лікаря та пройти мамографію чи УЗД знаходиться в кінці щоденного
списку. Тому вони звертаються до лікарів, коли їм зовсім погано.
Брак часу – не єдина причина, яка впливає на те, що українки не ходять до
лікаря на медичні обстеження.

• Інші причини, які часто називають самі жінки це:
• комунікація: українські жінки не знають, куди йти і як працює наш (польський) „онкологічний шлях”;
• мова: вони бояться, що не зрозуміють польських лікарів;
• відмінності між польською та українською медичними службами (наприклад, те, що в Польщі немає такого лікаря як мамолог, що обстежує та діагностує захворювання грудей в Україні);
• страх перед платою за лікування;
• сором: так, рак молочної залози все ще ганебна хвороба.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Більше перекладачів

Чи медична система в Польщі допомагає українським біженкам дбати про
своє здоров’я? Чи жінка має доступ до інформації про медичне
обслуговування?

Отже, законодавчих норм щодо доступу до перекладача в секторі охорони
здоров’я немає. І кожен медичний заклад ставиться до цієї проблеми
по-різному. Деякі з них самі фінансують перекладачів, інші вимагають,
щоб пацієнт приїхав з перекладачем, треті використовують компетенцію
власного персоналу або родичів, які прийшли з пацієнтом, що виконують
роль перекладачів. Однак якість такого перекладу може відрізнятися
залежно від компетенції відповідної особи. Це може бути мовним бар’єром
у спілкуванні пацієнт-лікар, наприклад, щодо надання інформованої згоди
на лікування.

Чи є щось, що допомогло б біженцям з України охочіше користуватися
медичними послугами в Польщі?

За словами доктора Томаша Карауди, лікаря відділення легеневих
захворювань Університетської клінічної лікарні в Лодзі, у випадку мовного
бар’єру було б дуже корисно запровадити перекладачів по телефону. – Не
йдеться про те, щоб у кожному закладі була така людина, – пояснює. – Це
нереально і непотрібно, тому що не кожен день є україномовні чи
російськомовні пацієнти. Достатньо було б, щоб перекладач одночасно
обслуговував кілька закладів, за потреби його викликав лікар чи медсестра,
і він перекладав по телефону або приїжджав особисто.

Так само і з психологами – хоча після війни минуло більше року,
психологічна допомога в багатьох випадках все одно буде корисною. І
такий психолог приходив б, коли був прийом до потребуючого пацієнта.
Звісно, і перекладачі, і психологи мали б бути гідно оплачені, адже це
важка праця та потребує мотивації. І водночас вони дуже потрібні у службі
охорони здоров’я, тож оскільки, як ми чуємо, економіка у нас і так добре
функціонує, то, може, для цього вистачить? Доктор Карауда трохи сумно
посміхається.

Керівник Центру правової та професійної підтримки громадян України
фундації HumanDoc – Алла Маєвська, вважає, що замість перекладача,
який, на її думку, порушує конфіденційність відносин пацієнт-лікар, краще
було б допустити до роботи у польській служби охорони здоров’я більше
лікарів і медсестер з Україну. Хоча вона вже задоволена підтримкою в
Польщі та взагалі польською службою охорони здоров’я.

Профілактика понад усе

Що ще можна зробити для підвищення рівня обізнаності та доступу до
лікування?

– Захворювань ми не зупинимо – ми на них поки що не впливаємо. Раннє
виявлення є ключовим, – каже Олександр Скалій, доктор наук з фізичного
виховання, заступник директора Інституту здоров’я та фізичної культури
Університету економіки в Бидгощі. Він родом із Тернополя, у Польщі живе
13 років. – Жінки з України часто звертаються до лікаря в Польщі надто
пізно, коли вони вже на пізній стадії раку. Це змушує проводити
мастектомію, а не операцію зі збереження грудей. А іноді лікування просто
не дає результатів і пацієнтки помирають.

І додає: – І саме завдяки регулярним обстеженням тривожні зміни можна
виявити на ранній стадії. Це не займе багато – просто щомісяця самостійно
перевіряйте свої груди. Також слід регулярно перевіряти своє здоров’я за
допомогою УЗД молочних залоз і мамографії. Тим часом статистика
Національного канцер-реєстру (за 2021 рік) свідчить, що лише 1 із 16
жінок віком 20-40 років проходила профілактичні огляди для раннього
виявлення захворювання. Лише 1,2% жінок до 30 років вирішило пройти
діагностику раку молочної залози та яєчників.

Вчімо студентів і студенток

За словами доктора Скалія, дуже допомогло б знання про профілактику. На
його думку, це має бути обов’язковим предметом у виші. – І для чоловіків, і
для жінок – хвороба – це проблема для всіх, для всієї родини, не тільки для
жінки, – стверджує.

До війни, у 2020 році, доктор Скалій координував проект із профілактики
раку молочної залози за програмою „Ріта”. У проекті взяло участь п’ять
університетів з України та Асоціація AZS з Бидгощі.

– До Польщі приїхали викладачі з України, для яких лікарі онкологічного
центру в Бидгощі організували семінари, як навчати студентів
профілактики раку молочної залози, – розповідає доктор Скалій.
Під час лекцій учасниці та учасники ознайомилися з анатомією молочної
залози, особливостями раку, сучасними методами діагностики. Під час
практичних занять навчилися практичної самоперевірки. Для навчання
використовували силіконові моделі грудей, які прикладаються до тіла. У
штучних грудях була пухлина, яку можна було виявити, але тільки
правильним методом.

– Викладачі, які проходили навчання в Польщі, запровадили в своїх
університетах заняття з теми: профілактика раку молочної залози. Також
ми надіслали рекомендацію Міністру охорони здоров’я України поширити
цю діяльність на всю країну. На жаль, поки що є інші проблеми.
У квітні цього року схожий проект було організовано з університетами
Казахстану. – Ця країна є величезним полігоном для випробувань ядерної
зброї, – каже доктор Скалій. – Проблема раку грудей навіть більша, ніж в
Україні.

WSG в Бидгощі, університет, де працює д-р Скалій, вже кілька років
проводить заняття з профілактики раку грудей. У заняттях беруть участь як
студентки, так і студенти.

– Чи чоловіки охоче навчаються? – запитую Скалія. – Дослідження
онкологічного центру в Бидгощі показують, що у випадку понад 60%
жінок, які звернулися до лікаря через підозрілі зміни, цю зміну виявили
чоловіки, – пояснює. – Ось чому сенсибілізація чоловіків у цій сфері є
такою важливою. Крім того, чоловіки також хворіють на рак грудей, рідко,
але іноді трапляється.

– Ця хвороба – частина нашого світу. Ми не можемо від нього втекти, тому
нам потрібно мінімізувати її вплив, – додає.

Вітольд Ковальський, кандидат наук, хірург-мамолог з онкологічного
центру в Бидгощі, брав участь в обох проектах. Тепер він мріє про таку
програму в Польщі.

– Такі заняття в наших університетах дуже потрібні, – каже. – І це
незалежно від того, де і хто керує. Питання профілактики – справа
аполітична і настільки важлива, що нею повинні цікавитися всі вищі
навчальні заклади, державні та приватні.

На його думку, проект здатний принести помітні результати. Просто його
потрібно якнайшвидше реалізувати. Ідея полягає в тому, що експерти
готують лідерів і ті передають ці знання. І масштаби проекту поступово
розширюються.

Мамобуси не для всіх

Звісно, у Польщі вже діють системні вирішення цієї проблеми, наприклад
безкоштовна Популяційна програма виявлення раку молочної залози (з
2006 року). Профілактична мамографія дозволяє виявити рак грудей на
ранній стадії розвитку, коли він не дає жодних симптомів. Жінки можуть
пройти це обстеження безкоштовно в спеціальних мамобусах, які курсують
у малих і великих містах за загальнодоступним розкладом. На жаль, ця
програма не для всіх.

Юлія Вовчук, яка виявила пухлину в грудях і хотіла
якомога швидше її діагностувати, з надією увійшла в мамобус у Плонську.
На жаль, всередині вона почула, що не потрапляє на медичні обстеження,
оскільки проект розрахований на жінок віком 50-69 років. Тим часом Юлії
46 років.

– Мене це дивує, – каже Юлія. – Так багато молодих жінок також хворіє.
Юлія розчарована, тим більше, що УЗД, яке вона робила приватно, виявило
досить пізню стадію раку. На щастя, Юлія швидко опинилася у великій
лікарні у Вєлішеві, де за два тижні почала хіміотерапію, потім операцію та
променеву терапію. За 10 місяців все завершилося. Зараз вона проходить
курс гормональної терапії.

А чому мамобус тільки для жінок 50+? Фахівці стверджують, що жінкам
молодшого віку важче поставити діагноз за допомогою мамографії. Як би
там не було, виключення великої вікової групи, яка також схильна до ризику
раку молочної залози, здається, потребує переосмислення.

Куди звернутися?

Жінки віком від 40 років, які бажають пройти медичні обстеження, можуть
скористатися програмою „Профілактика 40 плюс”. У рамках цього проекту
ви можете записатися на безкоштовні профілактичні огляди, не тільки щодо
раку грудей. Питання в тому, скільки треба на це чекати.

Олені 48 років, вона живе у Сквіжині. Пухлину виявила сама, коли
переїхала в іншу квартиру. – Відразу після початку війни я кілька місяців
жила у будинку дружної сім’ї. Все було чудово, але біля дзеркала у ванній
не було світла. Я не бачила себе. Коли ми переїхали через півроку, я раптом
помітила, що у мене на грудях з’явилася пухлина.

Діагностика та лікування були дуже ефективними та швидкими. Олені
видалили пухлину та 17 лімфовузлів. Це багато, тому зараз не почувається
добре.

– Стан здоров’я оцінюю на 50%, – каже. У Сквіжині мені порадили не
проходити реабілітації, мовляв, неефективна. Тому роблю вправи
самостійно вдома, вранці і ввечері. Але вже майже рік після операції, а я
досі не можу нормально підняти руки.

Олена хвилюється, бо сімейний лікар, до якого вона звертається, не хоче
виписувати направлення на аналіз крові. Вона відчуває, що це дуже
потрібно після такої важкої операції. Також хотіла б звернутися до
ендокринолога, але лікар вважає, що немає потреби.

– Я нарешті поїхала додому на Різдво в Кременчук і зробив ті аналізи, які
захотіла. Там усе треба оплатити, але за кілька днів зробили морфологію,
оглянув мене ендокринолог.

Як допомогти?

Чи можемо ще якось допомогти українкам у Польщі поставити собі
діагноз?

– У нас є така система, що пацієнтам яким більше ніж 40 років лікарі
надсилають електронною поштою чи смс-ками нагадування про те, що
потрібно здати аналізи, УЗД, пройти мамографію, залежно від віку та
інших факторів, – каже Ксенія.

У Польщі працює багато фондів, які допомагають онкохворим жінкам.
Деякі з них, наприклад Alivia Onkofundacja, мають цілі підсторінки
українською мовою та телефони довіри, які допомагають онкохворим та
їхнім родинам в організаційних та формальних питаннях, а також
пропонують допомогу в лікуванні. Допомогу надає також Національний
інститут онкології у Варшаві, де діє гаряча онкологічна лінія для
україномовних. Телефонуйте за номером +48 22 546 20 00, щоб отримати
інформацію про онколікування та лікувальні процедури.

Онколікування в Україні? Необов’язково

І якщо хтось все-таки хоче лікуватися в Україні, то варто враховувати
кілька аспектів. – Там більшість лікарень перетворено на заклади
обслуговування поранених на війні. І хірурги потрібні ближче до фронту –
каже доктор Дідковська.

Ці слова підтверджують дані останнього звіту ВООЗ про стан охорони
здоров’я в Україні. Що стосується діагностичних установ, то поки що
доступно або частково доступно тільки 45% з усіх місць. Найбільша
проблема, про яку повідомило 87% установ, це відсутність медичного
обладнання, особливо діагностичного. Ще гірше, коли йдеться про
наявність закладів, які займаються лікуванням онкологічних хворих. Лише
11% з усіх місць доступні та частково доступні. Справа не в тому, що у
якомусь регіоні набагато краща чи гірша ситуація. На думку авторів звіту –
це, ймовірно, тому, що лікування раку пропонується переважно в
спеціалізованих медичних закладах.

– Немає доступу до ліків, послуг і лікарів, – каже Ксенія. – Крім того, наша
система охорони здоров’я не реформувалася 30 років, аж до розпаду
Радянського Союзу. Ще до початку війни онкохворим доводилося самим
купувати все: від шприців і бинтів до хіміопрепаратів. Є в тебе гроші –
лікують, немає – помреш.

– Моя мама померла від раку в Україні, тому я знаю, як виглядає лікування,
– підтверджує Юлія. Треба платити за кожну хімію чи ін’єкцію.
Ксенія стверджує, що гаряча лінія „Пацієнт має право” працює в Україні з
жовтня 2022 року. Тут консультанти пояснюють пацієнтам або їхнім
родичам, яке лікування та в яких установах вони мають право отримати
безкоштовно.

Згідно з останніми оцінками ВООЗ, на кінець 2020 року нараховувалося 7,8
мільйона жінок, у яких за останні 5 років був діагностований рак молочної
залози. Лише в одному, 2020 році, це захворювання було виявлено у 2,3
млн жінок. Це робить його найпоширенішим видом раку у світі. Рак
молочної залози зустрічається в усіх країнах світу у жінок будь-якого віку
після статевого дозрівання, але з ростом захворюваності пізніше в житті.
Це дійсно може статися із кожною з нас.

Переклад: Ольга Ковальчик.

Примітка: Цей матеріал створено в рамках проекту SCIENCE+, міжнародної ініціативи в галузі медичної та наукової журналістики, який проводить Free Press Unlimited. Цей репортаж був перекладений та створений за підтримки міжнародної мережі Science+. Оригінальний майданчик публікації stirimed.ro.

Додаткова інформація

Онкологічне лікування в Польщі для громадян України:
У Національному інституті онкології у Варшаві діє онкологічна гаряча
лінія для україномовних мешканців. Телефонуйте за номером +48 22 546
20 00, щоб отримати інформацію про онколікування та лікувальні
процедури. Спочатку треба подзвонити і передати номер (польський).
Потім передзвонює вам особа, яка володіє українською мовою.
Фонд „Алівія” надає допомогу громадянам України, хворим на злоякісні
пухлини: тел. +48 22 266 03 40, емейл: [email protected].

Громадянки України можуть також отримати медичну консультацію (не
тільки онкологічну) за допомогою:

Телеплатформи First Contact 800 137 200. У Телеплатформі First Contact Ви
можете отримати:

• медичні консультації;
• електронний рецепт;
• електронне направлення;
• електронний лікарняний.

Телеплатформа First Contact доступна:

• з понеділка до п’ятниці з 18:00 до 8:00 наступного дня;
• у суботу, неділю та інші святкові дні з 8:00 до 8:00 наступного дня.

Цілодобова лінія довіри Національного фонду здоров’я, яка надає
інформацію пацієнтам кількома мовами, зокрема польською, російською та
українською: 800 190 590.
Мобільний застосунок LikarPL: likar.mz.gov.pl.

Симптоми раку молочної залози

Будь-яка зміна грудей має бути тривожним сигналом. Найхарактернішим
симптомом раку молочної залози є пухлина, але також можуть вказувати на
рак:

• зміна розміру грудей і їх зовнішнього вигляду,
• зміна кольору шкіри грудей,
• виділення з грудей,
• зміни зовнішнього вигляду сосків.

Однак симптоми також можуть бути більш стриманими та незвичними.
Про розвиток захворювання може свідчити, наприклад, потепління шкіри
грудей або її свербіж.

Якщо ви відчуваєте такі симптоми, якнайшвидше зверніться до лікаря.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!