Бахмутська районна державна адміністрація продовжує працювати в евакуації після окупації міста та більшої частини Бахмутського району. Редакція звернулася до Бахмутської райадміністрації із запитом аби проаналізувати роботу відомства,  дізнатися кількість працівників, які продовжують роботу в евакуації, їхні обов’язки та заробітні плати. 

Бахмутська РДА: скільки людей там працює та що роблять

Станом на листопад 2024 року у Бахмутській районній адміністрації за штатним розкладом було 48 працівників, про це Бахмут IN.UA повідомили у відповідь на запит.

З вказаних 48 працівників:

• 5 знаходяться у відпустках без збереження заробітної плати;
• 20 — продовжують роботу у відомстві;
• 23 посади вказані як вакантні.   

Нижче надаємо перелік осіб в структурі райради та посади, які вони обіймають:

• Сергій Кальян — голова райдержадміністрації;
• Роман Большаков — перший заступник голови райдержадміністрації;
• Надія Тутова — керівниця апарату райдержадміністрації;
• Вікторія Щепанська — начальниця відділу документообігу, контролю, по роботі зі зверненнями громадян та інформаційно-комп’ютерного забезпечення райдержадміністрації;
• Олег Селюк — головний спеціаліст відділу документообігу, контролю, по роботі зі зверненнями громадян та інформаційно-комп’ютерного забезпечення  райдержадміністрації;
• Світлана Разжималіна — головна спеціалістка відділу управління персоналом та з питань організаційної діяльності райдержадміністрації;
• Катерина Кривцова — начальниця відділу фінансово-господарського забезпечення, головний бухгалтер райдержадміністрації;
• Вікторія Кривошеєва — головна спеціалістка відділу фінансово-господарського забезпечення  райдержадміністрації;
• Максим Гірмаш — водій легкового автомобіля відділу фінансово-господарського забезпечення райдержадміністрації;
• Дмитро Таран — головний спеціаліст-юрисконсульт відділу правового забезпечення діяльності райдержадміністрації;
• Юрій Оверчик — начальник відділу ведення Державного реєстру виборців райдержадміністрації;
• Ірина Тишакова — начальниця відділу забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань освіти охорони здоров’я, культури та спорту райдержадміністрації;
• Ольга Мосендз — головна спеціалістка відділу забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань освіти охорони здоров’я, культури та спорту райдержадміністрації;
• Ірина Косолапова — головна спеціалістка відділу  соціально-економічного розвитку територій та агропромислового розвитку райдержадміністрації;
• Ольга Недорезова — начальниця відділу з питань інфраструктури, містобудування та архітектури, ЖКГ, екології райдержадміністрації;
• Ярослав Фірсов — головний спеціаліст відділу з питань оборонної та мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами райдержадміністрації;
• Вадим Коваль — головний спеціаліст відділу з питань оборонної та мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами райдержадміністрації;
• Ольга Брильова — головна спеціалістка  відділу з питань ветеранської політики райдержадміністрації;
• Ірина Макаренкова — головна спеціалістка відділу з питань ветеранської політики райдержадміністрації;
• Юрій Пономаренко — завідувач сектору внутрішнього аудиту райдержадміністрації;
• Ірина Устименко — завідувачка сектору з питань інформаційної діяльності та комунікацій  громадськістю райдержадміністрації.

Скільки заробітної плати отримують працівники райадміністрації

У відповідь на запит редакції нам надали перелік оплати праці 11 працівників: 

• Вікторія Щепанська, начальниця відділу документообігу, контролю, по роботі зі зверненнями громадян та інформаційно-комп’ютерного забезпечення райдержадміністрації. У 2024 році посадовиця отримала 295, 9 тисяч гривень разом із преміями. Заробітна плата начальниці відділу коливається від мінімальних 16 тисяч гривень до максимальних 51 тисячі у червні 2024 року.
• Катерина Кривцова, начальниця відділу фінансово-господарського забезпечення, головний бухгалтер райдержадміністрації, за 2024 рік посадовиця отримала 286,6 тисячі гривень. Зарплата коливалася від 16 до 50 тисяч гривень. 
• Юрій Оверчик, начальник відділу ведення Державного реєстру виборців, за 2024 рік отримав 316,6 тисячі гривень, з максимальними 57 тисячами гривень у липні.
• Ірина Тишакова, начальниця відділу забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань освіти охорони здоров’я, культури та спорту райдержадміністрації, у 2024 році отримала 324,9 тисячі гривень, з максимальними 57 тисячами у травні;
• Ольга Недорезова, начальниця відділу з питань інфраструктури, містобудування та архітектури, ЖКГ, екології райдержадміністрації за 2024 рік отримала 345,6 тисячі гривень. Максимальна зарплата посадовиці становила 62 тисячі у травні.
• Юрій Мухін, начальник відділу з питань оборонної та мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами,  у 2024 році отримав 389,1 тисячі гривень, з максимальними 101 тисячею гривень у червні.
• Юрій Пономаренко, завідувач сектору внутрішнього аудиту райдержадміністрації, у 2024 році отримав 450,2 тисячі гривень, максимальна зарплата становила 76 тисяч гривень у червні.
•  Ірина Устименко, завідувачка сектору з питань інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю у 2024 році

Редакція також звернулася до Бахмутської районної адміністрації із запитом надати заробітні плати голови адміністрації, першого заступника та керівниці апарату райадміністрації.

Аналіз заробітних плат та преміювання керівництва Бахмутської міської військової адміністрації в евакуації у матеріалі за посиланням. 

Читайте також:

• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд
• Премії для міськради: бездоганне виконання планів та необмежений розмір
• Скільки заробляли й що робили: порівнюємо оплату праці й обов’язки старост Бахмутської громади у 2024 та 2021 роках

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після захоплення Донецька проросійськими бойовиками у 2014 році місцева філармонія продовжила свою роботу, поступово перетворившись на майданчик для поширення російської культури та ідеології. За цей час заклад повністю інтегрувався у культурну систему окупаційної влади, втративши свою початкову ідентичність.

Редакція зібрала детальне досьє про те, як функціонує Донецька філармонія під керівництвом окупантів та які пропагандистські завдання вона виконує.

Донецька філармонія: історія захоплення та зміна керівництва

Після окупації Донецька навесні 2014 року приблизно третина артистів колективу покинула місто. Попри це, у вересні того ж року філармонія відкрила новий сезон без зміни вивіски. Восени 2014 року колектив звертався до української влади з відкритим листом щодо відновлення виплати заробітної плати, але відповіді не отримав.

Уже в грудні 2014 року соліста філармонії Олександра Парецького призначили “виконувачем обов’язків Міністра культури ДНР”, після чого він пообіцяв розв’язати питання із зарплатами на рівні окупаційної влади. У травні 2015 року духовий оркестр філармонії взяв участь у військовому параді до 70-річчя перемоги у Другій світовій війні.

До 24 травня 2015 року філармонію продовжував очолювати заслужений працівник культури України Валерій Гуль, а головним диригентом був Володимир Заводиленко. Згодом заклад очолив Олександр Парецький. З вересня 2015 року окупаційна влада почала називати установу “Донецька державна академічна філармонія”.

За твердженнями окупаційного керівництва, у період з 2014 по 2022 роки оркестр дав близько п’ятисот концертів. Філармонія була переведена в підпорядкування “міністерства культури днр”, яке перепрофілював більшість програми та фестивалів (“Донецкая осень” та “Прокофьевская весна”) з інтеграцією російської культури та повістки бойовиків для їх пропаганди.

Пропаганда російської культури та ідеології

Улітку 2023 року керівництво філармонії відзвітувало про “наймасштабнішу” з часів розпаду радянського союзу модернізацію музичного обладнання. За кошти місцевого окупаційного міністерства культури для симфонічного та духового оркестрів закупили нові інструменти. Також фінансування та обладнання регулярно надходять від російських приватних донорів і кураторів концертних програм із Москви. На сцені закладу часто виступають російські гастролери, зокрема американська піаністка польсько-російського походження Валентина Лисиця, яка приїжджала до Донецька тричі з 2015 по 2017 роки.

Загалом зі зміною статусу філармонія стала активним провідником російської культури. Одним із ключових завдань закладу стала популяризація народної музики. 17 липня окупаційна влада провела “Всеросійський єдиний день фольклору”, метою якого є збереження культурної спадщини народів росії. Молодіжний оркестр народних інструментів Донецької філармонії під керівництвом Олександра Малиновського бере активну участь у цих заходах, набувши “всеросійської популярності”.

Крім того, 4 червня 2026 року у філармонії організували дитячу програму “Музичний теремок”, де ансамбль солістів знайомив дітей із народними інструментами, продовжуючи лінію російської культурної інтеграції.

Обманна мобілізація музикантів на фронт

З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році окупаційна влада обманом мобілізувала артистів філармонії до лав своєї армії. За даними журналіста Дениса Казанського, п’ятдесят п’ять музикантів запросили нібито для зйомок телевізійного сюжету, але на місці оголосили про негайну відправку на фронт. Артистів без жодної військової підготовки кинули на передову під Маріуполь. Очевидці зазначають, що їх використовували для виявлення вогневих позицій українських військових. Унаслідок цих дій багато музикантів загинули, зокрема відомий тридцятивосьмирічний джазовий виконавець Микола Звягінцев. Відомо, що подібна ситуація сталася також із працівниками донецьких опери та цирку.

Підтримка сво та героїзація російських військових

Керівництво філармонії з самого початку війни відкрито підтримує збройну агресію росії. Відомо, що у 2022 році колектив філармонії проводив спеціалізовані виступи.

У 2022 році на окупованих територіях активізувалася пропаганда культури минулого російської федерації та Радянського Союзу. Одним із ключових напрямків цієї політики стало цілеспрямоване оспівування радянських рухів, зокрема героїзація піонерів за участю місцевих культурних закладів. У рамках проєкту окупаційного міністерства культури відбулася прем’єра відеоконцерту, який присвятили сторіччю утворення радянської піонерії. До створення пропагандистського матеріалу безпосередньо залучили артистів Донецької державної академічної філармонії.

У травні 2026 року Донецький академічний симфонічний оркестр виступив у Московському міжнародному будинку музики з програмою “Ступайте ж до нас: вас Русь кличе!”. Репертуар концерту складався з творів російських класиків та сучасних композиторів, які беруть участь у так званій сво. Зокрема, відбулася прем’єра симфонії “Сказання про землю донецьку”, присвячена “героям сво”.

Того ж місяця оркестр відправився у гастрольний тур містами Югри у Ханти-Мансійському автономному окрузі. На відкритті турне у Сургуті музиканти виконали пісню “День Перемоги” разом із ветеранами бойових дій. Олександр Парецький у своєму звіті зазначив, що ці гастролі є місією, щоб через музику сказати, що “Донбас живий, Донбас з росією, Донбас дякує”.

На рівні окупаційної адміністрації також розгорнуто масштабну кампанію з підтримки учасників сво. 2025 рік був оголошений у рф “Роком захисника Вітчизни”, протягом якого у “днр” провели понад п’ять тисяч тематичних заходів та конкурс “Донбас. свої Герої”. Представників культурної сфери, серед яких і ветерани сво, запрошують брати участь у кадровій програмі “Капітани культури”, що має на меті посилити їхні управлінські навички для роботи в установах культури.

Філармонія як майданчик для окупаційних заходів Донецька філармонія також використовується як простір для проведення різних пропагандистських проєктів. На її базі організовуються сесії та панельні дискусії за підтримки “Президентського фонду культурних ініціатив”. Проєктна команда філармонії залучена до створення проєктів, серед яких ключовим є “#ОРКЕСТРНЕСКОРЕНИХ”.

Паралельно з цим окупаційна адміністрація продовжує розвивати інфраструктуру для поширення своєї ідеології серед молоді. На базі будинків культури та бібліотек у різних містах “днр” відкривають “дитячі культурно-просвітницькі центри”, фінансування яких відбувається за російським нацпроєктом “Сім’я”. Ці центри призначені для “творчого та інтелектуального розвитку дітей” і проведення профорієнтаційних заходів.

Діяльність Донецької філармонії під окупацією демонструє, як культурний заклад був повністю переформатований на інструмент впливу, що сприяє інтеграції регіону в російський простір та підтримці військової агресії проти України.

Читайте також:

Від артиста до міністра і депутата “днр”: що відомо про Олександра Парецького з Донецької філармонії, який перейшов на бік рф

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку російського вторгнення Бердянськ, Кирилівка, Урзуф чи Севастополь асоціювалися з морем, шезлонгами і чергами за кукурудзою на набережній. Сьогодні ж на місці колишніх курортів: блокпости, розбиті дороги, зруйновані готелі й порожні пляжі, повз які їздять військові вантажівки. Ми поговорили з двома людьми, які спостерігають за цими територіями зсередини і ззовні: Наталею Криворучко, СЕО медіа “Локатор” з Бердянська, та Павлом Лакійчуком, військовим експертом, колишнім військовим моряком, який 14 років стежить за окупованим Кримом і Донбасом. Обидва вони сходяться в одному: курортного сезону на цих територіях більше не існує — є лише прифронтова зона, яку окупанти намагаються видати за здравницю. 

Мертвий сезон: цифри, яким не вірять навіть самі окупанти

За словами Наталі Криворучко, до 2022 року туристичний бізнес у Бердянську формував значну частину доходів бердянських родин — приватні міні-готелі та здача житла в мікрорайонах, наближених до моря, були традиційним джерелом сімейного бюджету. Навіть після 2014 року, коли донецький і луганський туристичний потік скоротився, він частково змістився відпочивальниками із Запорізької, Дніпропетровської областей та заходу України. Але після повномасштабного вторгнення, підкреслює вона, говорити про природний туристичний потік узагалі не доводиться: є лише пропагандистські звіти окупаційної адміністрації, цифри в яких постійно змінюються.

Про масштаб цієї підміни Криворучко розповідає з конкретними прикладами:

“Росіяни дуже пишалися тим, що розробили маршрути вихідного дня, і за цією туристичною послугою у 2025 році звернулися аж 175 мешканців Білгорода та Ростова. Тобто, ви можете собі уявити, якими цифрами вони оперують. Тут треба додати, що туристичною сферою опікується так зване фейкове міністерство туризму, яке розташоване на окупованій території в Запорізькій області. Вони ж прозвітували, що курорти Запорізької області відвідали 150 тисяч туристів. Уявіть собі, що всі курорти Запорізької області за 2025 рік відвідали лише 150 тисяч туристів. При цьому вони кажуть, що це на 50% більше, ніж у 2024 році”, — пояснює експертка.

Для порівняння, зазначає Криворучко, у найкращі довоєнні роки Бердянськ приймав до мільйона відпочивальників за сезон — на тлі цього нинішні 150 тисяч туристів “на всі курорти Запорізької області” виглядають статистичною похибкою, а не туристичним потоком.

Показовим прикладом “піар-туризму” для Бердянська також стала історія з новим готелем на узбережжі, на будівництво якого з федерального бюджету РФ виділили 37,5 млн рублів:

“ І це при цьому, що в цьому готелі є лише 25 номерів. Що цікаво, оскільки вони там популяризували цей проєкт, то я відповідно моніторила інформацію про нього. Шукала новини про офіційне відкриття, але я так і не знайшла його, також відсутні якісь актуальні фотографії цього готелю. Присутня лише проєктна фотографія”.

“Люди просто виїхали”: чому мрія про “російський курорт” провалилася

Криворучко пояснює, чому росіянам не вдалося відтворити довоєнну картинку курортного міста навіть попри пропагандистські зусилля. Перша й головна причина — масовий виїзд місцевого населення, який окупанти, за її оцінкою, не прогнозували.

“Вони не очікували, наприклад, що з тимчасово окупованого Бердянська масово виїдуть 80 тисяч із 112 місцевих мешканців. Це колосальний дефіцит робочої сили, обслуговуючого персоналу, бо по-іншому росіяни не ставляться до мешканців окупованої території. Це обслуговуючий персонал, це просто людські ресурси, які вони хочуть використовувати для досягнення мети. Тому оця нестача людського капіталу, людей, які будуть просто працювати, обслуговувати – це була одна з причин, тому що хто буде цим займатися, хто буде працювати на базах відпочинку, і в поліцейській сфері, і в готельній галузі. Люди просто закривали власні бази відпочинку, міні-готелі і виїжджали”, — каже Наталія Криворучко.

Другим фактором, на думку спікерки, стала непокора цивільного населення в перші місяці окупації, яка зламала пропагандистську картинку “визволеного” міста, а третім — удари ЗСУ по логістичних і портових об’єктах, через які місто перетворилося на зону бойових дій, а не на курорт. Додатково на плани окупантів вплинула й неможливість зручної логістики: після втрати прямого залізничного сполучення й контролю ЗСУ над трасою “Новоросія” дістатися до Азовського узбережжя стало довго, дорого й небезпечно — саме тому, за словами Криворучко, у Кремля з’явилась ідея об’єднати окуповані території в єдиний туристичний маршрут, який на практиці так і не запрацював.

Заводи замість пляжів: як курортна зона перетворилась на прифронтовий тил

Військовий експерт, Павло Лакійчук дивиться на ситуацію з погляду військової логіки, яку Росія застосовує до Криму й Донбасу вже понад десять років. За його спостереженнями, окуповані території пройшли кілька етапів трансформації: 

• спершу — підготовка до оборони (2014–2016); 
• потім — формування наступального угруповання й перетворення тилу на військову логістичну базу (з 2016 року);
• з кінця 2023-го — перетворення регіону на “логістичний хаб”, через який ресурси й техніка прямують до лінії фронту.

Саме в цій логіці, пояснює Лакійчук, слід розглядати долю промислових об’єктів колишніх курортних міст:

“Тому на тих підприємствах, на окупованих територіях, якщо щось й утворилося, то це ремонтні майстерні, це російське фронтове забезпечення. Тобто техніка, яка зазнає враження чи ламається в ході бойових дій. Ці майстерні мають бути якомога ближче для його відновлення. На капітальний ремонт будуть відправляти на “Уралвагонзавод” 10%, але 90% мають відновлюватись тут, поруч фронта. Це все плече логістики. Ось функції, все. Будь-який завод, який має потужності зварювальні, тощо механозборочні перетворюються на майстерні з відновленням військової техніки”, — каже Павло Лакійчук.

Примітка. “Уралвагонзавод” — бронетанковий холдинг російської держкорпорації “Ростєх” і один із ключових виробників бронетехніки для армії РФ. Підприємства концерну виготовляють та модернізують танки Т-72Б3М, Т-80БВМ і Т-90М “Прорив”, а також виробляють іншу військову техніку, зокрема БРЕМ і ТОС-1А “Солнцепьок”.

За його словами, саме така доля спіткала й потужний завод у Бердянську, де, за наявними в нього даними, ще позаминулого року ремонтували танки й бронетранспортери. Це, підкреслює Лакійчук, ніколи не було про розвиток виробництва — лише про короткострокове використання ресурсу під час бойових дій.

“Розхідний матеріал”: чому Кремлю байдужа доля окупованих територій

На запитання про те, як Росія загалом ставиться до захоплених регіонів, Лакійчук дає наступну відповідь, яка пояснює логіку поводження з людьми й інфраструктурою на окупованих територіях:

“Окуповані території, хоч вони їх вписали там в свою Конституцію, як частину Росії, так не є. Це розхідний матеріал: людський, матеріальний, і все, вони не збиралися зберігати на Донбасі якісь підприємства. Вони їх використати для розгортання сил, для логістики. А як прилетять українські снаряди сюди, ну і чорт з ними”, — пояснює логіку росіян експерт.

За його словами, саме тому окуповані території ніколи не отримували реального захисту чи інвестицій, порівнянних із тими, що йдуть, наприклад, на ту ж Ростовську область, бо для росії українські території, якими б привабливими туристичними вони не були, це насамперед “розхідний матеріал”, який використовують у моменті, а не регіон, який планують розвивати.

Смерть на пляжі або як війна прийшла до Криму

Лакійчук, який спостерігає за Кримом із 2014 року, детально описує, як пляжі перетворилися на військові об’єкти. За його словами, північний берег Севастополя, який до анексії в 2014 році, був колись найпопулярнішою зоною піщаних пляжів (Любимівка, Учкуївка, Кача) — фактично оточений аеродромами та підрозділами російської армії.

“Це Більбек, це Кача, і між ними там, на Любівці, підрозділи російської армії. І коли люди лізуть на море відпочивати, то панцирі (ред. російський гарматний комплекс) з Більбека йдуть прямо по ним. На пляжну лінію виганяють мобільні вогневі групи, позаминулого року, здається, такі більш нашумівші ці новини були, просто зараз це вже не так сенсаційно. Позаминулого року був випадок, коли на Учкуєвці, на пляжі, з Більбека ракета з панциря полетіла, подумали, куди б їй полетіти, і полетіла прямо якраз на пляж. Тому, які курорти?”, — коментує Павло Лакійчук.

Але крім прямої військової присутності на узбережжі, Лакійчук згадує й економічний удар по звичних для росіян уявленнях про “дешевий і привітний” український курорт: після окупації Крим перетворився на дотаційний регіон з високими цінами, де навіть родини російських військовослужбовців Чорноморського флоту втратили колишні фінансові переваги.

“Найбільш “постраждалою” ланкою мешканців Криму від окупації  виявились члени сімей російських військовослужбовців. Тому що до окупації вони, по-перше, отримували російську зарплату в українських гривнях по завищеному курсу, плюс до того вони отримували надбавку за службу поза територією Російської Федерації. Тобто, співвідношення заробітної платні, грошового забезпечення військовослужбовця Чорноморського флоту військово-морських сил України було десь п’ять до одного, тобто росіянин отримував у разів п’ять більше. Вони жили приспівуючи. Їхати в Новоросійськ, це було заслання для російських військових з Севастополя”, — пояснює Павло Лакійчук.

Діти під прицілом: мілітаризований “відпочинок” замість табору

Окрему частину розмови з Наталею Криворучко ми присвятили долі дитячого туризму. За її словами, до окупації діти з Мелітополя, Токмака, Василівки й самого Бердянська традиційно відпочивали в літніх таборах на узбережжі Азовського моря. Зараз ці табори або закриті, або перетворені на майданчики зовсім іншого призначення.

“Дітей масово вивозять на відпочинкові зміни, там, де під виглядом відпочинку, оздоровлення їх повністю мілітаризує російська федерація. Тобто, ви бачите ці фотографії, де дітям влашовують знайомство з героями СВО, так званими, з російськими військовими, тут дітей вчать стріляти, розбирати-збирати зброю, це повністю мілітарізовані табори. В “Авангарді”, взагалі, повністю програма побудована на освітніх програмах Міністерства оборони російської федерації”, — пояснює Наталя Криворучко.

За її словами, дітей вивозять і за межі Запорізької області — до таборів у Криму та в Росії. Місцева ж інфраструктура колишніх дитячих таборів, зокрема на базі “Червона гвоздика” в Бердянську, використовується для проведення молодіжних заходів із тим самим акцентом на військово-патріотичне виховання.

Дорога в нікуди: траса “Новоросія” під ударами ЗСУ

І пані Наталія, і пан Павло окремо звертають увагу на те, наскільки крихкою стала логістика окупованих територій у 2026 році. Наталя Криворучко описує, як удари Збройних сил України по трасі “Новоросія”, дорозі, що мала об’єднати Запорізьку, Донецьку й Херсонську області з Кримом, — фактично паралізували пересування окупантів.

“Справа в тому, що фактично в 26-му році почалися активні удари збройних сил України по окупантах і по трасі “Новоросія”. Я думаю, що ви про неї чули. Вона якраз і зв’язує зі собою населені пункти і Запорізької, і Донецької області, і в ідеалі для росіян, вона має зв’язати і Херсонську область і Автономну республіку Крим. Тим не менше, дуже активні удари збройних сил України по цій трасі в 2026 році призупинили цю ідею”, — каже спікерка.

Павло Лакійчук підтверджує це з погляду кримчанина: доїхати з материкової Росії до Криму сьогодні можна практично лише через Приазов’я, тобто ту саму трасу “Новоросія”, яка перебуває під постійними ударами українських дронів. 

“Той самий шлях, — зазначає він, — можна проїхати один раз, можливо, останній”.

Розмови з Наталею Криворучко та Павлом Лакійчуком складають узгоджену картину: курортний сезон на тимчасово окупованому узбережжі Азовського моря та в Криму сьогодні не існує ні як економічне явище, ні як соціальна практика. Пляжі та готельна інфраструктура перетворені на прифронтову смугу, підприємства, на ремонтні майстерні для військової техніки, а дитячі табори, на майданчики військово-патріотичного виховання.

Пропагандистські звіти окупаційної адміністрації про “зростання туристичного потоку” суперечать самі собі й не витримують порівняння з реальними довоєнними показниками. А головна причина, чому “російська здравниця” на цих територіях так і не відбулася, — не лише удари ЗСУ по логістиці, а й масовий виїзд місцевого населення та ставлення самого Кремля до окупованих регіонів як до тимчасового, “розхідного” ресурсу.

Читайте також:

Білосарайська коса, Урзуф і Сєдове: як стартував сезон на окупованому узбережжі. Огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!