Важливо

Варнава, Володимир та Амвросій: хто на окупованій Донеччині веде богослужіння під московським патріархатом

Семаковська Тетяна 15:40, 15 Жовтня 2025
Хресна хода поблизу Вугледара, яку очолив Амвросій у 2025 році / фото росзмі

На окупованих територіях Донеччини все ще відвертіше: тут релігією благословляють війну проти України та роками формують парафіянам вигідну Кремлю картинку світу. 

Редакція Бахмут IN.UA обрала три ключові фігури, які постійно фігурують у релігійному й не тільки житті окупованої Донеччини. Це митрополит Донецький і Маріупольський Володимир, архієпископ Волноваський Амвросій та архієпископ Варнава. 

Хто веде богослужіння на окупованій Донеччині: митрополит Володимир

Митрополит Донецький і Маріупольський Володимир (мирське  ім’я Михайло Самохін) народився 18 листопада 1979 року у місті Скопин Рязанської області.Після школи обрав духовну освіту: спочатку навчався у Рязанському духовному училищі, а згодом — у Калузькій семінарії та Санкт-Петербурзькій духовній академії. У 2005 році захистив дипломну роботу, присвячену діяльності ордену єзуїтів.

Священницьке служіння розпочав у 2004 році, коли був висвячений у диякони, а через рік став ієреєм. Він обіймав посади проректора та настоятеля, працював над “розвитком духовної освіти” у Рязанській єпархії. У липні 2011 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Володимир. Восени того ж року був обраний єпископом Скопинським і Шацьким, а 2 грудня 2011 року відбулася його архієрейська хіротонія у Храмі Христа Спасителя в Москві. Далі його служіння було пов’язане з різними регіонами рф: Забайкаллям, Хабаровськом, Владивостоком. 

У 2015, вже під час окупації окремих територій Донеччини, році патріарх Кирил підніс його до сану митрополита. А під час повномасштабного вторгнення, у жовтні 2024 року, Володимира призначилимитрополитом Донецьким та Маріупольським, хоча у місцевих клірків, це викликало невдоволення. Володимир тісно тримає контакт з російською владою, так у листопаді 2024 року він зустрічався з замом голови держдуми РФ, а потім вже з замом керівника адміністрації президента рф. 

Митрополит Донецький і Маріупольський Володимир в храмі на території окуованої Макіївки / фото “Донбас Православний”

Володимир благословляв Пушиліна, ватажка “днр” на відновлення зруйнованих храмів на Донбасі, а також на підтримку “традиційних цінностей”. Без проповіді митрополита не проходить жодна важлива подія на окупованій Донеччині: День міста, 1 вересня, спортивні змагання на усіх цих заходах Володимир або займається освячуванням або веде службу.

Архієпископ Волноваський Амвросій

Архієпископ Волноваський Амвросій — другий за важливістю на окупованій Донеччині архієпископ Волноваський Амвросій (реальне ім’я Андрій Скобіола). Він починав з послушника в монастирі, а сьогодні є вікарним архієреєм Донецької єпархії та має сан архієпископа.

Архієпископ Волноваський Амвросій / фото відкрита православна енциклопедія

За даними Донецької єпархії при РПЦ, архієпископ народився 22 лютого 1980 року в місті Корсаков Сахалінської області. У 1983 році прийняв таїнство Хрещення, а невдовзі разом із батьками переїхав до України, у тепер окуповане місто Ясинувата Донецької області.

З 1987 по 1997 рік навчався у загальноосвітній школі. Після її закінчення здобув фах водія й працював автослюсарем на Ясинуватському машинобудівному заводі. Паралельно протягом п’яти років ніс послух пономаря та чтеця у Свято-Миколаївському храмі в Ясинуватій.

У 1999 році Андрій Скобіола вступив до Свято-Успенської Николо-Василівської обителі у селі Нікольське Волноваського району. Тут він ніс послух церковника та келійника намісника монастиря схиархімандрита Зосими (Сокура).

22 серпня 2001 року відбулося його постриження в мантію з нареченням імені Амвросій. 7 жовтня 2001 року ексмитрополит Іларіон (Донецький і Маріупольський) посвятив його в ієродиякона, а 10 грудня 2003 року — в ієромонаха. Згодом Амвросій почав просуватися у церковних званнях: у 2003 році подвійний орар, у 2006 році був возведений у сан ігумена, а 2012-го, у сан архімандрита.

У 2013 році його призначили виконуючим обов’язки намісника Свято-Василівського чоловічого монастиря в Микільському, а вже з 2014 року він став його повноправним намісником.

Священий Синод УПЦ, 2019 рік / фото УПЦ МП

3 квітня 2019 року Священний Синод УПЦ МП призначив архімандрита Амвросія єпископом Волноваським, вікарієм Донецької єпархії. Його архієрейська хіротонія відбулася 6 квітня 2019 року у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. Таїнство  проводив митрополит Онуфрій.

Руйнація Микільського монастиря у 2025 році / фото росзмі

З початку повномасштабного вторгнення й по сьогодні Архієпископ Волноваський Амвросій продовжує працювати на окупованій Донеччині. Зокрема відомо, що він проводить богослужіння в різних регіонах тимчасово окупованої Донеччини та долучається до акцій, які підтримують пропагандистський образ “звірств українських бойовиків”. Серед останніх прикладів хода поблизу Вугледара, де нібито українці суттєво пошкодили Микільський монастир. Сам Амвросій став його намістником.

Амвросій також перейшов до складу Російської православної церкви у 2023 році. У тому ж році Володимир Зеленський позбавив його громадянства України.

Архієпископ Варнава

Архієпископ Варнава замикає трійку головних церковних фігур окупованої Донеччини  (мирське ім’я В’ячеслав Філатов). За інформацією, вказаною на офіційному сайті Донецької єпархії при РПЦ, він народився 21 квітня 1953 року в Ашхабаді (Туркменістан), у сім’ї медичних працівників. У 1974 році разом із родиною переїхав до Сухумі (Абхазія). Там він займався іконописом, співав у церковному хорі та ніс послух у вівтарі.

Богослужіння, в якому приймав участь архієпископ Варнава / фото Донбас Православний

У 1976 році В’ячеслав Філатов отримав перший сан — диякона. На початку 1990-х років Філатов переїхав до Макіївки Донецької області. 2 травня 1991 року cтав священником у Луганському кафедральному соборі та настоятелем Свято-Іоанно-Кронштадтського храму у місті Кіровське.

Згодом служив у Свято-Казанському соборі Макіївки, а в 1993 році був призначений настоятелем Свято-Георгіївського собору цього ж міста. У 1995 році він прийняв чернечий постриг із іменем Варнава, був благочинним Макіївського округу, а згодом — Торезького.

Церковна кар’єра Варнави поступово розвивалася: у 1996 році він став ігуменом, у 1997-му — архімандритом. Також входив до складу єпархіальної ради Донецької єпархії.

24 січня 2007 року Священний Синод УПЦ ухвалив рішення призначити архімандрита Варнаву єпископом Макіївським, вікарієм Донецької єпархії. Хіротонія відбулася 11 лютого того ж року у Свято-Георгіївському соборі Макіївки.

Втім, вже за кілька місяців, у березні 2007 року, він був призначений керуючим Бердянською єпархією з титулом “Бердянський і Приморський”. Проте восени того ж року рішенням Синоду його повернули до Донецької єпархії на посаду вікарія.

28 серпня 2014 року Варнава був присутній на святкуванні Успіння Божої Матері в Успенському соборі Лаври в Києві, де його возвели у сан архієпископа УПЦ МП. З того часу і по сьогодні він продовжує своє служіння як архієпископ Макіївський на ТОТ.

З початком АТО священнослужитель залишився на території, які були підконтрольними “днр”. При цьому він долучався до різних пропагандистських заходів, організованими “владою”. Зокрема, Варнава брав участь у святкуванні дня народження тогочасного голови донецького республіканського центру охорони материнства та дитинства Володимира Чайки та 55-ліття тієї ж установи в Донецькому державному академічному театрі опери та балету. Крім нього, там же “засвітилися” керівники “днр”, зокрема, олександр захарченко. 

Варнава після початку повномасштабного вторгнення до України продовжує власну духовну діяльність, інколи згадуючи про необхідність “молитви за російських військових, які на полі бою поклали власне життя”. Він проводить богослужіння в різних регіонах тимчасово окупованої Донеччини, а не тільки в Макіївці. Зокрема, відомо про його неодноразові візити в Донецьк та Маріуполь. В останньому він та інші священнослужителі Донбасу навіть приймали лідера російської партії лдпр леоніда слуцього.

У липні 2023 року фактична влада в Донецьку повідомила про “рішення духовенства Донецької та Маріупольської, а також Горлівської та Слов’янської єпархій про входження до складу російської православної церкви”. В цей же момент архієпіскоп Варнава фактично перейшов у підпорядкування РПЦ, як й інші вищевказані священнослужителі.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:00, 6 Грудня 2025
Пенсійне посвідчення з інвалідності / фото ілюстративне, iStock

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та соціальні гарантії. Розповідаємо, куди звертатися та які документи знадобляться.

Детальніше про те, як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності

Пенсійне посвідчення з інвалідності — це офіційний документ, що підтверджує статус особи з інвалідністю та дає право на відповідні соціальні гарантії, пільги та допомогу. Його можуть оформити як дорослі, так і діти з інвалідністю, а також особи з інвалідністю з дитинства.

У посвідченні зазначають:

  • ПІБ людини;
  • дату народження;
  • стать;
  • вид пенсії;
  • номер особового рахунку;
  • серію та номер паспорта або РНОКПП.

Також додатково вносять:

  • групу та підгрупу інвалідності;
  • причину інвалідності (захворювання, травма, вроджені вади тощо);
  • нозологічну форму;
  • строк, на який встановлено інвалідність.

Пенсійне посвідчення з інвалідності може видаватися:

у паперовій формі — термін дії не обмежується, виняток — призначення пенсії на певний строк;
у електронній формі — видається у вигляді платіжної картки, яка є одночасно пенсійним посвідченням, термін дії такого посвідчення визначається банком й не може перевищувати трьох років;

За бажанням, людина може оформити електронне пенсійне посвідчення у “Дія”, без паперового аналога. І користуватись ним лише у цифровому вигляді.

Які документи потрібні та куди звертатися

Щоб отримати пенсійне посвідчення особам з інвалідністю, необхідно звернутися до Пенсійного фонду України (ПФУ) із заявою та надати наступні документи:

  • серію та номер паспорта або реєстраційний номер облікової картки платника податків;
  • номер особового рахунку;
  • вид пенсії (з інвалідності);
  • групи, підгрупи, причини інвалідності із зазначенням у відповідних випадках нозологічних форм захворювань;
  • термін дії посвідчення;
  • фото 3 на 4 для особи з інвалідністю; фото 3 на 4 дитини та фото 3 на 4 одного з батьків, який отримує допомогу (для оформлення пенсійного посвідчення для дитини з інвалідністю).

Посвідчення можна замовити й онлайн в особистому кабінеті на порталі електронних послуг ПФУ. Для цього треба:

  • Подати онлайн-заяву на виготовлення посвідчення;
  • заповнити всі розділи форми;
  • завантажити копії паспорта та РНОКПП;
  • прикріпити фотографію 3 на 4;
  • підписати заяву КЕП.

Готове посвідчення видається безплатно особисто одержувачу соціальної допомоги у сервісному центрі ПФУ.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

*** Листопад 23 року. Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на […]

11:00, 07.12.2025 Лященко Марія

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та […]

12:00, 06.12.2025 Скопіч Дмитро
гуманітарна допомога
Важливо

Де найбільше допомагають бахмутянам: аналіз розподілу гуманітарки за два роки

У жовтні у Бахмуті оновили склад Комісії з розподілу гуманітарної допомоги — це консультаційно-дорадчий орган при Бахмутській МВА, який працює з 2022 року. Він погоджує […]

заяви

Командир 7 корпусу ДШВ спростував заяви про оточення Мирнограда і захоплення Покровська

На Покровському напрямку зберігається напружена ситуація. Аналітики фіксують просування ворога, а в медіапросторі лунають заяви про можливе оточення Мирнограда. При цьому Генштаб звітує про продовження […]

Що купляла Званівська громада у листопаді: аналізуємо закупівлі

За листопад 2025 року Званівська громада витратила понад 500 000 гривень з бюджету. Серед закупівель є й оборонні. Детальніше про закупівлі Званівської сільської ради — […]