Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Примітка. Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українське законодавство дозволяє військовослужбовцям здобувати вищу освіту у цивільних закладах без відриву від служби. Проте сам факт зарахування до університету не звільняє від виконання військових обов’язків і не дає автоматичного права залишати частину на час складання іспитів.

Детальніше про умови поєднання служби та навчання, а також про правила оформлення відпусток на сесію розповідає Бахмут IN.UA з посиланням на роз’яснення Міністерства оборони.

Хто з військових може навчатися у цивільному виші

Право на освіту гарантує Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Навчатися без відриву від служби (виключно на заочній або дистанційній формі, оскільки денна передбачає постійну присутність в аудиторіях) можуть такі категорії військових:

• військовослужбовці віком від 18 до 25 років, які служать за контрактом або за призовом під час мобілізації та ще не мають вищої освіти;
• офіцери-контрактники — після того, як вони відслужили строк, що дорівнює часу їхнього навчання для здобуття попереднього ступеня вищої освіти;
• рядова, сержантська та старшинська ланка на контракті, які продовжили службу за новим контрактом — насамперед у військових вишах, а в цивільних лише тоді, коли у військових навчальних закладах немає потрібної спеціальності.

Ключова умова для початку навчання — офіційний дозвіл командира (від командира з’єднання і вище). Для цього військовий має подати рапорт, на підставі якого видається відповідний наказ по частині. При цьому навчання не повинно заважати виконанню службових обов’язків.

Водночас навчатися у цивільних вишах за цими правилами не можуть курсанти військових навчальних закладів, військові на базовій військовій службі та офіцери, призвані за призовом. Якщо людину призвали під час навчання, після звільнення зі служби її поновлюють у виші.

Чи можна залишити частину на час сесії

Під час воєнного стану надання додаткових оплачуваних відпусток у зв’язку з навчанням для більшості військовослужбовців призупинено. Зокрема, контрактники та офіцери, старші за 25 років, не мають права на таку відпустку — питання поїздки на сесію вони можуть вирішувати лише через щорічну основну відпустку або за індивідуальним дозволом командування.

Виняток діє лише для військовослужбовців віком від 18 до 25 років, які не мають вищої освіти. Відповідно до Закону України “Про відпустки”, під час воєнного стану їм можуть надавати навчальні відпустки такої тривалості:

• 15 календарних днів (без збереження грошового забезпечення та без урахування часу на дорогу) — для вступників, допущених до вступних іспитів;
• до 30 днів — для настановних занять і сесій на I та II курсах;
• до 40 днів — на III та наступних курсах;
• до 30 днів — для складання державної атестації;
• до 4 місяців — для підготовки та захисту дипломного проєкту чи роботи.

Як оформити відпустку та чи може командир відмовити

Щоб скористатися правом на навчальну відпустку, військовому віком 18–25 років необхідно заздалегідь подати рапорт на ім’я командира частини із зазначенням дат початку, тривалості та підстави відпустки. До рапорту обов’язково додаються:

• довідка-виклик із вишу, де вказано курс, форму навчання, назву факультету та точні дати проведення сесії чи захисту диплома;
• підтвердження успішного навчання, оскільки наявність академічної заборгованості є підставою для відмови.

У Міноборони наголошують, що навіть за наявності всіх документів командир може не відпустити військовослужбовця на сесію. Питання вирішується індивідуально з урахуванням службової необхідності, бойової обстановки в підрозділі та можливості тимчасово замінити бійця. Самовільно залишати частину для складання іспитів без належно оформленого наказу про відпустку суворо заборонено.

Читайте також:

Закрита інформація: які дані про зниклих та загиблих військових не можуть отримати родичі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ментальне здоров’я є невід’ємною частиною загального благополуччя людини. Турбота про психологічний стан є актуальним питанням для українців, особливо в умовах повномасштабної війни. Психологічну допомогу бахмутянам надають у Багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування Бахмута, що релокована у Броварах. Кваліфіковану психологічну підтримку тут можуть отримати всі охочі, в тому числі діти, ветерани та родини діючих військовослужбовців.

Яку психологічну допомогу можна отримати в Бахмутській БЛІЛ, редакції Бахмут IN.UA розповіла психологиня Юлія Макогон.

Які найпоширеніші запити до психолога бахмутської лікарні

Сьогодні найпоширенішими запитами пацієнтів до психологині Бахмутської БЛІЛ є тривога, емоційне виснаження та страхи. Бувають і випадки, коли людина звертається з одним запитом, а під час роботи зі спеціалістом виявляється, що проблема є глибшою.

“Сьогодні люди найчастіше звертаються з відчуттям постійної напруги, тривоги, емоційного виснаження, порушеннями сну, страхами, труднощами у стосунках із близькими. Багато хто говорить про втрату сил, мотивації, відчуття невизначеності та нерозуміння, як будувати своє життя в обставинах, які постійно змінюються. Іноді людина приходить із конкретною проблемою, а в процесі розмови стає зрозуміло, що за нею стоїть значно більше: тривале напруження, відсутність відчуття безпеки або втрата звичних життєвих опор”, — зазначає психологиня.

Якщо говорити саме про бахмутян, то багато з них пережили травматичний досвід втрати дому, і це теж дається взнаки.

“Ми звикли говорити про тривогу, страх, панічні реакції, порушення сну. Але є й менш помітні прояви: втрата інтересу до звичних речей, труднощі з концентрацією уваги, постійна втома, дратівливість, відчуття провини за те, що життя триває, або неможливість будувати плани на майбутнє. Особливо це помітно серед людей, які пережили вимушене переміщення, втрату дому, звичного оточення, роботи, соціальних зв’язків. Для багатьох мешканців Бахмутської громади війна — це не лише небезпека, а й дуже особистий досвід втрати цілого звичного світу”, — підкреслює фахівчиня.

Психологиня Юлія Макогон зазначає, що часто люди живуть у постійній напрузі, але продовжують виконувати всі звичні справи. В таких випадках фахівчиня радить не порівнювати свій досвід з іншими і не соромитися звертатися за допомогою.

“Люди часто настільки звикають жити в напрузі, що починають сприймати її як норму. Вони продовжують працювати, піклуватися про дітей, допомагати іншим, виконувати щоденні обов’язки. Зовні все може виглядати цілком благополучно, але внутрішньо людина вже перебуває на межі виснаження. Тому важливо не порівнювати свої переживання з досвідом інших і не переконувати себе, що комусь зараз значно гірше, а отже, не можна скаржитися. Кожен має право на власні почуття та підтримку”, — зауважила Юлія Макогон.

Яку психологічну підтримку надають ветеранам і родинам військовослужбовців

Звернутися по допомогу до психологині бахмутської лікарні можуть і ветерани. Їм допомагають краще адаптуватися до повернення в цивільне життя.

“Серед можливих запитів — адаптація до цивільного життя після служби, переживання травматичного досвіду, труднощі у спілкуванні з близькими, емоційна віддаленість, дратівливість, тривога, порушення сну, почуття провини та складнощі з поверненням до звичного життя. Важливо розуміти: психологічна допомога не полягає в тому, щоб змусити людину забути пережите або швидше повернутися до колишнього життя. Її завдання — допомогти знайти способи жити далі, поступово відновлювати внутрішню рівновагу та стосунки з близькими”, — каже Юлія Макогон.

Окремо фахівчиня допомагає і родинам діючих військовослужбовців та ветеранів. Бо повернення захисника чи захисниці додому не означає автоматичне відновлення минулих стосунків і способу життя. Це може бути випробуванням для родини. Тому і військовому, і його сім’ї потрібен час, щоб знову навчитися бути разом у нових обставинах, і в цьому може допомогти робота з психологом.

Психологічна допомога дітям

Діти, так само як і дорослі, переживають наслідки війни, переїздів, розлуки з рідними та зміни звичного середовища. Тому психологічний стан дітей потребує особливої уваги. Про те, що дитина потребує допомоги спеціаліста, можуть свідчити різні симптоми, які по-різному проявляються в дітей різного віку.

“У молодших дітей це може проявлятися підвищеною тривожністю, страхами, порушеннями сну, плаксивістю, дратівливістю, поверненням до поведінки, характерної для молодшого віку. Іноді дитина стає більш замкненою або, навпаки, надмірно активною. У підлітків частіше можна побачити емоційні коливання, конфлікти з батьками, замкненість, зниження інтересу до навчання, труднощі у спілкуванні з однолітками, невпевненість у собі. Важливо не поспішати називати все це поганою поведінкою. За такими проявами нерідко стоять переживання, з якими дитина ще не вміє впоратися самостійно”, — пояснює психологиня.

Психологиня наголошує, що дитина не завжди може пояснити словами, що з нею відбувається. Тому батькам важливо не лише слухати, що їм говорить дитина, а й помічати зміни в її поведінці.

Робота психологині з молодшими дітьми зазвичай відбувається за участю батьків. З підлітками важливо мати можливість поговорити наодинці, щоб вони могли вільно висловити власні думки та почуття, тому батьків іноді не долучають до цього процесу.

З якими симптомами слід звертатися до психолога

Юлія Макогон радить бахмутянам орієнтуватися на свій стан: як ви почувається і наскільки це впливає на ваше повсякденне життя. Серед тривожних симптомів психологиня виокремлює постійну тривогу і дратівливість, відчуття виснаження, втрату інтересу до справ, які раніше приносили задоволення.

“Якщо ви помічаєте, що тривалий час не можете повноцінно відпочити, постійно відчуваєте тривогу, дратуєтеся через дрібниці, маєте проблеми зі сном, уникаєте спілкування або відчуваєте, що навіть звичайні щоденні справи потребують надмірних зусиль — це привід звернути увагу на свій психологічний стан. Ще одна важлива ознака — коли людина перестає відчувати задоволення від життя, живе переважно “на автоматі”, постійно відкладає власні потреби й не може пригадати, коли востаннє почувалася спокійно. Не варто чекати, поки стане зовсім нестерпно”, — каже спеціалістка.

Оцінити власний психологічний стан можна і вдома, без звернення до спеціаліста. Для цього можна пройти шкалу оцінки тривоги і депресії. Якщо за результатами тестування ви маєте ознаки тривоги або депресії, варто звернутися за допомогою фахівців.

Відповідно до вимог Національної служби здоров’я України, психологічна допомога в Бахмутській БЛІЛ надається безоплатно в межах комплексної реабілітаційної допомоги пацієнту. В інших випадках психологічні консультації надають на платній основі відповідно до чинного прейскуранта цін.

Читайте також:

Як наважитися на повторну евакуацію: пояснює психологиня Олена Рижа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!