18 липня 2024 року стало відомо, що Сили оборони України відійшли з позицій в Урожайному Донецької області. Рішення було прийнято командуванням для збереження життя військовослужбовців через масштабні руйнування населеного пункту та українських укріплень внаслідок постійних обстрілів російських військ.

Про це 18 липня Суспільне Донбас телефоном повідомив речник оперативно-стратегічного угруповання військ Назар Волошин.

Відступ з Урожайного

Речник оперативно-стратегічного угруповання військ “Хортиця” Назар Волошин детально пояснив ситуацію в Урожайному. За його словами, населений пункт зазнав масштабних руйнувань внаслідок постійних, комбінованих і тривалих обстрілів з боку російських військ. Ці атаки призвели не лише до знищення цивільної інфраструктури, але й серйозно пошкодили позиції Збройних Сил України. 

В результаті, подальше утримання цих позицій створювало пряму загрозу життю українських військових, що й стало головною причиною прийняття рішення про відступ.

“Сам населений пункт також практично повністю знищений ворожими обстрілами. Позиції українських захисників були зруйновані, і тримати там особовий склад було загрозою для життя наших військових”, — повідомив речник ОСУВ “Хортиця”.

Читайте також:

• Російські війська просуваються до Часів Яру: що відомо про ситуацію на фронті
• Чи просунувся ворог в Нью-Йорку на Донеччині
• Чи є просування ворога біля Часів Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

“У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі Луганщини вперше стикнулися з проблемою житла — люди приїжджали на підконтрольну територію, а житла бракувало. Тоді на допомогу прийшла Міжнародна організація з міграції, або як частіше її називають — МОМ. Саме вона допомогла сотням людям отримати тимчасовий прихисток та допомогу, а в 2020 було розпочато планування масштабного проєкту — зведення у місті житла для ВПО.

Перед якими труднощами постали жителі Луганщини і що роблять зараз — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Сіверськодонецька громада: як працювали з потребою житла

Ще до повномасштабної війни, у 2020 році, громада почала шукати системне розв’язання житлового питання. Адже людей більшало, а житла — ні.

“Розуміючи обсяг людей, які були переміщені після початку вторгнення російських військ на Луганщину і Донеччину, виникла потреба забезпечити цих людей житлом”, — каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Пілотний проєкт із забезпечення житлом ВПО розпочався у 2020 році в Сіверськодонецьку. Для нього створили окреме Агентство інвестицій і розвитку, яке координувало всі етапи, включно з документацією та робочими групами. Був укладений меморандум з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) “Покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб на сході України”. Спільно з МОМ була розроблена концепція будівництва цілого кварталу багатоквартирних будинків у самій Сіверськодонецькій громаді, втілити проєкт мали до 2025 року.

Проєкт передбачав будівництво близько 250 квартир для 900 осіб із повноцінною інфраструктурою — зонами відпочинку, громадськими просторами, прибудинковими територіями. 80% квартир планували для ВПО, ще 20% — для мешканців приймаючої громади. Загальна вартість проєкту перевищувала 11 мільйонів євро.

“Ці роботи були розпочаті, проєктувальні роботи проведені, визначили координаторів проєкту з боку МОМ та з боку громади. Але з перших днів місто прийняло удар на себе. Бої й оборона тривали до 25 червня 2022 року. Близько 80% житлового фонду було зруйновано, й понад 80% мешканців залишили місто. Хтось евакуювався на підконтрольну територію, хтось за кордон, дехто на територію російської федерації, а частина — залишилась там, в умовах окупації. Сьогодні росіяни намагаються показувати картинку, що вони щось відбудовують, але це відбувається в дуже плачевному середовищі: нема кому працювати, немає кому забезпечувати життя в цьому місті”, — пояснює Сергій Карпеченко.

Будівництво житла для ВПО в Сіверськодонецькій громаді як таке через окупацію припинилось.

Поновлення будівництва: нові громади — старі проблеми

У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині.

У Дрогобичі запланували будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, — каже Карпеченко.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

Як планували розподіляти житло

Концепція розподілу житла була одразу обумовлена і запропонована МОМ, тобто замовником будівництва. Тип заселення – це оренда з правом викупу.

“Хоча на сьогодні цей механізм ще не впроваджений законодавчо, але він зараз опрацьовується. Я сподіваюся, найближчим часом він буде вже імплементований в правове поле. Щодо розподілу, то було обумовлено, що половина частки від будівництва житла буде розподілено саме для мешканців Сіверськодонецької громади, три десятих буде розподілено для ВПО інших регіонів і одна п’ята — для мешканців громади Дрогобицької, які потребують покращення житлових умов або перебувають у складних життєвих обставинах”, — каже ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА.

Якщо рахувати в цифрах, то це мало виглядати так:

• 50% — для мешканців Сіверськодонецької громади;
• 30% — для ВПО з інших регіонів;
  20% — для мешканців приймаючої громади.

“Тобто громада отримала б збірний компонент розподілу для того, щоб всі учасники були зацікавлені: як і місцева громада, аби не сприймала це категорично, так і були б враховані потреби внутрішньопереміщених осіб, які також перебувають в цьому регіоні не лише з Луганщини. Тому таку форму розподілу визначили як оптимальну”, — каже він.

Відбір мали здійснювати за бальною системою, яка враховувала б наступні критерії: склад родини, соціальний статус, наявність дітей, людей з інвалідністю, родини військових тощо. Втім, залишається законодавча колізія, бо навіть якщо громада є вигодонабувачем проєкту — розподіляє житло житлова комісія тієї громади, де фізично стоїть будинок.

Чому так важко отримати землю

Одна з головних проблем, з якою зіткнулися й бахмутяни, й інші громади в евакуації — це земля. Формально, ділянки під будівництво в Україні є, але отримати їх дуже важко. Тодішній проєкт координувала Ірина Верещук через Міністерство реінтеграції (ред. зараз розформоване). Угоди підписувалися на високому рівні: між міністерством, обласними адміністраціями та приймаючими громадами. Часто це були три- або навіть чотиристоронні домовленості. Наприклад, у проєктах на Київщині також брали участь місцеві громади та обласні адміністрації — як Луганська, так і Київська. Вони узгоджували питання земельних ділянок та інші ключові аспекти. Підтримка місцевих і регіональних державних структур може значно пришвидшити процес реалізації. Тому важливо, щоб держава на централізованому рівні не лише підтримувала такі проєкти, а й чітко усвідомлювала їхню стратегічну важливість, суспільну цінність та актуальність у нинішніх умовах

“Приймаючі громади переважно можуть дати землю десь у полі — без комунікацій. А якщо це ділянка біля інфраструктури, вони хочуть щось отримати натомість”, — пояснює урбаністка Анастасія Лісна.

Зокрема, Сіверськодонецька громада пропонувала українській громаді, що на Київщині — кадровий потенціал. Бо тут працює з 2023 року їхня релокована лікарня КНП “Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня”, яка обслуговує не лише луганців, але й місцевих жителів. 

“Тому такий симбіоз цієї громади, можливо, і відбувся, тому що вони розуміли, що одним із аргументів було надання житла в майбутньому цим лікарям, які в них працюють. Бо якщо ми знайдемо місце для їх релокації в якоїсь іншій громаді, то вони втратять можливість отримати це житло”, — додає Сергій Карпеченко.

Хоча навіть це не гарантує, що громада буде готова прийняти нових мешканців. Схожа проблема виникала й у Сіверськодонецькій громаді: була попередня домовленість із ще однією громадою, однак проєкт заблокував супротив місцевого депутатського корпусу. При цьому в цій громаді з 2014 року стоїть недобудована школа, і Сіверськодонецьк був готовий відновити її за власні кошти. Це дало б робочі місця для вчителів і місця для дітей, однак через проблеми в комунікації та опір реалізувати ідею так і не вдалося.

Це безпосередньо впливало на рішення громади щодо виділення землі під житло для ВПО. Додатковим бар’єром залишаються стереотипи щодо переселенців із Донеччини та Луганщини, через які окремі громади вагаються їх приймати. Ці побоювання здебільшого є необґрунтованими, адже переселенці часто мають високу кваліфікацію, досвід роботи в промисловості, освіті, медицині та можуть стати реальним ресурсом для розвитку громади. Саме тому перед заходом будь-якого житлового проєкту в громаду необхідно проводити попередній соціальний аналіз — оцінювати настрої мешканців, ризики спротиву, ключові страхи та очікування. Паралельно має розроблятися правильна комунікаційна стратегія, яка пояснюватиме переваги для самої громади ще до початку будівництва. Це дозволить зменшити опір, уникнути конфліктів і зробити процес інтеграції переселенців більш безпечним і прогнозованим.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

• Олександр Анісімов, експерт з питань житлової політики — про соціальне житло в України та його “підводні камені”
• Як Маріуполю вдалося отримати земельні ділянки під будівництво житла на Київщині та у скільки обійдеться проєкт
• Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!