Раніше Бахмут IN.UA писали про зарплати керівництва Бахмута й старостинських округів територіальної громади за пів року 2024. Детальніше про цьогорічні зарплати посадовців у матеріалі за посиланням. 

Крім зарплат ми дізнавалися у Бахмутської МВА чи змінилися посадові обов’язки керівників міста й старостинських округів, адже і сам Бахмут, і села громади перебувають в окупації вже понад два роки. У матеріалі ми порівняємо оплату праці бахмутських старост і їхні обов’язки у 2021 році й у поточному 2024 році. 

Що робить староста

Староста — це посадова особа місцевого самоврядування, інституція, створена для того, щоб інтереси всіх жителів сіл і селищ в територіальних громадах були належним чином представлені. Щоб соціальні, побутові та інші потреби мешканців села були задоволені. Щоб проблеми місцевого значення вирішувалися швидко, відкрито, зрозуміло.

Староста представляє інтереси жителів села, здійснює комунікацію між владою та громадою села, а також має робоче місце на території свого старостинського округу. У нього – чіткий графік роботи, зручний для жителів. Він організовує заходи у селі, відстежує проблеми громади та пропонує варіанти їх вирішення. Таке визначення старости на сайті Децентралізація.

Як повідомили у Бахмутській ВА, старости сіл зокрема мають виконувати такі обов’язки: 

• сприяють утворенню на території села органів самоорганізації населення на території сіл, проведення зборів, слухань тощо;
• беруть участь в організації виконання рішень міськради на території своїх старостинських округів; 
• здійснюють приймання жителів старостинського округу; 
• беруть участь у підготовці рішень щодо об’єктів права комунальної власності (рухоме й нерухоме майно), що розташовані на території села старостинського округу;
• контролюють об’єкти комунальної власності на території свого старостинського округу;
• сприяють створенню умов для розвитку культури, а також спорту за місцем проживання населення та в місцях масового відпочинку.

Ось тут повний перелік обов’язків старост, який нам надали у відповідь на запит: 

У запиті до Бахмутської МВА редакція дізнавалася, як змінилися обов’язки старост у 2024 році, коли деякі села громади, як і саме місто Бахмут, знищені й окуповані росіянами? 

У відповідь на запит нам повідомили — ніяк.

Чи змінилися зарплати старост? 

Попри те, що не змінилися обов’язки старост, є зміни в їх зарплаті.

У 2021 році, до повномасштабної війни та окупації більшості сіл громади, коли старости працювали у своїх старостинських округах, влаштовували особисті прийоми та розв’язували питання жителів своїх старостинських округів, їх зарплати за рік були такими: 

• Данько Олена, село Іванівське, — 451,9 тисячі гривень; 
• Костюченкова Олена, староста Опитного — 450,5 тисяч;
• Пономаренко Олександр, староста села Зайцеве — 526,4 тисячі гривень;
• Федоренко Павло, село Покровське, — 408,7 тисячі гривень;
• Смолярчук Юлія, староста Клинового, — 407,5 тисяч гривень. 

Так, за інформацією запиту, середня заробітна плата старости села Бахмутської громади коливалася від 37 до 43 тисяч гривень на місяць.

У 2024 році зарплати старост за пів року змінилися на такі: 

• Данько Олена, село Іванівське, — 373, 4 тисячі  гривень:

• Костюченкова Олена, староста Опитного — 351,2 тисячі гривень:

• Пономаренко Олександр, староста села Зайцеве — 475,4 тисячі гривень:

• Федоренко Павло, село Покровське, — 383,5 тисячі гривень:

• Смолярчук Юлія, староста Клинового, — 383,5 тисячі гривень:

Середня зарплата старост цьогоріч виросла до 65 тисяч гривень на місяць, а це у півтора раза більше у порівнянні з 2021 роком. 

А як з обов’язками? 

Оскільки у відповіді на запит редакції нам зазначили, що зміни до обов’язків не вносили, ми звернулися до самих старост за коментарями, адже більшість обов’язків старост зосереджені на селах територіальної громади та передбачають їхню присутність.  

Журналісти звернулися до старост громади за коментарями щодо їхньої роботи в евакуації. Троє з п’яти старост нам повідомили, що вже не виконують обов’язків старост  з жовтня цього року, тому розповісти про роботу не можуть. 

З посад звільнили старосту Покровського — Павла Федоренка, старосту Клинового — Юлію Смолярчук та старосту Зайцевого — Олександра Пономаренка.

Обов’язки цих старост тепер виконуватимуть староста Іванівського округу – Олена Данько та спеціалістка із Зайцівського старостинського округу – Людмила Лихненко. 

Натомість звітували про роботу на сторінках Бахмутської міської ради. Старости брали участь в заходах громади в осередках, роздавали гуманітарну допомогу у містах.

Що кажуть старости

Олена Данько, староста Іванівського також очолює осередок для бахмутян у жовтих Водах, на Дніпропетровщині, про це жінка розповідала у жовтні 2023 року журналістам місцевого медіа Жовті Води City. У коментарі Бахмут IN.UA Олена Данько надіслала перелік своїх обов’язків, серед яких тепер:

• надання довідок у межах старостинського округу;
• консультації щодо підготовки та оформлення документів до реєстру пошкодженого та зруйнованого майна;
• складання побутових характеристик на особу.

Повний перелік обов’язків:

Виконувачка обов’язків старости Зайцівського старостинського округу, Людмила Лихненко у коментарі редакції повідомила наступне:

“На період відсутності старости, я, як спеціаліст 1 категорії Бахмутської міської ради, виконую свої повноваження згідно посадової інструкції, а саме: дистанційно в телефонному режимі та електронної пошти приймаю, оформлюю, видаю за зверненням (запитів) жителям Зайцівського старостинського округу та органів державної влади, місцевого самоврядування, установ передбачені законодавством документи: довідки, характеристики тощо.

Приймаю участь в роботі семінарів, конференцій, тренінгів з питань діяльності старостинського округу та інше.
Також, на теперішній час працюю в Осередку підтримки бахмутян у м. Полтава та Полтавській області, який надає гуманітарну допомогу мешканцям Бахмутської громади, які тимчасово зареєстровані ВПО та мешкають на території Полтавської області”.

Коментар старости Опитного — Олени Костюченкової редакції отримати не вдалося.

Колишні старости Покровського та Клинового — Павло Федоренко та Юлія Смолярчук раніше в інтерв’ю виданню Буг, у червні 2024 року розповідали, що “вони розшукують мешканців Бахмутської громади по всій Україні для того, щоб їм допомогти та нагадати, що Бахмутська міська рада про них не забула”.

За словами старост, “найчастіше переселенці звертаються із питаннями квартирного обліку, наявності компенсацій за втрачене та зруйноване житло, майно, відновлення документів, виплати. Також вони проводять консультації стосовно того, які є програми Бахмутської міської ради щодо підтримки мешканців, надання гуманітарної допомоги, допомоги на лікування, проведення операцій. Іноді людям просто важливо відчути підтримку від когось свого” — зазначали у коментарі волинському виданню.

Читайте також:

• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд
• Трьох старост сіл Бахмутської громади звільнили: деталі
• Премії для міськради: бездоганне виконання планів та необмежений розмір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська МВА оприлюднила дані щодо фінансового забезпечення Програми економічного і соціального розвитку Бахмутської громади на 2026 рік. Загальний обсяг фінансування становить 206,7 мільйонів гривень. Найбільше коштів спрямують на заходи з соціального захисту населення.

Звідки братимуть фінансування і які заходи потребують найбільше затрат, розповідає Бахмут IN.UA з посиланням на Програму.

Програма економічного і соціального розвитку Бахмутської громади на 2026 рік, фінансування

На реалізацію Програми економічного і соціального розвитку Бахмутської громади на 2026 рік всього заклали 206,7 мільйонів гривень. Основним джерелом фінансування є бюджет Бахмутської громади та районний бюджет — 204 мільйони гривень.

Також передбачено:

• 935 тисяч гривень з державного бюджету;
• 511,3 тисяч гривень з обласного бюджету;
• 449,5 тисяч гривень коштів підприємств;
• 786 тисяч гривень з інших джерел.

На які заходи спрямують кошти

Загалом Програма економічного і соціального розвитку Бахмутської громади на 2026 рік передбачає 130 заходів, спрямованих на соціальну підтримку мешканців громади, забезпечення базових потреб в умовах воєнного стану та роботу в евакуації.

Найбільше коштів — 106,5 мільйонів гривень — закладено на соціальний захист населення. Зокрема, підтримку ВПО, ветеранів війни, членів їхніх сімей та сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України.

На заходи, пов’язані з наслідками збройної агресії рф, передбачено 76,6 мільйонів гривень. Вони стосуються підтримки мешканців громади, які перемістилися до безпечніших регіонів України.

На що ще спрямують кошти:

• житлове господарство та комунальна інфраструктура — 9 мільйонів гривень;
• підтримка сім’ї, дітей та молоді, в тому числі захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування — 5,3 мільйонів гривень;
• охорона здоров’я — 3,3 мільйони гривень;
• інформаційна політика, цифровізація, електронне урядування та кіберзахист — 2,5 мільйонів гривень, з яких 781 тисяч гривень з інших джерел фінансування;
• фізичне виховання і спорт — 1,1 мільйони гривень;
• культура та збереження ідентичності — 870,7 тисяч гривень, у тому числі 449,5 тисяч гривень коштів підприємств;
• освіта — 563,8 тисяч гривень;
• розвиток громади — 350 тисяч гривень;
• інвестиційно-інноваційна діяльність та розвиток міжнародного і міжрегіонального співробітництва — 290 тисяч гривень;
• розвиток земельних відносин — 3 тисячі гривень.

Деякі заходи не передбачають фінансування. Зокрема, заходи із зайнятості населення, рівного доступу до базових соціальних, адміністративних та комунальних послуг будуть проведені без залучення коштів.

Читайте також:

• Бахмутська МВА лишила незмінним проєкт бюджету громади на 2026 рік
• Скільки грошей виділять на забезпечення роботи Бахмутської міськради та виконавчих органів у 2026
• Як військовим з Бахмута отримати виплату після звільнення з полону

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Станом на жовтень 2025 року українські суди засудили 202 російських військових за порушення законів та звичаїв війни, з них лише 19 були присутні в суді. Загалом правоохоронні органи задокументували понад 179 000 злочинів, включаючи тортури, вбивства цивільних та атаки на інфраструктуру. Але це лише частина того, скільки злочинів насправді щоденно коїть в Україні Російська Федерація.

Журналісти Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини об’єднали зусилля, щоб зібрати інформацію про злочині та російські катівні на окупованих територіях.

Окуповане Запоріжжя

У лютому 2022 року вздовж центрального проспекту Богдана Хмельницького через кожні 10 метрів стояли по два автоматники з білими пов’язками на руках і ногах.

На дахах будинків розміщувалися снайпери. Під їх прицілами мелітопольці виходили в місто на мітинги протесту проти окупації. 

Пізніше в місто завезли карателів – Росгвардію. Вони носили чорну форму і відрізнялися особливою жорстокістю. Саме росгвардійці розганяли мітингувальників з вулиць, кидали їх в автозаки, били. 

“Вже всередині автозаку я побачив, що там лежить чоловік, якому стало зле, мабуть, через удари. Він почав втрачати свідомість, йому надавала першу допомогу якась дівчина. Потім «завантажили» ще кілька людей, і через якийсь час машина рушила.

Нас вивезли за місто в поле, дівчат випустили ближче до міста, а хлопців відвезли далі. Нас привезли в поле біля села Мирне, Якимовського району, це приблизно 30 км від міста Мелітополя. Після чого по одному витягали, наливали на руки зеленку, щоб ми вмилися, деяких повторно побили і під постріли в повітря змушували бігти через поле. Після чого залишили нас там і поїхали.

Ми вирушили в населений пункт, де нам допомогли місцеві жителі, за що їм величезне спасибі. Ну а потім вирушили до Мелітополя вздовж траси. Небайдужий водій допоміг нам дістатися до міста, – розповів РІА Південь Єгор – один з учасників мітингів проти окупації. Багатьох мелітопольців, які не погоджувалися з російським режимом, окупанти просто депортували. 

До жителя села Веселе Мелітопольського району Анатолія Грибка окупанти прийшли додому за доносом у вересні 2022 року. Під час обшуку знайшли значок “Євросоюзу” і визначили, що чоловік “польський шпигун”. 

“Почали кричати, що я був учасником відкриття біолабораторії. Потім знайшли мій блокнот-записник. А там написи на малюнку Буковина, Поділля, Слобожанщина, Полісся. Вони прочитали “Польща” замість “Полісся”. Як почали кричати: “Що це таке?! Так ви вже приєднали до себе Польщу!?” і робили мене винним у цьому. Я їм пояснював, що Полісся – це не Польща. Що це частина України”, — згадує Анатолій. 

Обшук тривав півтори години. Далі росіяни наказали Анатолію віддати ключі від машини. Пояснили, мовляв, повертатися ж потрібно буде на чомусь у Веселе. Це був останній день, коли Грибко бачив свою машину. Ніхто й не збирався її йому повертати. Чоловікові замотали рушником очі, посадили в машину і повезли в невідомому напрямку.

“Завели в якусь кімнату. Руки вже були замазані скотчем, до пальців приєднували щось, як скріпки. А потім вмикали струм. Боляче. Розумієте, ось сила струму, коли йде, тебе ж всього трясе. Наступного дня знову в ту ж кімнату, де мене катували струмом, завели. Знову допит струмом. Я не пам’ятаю, на третій чи на четвертий день вже почалися знущання з “родзинкою”. Сила розряду і тривалість додавалася все більше і більше.  Потім довели до такого стану, що я вже сказав їм: “Давайте я напишу, що потрібно. Тільки скажіть, що писати, бо я не знаю”, — каже чоловік.

Чоловіка змусили обмовити себе і записали зізнавальне відео з ним. Потім Грибко дізнався, що його депортують.

Окупанти кілька разів підкреслювали, що Балицький (ред. нинішній так званий губернатор Запорізької області) його помилував. Анатолія вивезли до блокпосту в Василівці, зачитали на камеру рішення Балицького про депортацію і сказали йти пішки до Запоріжжя.  

У 2022 році в Мелітополі затримали першого цивільного журналіста Євгена Ільченка. Юрист за фахом, він  не зміг змиритися з окупацією і терором Росії. Створив новинний ТГ-канал “Милый Тополь”. Євген розповідав про свавілля загарбників і військові злочини, а також про колабораціоністську діяльність місцевих зрадників. Чоловіка затримали 10 липня, коли він вийшов зі свого під’їзду, щоб винести сміття. Саме в цей момент до будинку під’їхали три автомобілі, на одному з яких із закритими номерами був символ Z. 

Невідомі в чорній формі і балаклавах скрутили мелітопольця і посадили в машину. Після чого загарбники увірвалися в квартиру Євгена. Дружину з дочкою закрили в кімнаті, поки самі проводили обшук, вкравши телефони, комп’ютерну техніку, документи на квартиру, годинник.

Понад два тижні чоловіка утримували в невідомому місці і катували. А наприкінці липня російські окупанти зняли відео, де в головній ролі виступив полонений Ільченко. Загарбники видали викраденого мелітопольця за чергового “терориста”. Чоловік за три тижні посивів, виглядав блідим. 

Він зізнався, що створив ТГ-канал, де нібито розпалював ненависть між російськими та українськими громадянами. Його змусили сказати на камеру, що він  наводив точку “У” на рідне місто. 

У повідомленнях, які чоловік встиг надіслати одному зі своїх родичів, йдеться про тортури його та інших затриманих – їх регулярно били електричним струмом, особливо по статевих органах. Іноді ув’язнених вночі гнали в ліс, голих, для імітації страти, а потім повертали до в’язниці, кажуть правозахисники, спираючись на слова полоненого в повідомленні. Починаючи з вересня 2022 року, росіяни залучали Ільченка до примусової праці. Він був змушений протягом декількох місяців допомагати будувати окопи для ворога і чистити їхню зброю. Тоді мелітопольця утримували біля села Вербове Запорізької області. Про це свідчать фото, надіслані ним під час перебування в полоні.

Після декількох місяців риття оборонних рубежів для загарбників Ільченка повернули до в’язниці.  За останніми даними, його утримують у СІЗО Таганрога. На жаль, трагедія сталася і в команді РІА Південь. Двоє наших журналістів – Анастасія Глуховська та Георгій Левченко з 2023 року перебувають у російських в’язницях. 

З 2013 року Георгій працює в команді РІА-Мелітополь (зараз РІА Південь). З 2021 по 2023 рік – адміністратор українського ТГ-каналу РІА-Мелітополь. Працював в окупації, інформуючи світ про те, що відбувається на захоплених територіях України. 

У серпні 2023 року Георгій перестав виходити на зв’язок, окупанти зламали ТГ-канал. Пізніше з’ясувалося, що співробітники ФСБ разом з озброєними російськими військовими захопили в полон Георгія Левченка.  Майже через місяць російські пропагандисти показали відео, як проводять обшук у будинку Георгія, а самого журналіста виводять на допит з камери ІТТ захопленого ворогом Мелітопольського управління поліції.

В рамках власного розслідування журналістам РІА Південь вдалося дізнатися, що Георгія спочатку тримали в гаражах у Мелітополі і жорстоко били. Пізніше перевели в ІТТ. 

Далі його етапували до Маріупольського СІЗО. Судили в так званому Запорізькому обласному суді, який знаходиться в Мелітополі. Через два роки полону Георгій Левченко почув вирок. Окупаційна влада звинуватила журналіста в тому, що він був проти окупації території України.

36-річного Георгія Левченка російський суд визнав винним у скоєнні злочинів, передбачених  ст. 275 (державна зрада) та ч. 2 ст. 280 КК РФ (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності з використанням інформаційно-телекомунікаційної  мережі “Інтернет”).

Йому призначили покарання у вигляді 16 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму із забороною діяльності, пов’язаної з адмініструванням сайтів, у тому числі з використання інформаційно-телекомунікаційної мережі “Інтернет” строком на 1 рік, з обмеженням волі на 1 рік. У Георгія є 13-річний син, дружина і батьки, які залишаються в окупації.

Карта катівень Мелітополя

Журналісти РІА Південь на основі інтерв’ю з полоненими, яких депортували, і тими, кому вдалося самостійно виїхати з окупації, склали карту місць ув’язнення цивільних в’язнів, створених окупантами в Мелітополі.

• Гаражі колишнього психдиспансеру під мостом на Новий Мелітополь (вул. Інтеркультурна);
• камери ІТТ Мелітопольського РУП вул. Гетьманська;
• будівля прокуратури на вул. Бейбулатова;
• корпус колишнього ліцею «Творчість» на вул. Івана Алексєєва;
• колишнє приміщення Мелітопольської Самооборони на вул. Івана Алексєєва;
• будівля військкомату;
• будівля колишнього шостого відділу вул. Чернишевського;
• будівля Укртелекому просп. Богдана Хмельницького;
• жіноча колонія;
• будівля заводу «Русланкомплект»;
• підсобні приміщення колишньої держохорони вул. Олександра Невського;
• будівля колишнього корпусу інституту ЗІЕІТ просп. 50-річчя Перемоги;
• будівля колишнього ПТУ 24 бульвар 30-річчя Перемоги.

А ось найбільш відомі катівні на території Донеччини

Після встановлення контролю над частиною Донецької області у 2014 році проросійські збройні формування створили розгалужену систему незаконних місць утримання — катівень, підвалів, тюрем і “фільтраційних пунктів”. Ці місця стали інструментом репресій проти цивільного населення, а також центрами допитів, катувань і примусових “зізнань” для військовополонених та цивільних, яких окупаційна влада вважала чи вважає “нелояльними”.

Найбільш відомі катівні на території Донеччини описали журналісти  Бахмут IN.UA.

“Ізоляція”

Найбільш відомим “символом” системних катувань стала колишня територія арт-центру “Ізоляція” в Донецьку. Після окупації, колишній арт-центр перетворили на тюрму, де утримували цивільних і військових. За оцінкою Музею російської агресії, через цю катівню пройшли кілька тисяч людей — серед них військові, волонтери, місцеві жителі, що виявляли проукраїнську позицію.

Багатьох людей утримували місяцями або роками без будь-якого процесуального статусу, катували. Відсутність медичної допомоги, жорсткі умови та приниження були і залишаються частиною системи залякування.

Волноваська виправна колонія №120

У селищі Молодіжне, що поблизу Оленівки, розташована ще одна відома тюрма окупованої Донеччини — Волноваська виправна колонія №120. Після російської окупації у 2014 році колонія фактично перестала функціонувати, однак із початком повномасштабного вторгнення росіяни повернули її до “життя”. Окупаційні сили перетворили заклад на чергову катівню, офіційно назвавши її “фільтраційним табором”.

Саме в стінах цієї установи відбувся теракт 29 липня 2022 року — масове вбивство українських військовополонених. Серед убитих були й бійці “Азову”, які здалися у “почесний полон” відповідно до міжнародних домовленостей. Однак російська сторона знехтувала будь-якими нормами гуманного поводження, перетворивши колонію №120 на місце систематичного катування, знущань і знищення людей.

За свідченнями родин військовослужбовців, з якими нам вдалося поговорити, їх рідні перебували у бараках колонії, де умови утримання були нелюдськими. Приміщення були переповненими настільки, що українським військовим доводилося чекати черги на сон, бо ліжок і місця просто не вистачало. Жінки, які мали змогу поспілкуватися з рідними через рідкісні канали зв’язку, розповідали про майже повну відсутність їжі: порції були настільки мізерними, що люди стрімко втрачали вагу і підривали здоров’я.

Окрема тема — поранені та тяжкохворі полонені. Їм не надавали жодної медичної допомоги. Навпаки, за свідченнями тих, кому вдалося вижити або вийти на зв’язок, охоронці регулярно вдавалися до побиттів і катувань, використовуючи біль як інструмент покарання та тиску.

Застосування побоїв як метод залякування

Місцеві мешканці Горлівки та Шахтарська, від яких нам вдалося отримати інформацію, підтверджують використання побоїв до населення: починаючи з 2022 року, на окупованих територіях різко зросла кількість примусових мобілізацій до російської армії. За їхніми словами, чоловіків призовного віку примушують вступати до війська, а ті, хто відмовляється або намагається уникнути служби, ризикують бути затриманими.

Свідки розповідають, що такі люди нерідко доставляють до місцевих “відділків міліції” так званої “ДНР”, де, за їхніми словами, до затриманих застосовують побої та інші форми тортур. Мова йде не про спеціально обладнані катівні — найчастіше це звичайні приміщення поліцейських відділків, де в камерах людей б’ють, знущаються над ними, залякують та психологічно тиснуть, змушуючи погодитися на мобілізацію у вигаданих правопорушеннях.

Така практика є частиною ширшої системи репресій, яку росія розгорнула на захоплених територіях. Побої та катування, які окупаційні сили використовують як інструмент залякування та примусу, стають системним елементом політики контролю над населенням на захоплених територіях. Це не поодинокі випадки, а частина чітко налагодженої репресивної практики, спрямованої на придушення будь-якого спротиву.

За даними міжнародних розслідувань, зокрема “Проєкту Вікторія”, сьогодні у незаконних тюрмах та фільтраційних таборах на тимчасово окупованих територіях України та на території Російської Федерації утримують понад 16 000 цивільних осіб.

Російські катівні на Херсонщині

Найбільш відома катівня у Херсоні – ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) по вул. Теплоенергетиків, 3. 

Є дані про те, що там утримували чоловіків, над якими вчиняли сексуальне насильство, є також жінки, які свідчили про тортури росіян саме в цій локації. Ймовірно в цьому ІТТ певний час перебував також і чинний Херсонський міський голова Ігор Колихаєв, якого росіяни викрали 28 червня 2022 року і який досі перебуває в полоні росіян.

Ще одну катівню росіяни облаштували в будівлі ГУНП у Херсоні — це самісінький центр міста. Було відомо про те, що через дві катівні росіян у Херсоні — на Теплоенергетиків та в будівлі ГУНП – пройшло близько 600 людей. Правоохоронці продовжують встановлювати обставини і особи жертв тортур. Це тривалий і складний роцес. Загалом на Херсонщині правоохоронці ідентифіковували 12 катівень. Вони розміщувались в різних будівлях: школах, будівлях поліції, слідчих ізоляторах тощо.

Катівня в Біляївці

Після деокупації правобережної частини Херсонщини до місць колишніх катівень отримали доступ правоохоронці. Одним із найбільш відомих місць катівні стала школа в селі Біляївка Бериславського району Херсонщини.

У своєму звіті “Torture chamber at school” Правозахисний центр ZMINA, який підготували на основі свідчень колишніх бранців, родичів загиблих та очевидців, аналітики та документатори воєнних злочинів детально проаналізували те, що відбувалось у цій катівні. Йдеться не про поодинокий випадок жорстокого поводження, а про системне незаконне утримання і катування цивільного населення, яке тривало з квітня до кінця вересня 2022 року.

Катівню облаштували у приміщенні школи у Біляївці. Камера незаконного утримання знаходилася у технічному приміщенні на другому поверсі школи, тоді як у самій будівлі розміщувався штаб російських військових. За даними ZMINA, у цій катівні утримували щонайменше 20 цивільних — мешканців Біляївки та навколишніх сіл Бериславського району. Людей затримували без будь-яких правових підстав: за підозру у “коригуванні вогню”, фото обстрілів, повідомлення в телефоні, волонтерську діяльність, родинні зв’язки з українськими військовими або навіть за доноси сусідів.

Приміщення, у якому тримали людей, не було пристосоване для перебування людини: площа близько 18 кв.м; без вікон, освітлення, вентиляції та туалету; багатоярусні нари з дощок, частина людей спала на підлозі; 8–13 осіб одночасно.

Харчування було епізодичним — рідка юшка раз на кілька днів. Воду давали вкрай обмежено: одна п’ятилітрова пляшка на всіх на 1–2 дні. Через сильне зневоднення деякі утримувані намагалися пити власну сечу. Медичної допомоги не надавали взагалі — навіть людям із переломами, хронічними захворюваннями та втратою свідомості.

Звіт ZMINA фіксує системне застосування фізичних, психологічних і сексуалізованих тортур. Серед задокументованих методів:

• побиття руками, ногами, прикладами, дерев’яними молотками;
• удари по нирках, хребту, голові;
• катування електричним струмом, зокрема підключення струму до геніталій;
• затискання пальців і геніталій плоскогубцями;
• введення ін’єкцій невідомих речовин, після яких люди втрачали свідомість або мали важкі психічні порушення;
• імітації розстрілів, погрози вбивством родичів;
• приниження, заборона говорити українською мовою.

У звіті фігурують позивні конкретних катів — зокрема “Шаман” та “Ельбрус”, які, за свідченнями потерпілих, відігравали ключову роль у допитах і побиттях.

Під час утримання в катівні загинули щонайменше двоє чоловіків:

• Олег Ковалик, фермер і учасник територіальної оборони, помер після катувань електричним струмом і удушення. Його тіло російські військові вивезли в невідомому напрямку.
  
• Дмитро Журавльов, мешканець Біляївки, перебував у стані тяжких психічних розладів після ін’єкцій невідомих речовин і помер після кількох тижнів тортур. Його тіло також зникло.
  

Ще двоє колишніх бранців померли після звільнення — зокрема внаслідок самогубства та різкого погіршення здоров’я, що, за оцінкою правозахисників, може бути прямим наслідком катувань.

Перед звільненням російські військові змушували людей записувати пропагандистські відео. Полонених під погрозами розстрілу змушували зачитувати тексти про «хороше ставлення», відсутність катувань і навіть визнавати себе «коригувальниками вогню».

Також відомо, що тортур зазнавали мешканці Херсонщини на території Північної виправної колонії №90 у Херсоні, в будівля СБУ та ОДА у Херсоні та інших локаціях. Наразі кілька катівень є на території окупованої частини Херсонщини: у Голій Пристані, Олешках, Скадовську, Каховці, Новій Каховці тощо. Так само на лівий берег Херсонщини — нині окупований — доправили чимало в’язнів з Херсона після деокупації. 

Катівні на Херсонщині не були ізольованими точками. Вони діяли як елементи єдиної системи незаконного утримання, у якій частина місць виконувала роль постійних катівень, а частина — транзитних пунктів. Після допитів і тортур у Херсоні, Бериславі або Новій Каховці частину цивільних етапували на територію тимчасово окупованого Криму. Там людей утримували вже в слідчих ізоляторах і підвалах ФСБ, а згодом — перевозили далі, до СІЗО та колоній на території Російської Федерації. 

Катівні в Криму

Слідчий ізолятор №1 у Сімферополі (так званий “Сімферопольський СІЗО”) з 2014 року є одним із головних інструментів репресій окупаційної влади РФ у Криму. Після початку повномасштабної війни проти України у 2022 році він став центральним вузлом для цивільних і військовополонених, яких незаконно вивозили з півдня України, зокрема з Херсонщини.

Йдеться не просто про місце утримання, а про простір системних тортур, ізоляції та «легалізації» насильницьких зникнень.

У 2022 році окупанти відкрили новий СІЗО №1. Про це розповідав Голова Правління КримSOS Олексій Тільненко.

“Новий СІЗО відкрили на території виправної колонії № 1 у місті Сімферополь. Його місткість — понад 300 осіб, що в майже вдвічі менше за місткість СІЗО № 1”, — розповів тоді Олексій Тільненко.

Цей слідчий ізолятор, розрахований на 747 осіб, був переповнений. У деякі часи кількість арештантів у СІЗО № 1 перевищувала припустиму майже вдвічі. Тривалий час він залишався єдиним слідчим ізолятором на території окупованого півострова.

“Відкриття додаткового СІЗО може свідчити про те, що до Криму наразі переміщується велика кількість утримуваних громадян України з “новоокупованих” територій, втім арешти у Криму також продовжуються, і тому окупаційна влада вбачає гостру необхідність у нових подібних закладах”, — додав Олексій Тільненко.

Саме туди, до СІЗО №1 у Сімферополі, доправляли велику кількість ув’язнених росіянами людей з Херсонщини, але переважно для того, щоб далі доправити їх до в’язниць і СІЗО у Росії. У загальній логіці окупаційних репресій СІЗО №1 виконувало одразу кілька функцій:місце вторинних катувань після первинних допитів у Херсоні;

• фільтраційний пункт для цивільних;
• пункт “юридичної легалізації” незаконного утримання;
• транзитна ланка перед етапуванням до СІЗО та колоній у РФ (Ростов-на-Дону, Краснодарський край, Башкортостан тощо).

До теми:

Беззахисні: що відомо про сексуальне насильство на окупованих територіях 

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!