Міські військові адміністрації та локальні управління щороку звітують по коштах, які витратили на службові відрядження. Кошти на відрядження можна отримувати як на поїздку по країні з робочою метою, так й на поїздку за кордон. Цьогоріч Бахмутська МТГ витратила на відрядження близько 267 тисяч гривень, найбільше коштів витратили на поїздки в Управлінні з питань фізичної культури та спорту.

Показуємо, скільки витратили на відрядження у 2024 році бахмутські представництва.

Бахмутська МВА: витрати на відрядження

За даними Openbudget, за 2024 рік у Бахмутській міській військовій адміністрації відзвітували за одне службове відрядження, на нього витратили 28 502,18 гривні. Витрат по відрядженнях закордоном, судячи зі звіту, не було.

Витрати на відрядження по управліннях

Управління економічного розвитку Бахмутської міськради ще не подало звіт про всі витрати за рік на службові відрядження. Наразі, станом на 9 лютого, відомо про витрати за І та ІІ квартали 2024 року. Так, за І та ІІ квартали на одне службове відрядження витратили 1 500 гривень.

Управління з питань фізичної культури та спорту Бахмутської міської ради за 2024 рік на службові відрядження витратило 202 555,00 гривень. Ці кошти виділялися на проживання та проїзд під час змагань бахмутських спортсменів та спортсменок.

Управління муніципального розвитку Бахмутської міської ради на службові відрядження за 2024 рік витратило 33 249,93 гривні в тому числі на закордонні відрядження витратили 32 949,93 гривні.

Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради за 2024 рік на службові відрядження витратило 1618,38 гривні.

Загальна цифра витрат на службові відрядження Бахмутської МВА та управлінь склала близько 267 тисячі гривень.

Читайте також:

• Більше мільйона на продукцію для нагородження: у Торецькій МВА відповіли для чого закупили сувеніри й годинники
• Понад 730 тисяч гривень на поштові перевезення: що ще купують для Бахмутського району
• Футболки, рюкзаки та новорічні іграшки на 970 тисяч: що купує Торецьк

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Понад 4 мільйони. Саме стільки переселеців налічував в Україні Мінсоц станом на 2 лютого 2026 року. Ці мільйони українців, переміщені, але не позбавлені виборчих прав. Інша справа, чи зможуть вони ними скористатися, бо питання участі внутрішньо переміщених осіб у майбутніх виборах залишається відкритим, і дедалі гострішим. 

Бахмут IN.UA поговорив з Павлом Романюком, експертом з виборчого права про те, які перепони є для ВПО на шляху до участі у післявоєнних виборах.

Хто пояснює

Примітка. Павло Романюк — експерт з виборчого права, радник з правових питань Громадянської мережі ОПОРА. Бере участь у тематичних підгрупах робочої групи з підготовки законодавчих пропозицій щодо особливостей виборів в умовах повоєнних виборів та/або під час особливого періоду.

Вибори можливі в Україні тільки після завершення воєнного стану. Але що далі?

Перше, що важливо зафіксувати, вибори в Україні юридично неможливі, поки діє воєнний стан. Це не питання політичної волі — це конституційна норма.

“Воєнний стан перебуває в контраверсії з виборами, тобто це не поєднані речі. Бо воєнний стан спрямований на консолідацію зусиль для протидії ворогу, для посилення обороноздатності за рахунок інструментів, в тому числі за рахунок обмеження прав людини. А вибори, це вільний політичний процес, в якому дуже важливі гарантування виборчих принципів, виборчих прав”,— каже спікер.

Тобто питання потрібно ставити, не “чи будуть вибори”, а “що відбудеться одразу після того, як воєнний стан завершиться”. І ось тут починається найскладніше, каже Павло Романюк. Бо без масштабної верифікації та оновлення даних мільйони людей просто не потраплять до списків виборців, і це не метафора, а технічна реальність.

Щоб уникнути цього, потрібна масштабна комунікаційна кампанія, спрощення електронних і паперових процедур, синхронізація реєстрів. І головне, держава має пояснити людям різницю між тимчасовою зміною місця голосування і зміною виборчої адреси, бо наслідки цих двох процедур мають відмінності. 

Примітка. У чому різниця між цими двома процедурами?

Тимчасова зміна місця голосування — це разова технічна дія під конкретні вибори. Наприклад, людина з Бахмута, живе у Києві і подає заяву та голосує на київській дільниці. Але її виборча адреса залишається бахмутською. На місцевих виборах вона все одно належить до своєї громади походження. 

Зміна виборчої адреси — це постійне рішення, яке змінює виборчу прив’язку людини назавжди (до наступної зміни). Та сама людина з Бахмута стає виборцем Київської області. Вона голосує на місцевих виборах за київського мера і депутатів Київської ради. Але вже не має жодного відношення до виборів у Маріуполі, навіть якщо місто деокупують.

Питання, як братимуть участь у виборах мільйони ВПО, залишається відкритим. Але час на підготовку — іде. 

ВПО мають право голосу. Але чи потраплять до списків?

Юридично внутрішньо переміщені особи не втрачають виборчих прав через сам факт переміщення. Вони залишаються громадянами України, а отже, виборцями. Але наявність права, не завжди гарантує його реалізацію, а з урахуванням наслідків війни можуть бути й додаткові перепони.

“Наголошу, що внутрішньо переміщені особи не втрачають право голосу через сам факт переміщення, бо вони залишаються громадянами України, тобто виборцями, відповідають виборчим цензам. На президентських виборах вони зможуть проголосувати як виборці на загальнодержавних виборах — або за своєю виборчою адресою, або за місцем фактичного перебування, якщо скористаються процедурою зміни місця голосування без зміни виборчої адреси”, — каже експерт.

Він додає, що умовою реалізації права голосу є включення до списку виборців. А списки формуються на основі Державного реєстру виборців — і саме тут починається проблема. Реєстр значною мірою досі відображає картину розселення до повномасштабного вторгнення. За оцінками ОПОРИ, станом на червень 2026 рік, близько 6,5 мільйона виборців формально залишаються зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях. Ще 1,5-1,7 мільйона, взагалі без виборчої адреси.

“Без спеціальних процедур і завчасної актуалізації даних Державного реєстру виборців мільйони українців можуть фактично не потрапити до списків”, — попереджає Романюк.

Три шляхи до виборчої дільниці для ВПО. Легких немає

Для ВПО на президентських та парламентських виборах існують три варіанти участі, пояснює спікер. Кожен, зі своїми наслідками.

Перший — залишитися прив’язаним до своєї виборчої адреси (тобто голосувати там, де людина офіційно зареєстрована до переміщення). Для жителів окупованих територій, він фактично нереальний.

Другий — це тимчасова зміна місця голосування без зміни виборчої адреси. Це найбільш гнучкий механізм, бо людина голосує там, де реально перебуває, але зберігає прив’язку до громади походження.

Третій — це зміна виборчої адреси на фактичне місце проживання.

Але тут є важливий нюанс вже в контексті місцевих виборів, на якому наголошує Романюк:

“Якщо змінюємо виборчу адресу, то вже ми відносимося до іншої громади і голосуємо за органи місцевого самоврядування тієї громади, на яку ми змінили цю виборчу адресу, але вже не маємо відношення до громади попереднього походження. Це вже не технічна дія на конкретні вибори, а зміна постійної виборчої прив’язки людини до певної громади”, — каже спікер.

А що з місцевими виборами?

Якщо на президентських і парламентських виборах ВПО мають відносно прозорі шляхи участі, то місцеві вибори, це вже зовсім інша історія. Тут виборець голосує не просто “де зручно”, а за органи самоврядування конкретної громади, до якої належить за виборчою адресою. Сьогодні в робочих групах обговорюється ідея автоматично перенести всіх ВПО до громад фактичного проживання, за даними реєстру ВПО. Але Павло Романюк вважає це небезпечним рішенням і пояснює чому:

“Річ в тому, що реєстр ВПО не точний, і може людина цього і не бажає — людина може тимчасово жити в іншому регіоні, але зберігати зв’язок зі своєю громадою походження. Тому тут немає такого універсального рецепту. Ключовим є те, щоб не змінювати виборчу адресу автоматично, без волі виборців. Зміна має відбуватись внаслідок усвідомлених дій виборця”.

Про масштаб розриву між реєстрами і реальністю свідчать власні дослідження ОПОРИ: лише 37,5% серед тих, хто має досвід переміщення, є офіційно зареєстрованими як ВПО. Навіть серед тих, хто перемістився після початку повномасштабного вторгнення, офіційний статус мають лише 44,7%.

І окремо є питання, а що буде з місцевими виборами для жителів з ТОТ, це жителі повністю окупованих громад: як наприклад Бахмутської, Маріупольської, Авдіївської, Мелітопольської та десятків інших. Ми поставили питання, а що буде з їхнім представництвом на президенських або наприклад місцевих виборах?

“Окупація громади не означає втрату права голосу як громадянина України. Водночас такі громади є однією з найскладніших для адміністрування. Показово, що в реєстрі виборців досі значаться десятки тисяч виборців з окупованих територій віком понад 100 років. І понад тисяча — старші 115 років. Це свідчить не про довголіття українців, а про критичний стан реєстру, розумієте”, — каже Павло Романюк.

Щодо місцевих виборів в окупованих громадах, вони просто неможливі технічно та юридично:

“Якщо територія громади окупована там неможливо організувати демократичні вибори. До деокупації управління на цих територіях фактично здійснюватиметься через спеціально-публічно правові механізми — або військова адміністрація, або інші тимчасові моделі, які будуть визначені законом. Але це не є заміною місцевого самоврядування в демократичному сенсі”.

При цьому він окремо наголошує: держава не має права просто “стерти” людей із їхніх громад походження або автоматично перенести до нових без їхньої волі.

Чи може Україна запозичити досвід проведення виборів?

Примітка. Перші загальнонаціональні вибори в Боснії і Герцеговині після завершення війни відбулися 14 вересня 1996 року — менш ніж через рік після підписання Дейтонських мирних угод, які поклали край збройному конфлікту. Основним завданням голосування було створення спільних державних інститутів для країни, що залишалася глибоко поділеною як за етнічною ознакою, так і за адміністративним устроєм. Йшлося про співіснування трьох основних етнічних спільнот — босняків, сербів і хорватів — у межах двох автономних утворень: Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської.

Для забезпечення довіри до процесу вибори проходили під міжнародним наглядом. Їх організацію та моніторинг здійснювала Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Втім, результати голосування показали, що мирна угода не означала швидкого подолання суспільних розколів. Більшість виборців підтримала націоналістичні партії, які вже перебували при владі до війни або відігравали провідну роль під час конфлікту. Серед них — Партія демократичної дії (SDA), що представляла переважно босняків, Сербська демократична партія (SDS) та Хорватська демократична співдружність (HDZ). За підсумками виборів до колективного органу влади — Президії Боснії і Герцеговини — увійшли представники трьох етнічних груп, а головою Президії став босняцький політик Алія Ізетбегович. У Республіці Сербській президенткою була обрана Біляна Плавшич.

Коли шукають аналоги, найчастіше згадують Боснію і Герцеговину після Дейтонських мирних угод 1995 року. Там ОБСЄ організовувала вибори з урахуванням масового переміщення, зберігаючи зв’язок біженців із довоєнними громадами.

Але Павло Романюк застерігає від механічного перенесення цього досвіду:

“Такої збройної агресії, такого масштабу, не було в новітній історії, тому жоден з цих досвідів не можна механічно перенести на Україну. Боснійський досвід показував і певні ризики: активна реєстрація голосування від переміщених осіб потребувала складної верифікації, адміністрування за кордоном, високого рівня довіри до процедур і постійного захисту від політичних маніпуляцій. Для України цей приклад корисний не як готова модель, а як підтвердження принципу, що держава має шукати спосіб не виключати переміщених осіб із політичного життя їхніх громад, але робити це через безпечні, прозорі й перевірювані процедури”

І окремо експерт згадує про росію як фактор ризику, поки вона контролює окуповані території, будь-які вибори там є неможливими, бо держава-агресор втручатиметься в політичні процеси України.

До теми:

Де мій депутат: редакція дослідила, де зараз бахмутські обранці й хто не склав мандат

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До так званої “днр” завітав з черговим візитом італієць Амедео Авондет. Він жив та працював журналістом в Італії і був частим гостем в рф та на окупованих територіях України. У 2025 році остаточно переїхав до рф. Маючи проросійську позицію, Амедео Авондет заручився підтримкою окупантів і розповсюджує фейки про війну в Україні. Окрім цього, італієць був дотичний до російського війська — працював спеціальним кореспондентом десантної розвідувально-штурмової бригади “Волки”.

Що відомо про італійця Амедео Авондета і його роль у російській пропаганді — в матеріалі Бахмут IN.UA.

У Донецьк приїхав італієць Амедео Авондет

У тимчасово окупований Донецьк завітав італієць Амедео Авондет. Там він мав зустріч з Олексієм Муратовим — керівником партії “единая россия” в “днр”. Вони обговорили співпрацю між Італією та “днр”. Зокрема, угоду про співпрацю між політичною партією Italia Unita (ред. у перекладі з італійської “Єдина Італія), очільником якої є Авондет та громадським рухом “Донецька республіка”. У межах співпраці окупанти хочуть проводити спільні заходи.

Прикладом спільної роботи є акції, проведені в так званій “днр” та Італії в 2024 році, про ці плакати писало CNN. За ініціативи партії Italia Unita в Італії розмістили банери “росія нам не ворог”, а на окупованій Донеччині — банери “Народ Італії нам не ворог”.

Також Амедео Авондет побував на презентації музею “Війна чужими руками” в Донецьку. Цей заклад просуває російські наративи про те, що Європа та США готували Україну до війни з Росією.

“Ідеологію українського націоналізму культивували на заході ще з 1970-х: друкували підручники, наповнені ненавистю до росії. А після розпаду СРСР українських добровольців готували до війни за стандартами НАТО натовські інструктори. Для заходу Україна не партнер, а гарматне м’ясо – таран проти москви”, — такі наративи поширюють у музеї.

Що відомо про Амедео Авондета

Амедео Авондет народився 19 січня 2001 року в Турині. Там він закінчив школу, вступив на навчання до Туринського університету, навчався на юриста.

З юних років він мав прихильність до росії. Поштовхом до захоплення політикою стали події в Україні. Сам Авондет в інтерв’ю пропагандистам зазначав, що слідкував за подіями в Україні і черпав інформацію з росджерел. З тих пір в ньому почала закріплюватись проросійська позиція.

Навчаючись в університеті, він почав політичну кар’єру, вступивши до партії “Браття Італії”, але згодом вийшов із неї. Причиною стало те, що “всі італійські політики виступають проти росії”. Тому Авондет заснував свою партію “Єдина Італія”, яка просуває проросійські ідеї.

Увагу від рф до своєї персони Амедео Авондет отримав навесні 2022 року. Тоді він активно виступав на підтримку дій рф в Україні і організовував мітинги. Цілями його мітингів були: показати, що італійці не відвернулися від росіян, виступити проти продажу зброї Україні, підтримати дії володимира путіна.

З 2022 року Амедео Авондент почав тісно співпрацювати з рф. За даними Центру протидії дезінформації, у грудні 2022 року він відвідав москву, де зустрічався з депутатами та керівниками держдуми рф і отримав від них офіційну подяку.

Окрім цього, Авондет відкрито наголошує про тяглість своєї політичної партії до путінської партії “единая россия”.

“Ми постійно підтримуємо зв’язок з нашими “старшими братами” з “единой россии”, які лише кілька днів тому відсвяткували 21 рік діяльності. З 22 грудня по 2 січня (ред. 2022-2023 роки) я буду в москві, щоб очолити делегацію “Єдиної Італії” та брати участь у нашій спільній гуманітарній місії. Буде багато політичних та культурних зустрічей”, — так Авондет анонсував свій візит до рф.

У своїх соцмережах Амедео Авондет висловлює підтримку рф, деякі публікації він робить російською мовою. Головний меседж італійця — засудження політики США і захоплення постаттю путіна, якого він порівнює з царями російської імперії. Також він виступає за розпад ЄС і НАТО.

У червні 2023 року Амедео Авондет став дотичний до російського війська. Він оголосив, що почав працював спеціальним кореспондентом десантної розвідувально-штурмової бригади “Волки”. Разом з російськими військовими він перебував на лінії зіткнення в Донецькій і Луганській областях.

З червня 2025 року Амедео Авондет проживає у москві. Переїхати в росію він, нібито, вирішив через утиски в рідній Італії. Його, нібито, неодноразово затримували за проросійську діяльність.

За замах на суверенітет та територіальну цілісність України, пропаганду російського нацизму та інформаційну підтримку відкритого нападу росії на Україну Амедео Авондета внесли в базу “Миротворець”.

Зараз рф використовує історію Амедео Авондета як приклад лояльності європейського суспільства до дій рф. Італієць лише підігрує російській пропаганді і просуває її на європейську аудиторію. На своїх каналах, де він сумарно має понад 5 тисяч підписників, Авондет розповідає про своє життя в рф, прославляє дії російської армії та поширює наративи проти України та її західних партнерів.

Читайте також:

• Студентам на окупованих територіях пропонують скласти сесію в обмін на контракт із армією рф
• Оборотні в рясах. Хто очолив церкви на окупованих територіях
• Дітей готують до війни. Як РФ мілітаризує дитинство на захоплених територіях України

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!