Раніше в Україні не було заведено розв’язувати болючі питання через діалог. Цей формат напрацьовували багато років, і саме завдяки наполегливій роботі громадських організацій він став ефективним інструментом для громад. За останнє десятиліття діалог довів свою користь: він допомагає людям краще чути одне одного, розуміти різні думки та спільно знаходити рішення. Чому важливо не лише відстоювати свою правоту, а й навчитися розуміти інших? Як діалог змінює підходи до розвитку громад? Про це говорили активісти Луганщини та Донеччини.
Примітка. 25 березня відбулась онлайн зустріч “Студії Сходу: діалогові формати порозуміння і подолання конфліктів” в рамках проєкту «Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси відновлення регіону (ІІ фаза)» за підтримкою Міжнародного фонду «Відродження», який реалізує ГО “Асоціація “Відродження та розвиток” у співпраці з консорціумом організацій ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціатива Луганщини”.
Діалог — допомагає побачити людину, а не групу, яку вона представляє
Тренерка та фасилітаторка діалогів Наталія Кертичак, представниця “Фонду Освіта для Демократії” каже, що у житті ми часто маємо справу зі словом “діалог”, але не завжди правильно його трактуємо. Найчастіше діалог плутають, вважаючи, що так можна назвати:
- громадські слухання;
- дискусію;
- майстер-класи;
- стратегічну сесію;
- медіацію;
- переговори;
- терапію;
- робочу зустріч;
- зустріч для схвалення вже прийнятого рішення.
Втім діалог, це унікальний формат і цінність діалогу насамперед у слуханні, він є безпечним майданчиком для розмови людей. Мета діалогу — це пояснення та слухання, де ми шукаємо сильні сторони співрозмовника, проявляємо самодисципліну та толерантність.
Нагадаємо, що діалог — це процес справжньої взаємодії, у якому люди слухають один одного настільки уважно, щоби в них відбулася зміна, внаслідок того, що вони дізналися. Водночас зміна може й не відбутися, але поглибить світогляд людини про певні речі.
“Це нетиповий для нас формат слухання, коли ми справді зосереджуємось на тому, щоб глибоко когось зрозуміти. Саме тому важлива присутність фасилітатора та прийняття певних правил”, — пояснює спікерка.
Вона додає, що тоді як в дебатах — зміну думку сприймають як ознаку слабкості, то в діалозі навпаки — це є ознакою зрілості співрозмовника.
“Не йдеться про те, що ми 100% змінюємо нашу думку, переорієнтовуємо нашу систему цінностей, змінюємо свою ідентичність. Не про це йдеться, а про те, що внаслідок такої глибокої розмови, я можу почути певні речі, які поглиблюють мою картину, наприклад, уявлення про якусь систему. Я можу дізнатись про щось, про що раніше не думала. Наприклад, змінити ставлення до певної групи або перестати сприймати цю групу в стереотипний спосіб”, — пояснює Наталя Кертичак.
І саме такий формат діалогів є ключем до успіху для переміщених осіб з новими громадами, чи з місцевою владою, щоб позбутись тих самих стереотипів.
Коли потрібен діалог та як працювати з упередженнями до нього
Діалог потрібен у кількох випадках. Зокрема у:
- процесах ухвалення рішень;
- для обговорення складних та суперечливих тем;
- у конфліктних ситуаціях;
- для запобігання поляризації та ізоляції.
Попри те, що діалог ціннісний формат для спілкування, до нього не можна змусити. Ця потреба має бути у самій громаді, адже якщо у людей не має зацікавлення, то результату також не слід очікувати.
Що робити, якщо формат діалогу потрібен, але людина відмовляється від нього? За словами Наталії Кертичак, у такому випадку, можна пропрацювати упередження щодо діалогу з людиною, чи групою людей. Пояснити, чому це важливо, дати розуміння, що відбуватиметься, у чому суть запланованого діалогу.
Не слід забувати, що причиною чому від діалогу громади можуть відмовлятися можуть полягати у страху пережити важкі емоції, непередбачуваність цього процесу чи через минулий поганий досвід.
“Зараз рівень напруги у суспільстві дуже високий, і це впливає на спілкування між людьми, а отже створення такого простору для щирого відкритого спілкування — це є виклик”, — розповідає фасилітаторка діалогів.
Та попри складнощі у проведенні діалогу варто пам’ятати, у чому він може бути корисний для громади. Це побудова відносин, інклюзивної розмови, розширення прав та можливостей, а також — це гуманізація “іншого”. Тобто, ми починаємо у ході діалогу помічати не групу з навішаними ярликами, а людей, які її творять, наголошує спікерка.
Чому важливо проводити діалог у громадах?
Як зазначає експертка Наталія Кертичак, успішні діалоги допомагають людям краще розуміти одне одного, поєднуючи різний життєвий досвід мешканців. Це особливо важливо для прифронтових громад Сходу, де люди пережили складні події й потребують підтримки.
Учасники діалогу отримують можливість висловити свої емоції, будувати довіру та спільно шукати рішення для своїх громад. Це також зміцнює відчуття зв’язку між мешканцями, допомагає їм краще розуміти проблеми одне одного та бачити реальні можливості для змін.
Важливу роль у процесі відіграє фасилітатор — людина, яка допомагає зробити діалог продуктивним. Саме він задає правильний тон спілкуванню, вчить учасників слухати одне одного з повагою та ставити запитання, що відкривають глибший рівень розмови.
Завдяки правильній організації діалогу громада може не лише краще усвідомити свої потреби та проблеми, а й знайти ресурси для їхнього вирішення.
Як з форматом діалогів працюють в Україні?
Фасилітаторка Тетяна Калиниченко поділилася власним досвідом роботи у громадській організації “Діалог у Дії”. Її мета — змінити підхід до комунікації, замінивши методи тиску та примусу на культуру відкритого спілкування, співпраці та взаємоповаги. Організація створює майданчики для чесних розмов без страху та осуду.
“По-перше, діалоги працюють і вони працюють в Україні, і це досі, на жаль, не є найпопулярнішим форматом ухвалення рішень чи зборів, чи обговорень певних тем. Але ми працюємо над тим, щоб це ставало більш популярно”, — ділиться досвідом пані Тетяна.
За її словами, навіть звичайна робоча нарада може стати справжнім діалогом, якщо говоритимуть не лише керівники, а й усі учасники процесу. Фасилітатори ж у такому випадку допомагають почути одне одного та знайти спільне рішення.
“Деякі територіальні громади в Україні навіть закріпили діалог у своїх Статутах як спосіб ухвалення важливих рішень. Але з початком повномасштабної війни цей процес пригальмувався. Причина проста — діалог потребує не лише часу, а й готовності людей слухати та домовлятися”, — зазначає експертка.
На жаль, не завжди всі розуміють, як правильно вести розмову.
“Не можна просто зібратися і сказати: “Запросіть нашого мера на діалог, ми йому пояснимо, що він корупціонер”. Це не працює”, — додає Тетяна Калиниченко.
Важливо пам’ятати, що результатом діалогу не завжди є конкретне рішення. Але навіть, якщо домовленості досягти не вдалося, учасники отримують важливий досвід спілкування та розуміння позицій одне одного.
Щоб привчити громаду до діалогів, можна почати з найпростіших побутових питань. Наприклад, визначити, хто відповідатиме за роздачу гуманітарної допомоги у селищі. Якщо люди зможуть знайти спільне рішення у такому питанні, у майбутньому їм буде легше домовлятися і про більш масштабні проблеми.
Діалог — помічник для органів місцевого самоврядування
Успішним кейсом використання діалогів поділився Юрій Степанець, голова правління ГС “Громадські ініціативи України”. Ця спілка має досвід проведення діалогів в Україні з понад 120 громадами, зокрема і в умовах повномасштабної війни.
Протягом 2022-2023 року “Громадські ініціативи України” реалізувала проєкт “Лабораторії творчого діалогу в громадах”, робота йшла у 12 областях України, в кожній області виділяли від 5 до 10 громад. У цих 120 громадах підготували фасилітаторів, ними стали близько 240 людей з-поміж органів місцевого самоврядування
“Ми працювали, щоб поширювати цей механізм та переконувати людей говорити між собою”, — згадує Юрій Степанець.
Тут варто зазначати, що діалог допомагає не лише з боку громади, але й органам місцевого самоврядування, адже з 2022 року вони взяли на себе нові виклики, зокрема це й стійкість громад в евакуації.
“Важливо, щоб у місцевому самоврядуванні збереглися цінності демократії, тобто ухвалення рішень не лише однією людиною, як це відбувається в державних органах влади чи в цивільних чи військових адміністраціях. Діалогові процеси допомагають підвищити стійкість та зменшити замовчувані конфлікти”, — пояснює пан Юрій.
За рік роботи активістам вдалося провести 233 діалоги у 108 громадах. У 80 громадах рішення ухвалили під час діалогів. Після їх проведення для учасників запустили опитування, де 79% респондентів сказали, що вони впевнені, що рішення та ідеї, які обговорювалися — місцева влада врахує.
“Люди відчули, що вони не просто прийшли, поговорили, а шукати спільне рішення через такі діалогові практики, тому я вважаю, що цей інструмент дуже важливий для нас на Сході”, – каже менеджерка з моніторингової оцінки проєкту Світлана Ткаченко.
Несподіванкою стало те, ділиться Юрій Степанець, що деякі рішення не потребували залучення коштів, їх можна було прийняти поговоривши.
На його думку, вже зараз ми можемо починати діалоги на тему викликів повоєнної України. Це діалоги мешканців: ВПО, ветеранів, біженців, які повернулися, це включення нових мешканців громади в життя, а також проєкти відновлення та відбудови.
Як може виглядати діалог?
Діалог, за словами Тетяни Калиниченко, проводять не тільки у форматі кола для обговорення. Для того, щоб залучити та зацікавити його учасників ГО “Діалог в Дії” проводить його у ігрових форматах, також можуть симулюватися ситуації, і такий спосіб справді допомагає знайти практичні рішення.
“У вас в центрі громади є земельна ділянка, недобудова чи інший об’єкт. Ви розумієте, що він може бути якось використаний, і хотіли б зроби це інклюзивно, щоб включати максимальну кількість різного населення та пояснити, що ми хочемо використати це так, щоб громаді було добре. Це один з приводів, як ви збираєте людей на діалог”, — наводить приклад фасилітаторка.
Роль діалогів у воєнний, післявоєнний час
Луганщина — один з регіонів, який практично повністю окупований росіянами. Попри те місцева обласна державна адміністрація намагається впроваджувати формат діалогу, зокрема, таким прикладом поділився Андрій Зайцев, представник ОДА.
“Намагаємось реалізовувати декілька ініціатив, зокрема, запроваджених головою держави, наприклад, діалог з бізнесом. Він можливо, трошки виходить за рамки, діалогу з громадами, але все ж таки залишається у сфері діалогу з громадськістю. Цей бізнес тісно пов’язаний з громадами, наприклад, місцевий виробник шкарпеток, якого ми також намагаємось підтримати”, — каже пан Андрій.
Через те, що великий відсоток Луганщини окупований, влада дещо обмежена в ресурсі проводити такі діалоги з громадою, зазначає посадовець. Натомість шукає можливості вести діалоги на міжнародному рівні, підвищувати впізнаваність регіону.
Яна Любимова, голова Ради питань ВПО Луганщини вважає, що сьогодні в Україні вже є передовий досвід проведення діалогів.
“Війна прийшла в Україну більш ніж 11 років тому. Ми в Луганській області вже опрацьовували діалогові практики. В Україні багато передового досвіду, й на жаль ми його маємо, бо прийшла війна, й ми його вимушені використовувати”, — каже Яна Любимова.
Вона додає, що за даними УВКБ ООН в перші роки після закінчення збройних конфліктів рівень насильства та порушень прав людини може зменшуватися від 30 до 50%, якщо в компоненті перехідного правосуддя використовуються механізми діалогових форматів. Саме на це дослідження варто спиратись Україні, каже спікерка, при розбудові коаліційних зусиль. В умовах воєнного стану діалоги можуть зменшити рівень напруженості, пояснює Яна Любимова та наводить приклад:
“Ми працювали як громадська організація “Дієва громада” у Старобільську, Луганській області. Так от, навіть за нашими спостереженнями, цей глибинний конфлікт переміщеної та приймаючої громади — він потребує нашої з вами уваги. На жаль, люди сьогодні до людей, які працюють з діалоговими практиками ставляться із засторогою, не дуже хочуть про це говорити й не готові це робити. Ми мусимо бути свідомі, що це доволі травматичний процес, бо це про персональні переживання”, — пояснює пані Яна.
Тому роботу активістів та загалом громадськості, спікерка бачить як та, що має бути спрямована на підтримку м’якого середовища в процесі відновлення.
“У реаліях Луганщини та Донеччини хочеться говорити про те, що понад 60% ВПО в Україні, за різними дослідженнями громадських активістів, говорять про те, що проговорювання у процесі діалогу допомагає їм персонально подолати травму війни й відновити почуття безпеки. Це дуже часто не про якісь конфлікти або розбіжності з сусідом, це часто про конфлікти усередині нас”, — каже голова Ради питань ВПО Луганщини.
Резюмуючи Яна Любимова пояснює, що сьогодні говорячи про діалоги ми повинні ставити акцент на використання м’яких форматів відновлення демократії для зміцнення нашої соціальної згуртованості та пошуку компромісів. Звісно, що діалог — не є єдиним способом вирішення конфліктів, розмірковує пані Яна, але він точно є важливим механізмом для перехідного правосуддя, який дозволяє зокрема:
- зберегти пам’ять;
- подолати травму;
- налаштувати людей на побудову мирного й справедливого майбутнього.
“Відновлення зв’язків має бути не тільки між громадами, а між людьми всередині. Важливо говорити про те, що ми всі подолали глибокі розколи. Відверто й чесно говорити, що ті, хто сьогодні будуть вимушені повертатися з-за кордону для них це також буде травматично, бо останні три роки свого життя вони проживали й намагались відновлюватися там, де вони є. Якщо ми зможемо сьогодні вбудувати діалогові процеси в наші ідеї та сценарії відновлення, то ми зможемо підвищити інтеграцію людей, які були вимушені переміститися”, — додає вона.
Фасилітаторка діалогів Наталія Кертичак вкінці зустрічі також додає, що сьогодні в Україні є фахівці та напрацювання для того, щоб працювати у форматі діалогів в громадах.
“Коли говоримо про Схід країни, про громади, які були в окупації чи близько до лінії зіткнення — це створює багато викликів, у яких діалог може бути серйозним допоміжним інструментом”, — фіналізує Наталія Кертичак.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.
Читайте також:
- Хто має ініціювати діалог у громадах? Досвід Святогірська та питання Бахмута
- ТОП-5 пропозицій для збереження ідентичності українського Сходу
- Влада та громадськість: як вони можуть співпрацювати (ВІДЕО)
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
