Російські окупанти продовжують наступ на Торецькому напрямку. За минулу добу ворожа армія має просування біля Торецька і Нью-Йорка.

Про ситуацію на фронті розповідає “Бахмут IN.UA”.

Торецьк, ситуація на лінії фронту

За минулу добу, 27 листопада, росіяни мають просування біля Торецька. Як повідомляють аналітики DeepState, окупанти підійшли впритул до південно-східних околиць міста з боку Залізного.

Складна ситуація і в самому Торецьку. Бої йдуть за вулиці і багатоповерхівки.

“В Торецьку обстановка складна, п*д*ри просочуються між будинками та вулицями, є випадки де підрозділи 2 армій тримають позиції в одному багатоквартирному будинку. Більшість позицій або сіра зона, або переходять з рук в руки”, — розповідає військовий “Айдару” Станіслав Бунятов.

Як повідомляє Генштаб, на Торецькому напрямку ворог здійснив шість атак неподалік Торецька. При цьому росіяни активно застосовували бомбардувальну авіацію, скинувши до десяти керованих бомб.

Ситуація біля Нью-Йорка

За минулу добу ворожа армія має просування і біля Нью-Йорка. Росіяни пройшли вперед у Неліпівці. Вони рухаються в бік Торецька.

Як зазначає Станіслав Бунятов, просування росіян на цьому напрямку вдалося спинити завдяки мінуванню доріг. Втім, окупанти намагаються штурмувати через поля.

“Позиції в Нью-Йорку та по флангах намагаюся штурмувати усім що рухається, від самокатів до жигулів. Завдяки щільному мінуванню почали менше пересуватися дорогами, проте не полишають надій пролетіти полями”, — каже військовий.

Читайте також:

• Окупанти могли прорватися в мікрорайон Новий у Часовому Яру: подробиці
• “До Покровська залишається близько 5,5 кілометрів”: яка ситуація на фронті
• Біля Вугледара росіяни розстріляли п’ятьох українських полонених

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. 

Про перехід з російської, перші місяці в окупованому Донецьку, боротьбу за українську ідентичність Бахмута — розповідаємо у матеріалі. 

Донецьк: тоді відчувала, що насувається темрява

Наша героїня народилась та виросла в Донецьку. За словами жінки, вона не помічала у Донецьку антиукраїнських настроїв до 2014 року, активно проявлятися серед містян вони почали вже з проросійськими виступами. 

Тоді Оксана працювала на держслужбі. Від самого початку вона просто не була прихильницею проросійських настроїв у Донецьку: 

 “Я любила своє місто, хоч і не брала тоді такої активної участі у його громадському житті, але те, що відбувалося було так очевидно. Я не розмовляла українською, але не підтримувала росію в Донецьку. Для мене було очевидно, що це Україна і не може бути по-іншому”, — каже Оксана. 

Згадує жінка як у колись мирному Донецьку вперше побачила бойовиків, тоді вони називали себе ополченням  — озброєні люди у формі, що обіцяли якийсь “захист”. Але захисників, за словами жінки, в них вона точно не вбачала.

Колеги та друзі, що були прихильниками створення квазі республік почали ставитися підозріло: 

“Колега приходила, наприклад і казала, “Доброє, утро новоросія”. Я просто мовчала. І на цьому підґрунті вже почали якось потроху цькувати. Я бачила позицію своїх, будемо казати, друзів, вона була мені незрозуміла. Коли на площі леніна тоді людей майже не побили за український гімн, це на відео показували мені. І моя знайома каже: “От, які молодці!” А я кажу: “А хто молодці?” Ну, каже: “Чого вони нас тут своїм гімном роздражають”, — згадує Оксана Судак.

Жінка прожила у Донецьку до липня 2014 року, згодом виїхала на деякий час. Повернулась у вересні, але вистачило кількох днів, щоб зрозуміти: Донецьк змінила війна. Зачинилися магазини, банки, стало небезпечно через обстріли та переслідування проукраїнських людей. Останні на собі, за словами жінки, вона відчути, на щастя, не встигла, — евакуювалася до Бахмута (тоді ще Артемівська) остаточно: 

“Для мене насувалася темрява. І тут, на неокупованій території зовсім інше відчуття. Я кажу, ми потрапили в рай. Тут  все працює, українські прапори, тут українські воїни”.

Бахмут: можливо вдалось на щось вплинути

Коли Оксана Судак переїхала з Донецька в Бахмут, то здавалося, що це на кілька місяців. З часом прийшло усвідомлення — війна надовго.

З початком 2015 року жінці знову довелося переїхати, цього разу до Харкова: у Бахмуті тоді загострилася ситуація. Найбільше боялася окупації. За кілька місяців повернулася до Бахмута. Спочатку працювала в  Артемівському міськрайонному суді. 

У 2016 році здобула юридичну освіту в Бахмуті, а після відкриття в місті бюро правової допомоги жінці запропонували його очолювати. У бюро допомагали найуразливішим категоріям населення, хто не міг дозволити найняти адвоката, людям з інвалідністю, учасникам бойових дій, ВПО, усім, хто звертався за правовою допомогою чи консультаціями.

Послуги бюро надавало мешканцям Бахмутському району, а також Донецька, Горлівки, Сніжного, Тореза та міст Донецької та Луганської областей, зокрема людям, що виїжджали з окупації. Відвідувачів було завжди дуже багато:

“Для мене це було важливою роботою, що мої правові знання можу застосовувати на допомогу людям, мені це насправді завжди подобалось. Люди часто дивувалися, що можна коштом держави отримувати якісну правову допомогу. Це певною мірою підвищувало авторитет держави”, — каже юристка.

З часом Оксана почала займатися громадською діяльністю. У 2016 році зареєстрували з колегою громадську організацію. Реалізовували проєкти у правозахисній сфері.

Саме тоді, у майже повністю російськомовному Артемівську-Бахмуті, жінка вирішила перейти на українську мову. Надихнув і підтримав її власник книгарні “Дім книги Еней” — Володимир Дериведмідь.  

“Для мене це було природно і зрозуміло, що на своїй посаді можу і повинна за законом розмовляти українською”, — додає Оксана.

Люди, яким у бюро надавали послуги реагували на це по-різному, згадує співрозмовниця. З тих, хто приїздив з окупованих територій, більшість сприймали українську без негативу, хіба у поодиноких випадках. Вирішувати конфлікти на цьому ґрунті вдавалося без складнощів. Оксана взяла собі за правило спокійно відповідати, що як представниці держави, їй законом передбачено надавати послуги українською. 

Загалом, яскраво вираженого негативу щодо української мови в роботі за роки війни, за словами жінки, вона не відчувала, за виключенням поодиноких випадків, які вдавалося залагодити. Негативне відношення через українську мову могла відчути на собі, не на роботі, а в побуті, на вулицях таке теж могло траплятися.

Справа Артема Мирошниченка, перейменування вулиці та пам’ятник Шевченку

У 2019 році в Бахмуті вбили активіста й волонтера Артема Мирошниченка, це для жінки стало певним індикатором суспільства, адже за однією з версій, на чоловіка скоїли напад саме за українську мову: 

“Такі випадки траплялися, наприклад, за радянської влади, а коли це все відбувається в незалежній Україні, ну, це нехороший показник і індикатор для суспільства”, — говорить Оксана.

Вбивство на мовному ґрунті — не офіційна версія слідства, адже свідок, який чув розмову Артема з нападниками того вечора, не став свідчити, ні в поліції, ні в суді через страх за власну безпеку. І це, додає жінка, цілком зрозуміло, хоча свідки взагалі рідко йдуть давати свідченння. 

“Перебуваючи в Бахмуті, протягом тривалого періоду,  я розуміла, що ця версія свідка і ця інформація цілком можуть бути правдою”, — зазначає активістка.

Україномовність певною мірою була небезпечною у Бахмуті. Після випадку з вбивством Артема Мирошниченка, за словами жінки, свідомі бахмутяни зрозуміли, що це ще більш небезпечно, ніж вони думали.

Жінка намагалася перетворити цей біль і страх у конструктивні дії щодо вшанування пам’яті. До прикладу, у 2020 році, Оксана Судак створила петицію щодо перейменування вулиці горького у Бахмуті на вулицю Артема Мирошниченка. 

“Його діяльність, громадянська позиція україноцентрична, він був активістом і волонтером. Навіть, я, чесно кажучи, не знала всього, що Артем робив. Зараз я передивляюся його сторінку пам’яті на Facebook, я бачу, що він дуже багато робив у Бахмуті. І коли таке вбивство я розуміла, що це зокрема, його україноцентрична позиція тут зіграла” – каже Оксана. 

У петиції юристка описала важливість постаті Артема Мирошниченка для Бахмута, його допомогу війську, волонтерську та громадську діяльність. Перейменувати планувала вулицю горького, на якій жив Артем, і на якій на нього напали. 

Примітка. Вулицю горького в Бахмуті все таки перейменували Розпорядженням від 26 квітня 2024 року. Її нова назва — вулиця Олекси Тихого.

Жінка подала електронну всеукраїнську петицію, вона набрала певну кількість голосів. Тоді жителі вулиці горького, яку жінка пропонувала перейменувати виступили проти ініціативи. Різкого негативу проти постаті самого Артема Мирошниченка люди хоч і не мали, за словами Оксани, але вважали, що горького варто лишити, і більшість негативу виплеснули саме на ініціаторку перейменування. Висловлювалися й місцеві депутати: “Вона б ще вулицю Бандери тут захотіла!”. 

“А що ви маєте проти Степана Андрійовича?”,– відповіла Оксана, – можливо це і буде наступною петицією”.

Зрештою, представник виконкому повідомив, що у перейменуванні відмовляють. Далі продовжувати цю справу жінка не стала і через рідних Артема Мирошниченка, вони теж згодом відмовились від повторної ініціативи.

За словами Оксани, ця історія схожа з перейменуванням вулиці на честь Дмитра Чернявського, тоді родичів загиблого Дмитра цькували, а жителі вулиці так само були проти перейменування. 

Втім, жінка все ж ставила питання до місцевої влади щодо того, як зрештою вшановуватимуть пам’ять Артема Мирошниченка. В офіційній відповіді повідомили, що зроблять тематичні уроки і волонтерськмй куточок.

Крім того, у тому ж 2020 році Оксана ініціювала збір підписів щодо встановлення пам’ятника Шевченку в парку міста Бахмут, який знаходився там до 70-х років минулого століття. 

Після відвідування США, де вона побачила пам’ятник Кобзареві, жінка, повернувшись до Бахмута, була збентежена: в цьому українському місті пам’ятника найвідомішому українцеві не було. Разом з активістами вони виходили на вулиці, спілкувалися з людьми, пояснювали і збирали підписи. Жінка подала звернення до міськради, і на одному із засідань їй відповіли: пам’ятник Шевченку буде.

Минув час, але зрушень по цій справі не було.

Український розмовний клуб, “сприяння” місцевої влади та церква у волонтерському штабі

Влітку 2020 року Оксана разом з представниками “Дому Книги Еней” ініціювала безкоштовний український розмовний клуб “Своєрідне” для охочих покращити свою українську. На заняттях обговорювали українські книжки, дивилися фільми, декламували вірші, дискутували щодо історії та подій сучасності, влаштовували презентації місцевих авторів.

Влаштовували заняття у приміщенні бюро правової допомоги, адже проводити їх у жодній з бібліотек Бахмута не вдалося.

Оксана разом з однодумцями зверталися до міськради, обходили всі бібліотеки, аби можна було запрошувати більше людей, втім у всіх бібліотеках, як повідомляли Оксані, всі години були зайняті іншими курсами, і для українського розмовного клубу часу так і не знайшлося. Інформаційної підтримки від влади, аби охопити більше людей теж не дочекалися, тому розповідали знайомим, також інформаційно допомагали місцеві ЗМІ. 

Жодної фінансової підтримки від місцевої влади не потребували, адже проводили клуб на волонтерських засадах, єдине, за чим зверталися: кілька годин на тиждень у бібліотеці, та анонс на сайті. Зрештою, довелося обходитися своїми силами.

“Робили те, що могли” – підсумовує активістка.

Оксана з чоловіком також є прихожанами української православної церкви. У приміщенні штабу волонтерів “Бахмут Український” облаштували церкву. Прихожан було небагато, зокрема через приміщення. Проте, навіть його довго шукали, а потім боролися з бюрократією: 

“Церква і цей волонтерський штаб в підвалі, це рівень українства в Бахмуті”, — говорить Оксана Судак. 

Втім, Оксана Судак, як і багато активістів Бахмута розвивали свої ініціативи, допомагали війську, попри, інколи, спротив самих містян, що піддавалися російській пропаганді. А інколи доводилося паралельно протистояти бездіяльності місцевої влади, що часто не сприяла свідомій громадськості.

З початком повномасштабної війни жінка з родиною евакуювалась з Бахмута, продовжує юридичну діяльність. Зараз виховує синів разом із своєю мамою та надає правові консультації онлайн в рамках безоплатної правничої допомоги та мріє колись повернутися додому, на вільну Донеччину.

Читайте також:

• “З цієї сукні все почалося знову”: як бахмутянка повернула справу життя
• Яким був Донецьк 2014 року: історія точки повернення Сергія Косяка
• Як у 27 здобути науковий ступінь та державну нагороду: історія науковця з Покровського

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сьогодні, 28 листопада, у Хмельницькому обласному художньому музеї відкриється виставка “Фотографи старовинного Бахмута”. Експозиція буде присвячена роботі бахмутських ательє, які працювали до 1930-х років. Відвідувачам покажуть оцифровані копії старовинних фотопортерів, листівок і фотографій з видами Бахмута.

Про це редакції “Бахмут IN.UA” розповіла Олена Михайловська — заступниця директора Хмельницького обласного художнього музею.

Виставка присвячена Бахмуту в Хмельницькому: що цікавого

На виставці “Фотографи старовинного Бахмута” будуть представлені близько 100 робіт. Це цифрові копії старих фотографій з Бахмута. Серед них — портрети містян і селян, представників різних професій і суспільних станів, дорослих і дітей, родинні групові фото. Окрім цього, в експозиції є видові фотографії різних куточків Бахмута та його історичних будівель, частина з яких знищена в роки Другої світової війни і сучасної російської агресії.

Також для відвідувачів підготували цікаву історичну довідку про роботу старовинних бахмутських ательє.

“Нам вдалося частково оцифрувати архів колекції Бахмутського музею. Це старі фотографії кінця 19 — початку 20 століття. Деякі цифрові копії фотографій збільшені, і в цьому є велика цікавинка. Завдяки цьому можна добре розглянути фотографії і деталі, які на форматі листівки складно роздивитися. Окрім портретів людей, будуть представлені й види Бахмута до того, як він зазнав руйнувань за часів СРСР у 1930-х роках і під час Другої світової війни. Ігор Корнацький (ред. виконувач обов’язків директора Бахмутського краєзнавчого музею) також підготував дослідницький текст до виставки. У ньому розповідається, які фотоательє працювали в Бахмуті, як вони працювали та як фотографували людей у той період часу”, — розповідає Олена Михайловська.

Виставка про бахмутські ательє: як готувалися

Виставка “Фотографи старовинного Бахмута” — це спільний проєкт Бахмутського краєзнавчого музею, Хмельницького обласного художнього музею і Центру міської історії (місто Львів). У співпраці музейникам вдалося оцифрувати роботи, що були вивезені з Бахмута.

“Виконувач обов’язків директора Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький привіз ці фотографії з місця, куди були евакуйовані музейні фонди з Бахмута. Тут, у нашій фотолабораторії, їх оцифрував наш фотограф з партнерами з Центру міської історії”, — розповіла Олена Михайловська.

Виставка “Фотографи старовинного Бахмута” у Хмельницькому: як відвідати

Відкриття виставки відбудеться сьогодні, 28 листопада, у приміщенні Хмельницького обласного художнього музею за адресою: місто Хмельницький, вулиця Проскурівська, 47. Початок заходу о 18:00.

Експозиція працюватиме до 19 січня 2025 року. Графік роботи: вівторок-неділя з 10:00 до 17:45.

На відкриття виставки вхід безоплатний. В інші дні — за вхідним квитком до музею, вартість якого складає 50 гривень.

Також під час роботи виставки заплановані кілька кураторських екскурсій від Ігоря Корнацького. Про їхній розклад музей повідомлятиме додатково.

Читайте також:

• Троянди, молоко та виставка без відвідувачів: символічні фото Бахмута за 1000 днів війни
• У Дніпрі відбудеться виставка “Bahmut Before”: дата
• У Києві показують збережену реліквію з Маріуполя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!