З кінця 2023 року керівництво Бахмутського району періодично оголошувало закупівлі автівок для різних відомств міста й району. Закупляли нові автівки, як зазначається у закупівлях на порталі Прозорро, для розвезення гуманітарної допомоги та евакуації людей з прифронтових регіонів. Автівки Opel Combo, Mitsubishi L200 Intense, Peugeot Landtrek для Бахмута, Званівки, Сіверська, Торецька, Часів Яру та Соледару. 

Купували пікапи й для військових. У матеріалі зібрали всі закупівлі автівок та скільки вони вартували бюджету зруйнованого Бахмута.

Бахмут, комунальні підприємства

Листопад 2023 року – саме у цей період закупівлі авто і почали публікувати на порталі Прозорро. Тоді купували Opel Combo life edition L2 для: 

• комунального підприємства “Бахмутська житлова управляюча компанія”;
• комунального підприємства  “БАХМУТ-ВОДА”;
• комунального підприємства “БАХМУТСЬКИЙ КОМБІНАТ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ”;
• комунального підприємства “БАХМУТЕЛЕКТРОТРАНС”;
• управління культури Бахмутської міської ради.

Вартість автівок однакова: 904 850. Разом виходить більш як 4,5 мільйона гривень. 

Торецьк

Закупівлю пікапа JAC T8 2,0 Intermediate MT для автотранспортного комунального підприємства “Комунальник” оголосили теж у грудні 2023 року. Вартість — майже 2 мільйони гривень. 

У квітні 2024 року вже купували 2  спеціалізовані  вантажні автівки з панцеровим захистом ПЗСА-3 (В6) REFORM PLB6 на базі Peugeot Landtrek для Торецької міської військової адміністрації, загальна вартість цих двох пікапів — понад 6,6 мільйона гривень.

Разом з авто, що купували у грудні виходить 8,6 мільйона гривень. 

Соледар 

У лютому 2024 року Управління соцзахисту Соледара оголосило закупівлю пікапа Peugeot Landtrek вартістю 1,6 мільйона гривень. Редакція зверталася до відомства аби дізнатися доцільність придбання автівки, втім відповіді нам не надали.

Наприкінці червня Соледарська міська рада замовила дообладнання автівки панцеровим захистом (бронювання), вартістю так само 1,6 мільйона гривень, але вже для іншої марки авто — Mitsubishi L200 Intense.
Загалом обійшлося у 3,2 мільйона гривень. 

Сіверськ

21 травня цього 2024 року Сіверська міськрада опублікувала на Прозорро закупівлю  Mitsubishi L200 Intense вартістю 1,6 мільйона гривень.

Вже наступного дня, 22 травня, на Прозорро з’явилася ще одна закупівля такої ж автівки Mitsubishi L200 Intense за ту ж вартість — 1,6 мільйона гривень. 

Ще за місяць, у червні придбали бронювання для двох автівок Mitsubishi L200 Intense, що вартувало більш як 3,1 мільйона гривень. У липні міськрада Сіверська купувала ще 7 кузовів для автівок цієї марки, що коштувало 151 тисячу гривень.
Разом автівки обійшлися Сіверську у понад 6,4 мільйона гривень. 

Званівка

Травень цього року, Званівська сільська рада оголосила закупівлю пікапа Mitsubishi L200 Intense вартістю 1,6 мільйона гривень. За місяць автівку бронювали, що вартувало майже 1,6 мільйона гривень. На початку липня докупили додаткове обладнання ще на 65 тисяч гривень.
Відтак автівки Званівці вартували більш як 3,2 мільйона гривень.  

Часів Яр 

Автівку для Часів Яру купували у квітні цього року, як і в більшості це —  Mitsubishi L200 Intense вартістю 1,6 мільйона гривень. У липні для пікапа замовляли додаткове обладнання на 151 тисячу гривень. Загалом це 1,7 мільйона гривень. 

Пікапи для військових

У грудні 2023 року Бахмутська міська рада придбала 20 пікапів TATAXENON 2Х загальною вартістю понад 19,6 мільйона гривень. За інформацією Донецької ОВА, 19 січня 10 автівок передали військовим на Донеччині:

“Передача сьогодні 10 автомобілів військовим, які несуть службу на Донеччині, це — черговий етап проекту, який ми розпочали спільно із громадами. Свій внесок уже зробили Торецька і Костянтинівська громади, а сьогодні автомобілі передала Бахмутська громада” – заявив голова ОВА Вадим Філашкін.

Порахувавши загальну кількість автівок, що купували саме для прифронтових громад, чи окупованого Бахмута, а не для потреб ЗСУ, виходить 13 нових авто різних марок. Разом з подальшим бронюванням та додатковим обладнанням отримаємо суму більш як 27,5 мільйонів гривень. 

Якщо перевести 27,5 мільйонів гривень у середню ціну РЕБа, а це приблизно 200 тисяч гривень, то отримаємо більше ніж 130 РЕБ систем.

Читайте також:

• Брелки, бензопили та електричні прилади: що купують для Торецька
• Послуги адвоката й ремонт автівок: що купують для Званівки
• Автошини, запчастини для MITSUBISHI L200 та сканер: що купували для Часів Яру за останні місяці 

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!