До новорічних свят Укрзалізниця додала вагони на найпопулярніші рейси. Завдяки цьому ще більше людей зможуть купити квитки на свята. Додаткові вагони зможуть перевезти близько 4 тисячі пасажирів в обох напрямках.

Про це повідомляє АТ “Укрзалізниця”.

Поїзди на Новий рік, квитки

Укрзалізниця в передноворічний період поповнила поїзди додатковими вагонами. Щоб забезпечити попит пасажирів на поїздки у свята, додали 52 вагони до поїздів по всій країні. Разом це забезпечить близько 4 тисячі додаткових місць в обох напрямках.

Вагони додали на такі напрямки:

• № 79/80 Львів – Київ – Дніпро;
• № 81/82 Київ – Ужгород;
• № 95/96 Київ – Рахів;
• № 39/40 Запоріжжя – Солотвино;
• № 127/128 Запоріжжя – Львів;
• № 121/122 Миколаїв – Київ.

Крім цього, у передноворічний період залізниця забезпечує перевезення для організованих дитячих груп. До Нового року (включно з 31 грудня) поїздами скористається майже 7 тисяч пасажирів цієї категорії.

Читайте також:

• “Укрзалізниця” запускає новий щоденний рейс із Києва в Будапешт: ціни (Оновлено)
• FlixBus запускає новий рейс з України до Мюнхена: деталі та розклад
• Безплатний відпочинок у горах для військовослужбовиць: деталі нової програми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 1 вересня 2026 року державна субвенція на шкільне харчування поширилася на учнів початкової, базової та профільної середньої освіти в усіх регіонах України. Відповідні зміни Кабінет Міністрів затвердив постановою №640 від 20 травня 2026 року, яка набула чинності 23 травня.

Детальніше читайте, у матеріалі Бахмут IN.UA

Що зміниться у шкільному харчуванні з 1 вересня

Кабінет Міністрів України постановою №640 від 20 травня 2026 року вніс зміни до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення харчуванням учнів закладів загальної середньої освіти. Головна зміна почала діяти з 1 вересня 2026 року. Державна субвенція спрямовуватиметься на забезпечення харчуванням учнів, які здобувають початкову, базову та профільну середню освіту в усіх регіонах України.

Таким чином, державне фінансування харчування поширилося не лише на учнів молодших класів. Йдеться також про школярів, які навчаються у 5–9 та 10–12 класах. Для учнів з Донецької області ця зміна також актуальна, оскільки раніше можливість отримання субвенції для учнів базової та профільної середньої освіти залежала від того, чи ухвалила відповідна громада рішення про організацію харчування та чи мала можливість його забезпечити, пояснюють у Юридичному пораднику для ВПО.

Хто може отримати безоплатне харчування

Відповідно до оновленого Порядку, субвенція передбачена для учнів закладів загальної середньої освіти, які здобувають:

• початкову освіту;
• базову середню освіту;
• профільну середню освіту.

Йдеться про учнів комунальних закладів загальної середньої освіти. Окремо Порядок передбачає фінансування харчування для дітей, які навчаються на територіях радіоактивного забруднення, а також дітей з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як організовуватимуть харчування у школах

Школи зможуть організовувати гаряче харчування двома способами.

Перший — самостійно. У такому випадку харчування забезпечуватимуть працівники, які входять до штату закладу освіти.

Другий — за допомогою надавачів послуг з харчування. Це може бути кейтеринг або аутсорсинг.

Спосіб організації харчування визначатиметься закладом освіти та його засновником з урахуванням можливостей конкретної школи.

Кошти субвенції можна буде спрямовувати на придбання продуктів харчування, якщо школа самостійно організовує харчування учнів. Якщо ж заклад залучає зовнішнього надавача послуг, субвенція покриває вартість продуктів харчування у складі відповідної послуги. Водночас сама організація харчування може залежати від спроможності місцевого бюджету та умов, визначених Порядком.

Що це означає для школярів Донеччини

Для учнів з Донецької області зміни означають розширення державного фінансування шкільного харчування. Якщо раніше для частини учнів базової та профільної школи діяли додаткові умови, то з нового навчального року субвенція передбачена для відповідних категорій учнів по всій Україні.

Водночас конкретний порядок організації харчування у школі, його формат та меню залежатимуть від рішення засновника закладу та можливостей школи. Батькам школярів варто уточнювати у своїй школі або органі місцевого самоврядування, як саме організували харчування з 1 вересня та які умови діятимуть у конкретному закладі освіти.

До теми:

Школи Бахмута готують до змін: МВА запустить обговорення переходу на 12-річну освіту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Єлизавета Погребняк — багатодітна матір з Бахмута. Разом з чоловіком вони мають восьмеро дітей. Коли почалось повномасштабне вторгнення, їхня старша донька була в Києві, а подружжя з сімома дітьми — в Бахмуті. У рідному місті вони перебували до квітня, а потім вирішили виїжджати, щоб не наражати дітей на небезпеку. Дорога була складною: більше доби чоловік з дружиною, сімома дітьми та домашніми улюбленцями їхали до старшої доньки на Київщину, ночувати довелося на заправці. Зараз родина живе на Київщині. Тут діти пішли у школу, а їхні батьки заснували власну справу.

Історією своєї родини Єлизавета Погребняк поділилася з редакцією Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті і свою велику родину

Єлизавета Погребняк родом з Бахмута. Вона мешкала тут до 17 років, а потім переїхала до Маріуполя, де прожила 12 років. Після цього знову повернулася до рідного міста, де жила до повномасштабного вторгнення. У Бахмуті жінка працювала диспетчеркою у місцевій службі таксі.

Пані Єлизавета — багатодітна матір. Разом із чоловіком вони мають восьмеро дітей. Жінка каже, що в юності ніколи не мріяла про таку велику родину, але зараз зовсім про це не шкодує. Діти є її найбільшою любов’ю і мотивацією в житті.

“Я ніколи не мріяла бути багатодітною мамою. Я більше скажу, коли була підліткою, то казала старшій сестрі, що взагалі не буду мати дітей, бо я няньчила її старшого сина. І досі ми згадуємо ті мої слова з посмішкою. Зараз у нас з чоловіком восьмеро дітей, про що ми не шкодуємо. Якось так склалося, мабуть це доля така, за що я їй дуже вдячна”, — розповідає бахмутянка.

Серед улюблених місць у Бахмуті пані Єлизавета згадує набережну, де любили гуляти всією родиною, та парк, який назавжди залишиться у юнацьких спогадах.

“Ми жили на Забахмутці, і мені дуже подобалася наша набережна. Коли її реконструювали, то ми часто ходили туди гуляти. А ще я дуже любила наш парк. Ще з юнацтва це було місце, де ми гуляли, відпочивали, знайомилися, закохувалися. Пам’ятаю наші дискотеки, “Пятак” — це те, з чим пов’язана моя юність. А вже у дорослому віці ми завжди ходили в парк з дітьми, обов’язково каталися там на атракціонах”, — згадує Єлизавета Погребняк.

Про початок повномасштабної війни і евакуацію

Про початок повномасштабної війни Єлизавета Погребняк дізналася від доньки, яка на той момент вже як рік мешкала в Києві. Тривожний дзвінок розбудив жінку рано вранці, і вона дізналася про атаки росіян на Київ. Старша донька залишалася у столиці весь час, поки не минула загроза. Її ж батьки, брати і сестри були в Бахмуті.

Коли в Києві стабілізувалася ситуація, а окупантів вигнали з Київщини, подружжя Погребняк стало думати про переїзд. Планували, що першими вивезуть дітей, аби не наражати їх на небезпеку, а самі залишаться вдома, щоб доглядати за батьками. Та плани змінилися після того, як неподалік їхнього будинку стався обстріл.

“Коли в Києві все стихло, донька почала казати: “Мамо, виїжджайте”. Але ж у нас в Бахмуті були мої батьки, мама чоловіка, собака, коти — ну куди виїжджати. І ми спочатку думали, що відправимо дітей до старшої доньки, а самі поки залишатимемось у Бахмуті. Але стався обстріл, у нас на Забахмутці прилетіло неподалік дому. Я прям бачила ракети зі свого вікна. Тоді наша молодша донька дуже-дуже злякалася, і чоловік сказав: “Ні, треба виїжджати, я не хочу, щоб діти бачили ці обстріли, не хочу, щоб вони так жили і росли в небезпеці”. Виїхали ми 9 чи 11 квітня”, — розповідає бахмутянка.

Виїжджати надовго родина не планувала, думали що повернуться до міста за деякий час. Тому взяли з собою лише кілька речей на перший час. В останній момент перед від’їздом пані Єлизавета вирішила забрати альбом з фотографіями. Сьогодні вони для родини є справжньою цінністю.

“Ми виїжджали, як і всі, на два тижні, на місяць. Тому я взяла лише речі, щоб дітям і нам з чоловіком переодягнутися. Ніяких валіз ми не збирали, не вивозили меблі чи техніку. Єдине, що я взяла — це документи, і в останню мить забрала фотографії. Причому ми вже виходили з квартири, і я сказала чоловіку: “Почекай, я заберу фотографії”. А він каже: “Та навіщо ти їх тягнеш?”. А я говорю: “Хай будуть, вони багато місця не займуть, потім привеземо назад”. Тобто взагалі не було думок, що ми більше додому не повернемося”, — розповідає жінка.

Єлизавета Погребняк каже, що перед від’їздом їх проводжали всі сусіди — настільки дружними вони всі були. Тоді ж у неї закралася перша думка про те, що можливо вона не повернеться додому. Але настільки ж швидко вона відігнала її від себе.

Складна дорога до Києва

Їхати до Києва родина вирішила власним транспортом. З собою забрали і домашніх улюбленців — велику собаку і двох котів.

За кермом маленького “Ланоса” їхав чоловік, на передньому сидінні — Єлизавета з собакою. Ззаду були семеро дітей і коти. Найстаршому сину тоді було 17 років, а молодшому — 5 років.

Дорога до Києва була складною. Їхати довелося понад добу, ночували в автомобілі на заправці у Дніпропетровській області.

“Їхали ми півтори доби, тому що тоді комендантська година була, вночі пересуватися не можна було. Я взагалі не знаю, як ми доїхали. Діти були маленькі, вони могли сидіти у старших на руках, але це дуже важко було. Ночували на заправці всі разом у машині. Ми були не одні, там також автобуси з людьми стояли. Діти поспали наскільки це можливо, чоловік трохи подрімав, бо його ще чекала дорога далі. А я всю ніч з собакою то в машині, то на вулицю виходила. На ранок продовжили дорогу”, — розповідає пані Єлизавета.

У Києві родину зустрів їхній тоді ще майбутній зять. Він допоміг їм з житлом: його знайомі дали свою однокімнатну квартиру в місті Вишневе. Там сім’я прожила три місяці.

Єлизавета Погребняк каже, що довгий час сподівалася на покращення ситуації і повернення додому. Постійно слідкували за новинами і думали про краще. Та ситуація погіршувалася, і з нею зникали сподівання на повернення.

Більше до Бахмута подружжя Погребняк не їздило. У вересні з міста виїхали батьки Єлизавети, свекруха виїжджала вже у грудні з волонтерами. Їхати і особисто вивозити рідних чоловік з дружиною не ризикнули, бо боялися за долю дітей.

Адаптація на Київщині і початок власної справи

Перші три місяці після евакуації багатодітна родина мешкала в однокімнатній квартирі. Потім винайняли будинок теж у місті Вишневе, де мешкають до сьогодні.

Перший час після переїзду було важко адаптуватися. Бо починати все довелося з нуля. Були і випадки, коли родина стикалася з упередженнями, але хороших людей на їхньому шляху все ж було більше. Це і допомогло звикнути до нового життя.

“Ми зустріли тут дуже багато добрих людей, які нас прийняли. Це і знайомі, і незнайомі. Найскладніше було, мабуть, моєму чоловікові. Він дуже довго не міг прийняти того, що ми втратили все, що мали. Чесно, починати спочатку, коли тобі майже 40 років, дуже важко. Ми ж не мали взагалі нічого: навіть ні ложки, ні виделки. Було важко, коли зустрічали людей, які казали: “Чому ви сюди приїхали? Ви ж з Донбасу, чекали на росію”. Доводити, що ти нікого там не чекав, а просто жив своє життя, і ніякої війни, і ніякої росії тобі не потрібно було — це дуже неприємно. Але я щаслива, що все ж більшість людей нам допомагали. Це і знайомі нашого зятя, і його батьки, і зовсім сторонні люди”, — розповідає Єлизавета Погребняк.

Старший син жінки закінчив навчання в Бахмутському медичному коледжі і працює в Києві медбратом, середні доньки випустилися з бахмутських шкіл. Молодші ж діти вже вступали на навчання у приймаючій громаді. Бахмутянка згадує, що адаптація у новій школі проходила добре, оскільки вчителі і адміністрація були дружні до дітей-ВПО.

“Коли ми оформлювали молодших дітей до школи, нам пішли на зустріч, бо у нас не було ні медичних карток, ні інформації про щеплення. Попри це нас взяли без проблем. Уже потім, коли з’явилася можливість витягнути цю інформацію, ми її надавали. Також наші діти були російськомовні, як і більшість на той час у нашому регіоні. І їм було важко адаптуватися до української мови, вони не завжди розуміли вчителя. Але я вдячна, що жодного разу моїх дітей не утискали, а, навпаки, йшли їм на зустріч. Те, що діти не розуміли, їм перекладали, пояснювали, за що дуже велика вдячність”, — розповіла Єлизавета Погребняк.

Минулого року подружжя вирішило заснувати власну справу. Зараз вони займаються встановленням сонячних панелей. Працюють офіційно, Єлизавета займається документацією, а її чоловік виконує фізичну роботу — монтує панелі.

Починали справу самостійно без залучення сторонньої підтримки чи грантів. Жінка каже, що спрацювало “сарафанне радіо”, оскільки її чоловік якісно виконує роботу.

“Чоловік працював водієм на різних відприємствах, а минулого року йому запропонували спробувати встановлювати сонячні панелі. Він влаштувався, попрацював, а влітку підійшов до мене і каже: “Давай спробуємо самостійно цим займатися?”. Я спочатку казала, що у нас не вийде, але чоловік наполіг на тому, щоб спробувати. Так ми відкрили ФОП і почали займатися монтажем панелей. Починали просто з того, які інструменти були в чоловіка, також у нас є автівка і телефон — оце і все. Восени і взимку робота йшла не дуже, а зараз у нас є вдячні клієнти і вже працює “сарафанне радіо”. Намагаємося розвиватися в цьому напрямку”, — розповіла бахмутянка.

За словами пані Єлизавети, її найбільша мотивація в житті — це її діти. Саме вони дають їй сили не опускати руки попри всі труднощі.

“Нам дають життя наші діти, плюс ми ще очікуємо на онуку. Ми рухаємося далі, бо я хочу, щоб мої діти мали все, попри те, що відбувається в країні. Я хочу, щоб вони жили найщасливіше життя, яке я можу їм дати. Заради них ми живемо і заради них рухаємося далі”, — підсумувала Єлизавета Погребняк.

Читайте також:

• “Я зустріла повномасштабну війну на роботі”: історія бахмутянки Світлани Стор’євої, яка 8 років працювала в ДСНС
• Працювала в бахмутському дитсадку, а тепер навчає дітей танцям у Краматорську: історія хореографки Альони Стрющенко
• Хотів відремонтувати будинок і висадити квіти: історія полеглого оборонця Бахмута, Сергія Сергієнка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!