Росіяни, які перебувають у Бахмуті, захищаються від українських дронів. Щоб убезпечити свою техніку і солдатів, вони зводять цілі тунелі з антидронових сіток. У такий спосіб вони можуть вільно пересуватися Бахмутом.

На своїх пропагандистських каналах росіяни показали, як зводять тунелі з антидронових сіток.

Антидронові сітки в Бахмуті

Російські окупанти, які наразі знаходяться в Бахмуті, неодноразово скаржились на важкі умови. Передусім вони незадоволені атаками ЗСУ — українські дрони атакують росіян, тому вони бідкаються на те, що не мають спокою.

Щоб захистити себе від дронів, росіяни почали активно зводити тунелі з сіток. Як кажуть самі окупанти, наразі район міста Бахмут є “найзахищенішою ділянкою”. Тут, нібито, вони вже звели кілька десятків кілометрів таких антидронових тунелів.

Окупанти натягують антидронові сітки над дорогами, якими перевозять військових і техніку. За добу одна група військових, за словами окупантів, встановлює 2-3 прогони сіток, а якщо дозволяють умови — 5 прогонів. Примітно, що окупанти працюють і під час несприятливих погодних умов. У разі морозів вони підривають мерзлий ґрунт, щоб встановлювати палі.

Нагадаємо, що останнім часом встановлення антидронових сіток є поширеною практикою росіян. Раніше такі тунелі були помічені в Бахмуті в районі заводу “Синіат” і меблевої фабрики, а також на дорозі між Бахмутом і Часів Яром.

Читайте також:

• Школа, дитсадок і будинки в районі м’ясокомбінату: окупанти показали нові фото Бахмута
• Росіяни накопичують резерви в Бахмуті: яка ситуація в місті
• Росіяни показали, як облаштували позиції в будинках бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коли у Краматорській українській гімназії починається онлайн-урок, пані Ірина насамперед думає не про правила української мови. Їй важливо знати, чи всі діти на зв’язку, як минула їхня ніч і чи вдалося їм виспатися. Її учні сьогодні живуть у різних містах України та за кордоном, але продовжують навчатися разом. Для пані Ірини ця школа давно стала другою домівкою, а діти — частиною великої родини.

Ірина Савчук, заслужена вчителька України, яка вже 25 років працює у Краматорській українській гімназії. Вона тричі ставала переможницею Радіодиктанту національної єдності — у 2013, 2017 та 2018 роках, і сподівається, що знову напише Радіодиктант у мирному Краматорську:

“Мене завжди зворушує думка, що в один і той самий час тисячі людей у різних куточках України й світу пишуть один текст. Особливо це важливо зараз, коли війна розкидала стільки наших родин по різних країнах. Я тричі ставала переможницею, але переконана, що головне тут — не кількість помилок, а бажання бути разом, відчувати свою причетність до української культури, любити й удосконалювати рідну мову. І дуже мрію, щоб наступного року ми писали Радіодиктант у мирній Україні, разом з учнями та колегами в нашій рідній Краматорській українській гімназії. Це було б для мене справжнім щастям”.

Її педагогічний шлях розпочався з дитячої мрії, а згодом привів до Покровська, Кам’янця-Подільського та Краматорська. Сьогодні, у День Радіодиктанту національної єдності редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Іриною Савчук про дитинство на Донеччині, любов до української мови, роботу вчительки під час війни та учнів, заради яких вона щодня повертається до викладання.

“Я ще з дитинства вирішила, що буду вчителькою”

Пані Ірина народилася у селі Баламутівка Чернівецької області, але значна частина її дитинства та юності минула на Донеччині. Коли дівчинці було 12 років, родина переїхала на схід України. Її батьки працювали вчителями у Малинівській восьмирічній школі Слов’янського району, тому шкільне життя було для Ірини знайомим із ранніх років. Вона пригадує своє дитинство з особливою теплотою, адже попри зайнятість батьки завжди знаходили час для дітей. Саме вони навчили її відповідальності, чесності та поваги до людей, а також передали любов до вчительської професії.

“Я виросла у вчительській родині. Мої батьки працювали в Малинівській восьмирічній школі Слов’янського району. Вони навчили мене бути відповідальною, чесною, не боятися труднощів і поважати людей. І, мабуть, саме від них я перейняла цю любов до вчительської професії”, — розповідає Ірина Савчук.

Після закінчення школи Ірина вирішила пов’язати своє життя з педагогікою. У 1985 році вона вступила до Красноармійського педагогічного училища в місті, яке сьогодні має назву Покровськ. Навчання завершила у 1989 році, а через 30 років повернулася до училища на зустріч випускників. Тоді колишні студенти домовилися побачитися знову у 2024 році, на 35-річчя випуску. Однак повномасштабна війна змінила ці плани, а закладу, де вона здобувала освіту, за словами вчительки, більше немає.

“У 2019 році ми зібралися на зустріч випускників з нагоди 30-річчя. Це була настільки тепла і зворушлива зустріч, було дуже багато емоцій. Ми планували, що зустрінемося за п’ять років, у 2024-му, але не судилося. Дуже прикро, але знаю, що сьогодні вже немає того закладу, де я навчалася”, — пригадує Ірина Савчук.

Після педагогічного училища пані Ірина недовго працювала у дитячому садочку Слов’янська. Згодом вступила на очне навчання до педагогічного університету в Кам’янці-Подільському, де обрала спеціальність учительки української мови та літератури. Так у її житті знову з’явилася Хмельниччина, але Донеччина залишалася місцем, із яким вона пов’язувала значну частину свого життя. У 2001 році педагогиня повернулася — цього разу до Краматорська. Саме тут вона знайшла школу, в якій працює вже чверть століття.

“Для мене це не просто навчальний заклад, це моя домівка”

У Краматорській українській гімназії пані Ірина почала працювати ще у 2001 році. Вона пригадує, що тоді українська мова на Донеччині ще не мала такого поширення, як сьогодні. Однак у гімназії панувала атмосфера, в якій українська була природною частиною шкільного життя. Поруч працювали колеги, які поділяли її погляди на освіту та виховання дітей. За словами педагогині, саме це середовище допомогло їй відчути себе на своєму місці, це не просто навчальний заклад, каже педагогиня, це її домівка.

“Знаєте, мене просто переповнює гордість, коли слухаю своїх старшокласників. Ще кілька років тому вони соромилися відповідати, шукали потрібні слова, а сьогодні вже вміють грамотно, впевнено й аргументовано висловлювати свої думки українською мовою, дискутувати, відстоювати власну позицію. Для мене це, мабуть, одна з найбільших радостей у професії”, — ділиться вчителька.

За понад три десятиліття роботи Ірина Савчук переконалася, що вчителювання не обмежується уроками та перевіркою зошитів. Освітянам доводиться підтримувати дітей, допомагати їм долати труднощі та вірити у власні сили. Особливо цінними для неї залишаються повідомлення від колишніх учнів, які через багато років згадують шкільні заняття. Вона говорить, що саме такі моменти допомагають не втрачати мотивації. Адже навіть після закінчення школи зв’язок між учителем і вихованцями може зберігатися роками.

“Мене завжди зворушує вдячність колишніх учнів. Коли через багато років вони телефонують, пишуть, згадують наші уроки, дякують не лише за знання, а й за виховання, за те, що колись підтримала, повірила в них, допомогла не здатися”, — розповідає Ірина Савчук.

Однією з учениць, чиїми досягненнями особливо пишається вчителька, є Анна Рищенко — дівчина з Донецька. У 2023 році, вже під час повномасштабного вторгнення, дівчина посіла третє місце на Всеукраїнській олімпіаді з української мови та літератури. Також вона здобула друге місце на конкурсі імені Петра Яцика та отримала 200 балів на НМТ з української мови. Для пані Ірини такі результати є свідченням того, що навіть під час війни діти продовжують навчатися та досягати успіхів.

Навчання під час війни

Після початку повномасштабного вторгнення Краматорська українська гімназія швидко перейшла на дистанційне навчання. Як пригадує пані Ірина, досвід онлайн-уроків учителі вже мали через пандемію коронавірусу. Тому організувати навчання вдалося досить швидко, орієнтовно на другому тижні після початку вторгнення. Частина дітей тоді виїхала за кордон, інші залишилися в Україні, але продовжили навчатися у своїй школі. Попри відстань, повітряні тривоги та інші труднощі, педагоги намагаються підтримувати зв’язок з кожним учнем.

“Ми перейшли на дистанційну форму навчання дуже швидко. Звичайно, є свої плюси і мінуси. Ти не бачиш очей дітей, ти не можеш їх обійняти, не можеш зробити те, що можеш очно. Але разом із тим ми не здаємося, ми працюємо”, — розповідає Ірина Савчук.

Сьогодні кожен урок для вчительки починається з уваги до емоційного стану дітей. Вона запитує, як минула ніч, чи всі змогли відпочити та чи почуваються в безпеці. Іноді для цього достатньо звичайної розмови про повсякденні справи, яка допомагає зняти напруження. Під час повітряних тривог учні можуть переривати заняття, щоб перейти до укриття, а згодом повертаються до уроку.

“Коли ти заходиш на урок, то перш за все думаєш про те, чи всі прийшли, яка була ніч, безсонна чи ні. Бувають випадки, що діти розказують, що вночі не спали, але вони знову оживають, коли чують слова підтримки. Навіть коли лунає тривога, дитина каже, що побігла, але зараз повернеться. І дійсно повертається, бо хоче спілкуватися зі своїми однокласниками”, — говорить педагогиня

За її педагогині, зв’язок між учнями та вчителями не обмежується уроками. Вони спілкуються у спільних чатах, цікавляться одне одним і підтримують тих, кому зараз складно. Діти можуть перебувати в різних областях України або за її межами, але залишаються частиною одного класу. Ця єдність стала особливо важливою під час війни. Сама вчителька порівнює шкільну спільноту з великою родиною.

“У нас є чат, у нас є групи, де ми цікавимося одне одним. Це така велика родина, яка об’єдналася, яка знаходиться на різних територіях України, але ми разом. Ми тримаємося одне одного. І ми подумки обіймаємо одне одного та підтримуємо”, — ділиться у розмові пані Ірина.

Як змінилося ставлення дітей до української мови

Педагогиня каже, що що українська мова завжди була важливою частиною життя їхньої гімназії. Водночас після початку повномасштабної війни вона помітила зміни у ставленні учнів до її предмета. На думку вчительки, діти почали глибше усвідомлювати зв’язок між мовою, культурою та власною ідентичністю. Педагогиня особливо радіє, коли бачить, як учні не лише опановують українську, а й пишаються своїми знаннями.

“Діти усвідомили, що українська мова — це якраз про нашу ідентичність, про нашу культуру. Ми розуміємо, що вони народилися в російськомовному середовищі, але вони відчувають себе українцями. Вони намагаються, докладають дуже багато зусиль до того, щоб дійсно володіти українською мовою. І не просто володіти, а пишаються тим, що вони українці”, — говорить Ірина Савчук.

Особливо помітними ці зміни стають для вчительки, коли вона випускає старшокласників. Минулого року Ірина Савчук завершила навчання одинадцятого класу, з яким працювала багато років. Вона пригадує, як колись ці діти лише починали впевнено висловлювати свої думки українською. Тепер це дорослі юнаки та дівчата, які вільніше говорять і не соромляться власної позиції. Для педагогині такі зміни є однією з найбільших винагород за роботу.

“Коли ти бачиш дитину на початку, у п’ятому класі, її несміливі кроки, несміливі вислови. А потім бачиш уже дорослих юнаків і дівчат, які отримують задоволення від того, що можуть багато чого сказати, висловити. Вони пишаються собою. Мене переповнює радість і гордість за наші майбутні покоління”, — розповідає Ірина Савчук.

Не забувають педагогиню і її колишні учні та учениці, і це особливі теплі спогади та спілкування. Пані Ірині телефонують і пишуть, діляться радощами і питають поради.

“Коли через багато років вони телефонують, пишуть, згадують наші уроки, дякують не лише за знання, а й за виховання, за те, що колись підтримала, повірила в них, допомогла не здатися.Звичайно, пишаюся і їхніми досягненнями. Серед моїх вихованців є переможці всеукраїнських олімпіад, конкурсів, стипендіати Президента України, Кабінету Міністрів, Тараса Шевченка”, — ділиться пані Ірина.

“Це наша спільна перемога”: як учителька отримала звання заслуженої

У 2021 році пані Ірина отримала почесне звання “Заслужений вчитель України”. Нагородження тоді відбулося у Верховній Раді з нагоди 30-річчя Всеукраїнського референдуму щодо незалежності України. Для педагогині ця подія стала особливою, адже вона вперше побувала у парламенті та особисто отримала нагороду від президента. Після церемонії її вітали учні, випускники та колеги.

“Я була у Києві, вперше була у Верховній Раді. Я вперше бачила президента, коли він вручав нагороду. Мені було дуже приємно, що я серед своїх однодумців, колег представляю Донеччину. Я цим, звичайно, пишалася”, — пригадує Ірина Савчук.

Свої професійні досягнення вчителька не відокремлює від успіхів учнів та підтримки колег. Вона згадує олімпіади, конкурси й поїздки, до яких долучалася не лише школа, а й її родина. Наприклад, її чоловік допомагав супроводжувати дітей на змагання, а у складних ситуаціях шкільна спільнота об’єднувалася, щоб підтримати учнів. Зокрема, у 2023 році вони збирали кошти на поїздку школярки на олімпіаду до Львова. Дівчина змогла взяти участь у змаганні та здобути перемогу.

“Я говорила про те, що це наша спільна перемога, це наші спільні досягнення. Бо одна я без своїх учнів, без своїх колег, звичайно, таких результатів не досягла. Всі діти, яких я навчала, — це моя сім’я. І я вдячна долі за те, що я вчителька”, — говорить Ірина Савчук.

Попри війну, дистанційне навчання та труднощі, пані Ірина продовжує працювати зі своїми учнями. Вона зізнається, що в педагогічній професії бувають різні моменти, але підтримку знаходить у родині та дітях. Її донька також обрала викладання, а чоловік завжди з розумінням ставився до роботи дружини. Для самої педагогині школа давно перестала бути лише місцем працевлаштування. Це люди, з якими пов’язані десятиліття її життя, спільні перемоги, переживання та спогади.

“Мені дають сили мої учні і моя родина. Звичайно, бувають різні моменти, особливо зараз. Але коли починаєш урок, бачиш їхні очі, чуєш їхні запитання, жарти, настрій змінюється. І ти розумієш, чому ти тут і заради чого працюєш”, — говорить Ірина Савчук.

До теми:

Тричі перемагала у Радіодиктанті: вчителька з Донеччини розповіла, як написати текст без помилок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Раніше Бахмут IN.UA розповідав історію Дмитра Крука — хлопця з окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Його рідне місто захопила рф, коли хлопцю було 9 років. Далі його чекало життя в умовах окупації — обстріли, насадження російської пропаганди, ризики мобілізації в російську армію. Та всі роки Дмитро плекав у собі любов до України і у 2023 році зважився на виїзд з окупації. Спершу він виїхав до Німеччини, а у грудні 2025 року повернувся до України. Цьогоріч Дмитро Крук вирішив вступити на навчання до КНУ імені Тараса Шевченка за спрощеною процедурою для абітурієнтів з окупованих територій. Хлопець стверджує, що надав усі необхідні документи, однак приймальна комісія відмовила йому в допуску до конкурсу.

Чому виникла така ситуація і що про правила вступу кажуть фахівці — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Юнаку з окупованої Донеччини відмовили у вступі до КНУ імені Тараса Шевченка

Вперше історію Дмитра Крука ми розповідали у грудні 2025 року. Тоді юнак розповідав про свій досвід життя в окупації і виїзд. Окуповану території він покинув наприкінці 2023 року. З листопада мешкав у Німеччині, де заснував власну громадську організацію на підтримку України, проводив мітинги на підтримку військовополонених та збирав гроші для ЗСУ.

Проживши в Німеччині два роки, Дмитро вирішив переїхати до України. Це він зробив у грудні 2025 року. По поверненню на Батьківщину, хлопець зайнявся питанням освіти. Спочатку отримав документи про повну загальну середню освіту. Для цього пройшов навчання екстерном у Маріупольській школі №54 і у травні 2026 року отримав атестат. Далі планував отримати вищу освіту. У серпні він звернувся до Києво-Могилянської академії, але вступити не зміг, бо приймальна комісія припинила набір абітурієнтів. Тоді ж вирішив подавати документи до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на спеціальність “Філософія”.

Оскільки Дмитро отримав атестат вже після того, як завершилася реєстрація на НМТ, він не міг його скласти і вступати на загальних умовах. Тому, як абітурієнт з тимчасово окупованої території, він вирішив скористатися правом спрощеної процедури вступу за співбесідою. Після надання приймальній комісії всіх необхідних документів він пройшов чотири співбесіди за різними предметами.

“Коли я подав документи, у мене просили довідку про перетин білорусько-українського кордону. Я сказав, що в’їжджав не через Білорусь, і в мене немає цього документа. Натомість розповів, що в’їхав з Польщі, і надав довідку від Омбудсмана, в якій вказано, 4 грудня 2025 року я був повернутий в Україну, як депортований або примусово-переміщений внаслідок збройної агресії. Вони прийняли цю довідку і призначили співбесіду з чотирьох предметів: українська мова, українська література, історія України і математика. Всі співбесіди я успішно пройшов”, — розповідає Дмитро Крук.

Вже після проходження співбесід у приймальної комісії виникли додаткові питання. Юнака попросили надати додаткові документи. Серед них — підтвердження про перебування в окупації.

“Мені знову подзвонили з приймальної комісії і попросили надати фото мого закордонного паспорта зі всіма сторінками. Я надіслав їм фотографії, але мені довго не відповідали. Потім знову подзвонили і попросили документи, які підтверджують, що я перебував в окупації. Я подзвонив мамі, запитав чи є в нас якісь документи. Як мені сказали в університеті, медичні довідки також підходять. Мама надіслала мені медичні довідки зі штампами “днр”, і я переслав їх приймальній комісії. Після цього, вже під кінець серпня, мені подзвонили і сказали, що, на жаль, я не можу вступити, бо у мене немає довідок про перебування в окупації до 2025 року. І що я приїхав не з окупації, а з Німеччини. Я не розумію, з чого вони взяли цю вимогу, бо ніде не прописано, що я повинен перетинати кордон лише через Білорусь, і не прописано, що треба їм довідки про те, що я перебував в окупації”, — каже Дмитро Крук.

Намагаючись реалізувати своє право на освіту, юнак звернувся до Офісу Уповноваженого з прав людини. Там йому пояснили, що приймальна комісія КНУ імені Тараса Шевченка діяла в межах закону, оскільки Дмитро переселився після 1 жовтня 2025 року.

Примітка. Для вступників з ТОТ діє спрощена процедура вступу, яка передбачає вступ без результатів НМТ та можливість вступу за окремою бюджетною квотою (Квота-2). За наказом Міністерства освіти і науки України, скористатися цією процедурою можуть ті, хто наразі перебуває на тимчасово окупованій території або виїхав з неї після 1 жовтня 2025 року. Ті, хто виїхав раніше, мають вступати за результатами НМТ, але також мають право на Квоту-2.

Натомість Дмитро Крук не згодний з відповіддю Омбудсмана. Він стверджує, що йому не надали вичерпних роз’яснень. Причиною відмови у вступі вказують факт переселення до 1 жовтня 2025 року, хоча офіційно Дмитро переїхав до України у грудні 2025 року. Що мається на увазі під словом “переселення” хлопцю так і не пояснили.

“Буквально сьогодні (ред. розмова була записана 22 жовтня) я відвідав подію, де був представник Омбудсмана. Я звернувся до нього, і він мені сказав, що мене не могли зарахувати, і по закону вони зробили все правильно, бо я переселився до 1 жовтня 2025 року. І я у нього запитав: “Який момент вважається “переселився”? Коли я перший день виїхав з окупованої території і в Ростові ночував, чи коли я в Варшаві ночував перед тим, як поїхати далі?”. На що він мені не дав відповіді. Вони самі не знають, що таке “переселився”, але трактують його, як “виїхав”. По суті, за документами ВПО і документами, які мені видав Омбусман, коли я приїхав в Україну, написано, що я 4 грудня 2025 року був повернутий як депортований або примусово переміщений”, — стверджує Дмитро Крук.

Тепер хлопець хоче отримати роз’яснення від МОН, оскільки, за його словами, йому не роз’яснили причину відмови у вступі.

“Поки я хочу, щоб мені пояснило МОН, чому вони трактують свій наказ інакше. Щоб було зрозуміло, за що саме мені відмовили вступити. Бо, як вони мені писали, мене не можуть допустити до співбесіди, хоча в університеті мене до них допустили, я їх пройшов. Відмовили, по суті, без причини”, — каже Дмитро Крук.

У чому полягає проблема зі вступом абітурієнтів з ТОТ: роз’яснення юристки

За роз’ясненням про умови вступу для дітей і молоді з ТОТ ми звернулися до Валерії Куберської — юристки Центру громадянської просвіти “Альменда”. Вона працює у сфері забезпечення доступу до української освіти на різних рівнях для дітей і молоді з тимчасово окупованих територій.

У коментарі редакції фахівчиня розповіла, що у вступній кампанії 2026 року для абітурієнтів з ТОТ було два механізми.

Перший — для дітей і молоді, які виїхали з ТОТ до 1 жовтня 2025 року. Вони мали вступати на загальних підставах: за результатами НМТ і за наявності документа, що посвідчує особу. При цьому для таких вступників була можливість вступити за Квотою-2, яка передбачає навчання за кошти державного бюджету.

Другий механізм — це вступ за спрощеною процедурою. Вона була доступна дітям і молоді, які виїхали з ТОТ до 1 жовтня 2025 року. Для таких абітурієнтів була можливість вступити без результатів НМТ (замість нього — вступні іспити у формі співбесіди) та також вступити за бюджетною Квотою-2..

Ті, хто одразу евакуювався з ТОТ до України, зазвичай не мають проблем зі вступом. Натомість для тих, хто застряг у третіх країнах або перебував за кордоном довгий час, вступ може бути проблематичним. Оскільки ці вимоги чітко не регулюються.

“Ми розуміємо, що людина, в будь-якому випадку, повинна якийсь час перебувати за кордоном. Вона точно переміщується через якусь третю країну, і, зазвичай, не одну, це декілька країн. Тут питання в тому коли цей шлях почався і коли завершився. У нас, на жаль, регулювання в цьому плані не досить чітке, але інформація, роз’яснення, які надає Міністерство освіти, випливають з того, що людина має почати свій шлях переміщення після 1 жовтня 2025 року. Не тільки завершити, а й почати. Тому деяким з них вдається вступати за спрощеними умовами, якщо вони не тривалий час перебувають у третій країні. Але якщо ми говоримо про тривале перебування, то тут вже, на жаль, такої можливості немає. І тут окремо я хотіла би звернути увагу на те, що в нас не врахована така категорія вступників, яка, скажімо так, застрягла в третіх країнах, тому що в них немає документів і вони не можуть отримати посвідчення на повернення. Є такі випадки, коли ці молоді люди можуть на декілька років застрягнути. Такі люди в порядку прийому, який регулює вступ, не прописані, і вони, скажімо так, випадають”, — пояснює юристка.

Ще однією проблемою є перелік документів, необхідний для вступу. Він був доповнений вже під час вступної кампанії, і абітурієнти стикнулися з тим, що від них вимагали додаткові довідки.

“Раніше потрібно було просто подати документ, який підтверджує реєстрацію в окупації. В деяких випадках це міг бути паспорт громадянина України, але ми розуміємо, що чим триваліша окупація, тим менше шансів, що в молоді він є. Тому бралася копія паспорта одного з батьків, де зазначена реєстрація місця проживання. І таким чином молода людина, яка перебуває в окупації, мала право вступати за спрощеною процедурою. Якщо ми говоримо про вступників, які перемістилися з окупації, так само подавалася копія паспорта і довідка ВПО, щоб підтвердити, що людина нещодавно перемістилася. Що сталося в цьому році? У червні, прямо під час вступної кампанії, Міністерство освіти внесло зміни до спеціального наказу, який регулює вступ молоді з тимчасово окупованих територій. Там з’явився новий перелік документів. Від молоді вимагали документи, які мають підтвердити перебування в окупації та і дату переміщення з тимчасово окупованої території”, — зазначає Валерія Куберська.

Юристка Центру громадянської просвіти “Альменда” зазначає, що Міністерство освіти і науки не провело якісну комунікацію щодо змін, через що молодь мала перепони у вступі. Зокрема, від абітурієнтів почали вимагати документи, які підтверджують перебування в окупації та факт виїзду. Також від них вимагали довідку з пункту пропуску “Мокрани — Доманове” — єдиний діючий піший пункт пропуску на кордоні між Білоруссю та Україною. Якщо ж переміщення було через інші пункти пропуску, від вступників вимагали додаткові документи.

“МОН у своїх роз’ясненнях, що стосуються підтвердження спеціальних умов вступу, прямо пишуть, що довідка внутрішньопереміщеної особи не може враховуватися як документ, який може підтвердити факт переміщення з окупованої території. Щодо підтвердження дати переміщення, у своєму листі, яке Міністерство освіти надіслало до всіх освітніх центрів, закладів освіти, приймальних комісій, пропонується документом, що засвідчує дату переміщення, вважати довідку з пункту пропуску “Мокрани — Доманове”. Ми розуміємо, що не всі молоді люди переміщуються саме через цей пункт пропуску, адже для когось переміщення через Білорусь небезпечне, і він обирає кардинальні інші шляхи. Тому це є перепоною. Може бути і переміщення через інші пункти пропуску, але потрібно надати матеріали, які засвідчують дату вибуття з ТОТ. Наприклад, Міністерство освіти пропонує надавати інформацію про звернення до консульських установ щодо отримання посвідчення особи на повернення. Для підтвердження перебування в окупації є дуже великий перелік документів. Це і фото, відео, і медичні документи, видані в окупації”, — пояснює фахівчиня.

На сьогодні у вільному доступі немає чіткого переліку всіх необхідних документів для вступу. Нові вимоги були надані лише приймальним комісіям, а в роз’яснювальних матеріалах цього немає. І це лише ускладнює вступ для дітей і молоді з ТОТ.

“Проблема в тому, що, по-перше, це не було жодним чином донесено до молоді з окупованих територій. По-друге, зміни внеслися прямо під час вступної кампанії. Має бути такий підхід, що молоді люди, які планують вступ, могли заздалегідь знати і розуміти, що саме потрібно подавати, які документи від них вимагатимуть. Якщо ви подивитесь на будь-які роз’яснювальні матеріали, зокрема Міністерства освіти, там не буде жодних документів, про які я щойно згадала, вони є лише в листі Міністерства освіти, яке воно надсилало на університети. І також це частково описано в наказах МОН. Але в жодних роз’яснювальних матеріалах цього немає. Тобто, коли молода людина готується до одного, має певний перелік документів, виїжджає з цим переліком, і в результаті від неї вимагають ще додаткові документи, то це дуже дивно, як мінімум, і жодним чином не налаштовує молодь на те, щоб продовжувати навчання в закладах освіти України”, — зауважила Валерія Куберська.

Куди звертатися, якщо порушили ваше право на освіту

Якщо ваше право на освіту порушили, ви можете звернутися до голови приймальної комісії зі скаргою або зі зверненням. Також можна консультуватися в громадських організаціях, якщо вони опікуються питаннями освіти.

Звернення можна надсилати до Міністерства освіти і науки України. Для вступників з ТОТ працює окрема гаряча лінія: 0800 504 425.

Також можна звертатися до освітнього омбудсмена або Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Юристка Центру громадянської просвіти “Альменда” радить звертатися одразу, коли ви помітили порушення. Оскільки звернення від громадян можуть розглядатися 30 днів.

Читайте також:

• “Це мій шанс отримати першу якісну освіту”: історія дівчини з окупованого Криму, яка вступила до українського університету
• “Вдень ходять до російської школи, а у вільний час вчать українські предмети”: як діти з ТОТ боряться за вступ в українські виші
• НМТ в Україні може перейти на дводенний формат: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!