Серед реформ та законодавчих змін, які зараз впроваджуються в Україні, важливою частиною є виконання екологічної складової Угоди про асоціацію з ЄС. Закони про стратегічну екологічну оцінку, запровадження сортування сміття, встановлення норм щодо викидів в атмосферу, – наскільки Україна наблизилася до європейських принципів та підходів у сфері охорони довкілля.

Ужгородський прес-клуб розібрався, які зміни чекають на Україну та які кроки повинна зробити наша держава, щоб наблизити законодавство до норм та вимог Європейського Союзу, оскільки реформи, що стосуються охорони навколишнього середовища, відбуваються на виконання евроінтеграційних зобов’язань України.  

З 1 вересня 2017 року стартувала реалізація Угоди про асоціацію Україна-ЄС у повному обсязі, вимогам щодо сфери довкілля присвячена спеціальна екологічна глава Угоди. Варто зазначити, що саме екологічна її частина  почала діяти з 1 листопада 2014 року (відколи Угода запрацювала в режимі тимчасового застосування). Саме з цієї точки почався відлік євроінтеграційних змін України у частині екології та охорони довкілля. 

Зараз для України етап апроксимації законодавства до європейських норм. Усі вони умовно розділені на сектори, до кожного яких є відповідні вимоги на виконання директив ЄС.  Ми коротко розглянемо кожен з них, користуючись дослідженням Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля».

Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики в інші галузі

У цьому напрямку Україна має врахувати чотири основні для цього сектору директиви ЄС:

Про оцінку впливу на довкілля,

Про стратегічну екологічну оцінку,

Про участь громадськості

Про доступ до екологічної інформації.

Як зазначається у дослідження РАЦ «Суспільство і довкілля», наразі на виконання цих вимог ВР прийняла базовий закон про оцінку впливу на довкілля, який зараз потребує прийняття підзаконних актів. Проект Закону України про стратегічну екологічну оцінку прийнятий депутатами у першому читанні. З цим також тісно пов’язана імплементація директиви про участь громадськості. «Директива 2011/92/ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище і Директива 2001/42/ЄС про оцінку впливу окремих планів та програм на навколишнє середовище пронизують майже всі секторальні політики та повинні забезпечити, щоб окремі господарські проекти, а також державні програмні документи, які можуть мати значний вплив на довкілля, проходили оцінку впливу на довкілля чи стратегічну екологічну оцінку», – йдеться у дослідженні (детальніше на цю тему ми писали в одному із наших попередніх матеріалів). 

Як зазначає керівник РАЦ «Суспільство і довкілля» Наталія Андрусевич, прийнятий Закон України про оцінку впливу на довкілля, який мав запрацювати 18 грудня 2017 року, але не все так просто: «Необхідних нормативно-правових актів для його роботи на практиці ще не затверджено. Щодоіншого, то Закон про стратегічну екологічну оцінку досі так і не вдалось прийняти – Верховна Рада України відправила його на повторне друге читання», – коментує експерт.

Якість атмосферного повітря

У цьому напрямку робота знаходиться на початковому етапі, зазначають аналітики. Однак, дуже важливим є проект Концепції реформування державної системи моніторингу довкілля, відповідно до якої пропонується провести оптимізацію системи моніторингу, перейти до проведення комплексних оцінок, створити єдину мережу спостережень, створити умови для технічного переоснащення моніторингу, виконувати міжнародні зобов’язання з питань надання екологічної інформації.

Разом із тим, як зазначається у дослідженні, Критичною є ситуація із імплементацією Директиви про зменшення вмісту сірки в деяких видах палива, терміни щодо реалізації якої порушені. Через це  проти України відкрита справа за недотримання Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. За словами Наталії Андрусевич, попри порушені терміни, у секторі якості повітря дуже важливим досягненням України стало прийняття Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок: «Це  дозволить поступово скоротити викиди діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу від великих спалювальних установок (номінальною тепловою потужністю 50 МВт і більше)».

Управління відходами і ресурсами

Відповідно до Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна має зобов’язання протягом найближчих років впорядкувати поводження з відходами та привести законодавство у відповідність до європейських вимог.  Згідно зі змінами, які вступають у силу з 2018 року, органам місцевого самоврядування заборонено захоронення непереоблених побутових відходів на полігонах, відтак міста і села мають забезпечити сортування сміття за видами для переробки та утилізації. За словами Наталії Андрусевич, у цій сфері дуже важливим стало те, що Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію управління відходами, яка впроваджує європейські підходи до роботи у цьому напрямку. І, попри те, що вимога щодо сортування сміття з 1 січня зараз є більше декларативною, ніж насправді дієвою, експерти й екологи радять українцям не чекати, поки чиновники розроблять усі необхідні постанови, інструкції та запровадять чіткий механізм поводження з відходами, а самим потрохи звикати до «чистоти по-європейськи».

Бахмут поки не готовий впроваджувати нові європейські вимоги щодо сортування сміття

Якість води і управління водними ресурсами

За даними Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля», у цьому напрямку Україна проробила чи не найбільше роботи.

 «У сфері водних ресурсів прийнято законодавчі зміни, що впроваджують інтегровані підходи до управління водними ресурсами на основі басейнового принципу», – зазначає Наталія Адрусевич. Загалом наближення українського законодавства до норм та вимог ЄС у сфері водних ресурсів передбачає, зокрема, імплементацію Директиви 2008/56/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері екологічної політики щодо морського середовища. На її виконання уже розроблено анотовану структуру Морської стратегії України. Також затверджено низку нормативно-правових актів щодо розроблення планів управління річковими бассейнами, затвердження межі районів річкових басейнів, водогосподарських ділянок, положення про басейнові ради, переліку забруднюючих речовин для визначення хімічного стану поверхневих і підземних вод та інше.

Охорона природи

У цьому секторі Україною було прийнято низку нормативно-правових актів. Важивим стало також включення 271 природоохоронного об’єкта України до складу «Смарагдової мережі» Європи. Але, як зазначають аналітики РАЦ «Суспілсьтво і довкілля», ці заходи поки що не забезпечують належну імплементацію директив сектору «Охорона природи» і мають наразі лише опосередкований вплив на охорону флори та фауни.

Промислове забруднення та техногенні загрози

За даними дослідження, найбільшим досягненням у цьому  секторі є  розробка Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок, проте документ ще не затверджений урядом.  З питань інтегрованого дозволу було прийнято законодавство, що стосується лише дозволу на спеціальне водокористування. Крім того, на виконання положень Директиви 2012/18/ЄС про контроль значних аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами, Державна служба з надзвичайних ситуацій розробила проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», який, зокрема, має забезпечити удосконалення процедури розробки та оновлення зовнішніх і внутрішніх планів реагування на надзвичайні ситуації.

Зміна клімату та захист озонового шару

За словами Наталії Андрусевич, дуже важливим у цьому секторі стало ухвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року та Стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року. Як йдеться у дослідженні, на реформу у сфері зміни клімату внайближчі роки матиме великий вплив ратифікована Україною у липні 2016 року Паризька угода. «Мінприроди розробило дорожню карту імплементації системи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів і національної системи торгівлі викидами», – зазначається у дослідження РАЦ «Суспілсьтво і довкілля». Разом із тим, розробленого Мінприроди проекту Закону України «Про озоноруйнуючі речовини та фторовані парникові гази» ще немає в публічному доступі.

Генетично модифіковані організми

Основним досягнення цього сектору стала розробка нової редакції Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетичного модифікованих організмів». Однак, як зазначають аналітики, імплементація актів права ЄС в межах цього сектору наразі не відповідає встановленому графіку.

Екологічне законодавство по-європейськи

У напрямку наближення екологічного законодавства до загальноприйнятих європейських норм Україна рухається не надто швидко, однак, за словами представників Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля», у цьому році Міністерство екології та природних ресурсів значно активізувало свою діяльність в напрямку виконання екологічної складової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. «Діяльність, головним чином, зосереджена на апроксимації законодавства до норм та стандартів ЄС. Україна наразі порушує терміни імплементації низки директив та регламентів, які зафіксовані в Додатку ХХХ до Угоди про асоціацію. Проте, застосування профільним міністерством нового підходу до імплементації європейського законодавства – спочатку стратегія – потім закон – тоді необхідні підзаконні акти – дає надію, що необхідне законодавство буде прийняте найближчим часом, а питання необхідних законодавчих змін будуть вирішені комплексно», – зазначає Наталія Андрусевич. Із проблемних питань, експертка називає недостатнє залучення регіонів до розробки та впровадження реформ у сфері довкілля: «Більшість реформ матимуть вплив на регіональному рівні, а механізми залучення регіонів до виконання Угоди про асоціацію є недосконалими, тому місцева влада, громади та громадськість залишаються осторонь від важливих для них процесів, в яких вони повинні бути повноцінними гравцями, а не лише виконавцями, коли процес імплементації дійде до стадії практичного виконання прийнятих стратегій, законів, постанов, підзаконних актів»

Кожен  із вищеперерахованих секторів, за словами Наталії Андрусевич, рухається у своєму темпі: «У процесі апроксимації законодавства України до законодавства ЄС у сфері довкілля прогрес є різним для кожного тематичного сектору. Найбільше роботи зроблено у сфері водних ресурсів, горизонтального екологічного законодавства, відходів, промислових викидів. Деякі сфери знаходяться на початковій стадії імплементації, хоча потребують негайних дій, наприклад, сектор атмосферного повітря».

Щодо відчутних для кожного українця змін, пані Наталія зазначає, що наразі про такі глобальні результати говорити ще зарано: «Адже навіть у сферах, де прийнятий базовий закон і частково розроблена чи знаходиться в процесі розробки підзаконна нормативно-правова база (як-от сфера управління водними ресурсами, стічні води,оцінка впливу на довкілля), нові норми ще не почали працювати в реальному житті». Натомість європейські партнери схвалюють роботу України у цьому напрямку: «В опублікованому у листопаді 2017 року  другому спільному звіті Служби  зовнішньої дії та Європейської Комісії щодо виконання Україною у 2017 році зобов’язань, взятих у рамках виконання Угоди про асоціацію, зазначено про позитивну динаміку законодавчих змін у сфері довкілля», – запевняє Наталія Андрусевич та додає, що кожен крок у цьому напрямку є дійсно важливим.

У матеріалі використано дані дослідження Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля» «Регіональний контекст виконання екологічної складової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС».

 

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!