Як відомо, війна не терпить свавілля. Попри це, за всю історію знаходилися солдати, які пішли на фронт не заради захисту вітчизни, а з метою наживи. На жаль, це лихо не оминуло і жителів Донецької області. Всупереч можливим звинуваченням у пособництві ворогові, редакція «Бахмут.IN.UA» вирішила розповісти про такі випадки, які, за повідомленнями очевидців, відбуваються все частіше.
Дисклеймер: Ми захоплюємося сміливістю та самопожертвою людей, які пішли захищати свою країну. Ми не вважаємо, що недобросовісних у ЗСУ багато. Але вони є. І розголошення їхніх злочинів перед своїми співгромадянами може наштовхнути на роздуми потенційних мародерів та їхнє керівництво.
Все почалося з публікації мешканки Сіверська в евакуації Наталі Єрмакової від 24 липня. За її словами, невідомі військовослужбовці розбили вікна та виламали двері у її приватному будинку на Зарічній вулиці. Вкрали все від одягу до консервацій.
«Таке відчуття, що працює якийсь батальйон із зачистки всіх будинків, звідки евакуювали людей. Ось вам і евакуація. Ми написали у військову прокуратуру, надійшла відповідь, буде і СБУ і до президента дійде. Люди їдуть із міста – розкрадають усе», – поділилася жінка.
За словами Наталі, вона залишила прифронтову зону третього липня. А вже шостого числа сусіди розповіли, що їхній будинок пограбували. Цінностей не залишилося ні в гаражі, ні у підвалі, замки зірвані. При цьому постраждала та її чоловік – пенсіонери. Все, що було в будинку, нажите не за один десяток років.
Наталя Єрмакова
«Сьогодні читала у Вайбері, що Різниківка розкрадена, Кіровка. Ми зверталися до поліції там, куди приїхали. Сказали, що перенаправлять до місцевого відділення. Прокуратура відповіла, що потрібна відеозйомка (як я її зроблю, якщо я не вдома). Я вже робила публікації у різних групах, Сіверська територіальна громада взагалі не реагує, коментарі мої видаляють», – додала пенсіонерка.
За кілька днів інцидент прокоментувала її донька Юлія Дейнега. Вона зазначила, що матеріальні збитки відчуваються не так гостро, як моральні. Все, що залишалося у батьків – це віра у ЗСУ. Оскільки пенсіонери й так намагаються залікувати травми після влучення снаряда, така новина врешті-решт може стати для них непосильною ношею.
Вирва на городі після влучання снаряда
«Дуже неприємно, почуття розчарування… розпачу… невже немає у цьому світі справедливості? Що подумають мої діти про наших військових, які вкрали у них їхній велосипед та мопед… і каталися вулицею, як розповідають очевидці? Я знаю, що наша Армія найкраща у світі, я завжди підтримувала хлопців. Будь ласка, не робіть подібного, майте совість і гідність», – написала вона.
Коли публікація набрала певну кількість лайків, дедалі більше людей почали писати Юлії й свої історії, які сталися протягом останніх тижнів. Услід Дейнега опублікувала подібну історію однієї відомої у Серебрянці жінки, у якої вкрали навіть радянську люстру. Через величезну кількість хейту в коментарях постраждала відмовилася розповідати про подію широкому загалу. При цьому реакція поліції, за її словами, є ідентичною: ігнорування навіть за наявності відеозапису інциденту.
«Вивезли з дому, каже, все до гвинтика, навіть стару совдепівську люстру, викрали вантажну машину, завантажили все і на ній же все й вивезли геть! Жінка розголосу свого лиха не надає. Каже, нічого воно не дасть», – переказала активістка слова знайомої.
У коментарях до публікацій Юлію звинувачують у поширенні інформації, яка «грає на руку ворогові». Редакція «Бахмут.IN.UA” зв’язалася з автором посту для уточнення деталей інциденту. За період написання матеріалу ще щонайменше шестеро сусідів та знайомих Дейнеги повідомили їй, що їхні будинки також пограбували. Такими історіями діляться як у приватній розмові з Юлією (особливо ті люди, які бояться, що за звернення до поліції їх звинуватять у сепаратизмі), так і в коментарях до публікації. Ми запитали постраждалу, як вдалося визначити, що до цього причетні саме наші військові, чому сусіди бояться розповідати про інцидент, та чи почали державні органи відповідне розслідування.
«Ми з дітьми виїхали ще у квітні. Зараз перебуваємо у Калуші, Івано-Франківська область. Батьки евакуювалися лише на початку липня, коли до їхнього подвір’я прилетів снаряд. Маму тоді поранило, вона й досі на лікуванні. Коли я поїхала, ми багато речей привезли до батьків. Особливо об’ємні, які ніде сховати, на кшталт велосипеда та мопеда. Коли вони наважилися евакуюватися, всі позакривали, повісили замки», – розповідає Дейнега.
За її словами, військові часто заселяються у покинуті будинки. Проти цього, зазначає Юлія, ніхто не виступає. Навпаки, у такому разі військовим залишили б доступ до погреба, де зберігаються консервації. Але одна річ – жити в будинку від безвиході, і зовсім інша – грабувати.
«Винесли усе. Я вже мовчу про техніку та меблі: вигрібли навіть татові інструменти, які він ховав під половицями. З гаража вивезли мопед та навіть дитячий триколісний велосипед. Сусіди бачили, як вони на цьому велосипеді каталися вулицею у приватному секторі. Все догори дном»
Дейнега досі перебуває під враженням від того, що сталося, тому що протягом усієї війни її сім’я мала дуже тісні зв’язки з нашими військовими. Її ставлення до ЗСУ в цілому не змінилося, але сім’ї знадобиться деякий час, щоб отямитися.
«Навіть не настільки шкода це майно, як морально боляче. Ми з 2014 року завжди допомагали військовим, готували їжу, влаштовували заходи, навіть зараз після евакуації брали участь у ярмарку та перерахували всі гроші на ЗСУ. У чоловіка був торговий комплекс «Імперіал», то він дозволяв військовим там жити, допомагав із водою. Дітей постійно водили на позиції з військовими поспілкуватись, виховуємо їх патріотично. Ось як їм тепер пояснити, куди ділися мопед та велосипед?»
На відміну від багатьох своїх сусідів, Юлія не боїться розповідати про те, що сталося, очікуючи звинувачення у підсобництві ворогові або елементарному наклепі. За її словами, саме такі випадки переконують лояльних до росіян місцевих мешканців, що наші військові – не захисники, а розбійники.
«І зараз російські пропагандисти, які й так про це дізнаються від місцевих жителів, із таким задоволенням смакують ці історії. Я ж хочу про це розповісти, щоби такого більше не було. Щоб самі військові боялися таке робити, керівництво суворіше їх контролювало, а люди вивозили із собою всі цінні речі. Ми маємо це припинити, це ж неправильно. Тільки вдумайтеся, скільки ще таких розчарованих, як я, які повністю підтримували нашу армію»
Евакуйована жителька Донеччини стверджує, що не чекає повернення вкраденого, крім дитячих речей: мопеда і велосипеда. Окрім цього, їхню родину задовольнило б публічне вибачення від винуватців, щоб такі ситуації не повторювалися в майбутньому. На думку Юлії, відеозвернення від злодіїв стало б прикладом для інших.
«Добре, якби це росіяни, ми б це прийняли. А коли свої… Добре, якщо це якийсь один дриль, а так виламали вікно з коренем і вивезли машинами. Ми навіть не знаємо, яка це бригада, чи 72-а, чи 79-а. Не знаю, хто там базувався. Кілька днів тому мені дзвонив військовий, який раніше обіймав посаду першого заступника мера Сіверська. Сказав, що із сусіднього села приїдуть наші хлопці (ред. – військові) та розберуться»
На запитання про те, як сусіди, які стали очевидцями пограбування серед білого дня, зрозуміли, що перед ними саме ЗСУ, Юлія здивувалася. За її словами, на користь саме такого варіанта розвитку подій свідчить той факт, що ця територія не окупована. Від будинку її батьків до фронту «дуже далеко». Крім того, форма українських та російських військових має явні відмінності, які важко не помітити при денному світлі.
«І до прокуратури вже зверталися, і на гарячу лінію, до ДБР. Коли зверталися до поліції, до мами приїжджали працівники, але не знаю, чи зареєстрували вони звернення. Набагато більше вони питали про поранення, аніж про мародерство. Нехай мені загрожують, я не боюсь. Може розголошення цієї ситуації попередить її повторення»
Редакція «Бахмут.IN.UA» поцікавилася у представника комендатури Бахмута про те, як часто відбуваються такі ситуації в нашій територіальній громаді, та чи справді розслідування таких злочинів почнуться вже після закінчення активних бойових дій.
«Ці проблеми зараз вирішують за допомогою поліції за зверненнями громадян. Загалом я скажу так: мародерства саме з розкраданням майна мало. Зазвичай фіксуємо незаконне проникнення на приватну територію. Але у зв’язку з тим, що зараз триває війна і наш регіон перебуває у прикордонному районі, як громадянин України та мешканець цього регіону я розумію наших хлопців. Де їм перебувати? У полях? Прифронтова лінія просувається дедалі ближче до нас. Їм же треба десь закріплюватись, ночувати», – розповіли у відомству.
Черговий, який зі зрозумілих причин не став називати своє ім’я, не приховував: у державних органах справді не поспішають вживати заходів, оскільки є пріоритетніші завдання. До того ж, хоча мародерів в армії й засуджують, посадити їх зараз означало б прорідити лави нашої армії, а ЗСУ це зараз не на руку, тож із двох лих обирають менше.
Фото: Генштаб ЗСУ
«Зараз військовий стан, є інші питання. А мародери є скрізь і вони завжди були і будуть. Це не усвідомлені люди, а Збройні сили зараз, на жаль, не можемо відфільтровувати», – додав він.
Комендатура, як і раніше, займається порядком в армії. Але якщо до повномасштабного вторгнення відомство звертало більше уваги на злочини проти цивільних, то зараз націлено насамперед на ті порушення, які можуть перешкоджати несенню військової служби. Зокрема, вживання алкоголю та наркотичних речовин.
«Наразі займаємося забезпеченням правопорядку серед військових. Зокрема, проводимо профілактику та перешкоджаємо вживанню спиртних напоїв, наркотичних речовин. Ну і все, що стосується злочинів: адміністративних, військових та кримінальних», – резюмували у комендатурі.
На питання про те, чи змінилися показники порушень серед військових з початку повномасштабного вторгнення, представник комендатури відмовився відповідати, оскільки не має повного масиву даних. За його словами, така інформація є у командуючих, але зберігається вона у суворому секреті.
Головне фото: Євген Ткачов
