Main menu

89д b8ce8Сашко живе з ДЦП. Він так само як всі 11-річні хлопці цікавиться всім новим і навчається у школі, але за індивідуальною програмою з улюбленим вчителем. Таких особливих діток у Бахмуті 140, більшість з них вимушено покинули рідне місто. Як батькам та вчителям вдається підтримувати розвиток таких діток - читайте в матеріалі.

Навіть тоді, коли під час пандемії цілі класи сиділи на дистанційному навчанні по три тижні, особливі діти продовжували навчання з вакцинованим вчителем. З початком  повномасштабної війни майже вся освіта перейшла в онлайн формат. 

«Особливі діти дуже контактні, вони люблять щось пізнавати, щось роздивлятись. Вони дуже чутливі і відчувають твою енергетику, твоє бажання їх чомусь навчати. На жаль,з того моменту, коли почалась війна неможливо передати необхідну енергію живого навчання дитині», - підкреслює вчитель Дмитро Солнцев.

287301755 968992060435581 1080051902623210620 n a5d1b

Дмитро проводить офлайн урок для Сашка у той час, коли звичайні діти навчаються дистанційно.

Дмитро Солнцев працює, майже два роки, вчителем інклюзивного навчання в ЗОШ № 10. Він як універсальний вчитель інклюзивного навчання веде більшість уроків у трьох дітей з особливими потребами. 

Педагог стверджує, що дистанційка негативно вплинула на навчання - діти набагато гірше засвоювали матеріал. Батьки особливих дітей теж сильно переймаються ефективністю онлайн уроків, кажуть, що роль і майстерність педагога у такому випадку дуже важлива. 

«Дитина втомлюється від онлайн навчання і ефективність падає, але необхідно у будь-яких обставинах знайти підхід до своєї дитини! Хочу сказати зі свого досвіду, що у Бахмуті, на жаль, дуже мало гідних спеціалістів у сфері інклюзивного навчання. Не вистачає масажистів, дифектологів, вчителів фізичного виховання», - підкреслює Оксана Гапієнко, мати Сашка.

Запит на інклюзивну освіту збільшився в чотири рази

Кількість дітей з особливими потребами у Бахмуті збільшується. Відповідно має збільшитись кількість вчителів, тобто виникає потреба додатково навчання, перекваліфікації, зміни підходів до роботи.  

Крім шкільної освіти паралельно працює Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ). За два місяці з початку повномасштабної війни у березні та травні в центрі займалися 30 дітей за індивідуальною програмою. З червня ІРЦ надає лише онлайн консультації. 

«У порівнянні з 2018-2019 навчальним роком запит на інклюзивну освіту збільшився у чотири рази. Спеціалісти проходять необхідні курси підвищення кваліфікації і допускаються до роботи з дітьми після отримання сертифікатів. Проблема з кадрами до війни була не нагальна, педагогів вистачало. З 1 вересня все буде по-іншому: зміняться стандарти і методики роботи у шкільній інклюзії», - пояснює Вікторія Головко, директорка комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр м.Бахмут».

Діджиталізація дійшла до інклюзивного навчання 

Оскільки, під час пандемії проблеми у відвідуванні школи з вакцинованим педагогом не було, то і розробкою елементів дистанційного навчання ніхто не займався. З виходом в онлайн стало зрозуміло, що для ефективного і цікавого для дитини навчання, потрібні нові інструменти: спеціальні держаки для ручок і олівців, зошити у велику клітинки, розвиваючі книги, тощо.

«Позитивні моменти у дистанційному навчанні все таки існують! Діджиталізація дійшла до вчителів інклюзивного навчання, особливих  дітей та їхніх батьків. Батьки ,з важкістю для гаманця, але почали купляти дітям те, що необхідно для роботи: інтерактивні планшети і комп'ютери зі спеціальним інтерфейсом. Батьки почали проводити більше часу з дітьми, спостерігати за процесом навчання», - каже Дмитро Солнцев.

Мама Сашка згодна з тим, що дистанційне навчання потребує великого навантаження на родину. Це не школа, куди можна привести дитину і залишити до кінця робочого дня.

«Я з дитиною 24 години на добу», - жартома зазначає Оксана Гапієнко.

Оксана і Сашко до війни.

Щодо забезпечення необхідними матеріалами і технікою, на кожну дитину виділена певна сума грошей, яка призначена для придбання всього необхідного. Схема державної закупівлі існує і вона чітко прописана, хоча і не завжди діє як хочуть батьки. 

«Держава передає гроші на управління освіти, а вони у свою чергу оголошують суму, на яку можна купити приладдя для дітей з особливими потребами. Вчитель спільно з батьками і адміністрацією школи дають запит на закупівлю необхідних речей для навчання», - пояснює директорка Інклюзивно-ресурсного центру Вікторія Головко.

Оксана Гапієнко каже, що замовляла і  купувала все сама. Особливої підтримки від школи не було.

«Дякую, хоча б, за те, що пандус на першому поверсі збудували, хоча має бути на другому і третьому також», - каже Оксана.

У Бахмутських школах навчаються 140 дітей з особливими потребами. 119 дітей евакуювалися до більш безпечних місць перебування.

«Я дуже радий за трьох своїх дітей і за їхніх батьків, бо всі вони вже евакуювалися до більш безпечних місць. Двоє дітей вже почали займатися у реабілітаційних центрах на заході України. Постійно питаю про те, як у них справи і батьки відповідають, що задоволені процесом навчання в евакуації, але після війни планують повертатися до Бахмута»- розповідає вчитель.

Але через великий попит на безкоштовну евакуацію, іноді швидше поїхати своїм ходом. 

«За евакуацію себе і дитини прийшлось викласти вісім тисяч гривень. Чекати на свою чергу не було сили. Життя і здоров’я дитини важливіші! Прийняли рішення - негайно евакуювалися. Доки ми не виїхали, мій Сашко страждав від звуку вибухів. Він дуже болісно на це реагував. Зараз я не дозволяю оточуючим говорити слово “війна” біля нього», - пояснює Оксана Гапієнко.

Родину прийняли на Львівщині. В місті Стебник, де вони перебувають, діє реабілітаційний центр Св. Пантелеймона. Завдяки голові ГО “Бахмут Особливий” Альбіні Гребенюк родина влаштувалися на новому місці і Сашко відвідує заняття у центрі. 

«Альбіна зустріла мене у Львові і допомогла влаштуватися у Стебнику, де у Сашка є можливість відвідувати реабілітаційний центр. Він почав ставати на ноги. Я хочу всім рекомендувати цей центр. Після війни збираємось повертатися додому і до улюбленого вчителя» - підсумовує Оксана. 

Дмитро Солнцев разом зі своїми учнями.

Матеріал підготував Микита Безмен. Фото з архіва Оксани Гапієнко та Дмитра Солнцева.

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.