Людство переоцінює ставлення до сфери медицини і медичної освіти. Завдяки пандемії повертається повага до лікарів і медсестер, підвищується престижність професії. У Бахмуті вже 95 років існує навчальний заклад, який готує медичних працівників і працівниць – нині він носить назву Бахмутський медичний фаховий  коледж. Історію навчального закладу, сучасні виклики і плани на майбутнє досліджувала учасниця конкурсу для молодих журналістів Емілія Суркова – детально читайте в її матеріалі.

Примітка. До 99-го ювілею медичного коледжу редакція публікує наш архівний матеріал, датований листопадом 2021 року.

“Останні десять років виявилися дуже складними – це і початок реформи медсестринства, і події 2014 року, і введення ліцензійного державного іспиту в тестовій формі  при наявності сторонніх спостерігачів, і зміни в матеріально-технічній базі коледжу і гуртожитку”, – розповідає директорка Бахмутський медичного фахового коледжу Наталя Красножон. 

За 95 років існування коледжу його очолювали вісім керівників. Наталя Красножон керує навчальним закладом з 2008 року. І всі ці виклики прийшлися саме на її період роботи. З початком карантинних обмежень коледж  як і всі інші освітні установи стикнулися з потребою налагоджувати систему дистанційної освіти, хоча для медиків така форма виявилася досить складною.

“В умовах підвищеної ролі медицини та медичних кадрів ми вирішуємо нові задачі – продовження модернізації й поповнення матеріальної бази, корінна перебудова навчального процесу у зв’язку з дистанційним навчанням. Остання задача особливо складна, бо неможливо опанувати професійні навички без особистого безпосереднього спілкування студента з викладачем», – зазначає Красножон.

У зв’язку з впровадженням медичної реформи екстреної медицини у співробітництві з ПРООН заклад працює над питанням відкриття нової професії – “Екстрений медичний технік”.

Першими педагогами були практикуючі лікарі

На сайті Бахмутського медколеджу ви можете прочитати, що навчальний заклад відкривався як фельдшерсько-акушерська школа. 33 випускниці єдиного акушерського відділення вчилися три роки і завершили навчання у 1929 році. Першим директором був лікар Олександр Бадодін, який зібрав до викладання кращі медичні кадри міста.

Одним із засновників закладу вважають  Арона  Китаєва. Він народився у Бахмуті в 1884 році. Професію медика здобував у Харкові. Арон Львович працював лікарем єврейського товариства в Бахмуті, ліквідовував епідемії холери. За його ініціативою в Артемівську організували онкологічний диспансер та ендокринологічний пункт, пологове відділення, яке він очолив. Він також викладав у медичній школі. У 1937 році  Китаєв став депутатом Верховної ради СРСР, а в 1939 році його не стало.

У Бахмутському краєзнавчому музеї зберігаються спогади лікарки Зінаїди Друпп:

“Кітаєв А. Л. був досвідченим лікарем-гінекологом, вимогливий у роботі і був сердечною людиною. Від нього я  отримала чимало знань з акушерства, працювала  з Ароном Львовичем на посаді акушерки майже три роки“.

За могилою Арона Кітаєва, який був похований на Маріупольському кладовищі у Бахмуті, наглядають студенти Бахмутського медичного коледжу.

Від школи до коледжу

За період свого існування коледж неодноразово змінював назву.  Навчальний заклад розпочав своє існування як “Артемівська фельдшерсько-акушерська школа”. У 1954 році наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР медичній школі присвоєно статус “Артемівського медичного училища”. У 2017 році навчальний заклад “Артемівське медичне училище” отримав назву “Бахмутський медичний коледж”, а з 2020 року коледж має назву “Бахмутський медичний фаховий коледж”.

Іспити на знання радянської Конституції

У документах з архіву медичного коледжу зазначається, що для вступу до акушерсько-фельдшерської школи, який здійснювався на базі 7 класів, потрібно було скласти іспити з Конституції СРСР, української та  російської мов, математики.

Зараз, щоб вступити до навчального закладу  на сестринську справу, потрібно скласти іспити з української мови, біології або математики. До речі, коли у 2019 році я складала іспити до вступу, майже всі абітурієнти другим предметом обрали біологію.

Війна обірвала учбовий процес

У червні 1941 року студенти здавали державні іспити для отримання дипломів. Коли у жовтні 1941 року німці захопили Артемівськ, деякі викладачі  фельдшерсько-акушерської школи і лікарі залишилися у місті та надавали медичну допомогу населенню. Зінковська-Кібкала та Хайлов Г. С., який (після війни він очолював медшколу) разом зі своїми колегами надавали допомогу бійцям радянської армії й за весь  період окупації врятували  сто двадцять  солдат.

Розподіл молодих спеціалістів

В архівних документах медичного коледжу зберігаються дані про розподіл молодих спеціалістів. Після закінчення війни одна із задач, яку вирішувала радянська влада – це інтеграція західних районів України в УРСР. Цей процес отримав назву “Совєтизация”. Зі східних областей України направляється багато спеціалістів в західні регіони. На прикладі знайдених архівних  матеріалів зрозуміло, як був здійснений розподіл двох випусків у 1955 році (далі оригінал Наказу від 1955 року):

“Согласно плану распределения Министерства здравоохранения УССР выпускников 1955 года направьте для работы: 

1. Сталинская область – (51%) 30 чел.
2. Тернопольская – (39%) 23 чел.
3. На учёбу – (5%) 3 чел. 
4. По месту жительства семьи – (5%) 3 чел. 

  Всего – 59 студентів”

“Здравствуйте, наши преподаватели и весь педагогический коллектив Артёмовской акушерской школы. Примите наш привет из Волынской области. Сообщаем Вам, что доехали мы благополучно до области, с области нас направили по районам: два человека уехали в Ратнивский район  и два в Любомский.  Шарендо работает в 5 км от  Луцка. Приняли нас неплохо. Только с деньгами пока еще ничего не уладили. Работаем в селах при медпунктах. Работа идёт хорошо, как дальше будет –  не знаем. От района в одну сторону 23 км, самое отдалёное село недалеко.  Рядом  протекает река Буг. Со двора видны польские домики. Живём среди песка и сосен. Где остальные – нам неизвестно. Соловьянова от меня в 15 км. Пока всё”, – оригінал листа студентки, яку направили до Волинської області.

В останні роки випускники закладу все частіше вступають до вищих навчальних закладів на медичну спеціальність. За даними коледжу приблизно 60-70 % випускників після закінчення коледжу йдуть працювати за фаховими спеціальностями здебільшого у Донецькій області.

“Жодного разу не пошкодував, що був студентом медколеджу. Я отримав багато знань та навичок, жив у гуртожитку, що для мене як для іногороднього студента було важливо. Багатьом випускникам, які отримують спеціальність важко знайти роботу. Наші студенти-бюджетники з такою проблемою не стикаються – коледж надає місце роботи в медичних закладах“, – розповідає Богдан Резеченко, який отримав диплом фельдшера у 2021 році, зараз здобуває вищу медичну освіту.

Не всі лікарі у білих халатах

У 1974 році військкомат набирав юнаків на навчання військових фельдшерів в Артемівське медучилище. Конкурс при вступі 4-5 осіб на одне місце. Після медичної комісії і здачі іспитів 30 хлопців 14-16 років стали навчатися в групі 1/9 «Ф». Одним із випускників тієї групи був В’ячеслав Євтушенко -кандидат наук, заступник заввідділу з питань охорони здоров’я при Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

У своїй статті крім медичних дисциплін і безкінечної хімії, анатомії та латині, згадує місяць роботи у радгоспі, спортивні секції та своїх педагогів:

“Класний керівник, якого всі ми пам’ятаємо і будемо завжди йому вдячні за те, що він був у нашому житті ‒ Кічіджи Микола Іванович. Його зразок любові до медицини прищепив до багатьох з нас таке саме ставлення до мистецтва Асклепія. На випускному вечорі наш викладач літератури Габєлєв Марко Володимирович, яскрава особистість, сказав таке: “Мужчини, вам потрібно вчитися все життя, щоб стати успішними. А то вашої зарплати буде вистачати лише на те, щоб доїхати до Курдюмівки”. З тих пір я все життя навчався і продовжую навчатися”.

“Бахмутський напрямок. Під час другої світової війни мій дід, Євтушенко Федір Гордійович, воював у складі партизанського загону “Ч”. Громив інших загарбників нашої козацької землі саме у Артемівському районі. Думаю, що це символічно, коли дід і онук прагнули одного і того самого ‒ свободи своєму народові. Для мене Світлодарськ, Кодемо, Зайцеве, Вершина, Бахмут… мають не тільки топографічне значення. Це символи нашої свободи, історії, боротьби за волю і землю. Це все моє, моїх дітей і онуків, моїх земляків і моїх побратимів”, – зазначає Євтушенко. 

Під час перебування “Айдару” на Світлодарській дузі начальник медичного пункту отримав мав підпорядкуванні випускницю Бахмутського медичного коледжу медичну сестру Дарину Галку. Він з теплотою згадує професіоналізм та сміливість дівчини, її заслуги:

“Дарина після війни отримала інвалідність, пов’язану із захистом Батьківщини. Природна скромність не дозволяє їй користуватися належній їй шаною і повагою як ветерану Збройних Сил України та учаснику бойових дій. Таке життя, ще немає 30 років, а вже ветеран. Доречі, для прикладу молоді: Дарина під час участі у війні продовжувала здобувати вищу освіту реабілітолога”.

В’ячеслав Євтушенко зазначає, що саме під час війни повною мірою усвідомив цінність знань з медицини:

“І тому закликаю своїх колег і теперішніх і майбутніх весь час вчитися медицині, вчитися наполегливо і чесно. Кожне врятоване життя назавжди зарахується вам і людьми і Богом”.

Наразі, навчаючись у Бахмутському медичному коледжі, можна отримати професію фельдшера або медичної сестри.  З 2020 року можна оволодіти  робочою спеціальністю екстреного медичного техніка, пройти курси підвищення кваліфікації за спеціальністю “молодший медичний спеціаліст”, отримати додаткові професійні навички на курсах лікувального масажу .

У цьому році Бахмутський медичний фаховий коледж зайняв 8 місце по Україні з якості написання ліцензійного іспиту. Коледж прагне надати своїм студентам якісні знання та вміння,  які вони можуть розвивати у подальшому, набуваючи професійного досвіду і допомагаючи людям.

До теми:

“Більшість вступників — це випускники 11 класів”: як проходить вступна кампанія в Бахмутському медколеджі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із можливих компромісних варіантів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський раніше називав ідею створення на цій території вільної економічної зони. Такий підхід розглядався як інструмент для відновлення економіки регіону, залучення інвестицій та повернення ділової активності в умовах затяжного конфлікту. Проте, що це насправді та як працює подібна ініціатива на практиці?

Детальніше про те, як працюють вільні економічні зони, правові засади їх існування, історія та приклади успіху — в матеріалі Бахмут IN.UA

Вільні економічні зони: як працює спеціальний економічний режим

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території держави, яка вилучена із загального митного простору та функціонує за спеціальними правилами господарської діяльності. У межах таких зон діє особливий режим управління, передбачені податкові, митні та фінансові пільги, а також спрощені умови для ведення бізнесу як для національних, так і для іноземних компаній.

ВЕЗ є інструментом економічної політики, який застосовують для стимулювання інвестицій, розвитку експорту, впровадження нових технологій і розв’язання соціально-економічних проблем окремих територій. Такий підхід широко використовується у світовій практиці, зокрема в промислово розвинених країнах, державах, що розвиваються, а також у країнах із перехідною економікою.

Історія виникнення та еволюція вільних економічних зон

Перші згадки про прообрази вільних економічних зон датуються 166 роком до нашої ери. Саме тоді на острові Делос було створено порт вільної торгівлі. Подальший розвиток товарно-грошових відносин і природна спеціалізація країн у виробництві певних товарів сприяли зростанню міжнародної торгівлі.

У середньовіччі прикордонне співробітництво між регіонами стимулювало держави до впровадження митного контролю, податкових і митних зборів. Водночас будь-які обмеження породжували прагнення до їх пом’якшення або обходу. Однією з таких форм стали зовнішньоторгівельні зони, відомі як порто-франко.

У XIX–XX століттях інтерес до механізму вільних економічних зон відродився. Відправною точкою сучасного зонування став аеропорт Шеннон в Ірландії. Його економічні успіхи у 1950-х роках викликали масштабне поширення подібних зон у різних країнах світу.

Нині ВЕЗ застосовуються для забезпечення цільового соціально-економічного розвитку, ефективного використання транспортно-географічного та геополітичного положення, розв’язання проблем зайнятості населення, а також як інструмент локальних економічних експериментів.

Поняття, правовий статус та цілі ВЕЗ в Україні

В Україні спеціальні (вільні) економічні зони створюються рішенням Верховної Ради України за ініціативою Президента, Кабінету Міністрів, місцевих рад або місцевих державних адміністрацій. Для кожної ВЕЗ ухвалюється окремий закон, який визначає її статус, територію та строк функціонування.

Техніко-економічне обґрунтування створення ВЕЗ включає визначення мети, функціонального призначення та галузевої спеціалізації зони, етапів її розвитку, рівня інфраструктурного забезпечення, кадрового потенціалу, обсягів і джерел фінансування, а також режимів оподаткування, ціноутворення, митного та валютного регулювання.

ВЕЗ в Україні — це частина території держави, на якій встановлюється спеціальний правовий режим господарської діяльності та особливий порядок застосування законодавства. У межах таких зон можуть діяти пільгові митні, податкові та валютно-фінансові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Основною метою створення ВЕЗ є залучення інвестицій, розвиток підприємництва у співпраці з іноземними партнерами, збільшення експорту, постачання якісної продукції на внутрішній ринок, упровадження нових технологій та прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Іноземним працівникам гарантується право вільно переказувати за кордон доходи, отримані від роботи у ВЕЗ, включно з відсотками. Громадяни України мають право відкривати валютні рахунки як у фінансових установах ВЕЗ, так і за її межами. Працівники, незалежно від громадянства, можуть інвестувати кошти у дозволені законом види підприємницької діяльності.

Вільні економічні зони в Україні: практика та приклади

На території України функціонувало понад 20 вільних економічних зон. Серед них:

• “Азов” у Маріуполі;
• “Донецьк”;
• “Закарпаття”;
• “Інтерпорт Ковель” у Волинській області;
• “Курортополіс Трускавець” у Львівській області;
• “Миколаїв”;
• “Порто-франко” в Одесі;
• “Порт Крим”;
• “Рені”;
• “Славутич”;
• “Яворів”;
• “Сиваш” та інші.

Окрім цього, в Україні діяли території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим, Волинській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, а також у Харкові та Шостці.

На початку 2020 року припинили дію спеціальні економічні зони “Інтерпорт Ковель”, “Славутич”, “Курортополіс Трускавець” і «”Яворів”, які існували протягом 20 років. 

Останнім прикладом саме створення такої зони стала ВЕЗ “Крим”, яка мала діяти до 2024 року, але припинила своє існування достроково — у 2021 році.

Чому Донбас і що стоїть за ідеєю ВЕЗ

На перший погляд, питання про Донбас у контексті вільної економічної зони може викликати подив. Регіон упродовж багатьох років залишається зоною активних бойових дій, а з 2022 року зазнав масштабних руйнувань і серйозних гуманітарних втрат. Значна частина населених пунктів та інфраструктури пошкоджена або знищена, економічна діяльність суттєво обмежена. За таких обставин ідея запровадження спеціального економічного режиму виглядає складною для реалізації.

Щоб зрозуміти походження цієї риторики, варто звернутися до довоєнного періоду. Восени 2020 року, напередодні місцевих виборів, президент Володимир Зеленський ініціював всеукраїнське опитування, яке складалося з п’яти питань. Одне з них стосувалося можливості створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей. Тоді ВЕЗ розглядалася як частина концепції так званої “м’якої реінтеграції” — спроби через економічні стимули продемонструвати переваги життя на підконтрольній Україні території та сприяти поверненню регіону в загальнодержавний простір. Водночас ця ідея не була оформлена як детальний план і залишалася переважно на рівні політичної декларації.

Під час повномасштабної війни поняття вільної економічної зони практично не використовувалося. Основні зусилля держави були спрямовані на оборону та забезпечення безпеки, а Донбас став одним із ключових театрів бойових дій. Повернення до цієї теми відбулося наприкінці 2025 року, коли стало зрозуміло, що швидкі сценарії завершення війни або повної деокупації залишаються малоймовірними в короткостроковій перспективі. У нових умовах ідея ВЕЗ набула іншого змісту: вона розглядається не стільки як економічний проєкт, скільки як один із можливих елементів пошуку формули припинення бойових дій, прийнятної для сторін конфлікту.

Досвід Європи та США

У розвинених країнах Заходу кількість вільних економічних зон перевищує 250. Близько 90 з них розташовані в Західній Європі. Переважно це вільні торгові зони в морських портах, які використовуються для обслуговування транзитних вантажів.

У Німеччині діють шість вільних портів, зокрема в Гамбурзі, Кілі, Емдені, Куксхафені, Бремерхафені та Бремені. Вільна гавань у Гамбурзі спеціалізується на суднобудуванні, судноремонті та нафтопереробці, забезпечуючи роботою близько 60 тисяч осіб.

Для Великої Британії характерні підприємницькі зони, для Швейцарії — страхові та банківські. У США налічується понад 130 ВЕЗ, серед яких домінують зони вільного підприємництва та науково-впроваджувальні зони.

Азійська модель та досвід Китаю

Особливе місце у світовій практиці займає досвід Китаю. Починаючи з початку 1980-х років, країна поступово розширювала мережу спеціальних економічних зон від невеликих територій до сотень квадратних кілометрів.

Найвідоміші зони — Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Шаньтоу та Хайнань. Окрім них, у Китаї активно розвивалися зони техніко-економічного розвитку, технопарки та зона економічного розвитку “Пудун” у Шанхаї.

Китайська модель ВЕЗ стала інструментом реалізації політики «відкритих дверей», поєднуючи експортну орієнтацію, залучення іноземного капіталу та модернізацію виробництва. ВЕЗ виконують роль економічного експерименту з поступовим упровадженням ринкових механізмів.

Проте навіть в неї є “темний бік”: вони продукують високу соціальну нерівність та вимагають жорсткого державного контролю, аби пільги не використовувалися для незаконних фінансових операцій.

Ризики та негативні приклади

Попри позитивний економічний ефект, практика показує, що ВЕЗ можуть створювати й серйозні ризики. На початку 2020 року в Європейському Союзі було скасовано 82 вільні економічні зони. Причиною стали високі ризики відмивання грошей, розвитку організованої злочинності, тероризму та ухиляння від сплати податків.

За даними європейських інституцій, вільні порти використовувалися для зберігання незаконних активів — предметів мистецтва, дорогоцінного каміння, антикваріату, золота та інших цінностей.

Читайте також:

Вільна економічна зона на Донеччині: Зеленський пояснив концепцію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!