Main menu

87 9ddcaСоціологічні дослідження, які вивчали вплив пандемії на повсякденне життя українців, визначають, що саме жінки несуть на собі додаткове навантаження, бо стали більше виконувати хатньої роботи, поєднують дистанційну роботу і домашні справи. Найбільше дісталося медикам і освітянам. У цьому матеріалі – кілька історій жінок і поради психологині. 

Вікторія Бабич – вихователька у Донецькому коледжі спортивного профілю (колишнє училище олімпійського резерву), вони разом із чоловіком виховують двох синів. Найбільшим викликом карантину вона вважає дистанційне навчання власних дітей.

«Додому повертаєшся ввечері, треба щось швидко приготувати, швидко прибрати, уроки на потім відкладаються. І плюс іще такий аспект: у школі вчителі більше пояснюють і доносять матеріал, а на дистанційному навчанні мамі доводиться все відкладати і сідати з дитиною розбиратися. Це час, який жінка могла приділити собі, відпочити», - говорить Вікторія.

На думку жінки ефективність навчання та приготування уроків на дистанційному навчанні зменшується приблизно наполовину. Крім того, втрачається соціальна адаптованість у дітей.

«Спілкування на дистанційному навчанні зводиться до екрану монітора, а там все, що завгодно, може бути. Ввечері в нас починається «бігання по стелі», бо залишилася не виплеснута енергія, включається 22 тумблера. Добре, що зараз вони більше виходять на вулицю, а взимку – це взагалі жах», - пояснює Вікторія.

Старший син Кирил навчається у 9-му класі, молодший Андрій - у 5-му. Вдень, коли батьки на роботі, хлопці самі вдома готують уроки і дивляться за господарством. Родина живе у приватному будинку, який опалюють твердопаливним котлом.

«Будь-якій мамі додалося. Особливо на роботі сидиш і переживаєш, як вони там самі у будинку. Я консультую по уроках, а чоловік – по пічному опаленню. Взимку він робив усе, щоб дітям було легше: рубав дрова, приїжджав протягом дня перевіряти, щоб дітям було тепло. Спочатку ми всі розгублені були - ніхто не звик до дистанційного навчання, потім чоловік зрозумів, що потрібно підключатися», - пояснює жінка.

2 456c0

Із приводу розподілу обов’язків, Вікторія зазначає, що вони з чоловіком багато говорили і прийшли до взаєморозуміння не відразу.

Не завжди в сім'ях жінкам вдається домовитися, а чоловік не завжди сам приходить на допомогу, поради для таких ситуацій ми попросили у Аліни Ільїної – психологині гарячої лінії Міжнародної організації з міграції (МОМ). Вона пояснює, що те, що сприймається як відсутність допомоги по господарству, насправді, є відсутністю домовленості між партнерами.

«Жінка може за замовчуванням погоджуватися на роль дружини, яка завжди зустрічає чоловіка  накритим столом, «адже мама так робила», а потім, коли стосунки розвиваються, виявляється, що це був вибір собі у збиток. Крім того, досі поширюється хибне уявлення: якщо ти хочеш, щоб у тебе були гарні стосунки з чоловіком , ти не повинна його напружувати домашніми проблемами. Карантин лише проявив, а не створив проблему. Є варіант, що партнери не обговорювали обов'язки, та якщо пояснити, що світ змінився, і наші обов'язки теж змінюються, є шанс, що партнер відреагує. У випадку, коли чоловік говорить - це не чоловіча справа, варто зазначити, що це стереотип. Тоді це питання вибору жінки: погоджується вона жити із психологічним насильством (яким є усі стереотипи щодо сімейного побуту, не підкріплені доказами) чи ні», - говорить психологиня.

У випадку, якщо є труднощі в спілкуванні, можна звернутися до психолога, аби навчитися виражати свої переживання і потреби. Потрібно розібратися, що конкретно не подобається: те, що чоловік не готує вечерю, або те, що ви змушуєте себе з останніх сил готувати вечерю.

«Корисно спитати у себе: «А що я хочу робити зараз?» замість «Що я маю робити зараз?». Якщо в дрібницях дозволяти собі вибір, то можна спробувати і самостійно розібратися зі стосунками. Можна поставити собі питання: «Я їм на вечерю, те що мені хочеться, або те, що для всіх приготувала, або не їм взагалі, тому що, поки готувала дітям одне, чоловікові інше, то перекусила і побігла далі?» 90% клієнток не знають, що вони хочуть з'їсти, якщо вибирати потрібно не з того, що залишилося в холодильнику», - пояснює Аліна Ільїна.

Статистика роботи безкоштовної гарячої лінії емоційної підтримки 0 800 211 444, яку МОМ відкрила восени минулого року, показує, що більшість клієнтів, які звернулися за психологічною допомогою – жінки. Із початку роботи лінії зі скаргами на стан тривоги і страху звернулися понад 400 жінок і близько 50 чоловіків, на проблеми з партнером – понад 160 жінок і трохи більше ніж 60 чоловіків, проблеми з дітьми змусили зателефонувати на гарячу лінію сотню жінок і лише 8 чоловіків.

Матусям допомагають бабусі

Коли батька або немає у родині, або він фізично відсутній, мама працює за двох. Вікторія Бабич зазначає, що в їх навчальному закладі знає родини, в яких чоловіки, не знайшовши роботи в місті, поїхали на заробітки у Польщу.

«Ось зараз почалася пора, коли потрібно виходити на город, тепер ця робота лягає на мою колежанку», - пояснює Вікторія Бабіч.

Відповідно, і турбота про дітей повністю лягає на жінку - взути, одягнути, прогодувати, добре, якщо бабусі допомагають.

«Молодші діти самі вдома бояться залишатися, потрібно домовитися з бабусею, щоб вона допомагала. А бабусі, якщо вона самотня і мало для себе готує, доводитися повноцінно готувати. Підлаштувувати своє життя для допомоги дітям і догляду за онуками», - додає Вікторія.

При цьому варто зазначити, що якщо робота на городі відбувається не для продажу вирощеного, або різноманіття на столі, а того, що «усі так роблять» чи «для кого я город садила», то варто поставити собі питання, «чи потрібно себе фізично спустошувати, заради чиїхось поглядів».

3 9dab9

Відчуття, що війна не закінчиться ніколи

До загальної психічної напруги, що відчувають люди у всьому світі під час пандемії, у мешканців прифронтового міста додається тривога від загрози посилення військової агресії з боку сусідньої держави. Це відчувають і діти.

«Нинішня молодь не бачить перспективи, підлітки кажуть: а я піду гуляти, тому що завтра ми всі помремо. І мене як дорослу людину накриває депресія. Скільки можна перебувати в цій стадії, вже сім років ми так живемо. Я не можу робити вигляд, що все добре, якщо почнеться наступ, він скаже мені, що ти, мамо, мене обдурила. Тому я ніяких марних сподівань не даю дитині», - пояснює мешканка Бахмута.

Психологиня Гарячої лінії МОМ Аліна Ільїна зауважує: якщо довго перебувати у ситуації, на яку ми не маємо впливу, а на військові дії ми теж не маємо впливу, відчуття відсутності контролю поширюється на всі сфери життя. Єдине, на що ми тут маємо вплив – це кількість інформації, яку ми отримуємо і обговорюємо. Чим більше людина переглядає телевізійні програми і стрічку новин, зосереджуючись саме на військових подіях, обговорює це з оточенням, думає про це, турбується за майбутнє, на яке не може вплинути, тим більше буде відчуття тривоги.

«Перше, що ВООЗ нам рекомендує, - це прибрати новинний потік, скоротити до одного каналу інформації, переглядати його раз на день і бажано зранку, а не ввечері перед сном, обмежити тривалість до 15-20 хвилин. Ситуацію потрібно знати, загроза реальна, та інформаційну складову варто контролювати, інакше може з'явитися відчуття, що крім цього в житті немає нічого», - радить психологиня.

1 91914

Хоча стрес накопичується, ми звикаємо до дистанційного навчання

Наталя Кузнецова працює в Центрі технічної творчості. Вона вчить дітей малюванню і декоративно-прикладному мистецтву. Як творча людина сама постійно розвивається, освоює нові техніки. У вільний від роботи, виховання дітей і домашніх справ час, працює на замовлення. І раніше ця частина життя припадала на пізній вечірній час, зараз часу стало катастрофічно не вистачати.

«Я просто менше сплю», - зізнається майстриня.

Наталя каже, що основна допомога для неї – самостійність дітей, вони вже досить дорослі і їм не треба так багато догляду. Плюс другий рік дистанційної роботи дається легше. Хоча Центр, де працює Наталя, входить у сферу позашкільної освіти, але тут теж є дистанційні уроки. Педагоги або записують процес, або проводять урок онлайн, діти потім надсилають фото своїх робіт.

«Уже легше в цьому році. Я розумію, що від мене хоче моє керівництво, і діти вже мають навички роботи онлайн. Ми всі звикаємо, і ці карантини можуть тривати нескінченно довго. Але стрес накопичується», - пояснює викладачка.

Даючи поради для жінок, які стикаються зі щоденним стресом і перенавантаженням, психологиня Аліна Ільїна пояснює, що рецепту швидкого відпочинку у такий ситуації немає, та робити собі перерви протягом дня необхідно. Можуть допомогти щоденні ритуали, коли людина свідомо відключається від усього зайвого і, наприклад, за чашкою чаю або кави протягом 10 хвилин просто спостерігає за світом.

«Ранкові або обідні десять хвилин із чашкою чаю або кави - це коли за ці десять хвилин ти не дивишся новини і не гортаєш стрічку. Ти сидиш і ніби перший раз в житті відчуваєш смак напою.  Можна подивитися у вікно, розгледіти листя на деревах, прислухатися і придивитися до того, що відбувається навколо», - додає психологиня.

Вісім годин у захисному костюмі з перервою у десять хвилин

«Час перерви ніхто собі не може дозволити. Для нас зараз це – недозволена розкіш, зазвичай це 5-10 хвилин, коли вільний», - розповідає Олена Полякова, лікарка-терапевтка інфекційного відділення Багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування м. Бахмута.

У жовтні вона з терапевтичного відділення, перейшла до інфекційного, де зараз лікують пацієнтів з коронавірусною хворобою. Жінка каже, що її графік у цьому відділенні залишився таким самим - п'ятиденний робочий тиждень по вісім годин на день, але кількість пацієнтів збільшилася удвоє - було 20 стало 40. І за складом і за симптоматикою третя хвиля відрізняється: пацієнти у відділення потрапляють у важчому стані.

«Робочий день більш напружений і фізично доводиться хворого переміщати і концентратори не надто легкі пересувати. Не тільки розумова робота, а й фітнесом протягом зміни займаєшся», - пояснює лікарка.

Крім того, робочий день не закінчується о 16.00 годині: «Їду – обмірковую, прийшла додому, а думки на роботі».

98343633 527574587937341 1194766391719231488 n cbbca

Психологиня гарячої лінії МОМ Аліна Ільїна зауважує, що лікарі перебувають у стані постійного стресу. Він формується з фізичного перенавантаження, перебування у захисних костюмах протягом усього робочого дня, переживання за людей, постійної мозкової активності, постійного відчуття особистої небезпеки та небезпеки близьких.

«Є ситуації, на які у нас немає впливу. На пандемію у нас немає впливу, на кількість пацієнтів немає впливу. А на що є? На себе. Потрібно починати із задоволення базових потреб. Розуміти, що за годину ти не відпочинеш так, як за вісім годин, а отже давати собі час на відпочинок та на власні справи. Потрібно згадати: їла ти вранці, чи є час на обід і що буде на обід, чи буде вечеря або ти настільки втомишся, що постане вибір поспати або повечеряти, ти сходила вчасно в туалет або терпіла півдня. Є відчуття, що пандемія нескінченна, але всю роботу не переробиш, потрібно подумати, що я можу зробити для себе. Можливо, варто вимикати телефон, або переводити його у беззвучний режим і вдома дозволити собі перейти з однієї ролі в іншу», - говорить Аліна Ільїна.

Психологиня підкреслює, що з важкими станами краще розбиратися за допомогою спеціалістів, наприклад звертатися на безкоштовну Гарячу лінію 0 800 211 444.

Підготувала Ганна Бокова

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews