За даними Управління освіти Бахмутської ОТГ в 2019 році у школах працювали 485 педагогів, із яких – 58 чоловіків і 427 жінок. Чому вчителів значно менше ніж вчительок, що впливає на вибір молоді – цікавимось у випускників бахмутських шкіл, експертів, педагогів, молодих спеціалістів.
Що каже опитування?
Ми опитали випускників двох бахмутських шкіл – № 24 та № 10. На прохання заповнити онлайн-анкету відгукнулися 32 особи, із яких – 19 хлопців і 13 дівчат. Лише одна дівчина відповіла, що розглядала професію вчителя для себе. Вісім обрали вузи, пов’язані з педагогікою, але не зацікавлені працювати в освіті, бо мають інші інтереси, або вважають, що тут низка зарплата і професія потребує великого терпіння.
У відповідях на питання «Які асоціації у вас викликає слово вчитель?» шість випускників 2020-го року написали «терпіння» або «складна професія», в одній відповіді підкреслено, що вчитель – це бідна людина, з порушеною психікою від спілкування з дітьми.
Відповідаючи на питання про те, хто у більшості викладає в молодших класах і чому, всі відповіли, що жінки. Окрім аргументу про низьку зарплату, респонденти також зазначали, що жінки краще розуміються з дітьми – таких відповідей було десять.
На питання «Що має змінитися, щоб ви пішли працювати у школу?» лише одна людина відповіла, що підвищення зарплати і дві написали, що можуть або когось підмінити, або розглянуть цей варіант, якщо не буде кращого.
Гендер в освіті. Що кажуть дослідження?
Експерт із гендерних питань в освіті, кандидат соціологічних наук, директор Гендерного інформаційно-аналітичного центру КРОНА Олег Марущенко пояснює, що ще у 20-30-х роках ХХ століття освіта не була настільки фемінізованою сферою, серед педагогів як молодшої так і старшої школи було багато чоловіків. На думку експерта, історично переламним моментом стали роки Другої світової війни, які забрали з життя переважно чоловіків. Але наразі більш вагомими є інші причини.
На сьогодні, зазначає Олег Марущенко, проблема низького представництва чоловіків у закладах освіти складається з трьох аспектів. На поверхні лежить аргумент про низькі заробітні плати в освіті. Хоча останнім часом вони дещо зросли і наблизилися до рівня середньої в Україні. Оскільки суспільство покладає на чоловіка роль годувальника, то, відповідно, вважається, що в шкільній освіті відповідальні чоловіки не мають працювати. І загалом: чим вища зарплата, тим більше «чоловічою» вважається відповідна сфера – і навпаки.
В Управлінні освіти Бахмутської міської ради нам повідомили, що на сьогодні оклад молодого вчителя без категорії – 4382 гривні. Вчителі, які отримали категорію, заробляють більше 4700 гривень. Додатково до окладу можна отримати такі доплати:
- за престижність професії – 20%;
- за керівництво класом – 20% в молодших класах, 25% у старших класах;
- за перевірку зошитів (мовники та математики) – максимум 20%;
- за вислугу після трьох років роботи у школі – 10%.
Дозволені також виплати за позакласну роботу з учнями, завідування кабінетами, почесні та вчені звання – від 10 до 30%.
Найпоширеніший стереотип в освіті – «вчителювання – не чоловіча справа»
Олег Марщенко також зазначив, що чоловіки не охоче ідуть працювати у жіночі колективи, а оскільки, у суспільстві живе усталена думка, що виховання дітей – це не чоловіча справа, шкільні колективи залишаються жіночими.
«Суспільство не вважає, що чоловіки мають займатися з дітьми. А коли дитина, перебуваючи у школі, не бачить там чоловіків, стереотипний розподіл на «жіночі» та «чоловічі» професії підсвідомо закріплюється і відтворюється. Єдине «виправдання» для чоловіка – викладати фізкультуру, бо спорт – це сила, а фізична сила – це маркер чоловіка. Відповідати очікуванням суспільства також може чоловік, що викладає точні науки, наприклад, фізику. І знову ж таки закріплюється стереотип, що чоловіки більш здатні до точних наук і технічних спеціальностей», – пояснює експерт.
Чому випускники педагогічних вишів не хочуть працювати у школі?
Діана Потапцева закінчила Горлівський інститут іноземних мов уже після того, як вуз переїхав до Бахмута. Потім півтора роки викладала. Вона каже, що хоча інститут готує педагогів, більшість випускників не бажає іти працювати у школу. Молода викладачка каже, що неодноразово обговорювала зі студентами ці питання. Серед причин вони називали недосконалість системи бюджетних організацій: яскраву ієрархію, бюрократію, величезну кількість роботи, за яку не платять.
«Молоді люди шукають інші шляхи і все частіше займаються фрілансом і приватним репетиторством», – підсумовує Діана Потапцева.
Випускниця Бердянського педагогічного університету Марія Лященко каже, що професія вчителя в Україні не престижна, тому чоловіки у більшості обирають інші сфери.
«На бакалавраті в нас із дванадцяти осіб був один хлопець. На магістратурі – три з п’тнадцяти. При чому, на філології в нас на всіх потоках так. Кілька хлопців на групу. Чому не йдуть? Тому що не дуже високо оплачується професія. Існує стійке переконання про жіночок-вчительок, про суто «жіночі» та «чоловічі» професії. Треба сам статус професії трохи інакше підносити, що це важливо і перспективно. Бо на сьогодні за професією закріпився образ жінки, яка років двадцять працює і нічого не може собі дозволити. А якщо про гендерні стереотипи, то жінці ж це типу дозволено – заробляти мало, а чоловік має родину утримувати, звідси навіть не має попиту на професію серед чоловіків. Хоча в багатьох країнах бути вчителем престижно», – пояснює Марія Лященко.
Що каже молодь, котра працює у школі?
Вчителька фізкультури Олександра Шакалова четвертий рік працює в УВК№11. Із цього року взяла на себе класне керівництво. Не приховує, що є інші пропозиції роботи – завжди може поїхати у Харків до родичів, щоб працювати фітнес-тренеркою, де, ймовірно, буде вище оплата, але на сьогодні всі її плани пов’язані зі школою. При виборі професії саме порада матері, яка працювала вихователькою у дитсадку, та дитячі спогади про очі маминих вихованців на заняттях, поставили вирішальну крапку.
«Коли я закінчилаЗОШ№18, мене мама відправила в педколедж, був вибір між професією вихователя дитячого садка і вчителькою фізкультури. Для фізкультури я добре склала іспити. Я багато часу після школи проводила у мами на роботі, мені подобалося дивитися, як відбуваються заняття, бачити інтерес у дітей, до того ж – діти дуже милі», – пояснює молода вчителька.
Олександра каже, що найважче було працювати саме у перші два-три місяці. Необхідно було напрацювати авторитет у дітей. Відверта підтримка вчителів не дали злякатися та відступити.
«Мені було 19 років, коли я почала викладати. У перший рік мені дали 3-4 класи. Щоб ми порозумілися, треба було показати, що я не зла».
Олександра каже, що при виборі всім майбутнім педагогам бажає не зважати на чужі думки, іти працювати у школу, а тут завжди допоможуть і підтримають досвідчені педагоги.
«І не треба боятися дітей – це не так страшно, як кажуть», – посміхається молода вчителька Олександра Шакалова.
Обираючи свій спосіб реалізації та заробітку, не варто керуватися стереотипами – так думає уродженець Горлівки, випускник Горлівського інституту іноземних мов Максим Шевченко. В цьому навчальному році чоловік пішов викладати англійську у ЗОШ №18. Каже, що стикався зі стереотипними думками про те, що хлопчику треба піти працювати на шахту, але це його не зупинило.
«Я роблю те що хочу і те, що мені подобається. По-перше, я не хотів втрачати педагогічний стаж. Хоча деякі наші випускники пішли варити каву, бо там більше платять. Останні пів року я дистанційно займався репетиторством, але хочу працювати з дітьми пліч-о-пліч. Не хочу втрачати здобуті навички і бажаю отримати нові, в мене вже є технічна освіта, я маю інші варіанти заробітку, але свідомо пішов в освіту і на сьогодні хочу здобути саме педагогічний досвід», – пояснює молодий вчитель.
Як школа може допомогти молодим вчителям і вчителькам?
Заступниця директора з виховної роботи НВК№11 Олена Подопригора сама працює у школі 31 рік. Каже, що іншої роботи собі не уявляє, попри велике навантаження. У Навчально-виховному комплексі №11 працює п’ять молодих вчителів. Щодо гендерного розподілу то чоловіків у колективі на рівні десяти відсотків. Ми розпитали в неї про особливості роботи з молодими спеціалістами.
«По-перше, не треба їх перевантажувати методичною роботою, а її дійсно дуже багато. Що робити у першу чергу, завжди допоможе зрозумітивчитель-наставник, він підкаже як скласти плани, як можна надрукувати матеріал у фаховому журналі, порадить що робити, якщо учні не переодягаються на фізкультурі, порадять як використовувати різноманітні форми та методи, поділяться власним досвідом. Вирішить будь-яке ускладнення, у разі потреби ми залучаємо психолога, є вчителі-ментори. При управлінні освіти працює школа молодого класного керівника. Проводиться щорічний конкурс молода людина-педагог. Ми завжди підтримуємо своїх, щоб знали, що за ними стоїть школа і колектив», – каже Олена Подопригора.
Вона також додає, що молоді вчителі мають особливий вплив на дітей і відіграють свою роль у колективі:
«Коли приходять молоді, ми дуже радіємо. Бо вони – креативні, до них тягнуться діти,вони думають, що молодий вчитель зрозуміє їх краще і йому можна довіритися. Так, у молодих спеціалістів немає педагогічного досвіду але вони дуже хочуть працювати, в них очі горять. Молоді вчителі, як правило, ведуть гуртки, активно беруть участь у позашкільній діяльності. Зараз, наприклад, зараз у нас працює молодий вчитель фізкультури Ілля Ніколаєв, він розвиває напрямок військово-патріотичної гри «Джура» для молодших дітей».
Питання низької представленості чоловіків у середній освіті зумовлене кількома чинниками, в основі яких – гендерний стереотип, що виховання дітей – «жіноча» справа, а «чоловіча» – заробляти гроші. А отже – за жінками залишається вся доглядова праця, за чоловіками – сфера прийняття рішень. Цей стереотип призводить до низки негативних явищ: браку досвіду спілкування чоловіків із дітьми, а школярів молодших і середніх класів – із вчителями чоловіками; низької оплати праці жінок, професійного вигорання і втоми від перевантаженості, бо жінка часто змушена займатися репетиторством або іншим підробітком тощо.
Але чому в сучасному суспільстві жінка не може отримувати гідну оплату праці, а бути на утриманні чоловіка? А якщо вона не одружена? А якщо лише вона забезпечує інших членів родини? І навіть якщо витрачає гроші лише на себе, то чи їх достатньо для професійного розвитку і реалізації мрій? Суспільство, в якому діють стереотипні рамки, не бачить різноманіття варіантів і не допускає їхнього існування. Водночас пандемія показала, що саме «непрестижна» праця, яку виконують жінки – вчительство, медицина, сфера послуг – дозволила багатьом родинам протриматися, коли «престижні» бізнеси зачинилися на карантин.
Безумовно, престижність вчительської професії – це не тільки про гендерні стереотипи і гроші, але це – вже інша тема для розмови.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
