Main menu

0 z3JXLNGP1 P qvH 28083Стереотип проросійськи налаштованого небезпідставно тягнеться за Донбасом досить довгий час. Вагомим аргументом на противагу такому уявленню є історії людей, які своєю діяльністю повністю руйнують усталений негативний образ, натомість змушують вірити у повернення не лише тимчасово окупованих територій до складу України, а і свідомості їх жителів. Про людей, які руйнують такі стереотипи у Бахмуті, розказує Марія Лященко, випускниця онлайн-школи для журналістів «Медіазліт».

«Книги важливіші танків» - Володимир Дериведмідь

Військовий за фахом, учасник Революції Гідності, пізніше – доброволець батальйону «Донбас», брав участь у звільненні кількох міст, зокрема і Бахмута. Зрозумів, що причина російсько-української війни – саме в культурному занепаді і довгому процесі русифікації, тому вирішив залишитися на Донбасі та замінити зброю книгою. Володимир вважає, що культурний фронт – не менш важливий за бойові дії.

0 0BzBQSc0GILds6vI 1cd44
Зараз книгарня – це дещо більше, ніж просто продаж україномовної літератури. «Енея» знають і в Бахмуті, і далеко за його межами, адже це культурний проєкт, що поширює українську книгу та атрибутику, залучає дітей та молодь до читання. Також Володимир Дериведмідь – активний учасник громадського життя міста.
Назва дому книги – «Еней» - з твором Івана Котляревського не пов’язана. Це символ пам’яті по загиблому в Іловайському котлі побратимові.
«Під час підготовки до бойових дій поруч зі мною мешкав Антон Цедик, позивний «Еней». На його честь і названо книгарню. Завжди окрім навчання бойової підготовки та виконання тактичних бойових задач по звільненню Донбасу він мав при собі кілька книг. Мені було дуже цікаво, що під час війни добровольцю ще потрібна книга для перемоги. Навіть коли «Еней» разом з іншими добровольцями отримав задачу залишити все зайве для боїв під Іловайськом, тобто взяти тільки зброю і боєприпаси, ще взяв книгу. Антон загинув в Іловайському котлі разом з іншими побратимами».

0 z3JXLNGP1 P qvH 28083

Портрет Антона «Енея» Цедика зображено на фасаді будівлі – усміхнений і з книгою в руках.
Також книгарня вирізняється з-поміж інших будинків трьома великими прапорами України, які Володимир щодня протягом більш ніж п’яти років вивішує на будівлі. Сприйняття місцевого населення, за словами власника дому книги, було різним:
«Після відкриття «Енея» майже рік практично не було відвідувачів. Вирішив використати інші елементи української культури та атрибутики. Після того, як я вивісив український прапор на фасаді, довгий час кожен відвідувач запитував з порога, чи не боюсь я наслідків. Адже Бахмут близький до окупованих територій і кожного дня буває багато людей з негативним відношенням до українства. Наслідки були. На фасадах розташовані портрети загиблого бійця та місцевого активіста, вісім разів вони були навмисно порізані невідомими».
Врешті, вирішив зробити акцент на вишиванках, які було видно з вулиці:
«…це на підсвідомому рівні пробуджувало генетичний код українців. Зараз можна стверджувати, що і прапори, і вишиванки користуються популярністю не тільки на наших, а і на тимчасово окупованих територіях».
Книгарня реалізує лише літературу українською мовою. Багато історичних творів пробуджують національну пам'ять, зацікавлюють до вивчення своєї історії, культури, мови.
Спочатку, говорить, люди в місті досить агресивно реагували, коли чули українську, якою Володимир спілкується і в книгарні, і за її межами: мовляв, «здесь так не говорят». Але з плином часу ситуація поступово змінюється на краще: «Все частіше люди, коли чують українську, самі намагаються переходити на державну в розмові зі мною, згадують рідних, які розмовляли українською. От вам і «російськомовне» населення Донбасу».

Сам він зростав в україномовному середовищі, але під час навчання перейшов на російську, бо в той час інакше було не можна, та й відчував себе інтернаціоналістом. На українську перейшов свідомо, завдяки дочці, яку віддав до україномовної групи дитсадка ще в дев’яностих роках:

«Проходить кілька днів, я забирав її з дитсадка, і тут вона говорить: «Доброго вечора, тату» - цими словами мене донька повернула до мого українства, я зрозумів, що не інтернаціоналіст. Я – українець!»
Основною метою діяльності проєкту бачить свій внесок в українізацію здебільшого російськомовного регіону, адже тут люди найбільш вразливі до проросійської пропаганди.
Багато спілкується з містянами, особливу увагу приділяє родинам з дітьми, адже впевнений, що українізація Донбасу найкраще може вдатися через дітей:
«Я немало думав, як дітям полегшити перехід з російськомовного середовища вдома і в місті чи селі до українського. Я пропоную батькам дітей відвідувати книгарню, діти вчать і читають вірші на камеру, отримують подарунки, пізніше мають змогу побачити себе на сторінці книгарні у соцмережах. Це впливає на світогляд, допомагає їм розвивати таланти та впливає на батьків та повернення їх до українства».
На досягнутому власник книгарні не збирається зупинятися, адже в планах – розширення проєкту «Еней» та створення мережі українських книгарень на Донбасі.
«Населення тимчасово окупованих територій разом з дітьми потребують окремої уваги, якщо хочуть здобути освіту в Україні. Але вони не мають доступу до української літератури. Вони не підготовлені до навчання в наших вишах».
У цьому і бачить одну з головних причин створення українських книгарень на Донбасі. Тому проєкт мережі бачить реальним і можливим.
«Не дбаючи про культуру і книги, ми не здобудемо перемогу! Окрім територій треба боротися ще за розуми та душі людей, особливо молоді».

«Мова – імідж країни» - Оксана Судак


Переселенка з Донецька, директорка бюро безоплатної правової допомоги, засновниця розмовного клубу української мови, громадська активістка.

0 uygH6WRIbRnAZx01 58b2f
Коли почалися активні бойові дії в рідному Донецьку, вимушена була переїхати в Бахмут. На собі відчула, що таке війна: «коли починається активна фаза бойових дій, перебуваєш у стані постійної депресії, бо не можеш ніяк повпливати».
  Знайомих чи родичів на підконтрольній території тоді не було, їхала майже навмання. Працювала спочатку на державній службі. За першою освітою – економіст, друга – юридична.
У вересні 2016 заснувала бюро правової допомоги для надання юридичних послуг громадянам. Майже кожен день до закладу звертаються з тимчасово окупованих територій. Послуги тут надаються виключно українською мовою.

«Випадків агресивного сприйняття не було, але інколи все ж люди запитують, чи можу я перейти на російську. На що відповідаю, що російську я розумію, але надавати послуги буду лише українською, адже я представниця держави».
Згодом вирішила, що варто і в повсякденному житті переходити на українську мову, бо впевнена, що це підвищує особистий професійний рівень. Спочатку, зазначає, було незвично, навіть не було з ким розмовляти, бо оточення переважно російськомовне.

 Крім того, важливість української мови вбачає у нинішній ситуації в Україні:

«Не слід забувати, що в країні йде війна, і кожен має долучатися до нашої спільної боротьби так, як він може: хтось іде служити до армії, хтось надає волонтерську допомогу, хтось популяризує українську мову та культуру. Таким чином, я думаю, ми зможемо досягти перемоги».
Отож, спільно з кількома місцевими активістами вирішили заснувати курси української мови для усіх охочих, аби полегшити багатьом перехід на українську.

Зробити курси планували максимально відкритими, щоб заохотити якомога більше містян. Подали запит до міського відділу культури, аби проводити заняття в бібліотеці, на що отримали відмову. «Влада, на жаль ніяк не підтримує розвиток українства в місті», - каже Оксана.

Але від задуманого не відмовились, тому курси проводять в приміщенні бюро правової допомоги, а для інформування використовують соцмережі.
Згодом формат курсів вирішили змінити на користь розмовного клубу, аби не просто вчити правила, а закликати людей говорити, вчитися висловлювати думки. На заняттях дивляться українські фільми, обговорюють актуальні події. Багато пропонують читати творів української літератури, а головне –обговорювати прочитане.
«Клуб сьогодні має попит. Ми пропонуємо цікаві теми для обговорення. Назву обрали особливо символічну – «СвоєРідне Бахмут», тут дійсно об’єднуються однодумці, ми можемо тут бути відвертими, дискутувати. Людям це потрібно, вони відчувають українство. І нам важливо тут, майже на лінії розмежування, мати такі осередки українства, його тут дуже мало. Ми можемо бути прикладом і для інших міст. В тяжкі хвилини народ має гуртуватися», - каже Оксана Судак.

На меті – зміни у місті: планує йти в політику, аби своїм прикладом показати, що ці зміни можливі і творяться «руками кожної людини». Правозахисниця зазначає, що вже кілька років готувала себе до цієї думки. Особливий досвід здобула під час минулорічної поїздки до Сполучених Штатів у рамках міжнародної програми жіночого лідерства, де зустрічались громадські діячки, депутатки та конгресвумен.

Оксана наголошує на важливості безпосередньої участі громадян у політичному і суспільному житті рідних населених пунктів, і всієї України зокрема.

Марія Лященко, випускниця онлайн-школи для журналістів «Медіазліт»