18-річний В’ячеслав Ялов став опікуном для чотирьох молодших братиків та сестер. Їхню маму вбив ворожий снаряд за кілька метрів від рідного дому у селищі Верхньоторецьке. Нині Славко із братами та сестрами проживає на Львівщині і хоче зібрати гроші на дім для родини.
Трагедія у родині В’ячеслава трапилася 15 березня. Славко разом із мамою повертався додому, коли поруч із ними розірвалися два ворожі снаряди. Юнак здобуває фах медика у Бахмутському медколеджі, тому відразу кинувся надавати мамі першу допомогу, одягом перевязував рани, щоб спинити кров.
- Останні слова мами були:: “Зі мною все добре”. Я перевертаю… а там… Я все робив, щоб її врятувати…
Через постійні обстріли селища діти не змогли похоронити 37-річну матір на кладовищі, а поховали у вирві від снаряду. Славко каже, як тільки припиняться обстріли та відкриють дорогу до Верхньоторецького, то його знайомі пообіцяли перепоховати маму….
Евакуація на Львівщину
Після смерті мами 18-річний В’ячеслав став старшим у родині. На його утриманні залишився 16-річний Данило, 11-річна Ніколь, 10-річний Тимур та 8-річна Олівія. Славко каже, мама виховувала їх одна, була сиротою, і рідних у них в селищі не було. Щоб врятувати братів та сестричок від війни Славко евакуаційним поїздом вивіз їх на Львівщину.
– Тут мої знайомі були, теж переселенці і приїхав на Львівщину. Я робив все можливе, щоб дітей в мене не забрали, щоб сім’я залишилась. Тому,що сім’я є сім’я. Я розумів, що їх просто розлучать і нікому вони не будуть потрібні, розумієте?
Надія на власний дім
Нині Славко оформив опікунство над братиками та сестричками. Влаштував їх у школу, навчаються зараз дистанційно. Живуть усі п’ятеро у гуртожитку. В’ячеслав сподівається зібрати гроші і купити для родини власне житло.
– У гуртожитку я кімнату облаштував, щоб діти себе тут почували нормально, щоб було якесь мінімальне відчуття домашнього затишку. Але свій дім є свій дім…
Повертатися у окуповане рідне селище юнак не бачить сенсу.
– Я не хочу повертатися до своєї домівки, точно. Тому, що її зараз немає. Територія захоплена… Я не зможу там, просто.
Нині В’ячеслав продовжує дистанційно навчатися у Бахмутському медколеджі. Планує стати реабілітологом. На запитання, чи не важко було у 18 років прийняти рішення про відповідальність за чотирьох дітей Славко відповідає по-чоловічому жорстко:
- Це безглузде питання. Якщо я сказав,що я хочу взяти, то я хочу їх взятии. Ми – сім’я, і повинні бути разом.
Якщо маєте змогу допомогти 18-річному Славі та його двом сестрам і братам — ось номер його карти: 5355 0850 2974 7798 АБ “Укргазбанк”
