Люди, які втратили рідних, стикаються не лише з болем, а й із суспільними очікуваннями — як саме вони мають горювати. Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з психологинею Юлією Павловою про те, які стереотипи варто руйнувати та як правильно підтримати людину в жалобі.
“Правильне горювання”
Втративши рідну людину нерідко близькі стикаються з осудом від знайомих чи родичів, підписників у мережах за звичайні, на перший погляд, речі: похід в салон краси, нова покупка, поїздка за кордон, фото біля могили. Все це не вписується в очікування того самого правильного горювання. І як наслідок люди стикаються з осудом. Ми провели опитування серед бахмутян, аби дізнатися, чи мав хтось з них схожий досвід й ось які відповіді ми отримали.
З 48 опитаних:
- 12% радили не плакати на людях;
- 15% “триматися” і не показувати емоцій;
- 40% швидше “повертатися до нормального життя”;
- 2 % не говорити про втрати публічно й часто;
- 6% дотримуватися певного стилю одягу чи поведінки тощо.
Чому люди нав’язують рамки на тих, хто пережив втрату
Психологиня Юлія Павлова пояснює, що в Україні досить міфологізована тема проживання-горювання, тому часто замість підтримки, людина, яка пережила втрату отримує засудження чи нерозуміння.
“У нас немає алгоритмів чи навичок проживання-горювання. Ми можемо, як брати історичний контекст, що Україна не мала такого безпечного часу прожити своє горе. Ми постійно виборюємо свою незалежність, або знаходимося під окупацією. І тому, власне, у нас не міг сформуватися нормальний алгоритм проживання-горя. Але якщо ми подивимось, то й у світі не існує багато культур, де такий алгоритм взагалі є”.
Вона наводить простий приклад: часто людина, поруч з якою знаходиться хтось в горюванні, відчуває себе дискомфортно, бо вона не знає, як поводитися, що казати. Тож, через свій дискомфорт намагається змінити стан іншої людини. Саме це й може виглядати й відчуватися токсично.
“Буває кажуть: “Не плач, у тебе, діти!”. Чи навпаки, можуть казати так: “Маєш виплакатися зараз, чому ти тримаєш собі”. Буває, що й докоряють, що людина плаче”, — пояснює психологиня.
Гумор у проживанні горя
Гумор є однією із копінг-стратегій або копінг-механізмів проживання стресу чи горя, якщо ми говоримо про стратегії проживання втрати, каже психологиня. Для когось проживанням горя, будуть сльози, а для когось, гумор. Це своєрідний щит, такий захисний механізм проживання втрати, говорить фахівчиня. Гумор нерідко зустрічається у проживанні горя у родинах військовослужбовців.
“Це відбувається тому, що військовослужбовці та ветерани через постійну загрозу життю та здоров’ю випрацьовують такий захисний механізм, як сарказм і чорний гумор. Якщо ми подивимося на хлопців і дівчат, вони дуже часто самі жартують зі свого каліцтва, можуть жартувати зі смерті тощо. І їх рідні переймають це, оскільки ви постійно спілкуєтеся, то ви переймаєте цей механізм, і звісно, що він допомагає. Тому близькі військовослужбовців або ветеранів, можуть дійсно це брати собі не свідомо. І таке проживання горя є абсолютно нормальним, якщо воно не зачіпає гідності військовослужбовця, полеглого героя чи героїні”.
Але в людей таке горювання може викликати осуд або здивування, бо ми звикли бачити людину в горі лише зі сльозами та плечам. А горювання має різні етапи, стадії та прояви. І посміятися – це один з елементів. Навіть на похороні, пояснює психологиня, люди можуть посміхатися або сміятися, згадуючи померлого, бо згадують якісь смішні ситуації, і це нормальний елемент, якщо він не стає єдиним елементом проживання горя.
Якщо це єдиний варіант, тоді ми будемо говорити, що у людини відбулось якесь застрягання, і треба вже розбиратися, чому й що сталося, і якими ще методами людина може проживати в свій стан,
Юлія Павлова // психологиня
Горювання: на що варто звернути увагу
Для тих, хто втратив: якщо у вас є сили та бажання, то ви можете відповідати на осуд або коментарі, пояснюючи свій стан. Якщо ви активні у мережах, можна зробити загальний пост, в якій пояснити свою думку для всіх. Пам’ятайте, що горювання — дуже індивідуальний процес. Немає “нормальних” чи “правильних” способів проживати втрату: хтось плаче й носить чорне, хтось мовчить, хтось іде в роботу чи подорожує.
Суспільство часто реагує токсичними коментарями й оцінками. Але важливо пам’ятати: ці слова не про вас. Люди у такий спосіб зливають власний біль, використовуючи чужу втрату як “контейнер” для своїх емоцій. Не обов’язково брати це на себе.
Повертаючись до теми горя, психологиня каже, що зараз переглядається світова концепція горювання.
Раніше всі спиралися на концепцію: шок, заперечення, гнів, торг, й прийняття. Саме цю компонентну модель брали як основу. Але зараз, вона не завжди працює, бо етапи можуть змінюватися місцями, щось може випадати, чогось може не бути. Проте сталої нової моделі немає.
“В цілому момент горювання в гострій фразі відбувається від року до трьох. Далі, звісно, людина не завжди приймає факт втратити, але вона вже може якось з цим змиритися, жити. Тобто до 3 років плюс-мінус. Близьким варто звертати увагу саме на елементи застрягання. Що це означає? Якщо вже минув час, наприклад рік, а людина все ще заперечує факт втрати, це вже не є нормою. Людина не може рухатися далі, вона перебуває в цьому стані й може отримати ментальні розлади, порушення тощо”, — каже експертка.
Вона додає, не потрібно забороняти собі забороняти проживати будь-які емоції, зокрема й гнів. Він також є переламним елементом в проживанні горя, бо після нього зазвичай йде усвідомлення (не прийняття) втрати в своєму житті. Не важливо як ви проживаєте горе, чи це злість, чи це гумор, важливо не застрягати у будь-якому стані.
Як можна підтримати людину, яка втратила близького?
- не намагатися “зняти” біль фразами — їх просто не існує;
- вислухати, якщо людина хоче говорити;
- згадувати життя загиблого, а не лише його смерть;
- ставити питання про події, а не напряму про емоції, щоб дати людині безпечний простір;
- не оцінювати, “як саме” вона горює — це завжди індивідуально.
“Якщо ми не знаємо, що сказати, найкраще це вислухати мовчки. Плюс дуже важливо вшанування пам’яті. Це те, над чим зараз працюємо на державному рівні: ті ж загальнонаціональні хвилини вшанування пам’яті о 09:00, і ті ж пам’ятні дати. Це дуже важливо для рідних. І ще один момент, як суспільство може підтримати рідних, у кого загинули близькі, це елемент відсутності оцінки їх горювання. Це би було просто ідеально, якби ми (20:35) не оцінювали, чи достатньо людина горює, а чому вона зробила манікюр, а чому вона з дітьми поїхала відпочивати. От якщо ми будемо потроху вчитися, хоча б не ділитися цими оцінками з іншими, це буде допоміжним”, — каже Юлія Павлова.
Примітка. Якщо у вашому колі людина втратила близького на війні й ви хочете її підтримати, але ви не належите до військової спільноти, не варто використовувати мілітарні фрази на кшталт “Герої не вмирають” чи “Помстимося”. З вуст цивільних це може звучати як знецінення чи нерозуміння. Краще знайти прості, щирі й особисті слова підтримки.
Читайте також:
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
