У Бахмутському центрі професійно-технічної освіти, який у 2023 році релокувався в селище Гоща на Рівненщині, триває вступна кампанія. Новий навчальний рік розпочнеться з 1 жовтня. Натомість вже зараз до навчального закладу вступили понад 200 студентів. Переважна більшість вступників — це мешканці Рівненщини і Донеччини.

Про вступну кампанію редакції Бахмут IN.UA розповіла Людмила Калініченко — заступниця директора Бахмутського ЦПТО з навчально-виробничої роботи.

Бахмутський ЦПТО: на які професії вступають у 2025 році

У Бахмутському центрі професійно-технічної освіти продовжується вступна кампанія, вона триватиме до 1 жовтня. Станом на сьогодні до навчального закладу вступили 220 студентів.

У центрі профтехосвіти кажуть, що всі їхні спеціальності мають попит серед студентів. Втім деякі групи сьогодні вже повністю укомплектовані, за можливості їх будуть збільшувати.

“Всі наші спеціальності у попиті і серед студентів, і на ринку праці. Це і будівельна сфера, і зварювальне виробництво, і швейне виробництво, і харчові технології. У травні ми відкрили один з найкращих центрів електротехнічного напрямку, який готуватиме майбутніх електриків. Професії електрослюсар і електромонтер зараз є дуже актуальними і затребуваними на ринку праці, тому зараз ці групи укомплектовані. Також у нас популярна професія слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. До нього ще додається професія електрогазозварник, тому всі учні, які вступають до нас на навчання, отримують дипломи з двома спеціальностями. Ми інтегруємо професії для того, щоб після випуску наші здобувачі освіти були в попиті на ринку праці.

На сьогодні у нас є деякі групи, де, відповідно до державного замовлення, ми набрали 25 студентів. Але Департамент освіти йде на зустріч нашим майбутнім студентам і дозволяє нам укомплектувати групи до 30 осіб”, — розповіла Людмила Калініченко.

За словами заступниці директора, до ЦПТО активно вступають і мешканці Рівненщини, і переселенці та переселенки з Донеччини.

“У нас зараз майже 50% — це здобувачі освіти із статусом ВПО. Цьогоріч ми взяли на навчання випускників шкіл Дружківської, Костянтинівської, Бахмутської, Покровської громад. З Донецької області багато учнів в цьому році прийшло”, — розповіла Людмила Калініченко.

Також у центрі профтехоствіти спостерігають збільшення кількості студенток, які здобувають технічні спеціальності.

“У нас переважають юнаки, оскільки більшість професій, які ми пропонуємо, саме технічного напрямку. Але в цьому році ми помітили цікаву тенденцію, що на такі професії, як електрик, слюсар-ремонтник, пішли дівчата. Бо зараз вже знята заборона на роботу жінкам у цих сферах, і дівчата-зварниці можуть йти на виробництво і бути гарними спеціалістками зварювальної промисловості. В цьому році у деяких групах технічного напрямку є по 4-5 дівчат”, — зазначає Людмила Калініченко.

Як вступити у Бахмутський ЦПТО

Наразі Бахмутський ЦПТО пропонує такі спеціальності для вступу:

• оператор з обробки інформаційного та програмного забезпечення;
• швачка;
• слюсар з ремонту колісних транспортних засобів/електрогазозварник;
• електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування/електрозварник ручного зварювання;
• електрогазозварник/електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах;
• слюсар-ремонтник/електрозварник ручного зварювання;
• кухар/кондитер;
• маляр/штукатур;
• електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування/електрозварник ручного зварювання;
• муляр.

Щоб подати заяву на вступ заповнюйте форму за посиланням.

Звернутися до приймальної комісії можна за телефоном: +380 (99) 656 0332.

Читайте також:

• У Бахмутській громаді припинили роботу понад 30 закладів освіти з початку вторгнення: перелік
• У бахмутських школах відкрили класи з українознавчим компонентом: що це і для кого передбачено
• Міносвіти спростило доступ до дистанційного навчання для ВПО: деталі змін

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!