Ідентичність крізь окупацію: як активісти зберігають культуру окупованих громад Донеччини і Луганщини

Валентина Твердохліб 11:40, 16 Квітня 2025
Активісти коаліції “На лінії зіткнення” / фото Facebook-сторінка коаліції

У березні 2025 року Кабінет міністрів схвалив Стратегію розвитку культури в Україні до 2030 року, а також план заходів з її реалізації. До розробки цих документів долучилась коаліція “На лінії зіткнення”, у складі якої активісти зі Сходу України. Вони внесли до стратегії пропозиції щодо збереження локальної культури тимчасово окупованих територій України.

Що мають на меті активісти і чим важливе збереження культури українського Сходу, редакції Бахмут IN.UA розповів громадський діяч, очільник коаліції “На лінії зіткнення” Андрій Грудкін.

Чим цінне збереження культури Сходу

Коаліція “На лінії зіткнення” згуртувала активних мешканців Донеччини і Луганщини. Серед її членів — люди зі Світлодарська, Щастя, Торецька, Попасної, Красногорівки, Авдіївки, Сіверськодонецька, Нью-Йорка. Вони мали активну громадянську позицію ще до повномасштабного вторгнення і розвивали різні проєкти з розвитку громад. Зараз увагу активістів привернула тема збереження культури окупованих територій.

“Ми ще у 2023 році під час визначення стратегічних цілей, дивлячись на динаміку цієї війни і виходячи з песимістично-реалістичного сценарію, зрозуміли, що після того, як путін включив чотири наші області і Крим до складу рф, наші регіони є під ризиком тривалої тимчасової окупації. Ми розуміли, що маємо зберігати свою локальну ідентичність локально та зберігати себе як спільноти, які є витісненими, вигнаними росією зі своїх громад. Тому ключовим для нас стало питання культури. Раніше ми, як коаліція, ніколи цим не займались, але тепер чітко бачимо, що якщо не зберігати нашу культуру, наші традиції, нашу історію, не зберігати соціальну згуртованість за принципом “свій до свого по своє”, то це призведе до культурного розчинення внаслідок інтеграції”, — зазначає Андрій Грудкін.

Визначивши збереження культури, як один із ключових напрямків роботи, активісти почали працювати над тим, щоб це питання вийшло на державний рівень.

“Ми поставили за мету включити цей контекст, проявити голос Донеччини і Луганщини на національному рівні. Стейкхолдери стратегії культури — це, в першу чергу, Міністерство культури та стратегічних комунікацій, яке займається безпосередньо культурою, і Мінрозвитку, до якого перейшов мандат Мінреінтеграції щодо внутрішнього переміщення і політики щодо ВПО. І там, і там ми перманентно на різних заходах, за допомогою різної адвокації просували наші ідеї”, — розповідає громадський діяч.

Стратегія розвитку культури: що передбачено для окупованих громад

28 березня 2025 року Кабінет міністрів України ухвалив Стратегію розвитку культури до 2030 року. Разом зі стратегією затверджено план її реалізації на 2025–2027 роки. У документі виокремлено чотири ключові цілі:

  • інтеграція української культури як активного учасника і рівноправного партнера глобальних культурних процесів;
  • зміцнення людського капіталу через культурні практики;
  • захист, збереження, примноження та використання потенціалу культурної спадщини та культурних цінностей;
  • підвищення стійкості культури як суспільної системи.

Окрім цього, в державній політиці чітко зафіксований окремий вектор, спрямований на збереження локальної культури громад регіонів, які перебувають у тимчасовій окупації.

“Ми досягли того, що термін “локальна ідентичність” тепер не викликає якихось суперечок. Тому що ті, хто не знайомі з контекстом, починають говорити, що це про якийсь сепаратизм, чи ще щось негативне. Ні. Ми говоримо про те, що сукупність локальних ідентичностей України формує українську національну ідентичність. Будь-яка локальна ідентичність апріорі українська, просто вона має якісь свої місцеві прояви, які якраз і є отими “молекулами і атомами”, які складають Україну разом. Нас дуже тішить, що в цьому плані ми з Мінкультом на одному боці, тому термін “локальна ідентичність” проходить крізь цю стратегію”, — розповідає Андрій Грудкін.

Важливим кроком до збереження культури окупованих громад стане підтримка роботи релокованих закладів культури та закладів освіти.

“Ми підсилили меседж про те, що нам треба зберігати наші культурні заклади, це основа. В першу чергу, це музеї, потім заклади освіти у сфері культури. На жаль, не всі заклади змогли вивезти свої музейні предмети і експозиції, особливо Луганщина, де відбулась швидка окупація. Втім, навіть якщо втрачені експозиції, музеї можуть відтворити якісь предмети, які були в колекціях, популяризувати нашу культуру. Також важливим є збирання місцевих легенд, збереження нематеріальної культурної спадщини, що є дуже важливим. Носії нематеріальної культурної спадщини, як і всі ми, не вічні, тому нам треба передавати її новим поколінням, які ще встигли народитися в наших регіонах, заряджати їх цим меседжем про те, що нам необхідно самозберігатися як представники Донеччини та Луганщини. І застосовувати при цьому якісь креативні ідеї в мистецтві, в культурі і в усьому, що пов’язано з творчістю.

Добре, що все це зафіксовано у стратегії. Одна з операційних цілей і завдань — це підтримка інституцій з тимчасово окупованих в територій”, — пояснює очільник коаліції “На лінії зіткнення”.

Разом з цим є й кілька дискусійних питань. Серед них — збереження військових адміністрацій і місцевих органів влади з окупованих громад.

“Є дискусійне питання — чи потрібно зберігати переміщені органи влади і військові адміністрації. Якщо брати саме контекст ідентичності, то якщо їх ліквідують, відповідно і наші музеї зроблять якимись придатками до інших музеїв. Тобто, вони втратять свою автономність і інституційну незалежність, що це саме музей тієї чи іншої громади, наприклад Слов’янської чи Покровської. З цього питання ще тривають дискусії”, — каже Андрій Грудкін.

Оскільки Стратегія розвитку культури вже ухвалена, наступним етапом роботи активістів буде реалізація заходів, передбачених у документі. Їхня мета зараз — зробити так, щоб прописані пропозиції були втілені у життя.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 13:00, 7 Грудня 2025
Виступ Klavdia Petrivn / фото з Instagram

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

  • SadSvit;
  • “Бумбокс”;
  • Dorofeeva;
  • “Океан Ельзи”;
  • KRBK;
  • Валентин Стрикало;
  • YakTak;
  • Parfeniuk;
  • Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

  • Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
  • SadSvit — “Касета”;
  • Domiy — “Нагадай”;
  • SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
  • Шугар — “Олєг”;
  • Cheev — “Рана”;
  • Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і […]

13:00, 07.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

*** Листопад 23 року. Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на […]

11:00, 07.12.2025 Лященко Марія

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та […]

12:00, 06.12.2025 Скопіч Дмитро
гуманітарна допомога
Важливо

Де найбільше допомагають бахмутянам: аналіз розподілу гуманітарки за два роки

У жовтні у Бахмуті оновили склад Комісії з розподілу гуманітарної допомоги — це консультаційно-дорадчий орган при Бахмутській МВА, який працює з 2022 року. Він погоджує […]

заяви

Командир 7 корпусу ДШВ спростував заяви про оточення Мирнограда і захоплення Покровська

На Покровському напрямку зберігається напружена ситуація. Аналітики фіксують просування ворога, а в медіапросторі лунають заяви про можливе оточення Мирнограда. При цьому Генштаб звітує про продовження […]