У березні 2025 року Кабінет міністрів схвалив Стратегію розвитку культури в Україні до 2030 року, а також план заходів з її реалізації. До розробки цих документів долучилась коаліція “На лінії зіткнення”, у складі якої активісти зі Сходу України. Вони внесли до стратегії пропозиції щодо збереження локальної культури тимчасово окупованих територій України.

Що мають на меті активісти і чим важливе збереження культури українського Сходу, редакції Бахмут IN.UA розповів громадський діяч, очільник коаліції “На лінії зіткнення” Андрій Грудкін.

Чим цінне збереження культури Сходу

Коаліція “На лінії зіткнення” згуртувала активних мешканців Донеччини і Луганщини. Серед її членів — люди зі Світлодарська, Щастя, Торецька, Попасної, Красногорівки, Авдіївки, Сіверськодонецька, Нью-Йорка. Вони мали активну громадянську позицію ще до повномасштабного вторгнення і розвивали різні проєкти з розвитку громад. Зараз увагу активістів привернула тема збереження культури окупованих територій.

“Ми ще у 2023 році під час визначення стратегічних цілей, дивлячись на динаміку цієї війни і виходячи з песимістично-реалістичного сценарію, зрозуміли, що після того, як путін включив чотири наші області і Крим до складу рф, наші регіони є під ризиком тривалої тимчасової окупації. Ми розуміли, що маємо зберігати свою локальну ідентичність локально та зберігати себе як спільноти, які є витісненими, вигнаними росією зі своїх громад. Тому ключовим для нас стало питання культури. Раніше ми, як коаліція, ніколи цим не займались, але тепер чітко бачимо, що якщо не зберігати нашу культуру, наші традиції, нашу історію, не зберігати соціальну згуртованість за принципом “свій до свого по своє”, то це призведе до культурного розчинення внаслідок інтеграції”, — зазначає Андрій Грудкін.

Визначивши збереження культури, як один із ключових напрямків роботи, активісти почали працювати над тим, щоб це питання вийшло на державний рівень.

“Ми поставили за мету включити цей контекст, проявити голос Донеччини і Луганщини на національному рівні. Стейкхолдери стратегії культури — це, в першу чергу, Міністерство культури та стратегічних комунікацій, яке займається безпосередньо культурою, і Мінрозвитку, до якого перейшов мандат Мінреінтеграції щодо внутрішнього переміщення і політики щодо ВПО. І там, і там ми перманентно на різних заходах, за допомогою різної адвокації просували наші ідеї”, — розповідає громадський діяч.

Стратегія розвитку культури: що передбачено для окупованих громад

28 березня 2025 року Кабінет міністрів України ухвалив Стратегію розвитку культури до 2030 року. Разом зі стратегією затверджено план її реалізації на 2025–2027 роки. У документі виокремлено чотири ключові цілі:

• інтеграція української культури як активного учасника і рівноправного партнера глобальних культурних процесів;
• зміцнення людського капіталу через культурні практики;
• захист, збереження, примноження та використання потенціалу культурної спадщини та культурних цінностей;
• підвищення стійкості культури як суспільної системи.

Окрім цього, в державній політиці чітко зафіксований окремий вектор, спрямований на збереження локальної культури громад регіонів, які перебувають у тимчасовій окупації.

“Ми досягли того, що термін “локальна ідентичність” тепер не викликає якихось суперечок. Тому що ті, хто не знайомі з контекстом, починають говорити, що це про якийсь сепаратизм, чи ще щось негативне. Ні. Ми говоримо про те, що сукупність локальних ідентичностей України формує українську національну ідентичність. Будь-яка локальна ідентичність апріорі українська, просто вона має якісь свої місцеві прояви, які якраз і є отими “молекулами і атомами”, які складають Україну разом. Нас дуже тішить, що в цьому плані ми з Мінкультом на одному боці, тому термін “локальна ідентичність” проходить крізь цю стратегію”, — розповідає Андрій Грудкін.

Важливим кроком до збереження культури окупованих громад стане підтримка роботи релокованих закладів культури та закладів освіти.

“Ми підсилили меседж про те, що нам треба зберігати наші культурні заклади, це основа. В першу чергу, це музеї, потім заклади освіти у сфері культури. На жаль, не всі заклади змогли вивезти свої музейні предмети і експозиції, особливо Луганщина, де відбулась швидка окупація. Втім, навіть якщо втрачені експозиції, музеї можуть відтворити якісь предмети, які були в колекціях, популяризувати нашу культуру. Також важливим є збирання місцевих легенд, збереження нематеріальної культурної спадщини, що є дуже важливим. Носії нематеріальної культурної спадщини, як і всі ми, не вічні, тому нам треба передавати її новим поколінням, які ще встигли народитися в наших регіонах, заряджати їх цим меседжем про те, що нам необхідно самозберігатися як представники Донеччини та Луганщини. І застосовувати при цьому якісь креативні ідеї в мистецтві, в культурі і в усьому, що пов’язано з творчістю.

Добре, що все це зафіксовано у стратегії. Одна з операційних цілей і завдань — це підтримка інституцій з тимчасово окупованих в територій”, — пояснює очільник коаліції “На лінії зіткнення”.

Разом з цим є й кілька дискусійних питань. Серед них — збереження військових адміністрацій і місцевих органів влади з окупованих громад.

“Є дискусійне питання — чи потрібно зберігати переміщені органи влади і військові адміністрації. Якщо брати саме контекст ідентичності, то якщо їх ліквідують, відповідно і наші музеї зроблять якимись придатками до інших музеїв. Тобто, вони втратять свою автономність і інституційну незалежність, що це саме музей тієї чи іншої громади, наприклад Слов’янської чи Покровської. З цього питання ще тривають дискусії”, — каже Андрій Грудкін.

Оскільки Стратегія розвитку культури вже ухвалена, наступним етапом роботи активістів буде реалізація заходів, передбачених у документі. Їхня мета зараз — зробити так, щоб прописані пропозиції були втілені у життя.

Читайте також:

• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті
• Що планує Рада ВПО при Бахмутській МВА у 2025 році: перелік запланованих заходів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Білій Церкві стартує проєкт доступного соціального житла для маріупольців. Ініціатива покликана забезпечити внутрішньо переміщених осіб безпечним і довгостроковим житлом, орієнтованим на прозорі правила розподілу та доступну вартість проживання.

Про це йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

Житло для маріупольців: 10 принципів якості та доступності

За інформацією Маріупольської міської ради, проєкт доступного соціального житла у Білій Церкві створили за дорученням віцепрем’єра з відновлення України Олексія Кулеби. Його розробили спільно Маріупольська міська рада, Київська обласна військова адміністрація та Білоцерківська міська рада.

Примітка. 7 липня 2025 року Кабінет міністрів України затвердив постанову №814 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб з Маріупольської міської територіальної громади”. Документ створює механізм будівництва якісного соціального житла для переселенців, а також передбачає запуск доступного іпотечного кредитування.

За даними соцдослідження, проведеного за підтримки уряду Великої Британії, житло залишається однією з найбільших проблем для ВПО: 97% переселенців не мають власної домівки, а 67% змушені віддавати на оренду понад половину сімейного доходу. Через це люди не відчувають стабільності й часто виїжджають з країни.

Щоб змінити ситуацію, держава шукає нові рішення. Команда Маріупольської міськради разом з Big City Lab вивчила моделі соціального житла у кількох європейських країнах і сформулювала 10 принципів доступного та якісного житла. Їх наводимо нижче:

1) людиноцентричність — соцжитло будується для людей, довкола їхніх потреб та права жити гідно;

2) доступна вартість — оренда та потенційний викуп соцжитла мають бути фінансово доступними для різних категорій населення;

3) функціональність та довговічність — соцжитло має бути зручним для тривалого проживання;

4) масштабування — соцжитло, яке має вписатися у будь-яку ділянку та відповідати базовим потребам людей;

5) прозорість розподілу — розподіл соцжитла — і оренда, і продає має бути за чіткими та прозорими правилами;

6) інтеграція в місто — соцжитло має бути інтегроване у сформовану громаду та існуючу інфраструктуру;

7) спільна відповідальність — експлуатація соцжитла, це спільна відповідальність управляючої компанії та людей, які в ньому мешкають;

8) безпека — соцжитло має забезпечувати захист та безпеку;

9) різноманітність — соцжитло має відповідати потребам різних сімей;

10) безбар’єрність — соцжитло адаптоване під потреби всіх груп населення.

На основі цих напрацювань і за дорученням віцепрем’єра Олексія Кулеби створили концепцію соціального житла, яка стала основою пілотного проєкту в Білій Церкві, пояснюють в прес-службі муніципалітету Маріуполя.

Читайте також:

Проєкт “Спільне бачення нового дому”: чому в Гостомелі поки не будують і що буде далі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!