В Україні продовжує діяти воєнний стан, а разом із ним й певні обмеження для чоловіків призовного віку на виїзд за кордон. Проте, навіть в таких умовах існують певні винятки — категорії громадян, які мають право на виїзд.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає, хто саме з чоловіків може виїхати за кордон у 2025 році.

Хто з чоловіків має право на виїзд за кордон 2025

В умовах воєнного стану в Україні діють обмеження на виїзд чоловіків призовного віку за кордон. Водночас закон передбачає низку винятків для окремих категорій громадян.

Наразі виїхати за кордон можуть:

• чоловіки віком від 60 років, які не підлягають мобілізації;
• особи з інвалідністю, за наявності відповідних підтверджуючих документів;
• багатодітні батьки, якщо чоловік має трьох і більше дітей до 18 років;
• батьки дітей з інвалідністю, незалежно від кількості дітей;
• одинокі батьки – які самостійно виховують дитину до 18 років;
• супровідні особи (чоловіки, що супроводжують членів сім’ї з інвалідністю I чи II групи на визначений термін);
• студенти віком 18-22 років, які навчаються за кордоном (за наявності підтверджувальних документів);
• родичі загиблих чи зниклих безвісти, якщо близький родич загинув або зник безвісти під час війни, чоловік звільняється від мобілізації та отримує право виїхати за кордон;
• особи, які були виключені з військового обліку;
• військові, які виїжджають за кордон для проходження лікування, реабілітації або навчання.

Виїзд чоловіків за кордон: які документи потрібні

Перелік документів для виїзду за кордон у всіх категоріях різний. Чоловікам потрібно мати всі необхідні документи, що підтверджують належність до однієї з цих груп.

Також обов’язковою умовою для виїзду є наявність військового квитка. Його треба надавати на вимогу прикордонника у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та в пунктах пропуску через державний кордон України разом з паспортом.

Якщо ж у громадянина відсутній військово-облікового документа чи його дані є в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів про подання особи в розшук до Національної поліції, то він не має права на перетин кордону.

Для прикладу, редакція Бахмут IN.UA наведе перелік документів для двох з категорій.

Перша — чоловіки, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти на війні. Виїзду потрібно надати:

• документ, який підтверджує наявність родинних зв’язків;
• задокументований факт гибелі або зникнення безвісти близьких родичів;
• довідка про відстрочку від призову на військову службу, видану в ТЦК та СП.

Друга — громадяни, які мають інвалідність I, II, III групи. Їм потрібно буде надати:

• довідку форми №157-1/о, яка видається після огляду медико-соціальною експертною комісією та підтверджує інвалідність особи;
• посвідчення, що підтверджує статус інваліда/пенсійне посвідчення/документ, що підтверджує призначення соціальної допомоги.

Варто зазначити, що документ про інвалідність має бути отриманим саме в Україні. Якщо група інвалідності була призначена будь-якою установою за кордоном, то чоловік не зможе виїхати з України.

Чи можуть обмежено придатні виїжджати за кордон

Чоловіки призовного віку, які мають у військовому квитку запис “непридатні до військової служби в мирний час, обмежено придатні в воєнний час” не мають права на виїзд за кордон, адже вони підлягають призову — в тілові служби або на склади забезпечення.

Якщо ж чоловік має формулювання “обмежено придатний”, то він також не має права на виїзд.

Якщо чоловік має тільки відмітку про зняття з військового обліку, то це також не є підставою для безперешкодного перетину кордону. Утім, за такими громадянами зберігається можливість підтвердили факт наявності інвалідності або непридатності до військової служби у військовий час за станом здоров’я, які вже є повноцінною підставою для виїзду.

Нові правила перетину кордону для чоловіків до 25 років

За словами представника Кабміну у Верховній Раді Тараса Мельничука, 31 грудня 2024 року в Кабінеті міністрів України узгодили зміни до Правил перетинання кордону для чоловіків у віці 18-25 років у період воєнного стану. Вони стосуються чоловіків від 18 до 25 років, які проходили службу за контрактом у ЗСУ або в розвідувальних підрозділах Міністерства оборони та до укладення контракту не проходили повноцінної військової служби, крім базової підготовки.

Ці особи можуть перетинати державний кордон за наявності:

• довідки від військової частини або керівника територіального центру комплектування (у документі мають бути дані про укладений контракт);
• військово-облікового документа, що підтверджує проходження служби.

Читайте також:

• Чи можна отримати статус ВПО без прописки в небезпечних регіонах України
• Коли відбудеться переведення годинників на літній час у 2025 році: дата
• Прописка в Україні: що це за документ та як його оформити у 2025 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!