Громадська організація “Українське жіноцтво” відкрило попередній збір заявок на отримання гуманітарної допомоги для ВПО та місцевих, котрі мешкають в Запоріжжі та області.

Про це повідомили представники громадської організації.

Гуманітарна допомога для ВПО у Запоріжжі

Отримати гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів від ГО “Українське жіноцтво” можуть ВПО та місцеві, які мешкають в Запорізькій області та відповідають одній з наступних категорій вразливості:

• сім’ї з дітьми до 18 років, які постраждали внаслідок бойових дій;
• діти, які втратили батьків або піклувальників через війну;
• сім’ї з інвалідністю та/або потребами в особливих умовах для здобуття освіти;
• сім’ї з дітьми, які мають хронічні та важкі захворювання;
• сім’ї, у складі яких один з батьків має інвалідність;
• одинокі матері/батьки або вдови/вдовці;
• вагітні жінки.

Як зареєструватися

Для того, щоб зареєструватися на отримання гуманітарної допомоги, потрібно заповнити спеціальну форму за посиланням. При цьому потрібно вказати:

• ПІБ;
• дату народження заявника/ці;
• контактний номер телефону та електрону пошту;
• кількість дорослих членів сім’ї;
• кількість дітей серед членів сім’ї;
• населений пункт проживання до повномасштабної війни;
• назва населеного пункту й району, де проживає бенефіціар допомоги;
• чи є статус ВПО;
• чи є в складі сім’ї особа з інвалідністю;
• чи необхідна комусь з членів сім’ї додаткова допомога;
• чи потрібна дитині/дітям профільна підтримка;
• потреба сім’ї.

Зазначимо, що форма — це попередній збір заявок для підготовки до нового “сезону” видачі допомоги. Це означає, що отримання гуманітарних пакунків може зайняти певний час.

Читайте також:

• Як отримати статус ВПО, якщо немає місця реєстрації: гід по процедурі
• У Дії анонсували нову можливість для власників житла на ТОТ
• Чи стартувала інвентаризація житла для ВПО: пояснення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині. Але через зупинку програми USAID проєкт зупинився.

Але реалізувати проєкт, не вдалося, повідомили редакції Бахмут IN.UA у Сіверодонецькій МВА.

Житло для ВПО

Новий проєкт Дрогобичі вдалося реанімувати у 2023 році, він пердбачав будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, —  каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

До теми:

Представники Бахмутської МВА візьмуть участь у конференції Rebuild Ukraine у Варшаві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

“У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!