Сьогодні в мережі з’явилося відео, на якому “хороші росіяни” розповідають, чого вони попросили б у президента рф володимира путіна перед початком нового року. Деякі мешканці тимчасово окупованих територій, користуючись нагодою, побажали російському диктатору здоров’я.

Відеоролик оприлюднив проросійський Telegram-канал “Донбасс решает”.

Пропагандисти стверджують, що на запитання відповідають мешканці тимчасово окупованого українського Донецька.

Прохання до путіна

Чого хотіли б “хороші росіяни”:

“Особистої зустрічі, щоб потиснути йому руку”, — каже молода дівчина.

“Більше комплексів для дозвілля молоді”, — хочеться мешканці рф.

“По всій росії повинні бути однакові програми навчання та підручники”, — переконана пенсіонерка.

“Чесно? Мені хотілося б із ним просто випити чаю”, — мріє студентка.

“Не попросила б, а побажала б йому здоров’я і довести справу до кінця”, — каже прихильниця рф.

Читайте також:

• Крінж від росіян: із Донбасу в москву везуть ялинки з піснею про путіна
• У Світлодарську дітям показали мультфільм до дня народження путіна

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Васюківка — затишне й мальовниче село Бахмутського району, яке до війни було справжнім куточком спокою та гармонії. Воно розташоване поблизу ботанічного заказника Палімбія, що створювало атмосферу єднання з природою.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як виглядало селище у серпні 2019 року. Публікуємо фото бахмутянина Олександра Сотнікова.

Васюківка у серпні 2019: фоторепортаж

Васюківка — звичайне село Бахмутського району, яке жило спокійним життям біля заказника Палімбія. У серпні 2019 року тут панували мир і буденне сільське життя.

Пропонована добірка складається з десяти фотографій, які бахмутянин Олександр Сотніков опублікував на своїй сторінці у Facebook. Усі світлини датовані серпнем 2019 року.

Читайте також:

• Алея троянд у Бахмуті в червні 2020 року: як виглядала локація до війни
• День Європи у Бахмуті 2016 року: як місто зустріло свято
• Ностальгічний та тихий Бахмут: як виглядало місто у червні 2018 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!