Окупанти прагнуть прорвати українську оборону поблизу Часів Яру. Напружена ситуація на Бахмутському напрямку вимагає постійного контролю та оперативного прийняття рішень. З цією метою генерал-полковник Олександр Сирський відвідав військові частини та підрозділи, які тримають оборону в районі Бахмута.

Про це повідомляють Сухопутні війська ЗСУ.

Наступ рф на Часів Яр

Як зазначили у Сухопутних військах, окупаційна російська армія намагається прорвати українську оборону в районі Часів Яру. Так, окупанти вдаються до локальних дій малими штурмовими групами під прикриттям дронів та артилерії. Загарбники широко застосовують дрони-камікадзе та засоби радіоелектронної боротьби.

“Ситуація напружена, вимагає постійного контролю за обстановкою та оперативного прийняття рішень безпосередньо на місцях. Командувач заслухав командирів бригад щодо актуальної обстановки, провів оцінку ефективності вогневого ураження та розглянув нові способи підвищення вогневих спроможностей наших військ”, — йдеться в повідомленні.

Разом із командирами частин та підрозділів Олександр Сирський обговорив ймовірну тактику дій росіян та варіанти подальшого розвитку бойових дій. Після цього командування спланувало сценарії відсічі агресору та недопущення його просування вперед.

Нагадаємо, 8 лютого Володимир Зеленський подякував Валерію Залужному за роботу на посаді Головнокомандувача. Голова країни додав, що ухвалено рішення про зміни підходів та стратегій. Новим Головнокомандувачем ЗСУ стане генерал-полковник Олександр Сирський.

Читайте також:

• “Гарячі” бої біля Кліщіївки: росіяни наростили інтенсивність штурмів поблизу Бахмута
• Сили оборони відкинули росіян від Іванівського: де закріплюються окупанти
• “Титанічна робота особового складу”, — військовий 92-ї ОШБр розповів про просування під Бахмутом

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

11 травня Сіверськодонецька міська військова адміністрація відкрила прийом заявок на участь у програмі пільгового іпотечного кредитування для ВПО віком 60+. Документи прийматимуть до 1 червня. За умовами програми переселенці із Сіверськодонецької громади можуть отримати житло у кредит під 3% річних, який майже повністю, на 99,99%, погасить сама громада коштом місцевого бюджету. Максимальна сума кредиту — 3 мільйони гривень.Податися можуть ВПО, яким виповнилося 60 років, які не мають житла на підконтрольній Україні території та раніше не отримували державної житлової підтримки.  Попередньо, оберуть 17 “щасливчиків” серед тих, хто подавав заявку. На це виділили 51 млн грн.

Редакція “Бахмут IN.UA” поспілкувалася з начальницею Сіверськодонецької міської військової адміністрації Євгенією Бойко про те, чому програму створили саме для людей старшого віку, звідки громада взяла гроші на 17 квартир, як обиратимуть людей, та чи можна масштабувати такий досвід на інші громади.

Житло для ВПО 60+

За словами Євгенії Бойко, саме люди старшого віку сьогодні фактично залишаються поза державними житловими програмами.

“Чому саме 60+, тому що це єдина категорія населення на сьогоднішній день, яка не забезпечена жодною державною програмою підтримки і яким відмовляють приватні фінансові установи. Тобто, питаннями цієї категорії населення на сьогоднішній день, на жаль, ніхто не опікується”, — пояснює пані Євгенія.

Вона додала, що, звісно, така програма не здатна закрити потребу всіх переселенців старшого віку, однак її вирішили запускати, виходячи з реальних фінансових можливостей громади.

“Нам би хотілося безперечно задовольнити запит всіх наших мешканців віком 60+, але ми виходимо з фінансових можливостей, які є наразі. Спробуємо їх розширити в подальшому”.

Понад 900 заявок і лише 17 квартир

Попри те, що частина працівників адміністрації сумнівалася у великому інтересі до програми, вже зараз попит значно перевищує бюджетні можливості.

“На даний момент подано понад 900 заявок. Це я орієнтуюсь по тій цифрі, яку я приблизно розумію. Щодня звертаються люди, а щопонеділка маємо в районі 100 заявок, бо люди подаються протягом вихідних”, — ділиться Євгенія Бойко.

За словами начальниці МВА, всередині адміністрації були різні прогнози щодо реакції людей.

“У нас частина адміністрації вважала, що програма не користуватиметься попитом, а частина вважала, що буде шалений ажіотаж. І, в принципі, ми спостерігаємо, що друга половина колективу була права”.

На програму громада заклала 51 мільйон гривень. Якщо всі учасники братимуть максимальну суму кредиту, а 3 мільйони гривень, то коштів вистачить приблизно на 17 квартир. Водночас у МВА допускають, що частина людей обиратиме дешевше житло, тому фінансування може вистачити ще на кількох учасників.

“18-та заява, вона вже була понад той ліміт, який ми визначили можливим. Ми говоримо про можливість виділення з бюджету 51 мільйон і можливість кредитування одного заявника на суму 3 мільйони включно”, — каже начальниця МВА.

Звідки взяли гроші на програму?

51 мільйон гривень на програму житла для ВПО 60+ Сіверськодонецька громада зібрала коштом власного бюджету. Зокрема, за словами начальниці МВА, адміністрація суттєво скоротила власні витрати.

“На щастя, ми отримуємо ще доходи на сьогоднішній день. Це доходи від наших підприємців, які не зрадили громаді, які продовжують сплачувати податки до нашої громади. Крім того, кошти акумулювали, за рахунок жорсткої економії ресурсів адміністрації і всіх структурних підрозділів. Ми максимально урізали всі видатки на наше існування. І нам вдалося закумулювати на сьогоднішній день таку суму”, — пояснює у коментарі Євгенія Бойко.

Гроші вдалося накопичити фактично за кілька місяців бюджетного року. Починали їх заощаджувати з 1 січня, з початком бюджетного року.

Як обиратимуть переможців

Відбір учасників проводитиме не сама адміністрація, а Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, більш відомий як Держмолодьжитло. Переможців визначатимуть випадковим чином під час відкритої трансляції.

“Держмолодьжитло, будучи нашим партнером, більш організаційним, ніж фінансовим, в цій історії, проведе незалежний від нас і від будь-кого розіграш. Випадково вибере 17 прізвищ, саме вони отримають можливість отримати квартиру з погашенням кредиту на 99%”, — каже пані Євгенія.

За її словами, якщо після першого етапу частина коштів залишиться невикористаною, фонд проведе додатковий рандомний відбір.

Примітка. Розіграш у програмі “Держмолодьжитло” відбувається автоматично та без ручного втручання. Після подачі заяв усіх кандидатів вносять до єдиного реєстру, де кожен отримує індивідуальний номер. У визначений день система випадковим чином обирає переможців за допомогою сервісу випадкового відбору. Процес транслюють наживо на YouTube-каналі Держмолодьжитла, щоб забезпечити відкритість і прозорість відбору. Люди, які не виграли, автоматично можуть брати участь у наступних розіграшах.

Чи може така програма працювати в інших громадах

У Сіверськодонецькій МВА визнають, що нинішня модель не є опцією, адже вона дуже дорога для місцевих бюджетів, бо громада фактично повністю оплачує квартиру людям.

“99 % погашення кредиту — це фактично людина отримає цю квартиру в подарунок. Адже максимальний власний внесок людини при кредиті у 3 мільйони гривень складає лише 300 гривень”, — пояснює начальниця МВА.

Та додає, що Україні потрібно шукати інші, масштабованіші механізми підтримки  ВПО старшого віку.

“Треба розробляти нові моделі з залученням коштів всіх можливих інституцій, які можуть допомогти в вирішенні проблеми ВПО старшого віку”.

Попри те, в адміністрації вже планують продовжувати програму й після завершення нинішнього етапу.

“Ми плануємо дійсно зробити мінімум ще один сет, а бажано два сети протягом цього поточного бюджетного року”.

Для цього громада хоче залучати партнерські та інвестиційні кошти, а також продовжувати режим жорсткої економії бюджету. Втім, спрогнозувати наразі, скільки вдасться зекономити коштів, поки сказати не можуть. 

Ця програма показує одразу кілька важливих речей про ситуацію з ВПО старшого віку в Україні. По-перше, попит на житло серед переселенців 60+ є значно більшим, ніж очікували навіть у самій адміністрації, понад 900 заявок на 17 потенційних квартир демонструють масштаб проблеми. По-друге, переселенці 60+ фактично залишаються поза більшістю державних механізмів підтримки: банки не готові кредитувати цю категорію людей, а окремих житлових програм для них майже не існує.

Водночас кейс Сіверськодонецької громади показує, що навіть релокована громада може запускати дорогі соціальні ініціативи, якщо має стабільні податкові надходження та готова йти на жорстку економію бюджету. Але сама адміністрація визнає: така модель навряд чи стане масовою без участі держави, міжнародних партнерів чи донорських коштів.

До теми:

Житлові ваучери для ВПО з ТОТ: як забронювати кошти з 1 травня і купити житло (повна інструкція 2026)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Завжди був відповідальним і готовим виконати будь-які задачі. Товариський і з гарним почуттям гумору. Допомагав іншим підрозділам. Любив рідний Бахмут і більше за все хотів його звільнити”, — так згадують побратими військового Андрія Пугачова. У рідному Бахмуті він був поліцейським, під час боїв за місто виконував завдання із забезпечення порядку. Після того, як Бахмут окупували, Андрій вирішив долучитися до війська, щоб зробити власний внесок у захист Донеччини та деокупацію рідного дому. 9 травня 2026 року життя Андрія Пугачова обірвалось. Він загинув внаслідок удару дрона по бойовій позиції в районі Дружківки. Йому назавжди залишиться 27 років.

Редакція Бахмут IN.UA вшановує пам’ять Андрія Пугачова. Яким він був у військовому і особистому житті? Ми зібрали спогади побратимів, командира та товариша з Бахмута.

Був представником активної проукраїнської молоді

Андрій Пугачов народився 27 грудня 1998 року в Бахмуті. Тут він закінчив школу №18, а потім вступив до Артемівського індустріального технікуму.

Коли Андрію було 15 років, Бахмут переживав буремні події — проросійські мітинги, перша окупація бойовиками “днр”, звільнення і становлення української влади. Маючи стійку проукраїнську позицію, Андрій брав участь у волонтерських патріотичних заходах. На одному з таких він познайомився з Олександром, який потім став його товаришем. Разом вони долучалися до патріотичних акцій і розвивали проукраїнський молодіжний рух.

“Ми познайомились з Андрієм на зламі 2014-2015 років, коли в Бахмуті почали зароджуватись волонтерські рухи. Тоді якраз патріотичний рух дійшов до звичайних мешканців, бо, на жаль, до 2014 року він у нас був слабо розвинений. Власне, ми познайомились на одному з проукраїнських мітингів, які тоді організовував Микола Ціхно. Після цього ми відвідували багато спільних подій. Наприклад, після 2014 року в нас було дуже багато проросійських графіті по цілому місту: “Save Donbass people from Ukrainian army”, щось таке вони писали, російські триколори або сєпарські тряпки. І ми виходили на вулиці і замальовували це все. Інколи ходили з Андрієм, купували фарбу на ринку, а потім малювали свої графіті. Одне з них було при будівлі МВС, там, де у них стояв автопарк. Воно було присвячене “Шахтарю” донецькому. Ми написали, що “Україно, в тебе одна команда і одна країна”, — розповів Олександр.

За словами бахмутянина, тоді в них з Андрієм було небагато однодумців. Але все одно свідома молодь гуртувалася і виступала за єдину Україну. Виходити на мітинги їм інколи доводилося і з прихованими обличчями.

“Нас було небагато. Навіть якщо згадувати школу, то, на жаль, було багато тих, хто, як вони казали “не вникаю в політику”, або й навіть проросійськи налаштовані. Однодумців було мало, але й на той момент люди також боялися висловлювати свою думку. На перші мітинги, акції ми виходили в медичних масках, кепках, бо дуже багато було випадків, коли до людей додому приходили”, — згадує Олександр.

Окрім громадської діяльності, хлопців поєднувала і любов до футболу. Олександр разом з Андрієм ходили на місцевий стадіон, щоб підтримати ФК “Бахмут”. Вони були активними вболівальниками й завжди ходили на трибуни, поки футбольна команда не припинила грати.

Олександр каже, що в його пам’яті Андрій залишиться справжнім патріотом свого міста. Таким його мають запам’ятати і бахмутяни.

“Перш за все, він був людиною, для якої проукраїнська позиція була власним вибором. Він не був налаштований кимось чи чимось, а сам дійшов до цього. У моїх спогадах Андрій залишиться як дуже активна людина, патріот і мешканець свого міста. Це була дуже світла людина. Він має залишитись у наших спогадах як людина, яка любила свою країну, свій дім і яка не зраджувала своїм переконанням”, — каже товариш Андрія Пугачова.

Андрій Пугачов як побратим: відповідальний і той, на якого можна покластить

У 2021 році Андрій Пугачов вступив до лав Національної поліції України. Свою правоохоронну діяльність він розпочав з посади оперуповноваженого в Бахмутському районному відділі поліції. Під час боїв за Бахмут він виконував завдання із забезпечення порядку.

У 2024 році Андрій Пугачов добровільно став на захист країни. Він перевівся на службу до полку поліції особливого призначення “КОРД” (стрілецький), долучився до підрозділу з перших днів його формування. “Герос” — такий позивний був у Андрія — обійняв посаду в підрозділі безпілотних систем. Був інспектором роти БПЛА. Працював на Торецькому та Костянтинівському напрямку.

Про те, яким бійцем був “Герос”, розповів його командир з позивним “Директор” і побратими “Футболіст” та “Фенікс”, з якими Андрій працював в одному екіпажі.

Спогади “Директора”

***

Він був нормальним, класним хлопцем, життєрадісним. Дуже велику користь приносив підрозділу і нашому колективу. 

Спочатку, коли він прибув, наш підрозділ був на іншому напрямку. Андрій отримав бойове розпорядження і вже безпосередньо прибув у Донецьку область, коли наш підрозділ на цей напрямок відправили працювати. Андрій був на посаді інспектора, це офіцерська посада, але в поліцейських підрозділах немає такого поняття, що якщо ти офіцер, ти всім керуєш. У нас офіцери і на позиції ходять, і в окопах сидять разом з сержантами і рядовими поліцейськими. Андрій виконував роботу аеророзвідника, тобто керував БПЛА тактичного рівня. Він добре себе зарекомендував, і разом зі своїм екіпажем вони пройшли перепідготовку. Після цього він вже почав працювати на БПЛА типу “Крило”.

Старшим екіпажу він не був, але він був дуже міцною бойовою одиницею, відповідально виконував поставлені задачі, ніколи не відмовлявся від них, хоча він у складі екіпажу пережив багато чого. Вони і горіли, і були поранені побратими, в тому числі у нього на очах. Звісно, з моральної точки зору, деколи він і звертався особисто, були в нього якісь переживання, бо всі ми люди, всі ми це через себе пропускаємо. Але справлявся з цим як чоловік.

З-поміж інших Андрій вирізнявся великим ступенем ініціативи саме в соціальній сфері, в позабойовому житті нашого колективу. Він дуже активно пропонував багато ініціатив, в тому числі й щодо проведення дозвілля. Я можу стверджувати, що Андрій був людиною, на яку можна було покластися у найскладніші моменти. Що стосується роботи, що стосується якогось позаробочого часу… Завжди він допомагав, завжди сам питав. Було, що казав: “Я хоч і вихідний, але може щось треба? Кудись з’їздити, чи зробити щось, про щось домовитись?”. І також він спілкувався з багатьма волонтерами, організаціями, які допомагають фронту, і систематично намагався знайти допомогу для нашого колективу або підрозділу в цілому.

***

На запитання: “Яким Андрія Пугачова мають запам’ятати донеччани і бахмутяни?”, його командир каже:

“Перш за все, це добрий, життєрадісний хлопець з Донеччини, який любив свою справу, любив свою сім’ю і свою країну. Таким, із посмішкою на обличчі, його мають запам’ятати. Таким його запам’ятав я і буду пам’ятати завжди”.

Спогади побратима “Футболіста”

***

Познайомилися ми в 2024-му році, коли створювався цей підрозділ — “КОРД” (стрілецький). Познайомилися на навчаннях. Буквально місяць-два і поїхали в Терецьк. І вже там весь основний час проводили в бойовому розпорядженні, познайомилися поближче. Згодом почали працювати в одному екіпажі, так ми трохи більше року працювали, постійно були разом. Тобто, заїхали на тиждень на позицію разом, виїхали разом, потім вдома вже налаштовуємо борти. Грубо кажучи, наш екіпаж був майже як сім’я.

У бойовому житті я запам’ятав, що він був дуже відповідальним, серйозно ставився до роботи. Це проявлялося навіть у таких дрібницях: ти йому кажеш: “Андрію, о 6-й годині виїжджаємо”. Ти під’їжджаєш, а Андрій о 6-й годині вже повністю готовий в екіпіровці стоїть. Сміливим був, що дуже запам’яталося. Нам там доводилося, ще коли на “Мавіках” працювали ближче до ЛБЗ, то треба було постійно якісь пересування: десь піти позицію знайти, десь перепередачку забрати. І ніколи Андрій не боявся, завжди за мною йшов. Був дуже сміливим. Найбільше в Андрієві, як у побратимі, я цінував його надійність. Я знав, що він мене ніколи не залишить.

На бойових позиціях він завжди був серйозним і відповідально ставився до всіх поставлених задач. Все, що ми обговорювали, що треба робити, він постійно робив. Бо є такі люди, яким буває просто страшно, “я туди не піду і все”. А він говорив: “Все, одягаємось і йдемо”. Тобто на нього всюди можна було покластися. І лідерські якості в нього були, і робив він усе чотко. 

Попри важку роботу, я ніколи від нього не чув такого, що “переведусь кудись у тил, набридло воювати” чи таке інше. У нього були плани воювати до останнього. Я б навіть сказав, що він був замотивований більше, ніж інші. На це однозначно впливало те, що він хотів звільнити рідний Бахмут.

В особистому житті Андрій був дуже добрий, я бачив, як він трепетно ставився до своєї коханої дівчини. Ще він був дуже комунікабельний, у нього було багато друзів, постійно якісь зустрічі. Він постійно підтримував спілкування з багатьма. Це була дуже добра людина. Мабуть, у мене точно в пам’яті назавжди залишаться його, як називав, “встрєчі”. Ми навіть частенько його підкалували, бо як тільки випадала вільна хвилина, він завжди йшов на ці “встрєчі”. Буває, дзвониш до нього, питаєш: “Що робиш?”, а він: “Та я от на зустріч їду, потім зідзвонимося”. Цей його позитив і добро точно відкладуться в пам’яті.

***

На запитання: “Яким Андрія Пугачова мають запам’ятати донеччани і бахмутяни?”, його побратим “Футболіст” каже:

“Замотивованим бійцем. Я знаю не одну людину з Донбасу, але в Андрюхи справді горіли очі до цього… Дуже хотів повернути свій дім. Запам’ятається він як добра і світла людина, до якої тягнулися друзі”, — каже футболіст.

Спогади побратима “Фенікса”

***

Познайомилися ми восени 2024-го, як заїхали на Торецький напрямок. Ми працювали в різних екіпажах, на аеророзвідку заступали. А вже безпосередньо в одному екіпажі стали працювати з минулої осені. 

Яким я його запам’ятаю? Завжди веселим і таким, на кого можна було покластися. Ставиш йому задачу, і він її виконує. Був сміливим і бувало, що ризикував задля виконання задачі. Це не було так, що “Андрій, давай іди туди”, ні. Ми просто пояснювали, що є така ситуація, що треба туди сходити, що ми їдемо, і він казав: “Я з вами піду”. 

Можна сказати, що для мене він був класним товаришем. Весь свій вільний час ми постійно зустрічалися, в принципі, 24 години ми з ним проводили. І класне почуття гумору в нього було. Взагалі, у нас спілкування таке було, що ми постійно один над одним шуткували. Але це все було по-доброму, по-товариськи. Мені справді не вистачатиме його “підколів”. Але на роботі завжди були серйозні: знали, коли треба бути зосередженим і виконувати роботу, і знали час, коли можна було пожартувати.

Знаю ще, що дуже любив він своє місто. Може це і не було так відкрито, він не кричав про свою любов, але пам’ятаю, що були випадки, як пролітали над його містом і виконували завдання, то бувало, що вночі пролетіли, через камеру бачимо, а він каже: “Отут я ходив купався, отут я в школу ходив”. Ностальгія в нього така була.

Якщо говорити чесно, то після втрати Андрія нам зараз важко зібратися. Це у нас перша втрата такого близького товариша, з яким ми постійно і працювали, і проводили дозвілля. Нам важко зараз налаштуватися, когось прийняти іншого в екіпаж до себе, щоб далі виконувати завдання. З однієї сторони, ми розуміємо, що це війна і треба продовжувати виконувати завдання. Але справді важко, цю втрату ми ще навіть не осягнули.

***

На запитання: “Яким Андрія Пугачова мають запам’ятати донеччани і бахмутяни?”, його побратим “Фенікс” каже:

“Веселим, з почуттям гумору і відданим своїй праці. До нас навіть йшло розширення в підрозділі, йому пропонували перевестись на іншу посаду, що він не буде на бойові виїзди виходити. На що він хлопцям і командирам сказав: “Ні, я зі своїми хлопцями буду до кінця”.

Вільний час проводив за громадською роботою

Окремою частиною життя Андрія Пугачова була і громадська робота, яку він проводив за власним бажанням. “Герос” був ідейним співзасновником та активним учасником Themis group — спільноти правоохоронців із різних підрозділів України, які долучилися до захисту України. Він займався комунікацією з колегами з інших підрозділів, а також вів сторінку в соцмережах, де розповідав про роботу правоохоронців на війні.

Окрім цього, “Герос” проявляв і творчу роботу. Зокрема, був одним із розробників неофіційного прапора та шеврона, під якими воюють правоохоронці з різних підрозділів. Також він створював мерч для Themis group, який продавали, а виручені кошти залучали на допомогу військовим.

Цю роботу Андрій Пугачов проводив на волонтерських засадах, не отримуючи за це кошти. Його командир каже, що перш за все його рухала сама ідея. Він хотів показати суспільству, що правоохоронці теж захищають країну і виконують бойові завдання на фронті.

“Поза своєю основною роботою він завжди думав про підрозділ, про людей, про колектив, і саме на ниві нашої спільноти він дуже багато роботи виконував. Хоч це і не оплачувалось, але йому це дуже подобалося, і він був найактивнішим у цьому напрямку. Нас з Андрієм об’єднало те, що ми хотіли показати… Зараз є така думка в суспільстві, що поліцейські нічого не роблять, каву п’ють. І Андрія, і мене ця думка дуже не влаштовувала. І ми хотіли зламати цей наратив. Ми хотіли всіма наявними способами показати, що є ось така поліція, є ось такі поліцейські. Це такі ж звичайні люди з міст, зі спальних районів, які виконують бойову роботу і захищають Україну на фронті. Саме ця мета нас об’єднала”, — розповів “Директор”.

Побратими “Героса” згадують, що у своїй роботі він ніколи не забував і про Бахмут. Своєму рідному місту він присвятив патч.

“Як і більшість інших наших колег, він хотів вигнати ворога з рідної землі. Він розробив макет, створив і розповсюджував серед побратимів і друзів такий патч, який я вважаю, якби це банально не звучало, з глибоким задумом. На ньому зображена панорама Бахмута і напис “Нікуди відступати, якщо дім попереду”. Саме цією фразою можна сказати про його ставлення до свого рідного міста”, — зазначає “Директор”.

***

Андрія Пугачова поховали у Хмельницькому, куди після евакуації з Бахмута переїхали його батьки. Поховали Героя на Алеї Слави. 

В Андрія залишились батьки і кохана дівчина.

Читайте також:

• Загинув військовий з Бахмута Сергій Сергіянський
• “Без Саші важко”: історія захисника Бахмута, який загинув, обороняючи рідну Донеччину
• “Спочатку кажуть, що загинув, а потім пропонують поговорити”: історії родин загиблих та поранених в Оленівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!