В’ячеслав Чорновіл та Донеччина: як пройшло знайомство українського державотворця з регіоном

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:30, 25 Березня 2025
Вячеслав Чорновіл / ілюстрація Бахмут IN.UA

В’ячеслав Чорновіл — це видатний політик, публіцист та ініціатор Акту проголошення Незалежності, один з етапів життя якого тісно пов’язаний з Донеччиною.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про зв’язок Чорновола та Донеччини.

В’ячеслав Чорновіл: біографія

Відомий політик Вячеслав Чорновіл / фото з Вікіпедії

В’ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селищі Єрки, що зараз знаходяться в адміністративних кордонах Черкаської області. Його батько був вчителем, якого переслідував сталінський режим, а дядька хлопчика розстріляли агенти як ворога народу.

Майбутній політик мав репутацію сумлінного учня, який у решті решт закінчив школу з медаллю. Згодом він подав документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет. Але з другого курсу він переводиться на факультет журналістики, де почав демонструвати “не такі” погляди. У 1958 році Чорновіл тимчасово перериває навчання та їде на Донбас працювати теслярем, слюсарем та співробітником виїзної редакції газети. Через два роки він успішно захищає дипломну роботу та починає займатися науковою роботою спочатку у Львові, потім у Києві. До 29 років він заслужив собі славу успішного та перспективного українського журналіста, який працює у столичній газеті “Молода гвардія”. 

Газета “Молода Гвардія”/ фото Violity

В’ячеслав Чорновіл як оратор та один із засновників національно-визвольного руху протистоїть тоталітарному режимові та бере активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді. 8 серпня 1965 року він оголошує антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині.

Після виступу Чорновола звільняють з роботи, допитують та проводять обшуки в його домівці. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів його засуджують до трьох місяців примусових робіт. У листопаді 1967 року — уперше засуджують до 6 років колонії суворого режиму.

У 1970 році після дострокового звільнення йому вдалось влаштуватись на роботу спостерігача метеостанції в Закарпатті, а потім землекопом археологічної експедиції в Одеській області. Вже у 1971 році він починає працювати у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

Через рік, в січні 1972 року, діяча знову арештовують за антирадянську агітацію та засуджують до 6 років ув’язнення і 3 роки заслання в Якутії. У квітні 1980 року його втретє арештовують на 5 років, проте в 1983 році достроково звільняють.

Політична кар’єра

Трохи згодом, у 1987 році, майбутній політик відновлює роботу відомого видання “Український вісник” та займається редакторською роботою. Приблизно у той же час він починає свій шлях у політиці, де швидко здобуває успіхи:

  • з квітня 1990 року — він голова Львівської обласної ради;
  • 1990 рік — народний депутат України;
  • 1991 рік — балотується на пост Президента України та здобуває друге місце;
  • березень 1992 — співголова Львівської обласної ради;
  • грудень 1992 — голова Народного руху України, котрий під його управлінням з громадського об’єднання перетворився на політичну партію;
  • протягом того ж року він обіймає посаду заступника голова Комісії з питань гласності та ЗМІ у Верховній Раді України;
  • 1994 та 1998 — народний депутат України.

Загибель Чорновола

Фотографія з місця аварії, де загинув Вячеслав Чорновіл / Фото з Facebook Тараса Чорновол

Загинув Чорновіл 25 березня 1999 року в автокатастрофі біля Борисполя. Автомобіль врізався в причеп вантажівки із зерном. Поховали політика в Києві на Байковому кладовищі.

Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, тогочасний керівник Міністерства внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив, що це — нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме.

Проте соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас зовсім іншої думки. Вони вважають, що загибель політика — це умисне убивство напередодні майбутніх президентських виборів.

Розслідування завершилося тоді, але почалося знову у 2011 році. Тоді Генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу. Одночасно Тарас Чорновіл вважав, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури, щоб уникнути можливих фальсифікацій.

21 січня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком, проте згодом справу знову поновили. У 2018 році було призначено додаткову судово-медичну, медико-криміналістичну та автотехнічну експертизу, яка наприкінці 2018 року виявила, що політик В’ячеслав Чорновіл загинув унаслідок травм від ДТП.

Зазначимо, на цьому справа щодо загибелі Чорновола не завершилась. У вересні 2021 року в ЗМІ з’явилось інтерв’ю ексзаступника генпрокурора Миколи Голомші, який висловив припущення, базоване на свідченнях паталогоанатома та посмертних досліджень, що ДТП була не випадкова. Він додав, що Чорновіл пережив його, але невідомі добили політика та його водія декількома ударами кастета.

В’ячеслав Чорновіл на Донеччині: як пройшло знайомство з регіоном

Завод імені іліча в Маріуполі / фото з Вікіпедії

Знайомство В’ячеслава Чорновола з Донеччиною розпочалося в молоді роки політика, коли він навчався на філфаці Київського державного університету. Аби уникнути виключення з університету, він взяв річну відпустку і поїхав на будівництво домни у Маріуполі (тоді ще Жданов) на металургійному заводі імені ілліча. 1957-1958 навчальний рік для нього пройшов саме на виробництві.

Спочатку політик працював теслярем, а потів став частиною виїзної команди редакції газети “Київський комсомолець”. Крім того, він працював над створенням текстів для республіканської газети, яку випускали на заводі імені ілліча. Саме там він зміг публікувати критичні висловлювання, які мали вплив.

Чорновіл та події 1989 року на Донеччині

Донецька організація Української Гельсінської Спілки / фото з Вікіпедії

Також цікавим моментом в житті Донеччини, який був пов’язаний з ім’ям Чорновіла, відбувся в 1989 році. Тоді в Донецьк приїхав В’ячеслав Чорновіл для організації збору Донецької організації Української Гельсінської Спілки. Саме в той же час відбулася скарга сусіда дисидента Володимира Мазанова, що в його квартирі збираються люди, які виступають проти комуністичної партії. Серед них був й Чорновіл.

Ілля Шутов / фото з Вікіпедії

Про події квітня 1989 року в Донецьку за участю В’ячеслава Чорновола згадує Ілля Шутов, який на той час був головою обласного Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також — юристом Київського райвиконкому міста Донецька:

Перед під’їздом стояли троє, які своєю зовнішністю нагадували “філерів”, та відступати нікуди, іду у під’їзд, заповнений кагебістами, мєнтами, та іншими “свідками”» (в т. ч. стукач), у цей час відкриваються двері квартири Мазанова, мєнти завалюють у приміщення, скручують Володимира, і я чую В’ячеслава Чорновола, який твердим голосом цитує конституційні права про свободу зборів…“, — згадував Шутов.

За його словами, присутність юриста райвиконкому різко зняла напруження, а самого Мазанова відпустили. Як результат, збори не розігнали, а на Донеччині з’явилося регіональне утворення Української Гельсінської Спілки.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста

Семаковська Тетяна 17:00, 2 Квітня 2025

Часів Яр — це місто, яке сьогодні у більшості знають як точку на карті DeepState. Це місто, за яке активно йдуть бої. Однак сьогодні ми хочемо розповісти про іншу історію Часів Яру, а саме про те, як він формувався, хто його заселяв та чим він відомий.

Редакція Бахмут IN.UA звернулась до краєзнавця Валерія Богуненка та дізналась для вас цікаві факти з історії міста, походження його назви та легенди, пов’язані з ним.

Часів Яр — походження назви та коли вона вперше з’явилася в документах 

Часів Яр як назва вперше з’явилася у документах 1830 року на мапі, яка називалась “Геометричний генеральний план Бахмутського повіту Катеринославської губернії”. 

На цьому фрагменті, який нам надав пан Валерій, ви можете побачити “сільце Натальїнське”, у якому нараховували дві-три садиби та курган Шибенів, який нині знаходиться у центрі Часів Яра. Сьогодні на місці “Натальїнського” й розташоване місто. А також на фрагменті видно велику балку, позначену як “овраг Чесов ярь”.

Фрагмент з мапи “Геометричний генеральний план Бахмутського повіту Катеринославської губернії” 1830 рік / КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

“Є думки філолога, вже покійного, на жаль, академіка, колишнього декана філологічного факультету Донецького національного університету Євгена Степановича Отіна про те, що ця назва (ред. Часів Яр) має тюркське походження. Є також версія, що топонім має походження від власного прізвища “Часов”. Його історично носили люди, які виробляли годинники, годинникарі”, — каже Валерій Богуненко.

Як бачимо, назва Часів Яр пов’язана з балкою та річкою, яка протікала через населені пункти Віролюбівку (перша назва була — Чосово) та Білокузьминівку.

“Була така книжечка “Ім’я вашого міста”, видана наприкінці 70-х, здається. І ось там назви міст українських були подані, й версії їх походження. Часів Яр там теж був поданий — вказано, що заснований тоді-то й тоді-то був. А назву одержав, тому що великий яр тягнувся по землях поміщика Часа. Цього поміщика Часа, звісно, в природі не існувало, бо про нього ніяких згадок немає, крім цієї книжечки”, — каже Валерій Богуненко.

На думку краєзнавця, саме версія академіка Євгена Отіна видається найбільш науково обґрунтованою, тому що існує термін, співзвучний з назвою Часів Яр в тюркських мовах.

“У цих степах тюркськомовний період був тривалий час і ця територія мала географічні та топографічні назви, які мають підтверджене тюркське коріння”, — каже у розмові краєзнавець.

Він додає, що з XI-го по XVI століття цю територію населяли:

  • хозари;
  • печеніги;
  • торки;
  • половці (кумани);
  • ногайці. 

В результаті на Донеччині можна знайти чимало топонімів. Відтак, назва балки і річки Часів Яр походить від тюркського “чаі-су”, що в перекладі означає “тиха вода”.

Легенди, як утворилася назва Часів Яр

Будівництво залізничних колій / КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Загалом різних легенд, пов’язаних з утворенням назви міста, було багато, зазначає краєзнавець. Але виділяють три основні. 

Перша легенда пов’язана з іменем “Час” — нібито це був поміщик, розбійник або козак, який збудував тут бордюг (ред. — землянка, нора в стінках яру).

Друга легенда пов’язана з годинником, вона є частиною дитячого фольклору. Згідно з нею, хтось загубив годинник в яру, й так місто отримало свою назву.

Третя легенда “виробнича”, як її називає історик. Вона химерна, але цікава. Згідно з нею о “годині дня” біля великого яру зустрілися будівельники залізниці, які в той час прокладали там колію з різних сторін, або ж у яру біля струмка вони починали свій обідній перепочинок.

Як правильно писати назву Часів Яр? 

“Часів-Яр” варто писати через дефіс / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Краєзнавець вважає, що назва “Часів Яр” у місцевій традиції відмінюється лише у другому слові, тоді як перше залишається незмінним. Тому писати “Часового Яру” або “Часовому Яру” неправильно, адже такі форми є штучними. Крім того, назву “Часів-Яр” варто писати через дефіс.

Коли Часів Яр отримав статус міста?

Будинок на станції Часів-Яр (Грузька). Фото 2010-х рр / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Видобуток глини призвів до того, що поряд з родовищем проклали залізничний шлях та відкрили у 1878 році залізничну станцію, яка отримала назву “Часів Яр (Грузька)”. Грузька – так назвали, бо була річка з такою назвою поблизу, з драглистими берегами, за що й отримала свою назву. 

Кількість вогнетривких заводів та кар’єрів до початку XX століття зростала, довкола них будували робітничі колонії, які потім об’єднали в один населений пункт. Так, на мапі у 1932 році з’явилося селище міського типу Часів Яр. У 1938 році Часів Яр отримав статус міста. Раніше ж у довідниках воно значилось як “робітниче” або “залізничне селище”.

Як будували Часів Яр?

Масштабна розбудова Часів Яру припала на 1930-1931 роки. Фото, як виглядало місто в ті роки, можна переглянути нижче:

Часів Яр, генеральний проєкт планування / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”
Часів Яр, парк, 1935 рік / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”
Колонада, будівництво / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”
Часів Яр, 1935 рік / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”
Парк в Часів Ярі, 1935 рік / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”
Стадіон “Авангард”, 1940 рік / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Коли в Часів Ярі з’явився перший завод?

Вогнетривке виробництво ХІХ-поч. ХХ ст. Ілюстративне фото (точна атрибуція відсутня) / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

З розвитком промисловості на Донеччині у 1876 році неподалік села Миколаївка почав роботу вогнетривкий завод Федора Плещеєва, що виробляв з глини вогнетривку продукцію. Саме він став першим Часів-Ярським вогнетривким заводом. Тут працювали 35 робочих, які заробляли 50 рублів, а також були так звані “півробочі”, які працювали менше й, відповідно, менше отримували, по 25 рублів. Сезон тривав з квітня по листопад, і за цей відрізок часу встигали  виробляти близько 250 тисяч цеглин, тисячу цеглин продавали за 45 рублів.

“У другому томі «Збірника статистичних відомостей по Катеринославській губернії», виданому у 1886 р. та присвяченому Бахмутському повіту, було вказано, що розробки вогнетривких глин відбувалися біля с. Миколаївки-Грузької. Право експлуатації глини було здане в оренду миколаївськими селянами «землевласнику Дружківської волості Ф.І. Плещеєву на 7 років, з 1880 р. за 00 руб. на рік». 

Виробництво цегли в кінці ХІХ та початку ХХ століття / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Цеглу із заводу продавали на завод Юза, а також відправляли до Харкова, Ростова, Катеринослава, Олександрівська, Севастополя і на будівництво при лініях Азовської, Донецької, Севастопольської й Катеринославської залізниць.

На виїмку надглинного шару наймались селяни, за цю роботу їм платили 1 рубль 60 копійок за кубічний сажень, за саму глину – 7 рублів. Загалом протягом 19-20 століття виникає п’ять заводів, і всі — саме в межах Часів Яра.

Як виробляли цеглу на першому заводі Плещеєва?

Кассельська піч / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Аби виробити цеглу, глину випікали в печі 36 годин. Робота була важка, тож люди тут були витривалими. На випікання глини витрачали близько 100 пудів вугілля. Готовий шамот робітники розбивали молотком на шматки, кожен розміром з волоський горіх, і перетирали на кінному верстаті двома чавунними циліндрами, що оберталися в різні боки. 

В результаті отримували перетерту глину 2-х сортів – порошкоподібна і крупна, завбільшки “з квасолю”. Потім її перемішували навпіл із сирою глиною і залишали в чанах із водою на 2-3 дні, після чого поміщали в чан з одним отвором, перемішували і видавлювали, у сараї різали на шматки і формували цеглу, просушували й обпалювали в Кассельській печі впродовж 3-х діб.

Як промисловість формувала менталітет людей

Часів Яр, вигляд на місто у 1967 році / фото КЗ “Часів-Ярський історико-краєзнавчий музей”

Під час зародження промисловості в Донецькому регіоні з кінця 19-го сторіччя починає деформуватися місцевий менталітет, каже краєзнавець.

“Було багато ліній деформації. Перше, це вироблення звички до дуже важкої праці в колективі з ієрархією. Треба було бути слухняним і треба казати максимальну правду. Тому що тут треба швидко діяти: це металургія, це хімічна промисловість, шахтна промисловість, це робота в кар’єрах з видобутку глини, де трохи не туди став і все посипалося, і ти втонув”, — розповідає Валерій Богуненко.

Перевагою такої зміни є відкритість та прямолінійність в характері донеччан — у відповідях рідше помітите двозначність, розмірковує краєзнавець.

Чи були в Часів Ярі вихідці з росії?

Так, в краю було чимало вихідців з російської губерній, областей, як і в інших регіонах України. Були й представники інших народів. Але попри спроби заселення іншими етнічними елементами, українці все одно переважали демографічно.

В різні роки по-різному, ну десь 70% на 30% — це було в основному співвідношення українців і росіян взагалі по цьому регіону (ред. Донеччина),

Валерій Богуненко // краєзнавець та історик

За словами пана Валерія, інколи зрозуміти походження людини можна по прізвищу. 

“Коли це Дергаус або там Замниборщ, то зрозуміло, що це не з Орловської губернії чоловік, що це якийсь місцевий. Але коли, наприклад, це  Шаповалов, то бачимо, що це прізвище є русифікованим. Але може бути прізвище Несторов, і тут вже не видно, чи це українець, чи росіянин, тому що це прізвище могли дати й українцю, і росіянину”, — пояснює Валерій Богуненко в коментарі.

Але попри це, українські прізвища та українська культура та менталітет переважали.

Дівчата з околиць Часів Яра, 1917 рік / фото з фондів музею

 Й нерідко вихідці з росії “українізувалися”: замість російської використовували суржик, одружувалися з українками.

“До Другої світової війни тут була етнічна мішанина, але переважав елемент український. Майже всі школи були українські. В селищі Часів Яр вчився в ті роки Олексій Іванович Тихий — відомий український правозахисник, педагог. Навчався він у школі, яка пізніше стала школою №19”, — згадує краєзнавець.

Після Другої Світової війни відбувалася міграція людей на відновлення промисловості та міста. Набирали людей у відновлювальні загони — один такий загін складався приблизно із 80 людей. Туди входили підлітки, які мали досвід роботи на виробництві.

Олексій Тихий навчався у школі Часів Яра / фото Вікіпедія

Загони формувалися як з мешканців Донбасу, так і з вихідців з російських регіонів: Пєрмь, Уфа, Кіров. Після відновлення міста частина людей залишилась в Часів Ярі та асимілювалась, стали патріотами свого міста.

Релігійне життя в місті та місцеві традиції

Часів Яр був молодим містом й такі чинники, як стахановський рух та партійні чистки, агітації в газетах й на радіо не сприяли тому, щоб розвивалося релігійне життя. Ходити до церкви було не тільки заборонено, але й небезпечно. У місті перші молитовні будинки були ліквідовані на початку XX років. Проте відкритий православний молитовний дім був знову в 1946 році.

“Це була політика сталіна, що з церквою треба дружити. Тобто частково гоніння припинилося. Проте з цього часу церква почала співпрацювати з комуністами”, — пояснює Валерій Богуненко.

Згодом за хрущова часи заборон повернулися, й ходити до церкви знову було небажано, аби не потрапити на “дошку ганьби”. Втім, потайки все одно місцеві йшли на службу, врешті й деякі комуністи дітей хрестили у церквах.

Яйця варять у лушпинні цибулі, щоб вони набули потрібного відтінку. Готові крашанки освячують / фото ілюстративне

Щодо традицій, то, вони значним чином продовжувалися. Наприклад, на Паску люди готували крашанки, фарбували їх у цибулевому лушпинні, щоб ті набували темно-червоного відтінку. 

Пекли традиційні Паски, а на саме свято родини йшли на цвинтар, аби провідати померлих. Біля могил часто можна було побачити столики, лавки, де сідали поїсти святкову трапезу, ніби розділити її з померлими. На самій могилі родичі залишали щось зі святкового столу — часто це були цукерки, які потім забирали діти. Також на Паску іноді готували кутю з рису та узвару. Варто зазначити, що кутя традиційно була їжею для померлих.

На думку історика, це форма тризни, тобто шанобливої трапези на могилах померлих, більш притаманна степу, тому й в Часів Ярі вона також існує.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Легендарний вікінг чи один з перших князів в історії України: ким був Аскольд

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 11:00, 23 Березня 2025
Аскольд на мозаїці станції метро “Золоті ворота” в Києві / фото з Вікіпедії

Аскольд – одна з найзагадковіших постатей ранньої історії Київської Русі. Саме він, за літописами, зробив Київ центром держави та першим серед правителів Русі прийняв християнство. Його правління, походи на Візантію та трагічна загибель від рук Олега стали ключовими подіями в подальшому становленні Русі, як однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи.

Детальніше про постать Аскольда та його роль в історії України — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Київський князь Аскольд: біографія

Аскольд або, як зазначали в Ніконовському літописі, Осколд — київський князь, який жив у IX столітті.

Походження імені князя досі викликає запитання. Поширена версія виводить його з давньої ісландської. Haskuldr або Höskuldr, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією — ім’я має місцеве, слов’янське коріння та пов’язується зі словом “Сколотити”.

Достеменно невідомо, як та коли народився Аскольд. Утім, існує безліч версій походження. Наприклад, польський хроніст XV століття Ян Длугош вважав, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм. Аналогічної думки дотримувався відомий український історик Михайло Грушевський.

Київський князь Аскольд / фото з Вікіпедії

Інша версія походження князя Аскольда базується на норманській теорії походження Русі. За нею, київський князь Аскольд міг бути Аслейком — сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого та онуком легендарного вікінга Раґнара Лодброка.

В “Повісті временних літ” оповідається що Аскольд з Діром до княжіння в Києві були боярами Рюрика.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: “Чий се город?” А вони, сказали: “Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам“, — зазначається в “Повісті временних літ”.

Царствування та похід на Царгорода

Штурм Царгороду з “Лицевий літописний звід”, XVI століття / фото з Вікіпедії

Наразі невідомим залишається й те, як почалося правління Аскольда в Києві. Утім, відомо, що в 860 році він очолив перший задокументований похід Русі на Царгород або Константинополь — столицю Візантії.

На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8 тисячами вояків на борту несподівано з’явилися у Босфорській протоці й взяли Константинополь в облогу. Незабаром наспіла й піхота. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: “Народ від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море”.

Облога Константинополя тривала цілий тиждень. За цей час, як згадували деякі візантійські історики, місто ледве не було захоплене силою. Утім, все завершилось мирною угодою, одним з пунктом якого було хрещення Аскольда та його дружини.

Никонівський літопис каже про хрещення при Аскольді, що русичі начебто і збирались хреститись, але згодились на це лише тільки після того, як впевнилися у божественній силі нової віри — вони кинули Євангеліє у вогонь, а воно не згоріло. Цю ж версію підтверджує й свідок — тогочасний патріарх Святий Фотій Великий, який свідчить, що руси, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва, і визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно зі свідченнями Св. Фотія, цісар Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священник, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію).

Похід руських дружин на Константинополь у 860 році став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося “Відкриття Русі”. Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. “Повість временних літ” зазначає, що з цього часу “почався прозивати Руська земля” або “Русь”.

Смерть Аскольда

Cмерть Аскольда, картина Ф. А. Бруні / фото з Вікіпедії

Аскольд розпрощався з життям при загадкових обставинах — на нього напав новгородський воєвода Олег під час мирних переговорів. Владу в Києві одразу же захопили представники династії Рюриковичі.

Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву. З 1866 році до Аскольдової могили щорічно 15 липня Церквою здійснювався хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря.

Сучасний вигляд Аскольдової могили / фото з відкритих джерел, Україна — мій дім

З липня в 1937 році територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві. Там же знаходиться невелика паркова зона за адресою: місто Київ, вулиця Паркова Дорога, 1 (станція метро Арсенальна).

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста

Часів Яр — це місто, яке сьогодні у більшості знають як точку на карті DeepState. Це місто, за яке активно йдуть бої. Однак сьогодні ми […]

Легендарний вікінг чи один з перших князів в історії України: ким був Аскольд

Аскольд – одна з найзагадковіших постатей ранньої історії Київської Русі. Саме він, за літописами, зробив Київ центром держави та першим серед правителів Русі прийняв християнство. […]

11:00, 23.03.2025 Скопіч Дмитро
302678288 477380981063667 558807119301064047 n bd022

Історичні перемоги українців: як Святослав прогнав 12 тисяч половців

Чернігівський князь Святослав, відомий своїми військовими походами, здобув чергову перемогу в битві на річці Снові у листопаді 1068 року. Це зіткнення стало важливим етапом у […]

11:00, 22.03.2025 Безмен Микита
299071116 463901905744908 2309903227484124870 n 72fb2

Історичні перемоги українців: як Святослав переміг візантійців з вдвічі меншим військом?

У 971 році відбулася Доростольська битва — один із ключових епізодів правління князя Святослава Ігоревича. Після походу на Балкани та завоювання значної частини території Болгарії, […]

300845565 472208734914225 1273954670220684488 n d89d3

Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців

Ярослав Мудрий – один із найвидатніших правителів Київської Русі, який зміцнив державу, розширив її кордони та заклав основи законодавства, створивши “Руську Правду”. Саме за його […]