Аскольд – одна з найзагадковіших постатей ранньої історії Київської Русі. Саме він, за літописами, зробив Київ центром держави та першим серед правителів Русі прийняв християнство. Його правління, походи на Візантію та трагічна загибель від рук Олега стали ключовими подіями в подальшому становленні Русі, як однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи.

Детальніше про постать Аскольда та його роль в історії України — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Київський князь Аскольд: біографія

Аскольд або, як зазначали в Ніконовському літописі, Осколд — київський князь, який жив у IX столітті.

Походження імені князя досі викликає запитання. Поширена версія виводить його з давньої ісландської. Haskuldr або Höskuldr, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією — ім’я має місцеве, слов’янське коріння та пов’язується зі словом “Сколотити”.

Достеменно невідомо, як та коли народився Аскольд. Утім, існує безліч версій походження. Наприклад, польський хроніст XV століття Ян Длугош вважав, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм. Аналогічної думки дотримувався відомий український історик Михайло Грушевський.

Інша версія походження князя Аскольда базується на норманській теорії походження Русі. За нею, київський князь Аскольд міг бути Аслейком — сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого та онуком легендарного вікінга Раґнара Лодброка.

В “Повісті временних літ” оповідається що Аскольд з Діром до княжіння в Києві були боярами Рюрика.

“І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: “Чий се город?” А вони, сказали: “Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам“, — зазначається в “Повісті временних літ”.

Царствування та похід на Царгорода

Наразі невідомим залишається й те, як почалося правління Аскольда в Києві. Утім, відомо, що в 860 році він очолив перший задокументований похід Русі на Царгород або Константинополь — столицю Візантії.

На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8 тисячами вояків на борту несподівано з’явилися у Босфорській протоці й взяли Константинополь в облогу. Незабаром наспіла й піхота. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: “Народ від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море”.

Облога Константинополя тривала цілий тиждень. За цей час, як згадували деякі візантійські історики, місто ледве не було захоплене силою. Утім, все завершилось мирною угодою, одним з пунктом якого було хрещення Аскольда та його дружини.

Никонівський літопис каже про хрещення при Аскольді, що русичі начебто і збирались хреститись, але згодились на це лише тільки після того, як впевнилися у божественній силі нової віри — вони кинули Євангеліє у вогонь, а воно не згоріло. Цю ж версію підтверджує й свідок — тогочасний патріарх Святий Фотій Великий, який свідчить, що руси, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва, і визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно зі свідченнями Св. Фотія, цісар Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священник, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію).

Похід руських дружин на Константинополь у 860 році став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося “Відкриття Русі”. Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. “Повість временних літ” зазначає, що з цього часу “почався прозивати Руська земля” або “Русь”.

Смерть Аскольда

Аскольд розпрощався з життям при загадкових обставинах — на нього напав новгородський воєвода Олег під час мирних переговорів. Владу в Києві одразу же захопили представники династії Рюриковичі.

Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву. З 1866 році до Аскольдової могили щорічно 15 липня Церквою здійснювався хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря.

З липня в 1937 році територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві. Там же знаходиться невелика паркова зона за адресою: місто Київ, вулиця Паркова Дорога, 1 (станція метро Арсенальна).

Читайте також:

• Історичні перемоги українців: як Святослав переміг візантійців з вдвічі меншим військом?
• Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців
• Історичні перемоги українців: як збудували місто Переяслав

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло постійне поселення на місці сучасного Бахмута і хто були його перші жителі – докладно розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Відкривайте справжню історію Бахмута і перевіряйте себе у тесті.

Дізнайтесь, чому Бахмут був і є українською територією — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Історія Бахмута

У більшості довідників та енциклопедій першої половини ХІХ ст. заснування Бахмута датується початком XVIII століття і пов’язується з відкриттям і початком розробки соляних джерел на території сучасного міста. Натомість у ХХ ст. поширилася й стала панівною думка, що місто Бахмут походить від Бахмутської сторожі XVI ст. На цьому ґрунтується й офіційна дата заснування міста – 1571 рік.

У XVI столітті по річці Сіверський Донець пролягав умовний кордон між Московською державою і Кримським ханством. Його правий берег, де наразі розташоване наше місто, так і називався в тогочасних документах – кримською стороною. Втім, по обидва боки кордону розлягалося Дике Поле – безмежний незаселений простір, де з одного боку кочували кримські й ногайські татари, а з іншого проникали загони козаків із Запоріжжя, Дону й Сіверщини у пошуках «козацького хліба» – військової здобичі.

Кримські татари майже щороку чинили грабіжницькі походи до населених земель Великого князівства Литовського (потім Речі Посполитої) та Московської держави – країн, між якими на той час були розділені українські землі. Обидві держави намагалися давати опір татарським набігам, утворюючи прикордонну службу, і залучали до охорони кордонів українських козаків. Так у 1572 році в Речі Посполитій з’явилося українське реєстрове козацтво. А в московській державі приблизно в цей час бачимо козаків із Сіверщини (севрюків) у складі прикордонної сторожової служби.

Яку сторожу застував іван грозний

У 1846 році вийшла друком книга російського історика Івана Бєляєва «О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине московского государства…», у якій докладно описана організація прикордонної служби московської держави у XVI столітті. Саме тут вперше серед істориків була згадана загадкова Бахмутська сторожа.

За часів царювання в москві івана Ггозного (1533 – 1584) на степовому кордоні було утворено декілька сторожових ліній для охорони від татарських нападів. У січні – лютому 1571 року в Москві був зібраний з’їзд прикордонників, який мав переглянути організацію прикордонної служби, щоб зробити її більш ефективною. З’їзд виробив “приговор” – своєрідний устав прикордонної  служби, в якому були детально розписані місця розташування прикордонних застав (сторож), маршрути розвідувальних загонів (станиць), обов’язки сторожів і станичників.

Крайньою на степовому кордоні була лінія з шести донецьких сторож (Коломацька, Обишкінська, Балаклійська, Ізюмська, Святогірська й Бахмутська, а також Айдарська – пізніше облишена, оскільки лежала осторонь від звичайних шляхів татарських набігів). Шоста, Бахмутська сторожа знаходилась “усть Черного Жеребца”, тобто в місці впадіння в Донець його лівої притоки – Чорного Жеребця. Навпроти, з правого боку в Донець впадає річка Бахмут, яка й дала назву сторожі.

Чи було в сторожі постійне поселення

Сторожа являла собою невеликий (з шести чоловік) кінний спостережний загін, який мав об’їздити дозором визначену ділянку кордону довжиною в кілька десятків верст на лівому (московському) березі Дінця. Сторожі мали спостерігати за кордоном і сповіщати царських воєвод у прикордонних містах про прихід татарських загонів. Отримавши тривожну звістку, царський уряд збирав військо для відсічі ворогу. Суворі правила прикордонної служби вимагали від сторожів розташовуватися на місцевості приховано, навіть не розводити вогонь на одному місці двічі, щоб не привернути  увагу ворога. Звісно, ні про які укріплення або постійні поселення сторожів на степовому кордоні не йшла й мова.

Але й ця тонка мережа спостережних загонів на пограниччі проіснувала недовго. Вже в 1587 році через напади “черкас” (свавільних українських козаків) Донецькі сторожі вирішено було скасувати, замінивши їх станицями – кінними загонами по 12 чоловік, які здійснювали розвідувальні рейди на “урочні місця”, де раніше стояли сторожі. А в часи російської Смути початку XVII століття прикордонна служба московської держави занепала, так що від прикордонних міст Путивля й Рильська, виїздили тільки “ближні” сторожі, не далі як за 15-20 верст.

Територія Бахмута у ХVII столітті

А в Придінців’ї в цей час поширився вплив українського козацтва. У середині XVII століття тут діяли свавільні козацькі загони Васька Рябухи, Семена Забузького, Григорія Торського. У складі одного з таких загонів вперше згадується Іван Богун – пізніше відомий козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького.

У другій половині XVII століття розпочалося масове переселення з Правобережної та Лівобережної України на землі колишнього Дикого Поля, де утворилися козацькі полки Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький, а в 1685 році – найпівденніший з них Ізюмський. Разом вони склали новий історичний регіон – Слобідську Україну. З часом заселення перейшло на правий берег Дінця, й до складу Ізюмського полку ввійшли нові укріплені поселення: Маяки, Тор (теперішній Слов’янськ), Райгородок.

Наприкінці XVII століття торський козак Омелян Бирюков відкрив соляні джерела на річці Бахмут, довкола яких невдовзі з’явилося поселення козаків-солеварів. Про це через тридцять років писали місцеві жителі до Сенату, пригадуючи час і обставини заснування міста. Близько 1703 року збудована невеличка дерев’яна фортеця, приписана потім разом із її мешканцями до Ізюмського слобідського козацького полку. Саме це й було початком історії постійного поселення на місці сучасного Бахмута.

Отже, наше місто було започатковане внаслідок  української народної колонізації, а не за велінням згори. А 1571 рік в історії краю позначився лише реформою сторожової служби московської держави  за часів царя івана грозного.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• “Не маса, а актив”: як донецькі ультраси прокладали шлях до українізації регіону
• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника та генерала Червоної армії — Миколи Ватутіна отримала нову назву: вулиця Героїв Небесної Сотні. Так само й провулок Ватутіна одержав нову назву: провулок Героїв Небесної Сотні. 

Детальніше про перейменування — в матеріалі Бахмут IN.UA

Хто такі Герої Небесної Сотні

“Небесна Сотня” — це збірна назва протестувальників, що брали участь в Революції гідності (кінець 2013  — лютий 2014 року) та загинули під час зіткнень із силовиками. Герої Небесної Сотні – це люди, що віддали своє життя заради майбутнього своєї країни.

За даними Українського інституту Національної пам’яті, Героями Небесної Сотні визнано 107 осіб: це українці, що приїхали до Києва з різних куточків України. Їхня мужність стала символом боротьби за гідність та свободу, зокрема свободу думки та слова. Офіційно День Героїв Небесної Сотні ушановують 20-го лютого, цей день є символічною датою кульмінацією подій на Майдані.

У Бахмуті вулиця Ватутіна існувала ще з радянських часів та довгі роки мала імʼя воєначальника та генерала червоної армії – Миколи Ватутіна. Під час дерадянізації назв вулиць у Бахмутській громаді у 2024 році, вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Героїв Небесної Сотні. 

Зазначимо, що серед Героїв Небесної Сотні є вихідці з Донеччини, зокрема:

• Юрій Дяковський;
• Володимир Рибак;
• Іван Пантелеєв;
• Дмитро Чернявський;
• Сергій Бондарев;
• Людмила Шеремет.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• Хто такий Борис Вальх і чому його ім’ям назвали вулицю в Бахмуті
• Вулиця імені Дмитра Самофалова: на честь кого назвали вулицю в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!