Аскольд – одна з найзагадковіших постатей ранньої історії Київської Русі. Саме він, за літописами, зробив Київ центром держави та першим серед правителів Русі прийняв християнство. Його правління, походи на Візантію та трагічна загибель від рук Олега стали ключовими подіями в подальшому становленні Русі, як однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи.

Детальніше про постать Аскольда та його роль в історії України — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Київський князь Аскольд: біографія

Аскольд або, як зазначали в Ніконовському літописі, Осколд — київський князь, який жив у IX столітті.

Походження імені князя досі викликає запитання. Поширена версія виводить його з давньої ісландської. Haskuldr або Höskuldr, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією — ім’я має місцеве, слов’янське коріння та пов’язується зі словом “Сколотити”.

Достеменно невідомо, як та коли народився Аскольд. Утім, існує безліч версій походження. Наприклад, польський хроніст XV століття Ян Длугош вважав, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм. Аналогічної думки дотримувався відомий український історик Михайло Грушевський.

Інша версія походження князя Аскольда базується на норманській теорії походження Русі. За нею, київський князь Аскольд міг бути Аслейком — сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого та онуком легендарного вікінга Раґнара Лодброка.

В “Повісті временних літ” оповідається що Аскольд з Діром до княжіння в Києві були боярами Рюрика.

“І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: “Чий се город?” А вони, сказали: “Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам“, — зазначається в “Повісті временних літ”.

Царствування та похід на Царгорода

Наразі невідомим залишається й те, як почалося правління Аскольда в Києві. Утім, відомо, що в 860 році він очолив перший задокументований похід Русі на Царгород або Константинополь — столицю Візантії.

На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8 тисячами вояків на борту несподівано з’явилися у Босфорській протоці й взяли Константинополь в облогу. Незабаром наспіла й піхота. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: “Народ від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море”.

Облога Константинополя тривала цілий тиждень. За цей час, як згадували деякі візантійські історики, місто ледве не було захоплене силою. Утім, все завершилось мирною угодою, одним з пунктом якого було хрещення Аскольда та його дружини.

Никонівський літопис каже про хрещення при Аскольді, що русичі начебто і збирались хреститись, але згодились на це лише тільки після того, як впевнилися у божественній силі нової віри — вони кинули Євангеліє у вогонь, а воно не згоріло. Цю ж версію підтверджує й свідок — тогочасний патріарх Святий Фотій Великий, який свідчить, що руси, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва, і визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно зі свідченнями Св. Фотія, цісар Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священник, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію).

Похід руських дружин на Константинополь у 860 році став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося “Відкриття Русі”. Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. “Повість временних літ” зазначає, що з цього часу “почався прозивати Руська земля” або “Русь”.

Смерть Аскольда

Аскольд розпрощався з життям при загадкових обставинах — на нього напав новгородський воєвода Олег під час мирних переговорів. Владу в Києві одразу же захопили представники династії Рюриковичі.

Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву. З 1866 році до Аскольдової могили щорічно 15 липня Церквою здійснювався хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря.

З липня в 1937 році територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві. Там же знаходиться невелика паркова зона за адресою: місто Київ, вулиця Паркова Дорога, 1 (станція метро Арсенальна).

Читайте також:

• Історичні перемоги українців: як Святослав переміг візантійців з вдвічі меншим військом?
• Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців
• Історичні перемоги українців: як збудували місто Переяслав

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У грудні 1991 року жителі тодішнього Артемівська взяли участь у Всеукраїнському референдумі щодо підтримки Акту проголошення незалежності України та виборах першого Президента. Більшість містян підтримали незалежність, однак питання майбутнього президента і перейменування міста викликали дискусії.

Детальніше про це розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Як проходив референдум і перші вибори в Бахмуті

Про проведення Всеукраїнського референдуму та виборів президента жителі Артемівська дізналися з українських ЗМІ ще з 1 вересня 1991 року, коли стартувала передвиборча агітація.

Висвітлювала виборчі процеси газета “Вперед”. Тут публікували думки мешканців міста та місцевих громадських і політичних діячів. Саме звідси стало відомо, що переважна більшість жителів міста підтримує Акт проголошення незалежності України.

Основні дискусії викликало голосування за першого президента: найбільшу підтримку мав Леонід Кравчук, другим за популярністю був В’ячеслав Чорновіл, третім — Левко Лук’яненко. Водночас частина мешканців планувала не брати участі у виборах або голосувати “ні за кого”.

Протилежні погляди також були серед містян. Зокрема, член Соціалістичної партії В. Ф. Черепков виступав проти незалежності України як окремої держави, підтримуючи ідею її перебування у складі срср. У місті відбувся й поодинокий протест проти референдуму та президентських виборів — 7 листопада 1991 року, за участі не більше десяти осіб.

Як проходило голосування

Голосування в місті розпочалося 1 грудня 1991 року, хоча виборчі ділянки з’явилися ще в середині листопада.

За підсумками голосування:

• у референдумі взяли участь 75 665 осіб, що становило 78,2% виборців;
• Акт проголошення незалежності України підтримали 64 981 виборець (86%), тоді як проти висловилися 7 651 особа (10,1%);
• на президентських виборах найбільше голосів отримали Леонід Кравчук — 57 965 (76,8%) та В’ячеслав Чорновіл — 7 970 (10,6%).

Зазначимо, що паралельно в тогочасному Артемівську відбувся міський референдум, де постало питання повернення місту його історичної назви — Бахмут. Проте, більшість виборців, а саме 78,3%, виступили за збереження радянської назви “Артемівськ”, тоді як за “Бахмут” проголосували 20,4%.

Читайте також:

Бахмутська метеостанція: історія її появи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!