Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Панську купальню” в Іванівському, яку зображено навіть на гербі села, роками називали спорудою царських часів. Однак знайдене в газеті “Кочегарка” за 1927 рік свідчення ставить цю версію під сумнів. У публікації описана новозбудована гідротехнічна споруда біля Красного, її конструкція та історія появи водозабору.

Що вдалося з’ясувати про походження пам’ятки та чому сучасна будівля все ж залишає питання для дослідників — розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.

“Панська купальня” в Іванівському: що це за споруда

Гідрологічна споруда на території Іванівського водозабору давно стала однією з впізнаваних особливостей села. Саме її називають “Панською купальнею”, а зображення споруди присутнє на гербі Іванівського. Через відсутність доступних тривалий час письмових джерел навколо її походження з’явилися різні версії. Одні пов’язували споруду з дореволюційним періодом і називали її “царською”, інші припускали, що вона значно молодша.

Нові відомості дозволяють точніше говорити принаймні про історію водозабору та споруди, яка існувала тут у 1920-х роках. Ключовим джерелом стала публікація в газеті “Кочегарка” №198 за 1927 рік. У ній журналіст описував новий водопровід та споруду, яку можна було побачити на Костянтинівській дорозі неподалік спортивного стадіону.

Автор називає її “баштою” та описує як невелику високу грановану кімнату. Усередину можна було потрапити сходами. З приміщення через вікна відкривався вид на велику поверхню води. Особливу увагу в описі привертають “венеціанські вікна”. По обидва боки споруди їх було по сім. Також у тексті згадуються залізобетонні конструкції, вентиляційні та світлові труби. Тобто йдеться не про стару панську садибу чи декоративну споруду, а про об’єкт, безпосередньо пов’язаний із роботою водопроводу.

Як у Красному з’явився новий водопровід

Газета 1927 року також описує історію місцевого джерела. Насосна станція, за описом журналіста, розташовувалася біля села Красного, яке в тексті також пов’язується з Голубівськими Ступками, біля підніжжя крейдяних гір.

До появи нового водопроводу місцеві жителі користувалися водою з криниці. У матеріалі зазначається, що після прибуття техніків та спеціалістів було ухвалено рішення облаштувати тут водопровід. Над криницею спочатку звели дерев’яну будівлю, укріпили зруб, проклали труби та встановили фільтр. Паралельно спорудили насосну станцію та водонапірний бак.

Згодом систему мали вдосконалити відповідно до санітарних вимог. Для цього пробили дві глибокі свердловини, а до 10 жовтня 1927 року планували завершити будівництво збірного колодязя, який мали з’єднати із ними. Таким чином, джерела свідчать: водозабір у цій місцевості активно облаштовували саме у 1920-х роках.

Чи була “Панська купальня” збудована за царських часів

Знайдена публікація є важливим аргументом проти версії про “царське” походження споруди, пишуть у музеї, принаймні якщо під нею мається на увазі будівля водозабору, описана у 1927 році. Газета прямо розповідає про нове будівництво водопроводу та споруду, яка з’явилася в процесі його облаштування. Тобто наявні письмові свідчення вказують на появу відповідного об’єкта вже після встановлення радянської влади. Водночас називати це остаточним доказом того, що сучасна “Панська купальня” є саме тією спорудою 1927 року, було б неправильно, вважають в музеї.

Є ще одна важлива деталь. Опис та фотографії споруди 1920-х років не повністю відповідають тому вигляду, який об’єкт мав перед повномасштабним вторгненням. На фотографіях різних років можна побачити, що споруда змінювалася. Саме тому виникає питання: чи збереглася будівля 1927 року, чи після руйнувань її перебудували або звели заново.

Це питання поки залишається відкритим. Окремим аргументом на користь пізнішої перебудови можуть бути будівельні матеріали сучасної споруди — зокрема цегла та бетон, які, за оцінкою дослідника, можуть відповідати другій половині ХХ століття. Однак без додаткового документального підтвердження це залишається версією, а не встановленим фактом. Можливо, споруда була пошкоджена під час Другої світової війни та згодом відновлена. Водночас для підтвердження цього потрібні архівні документи або інші джерела.

До теми:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!