12 років тому, 17 квітня 2014 року, в нині окупованій Горлівці пройшов проукраїнський мітинг. Люди, які були проти самопроголошеної влади “днр” виступили з мирним протестом. Одним із тих, хто намагався відстояти українську незалежність, був Володимир Рибак — депутат Горлівської міськради. За свою проукраїнську позицію та відкрите протистояння бойовикам “днр” його викрали та закатували. Загибель Володимира Рибака визнана однією із перших втрат серед мирних жителів Донеччини та сьогодні є символом спротиву окупації.

Спогадами про Володимира Рибака та квітневі події 2014 року в Горлівці з редакцією Бахмут IN.UA поділилася Галина Докашенко — горлівчанка, завідувачка кафедри історії історії імені професора Віктора Докашенка Горлівського інституту іноземних мов.

Спогади про Володимира Рибака, мітинг 17 квітня 2014 року

Галина Докашенко — педагогиня, історикиня з Горлівки. Вона була свідком подій весни 2014 року, коли Горлівку захопили бойовики так званої “днр”. Пані Галина каже, що особисто не була знайома з Володимиром Рибаком, але знала про його активну проукраїнську діяльність, якою він займався до 2014 року.

“До цих подій я особисто не була з ним знайома, але знала, що він був одним із найактивніших депутатів міської ради, він належав до “Батьківщини”. Завжди у пресі давали інформацію про кожне засідання міськради, і я бачила, що Володимир Рибак дуже активно виступав. У нього завжди, навіть до подій 2014 року, була відверта проукраїнська позиція”, — каже Галина Докашенко.

17 квітня 2014 року в Горлівці відбувся мирний мітинг, організований на підтримку міського голови Євгена Клепа. Тоді місцеві жителі вийшли з плакатами до міськради, виступаючи на підтримку законно обраної української влади. Серед мітингарів була і Галина Докашенко разом з колегами і студентами.

“Мітинг 17 квітня я достатньо добре запам’ятала. Можливо тому, що саме на цьому мітингу почалась словесна перепалка щодо мера. Місцеві жителі виступали за законно обраного, легітимного мера Євгена Клепа. А бойовики, звісно, хотіли свою кандидатуру. Пам’ятаю, ми йшли на цей мітинг і зробили плакат “Клеп усьому голова”, за аналогією відомого вислова “хліб усьому голова”. Я не можу сказати, що були якісь збройні протистояння. По завершенні мітингу там, де стояли останні ряди мітингувальників, кажуть, що якась штовханина трохи була. Але я про це не можу впевнено сказати, бо її не бачила, оскільки стояла всередині. Загалом тоді доволі багато людей було”, — каже Галина Докашенко.

Саме під час мітингу 17 квітня Володимир Рибак відкрито виступив проти бойовиків, які захопили владу в Горлівці. Того дня він спробував зняти прапор так званої “днр” і повернути український прапор на будівлю міськради. Після цих подій депутат зник.

Новину про зникнення Володимира Рибака пані Галина дізналась від свого чоловіка, який теж був депутатом Горлівської міськради.

“Наступного дня мій чоловік сказав, що після мітингу Володимир Рибак зник і його ніде немає. Тоді ми вже дізналися, що він вийшов на дах міськради, зняв прапор “днр” і знову вивісив прапор України. Потім вже я дізналася, що додому він так і не прийшов, його просто затягнули в машину по дорозі. Родина Володимира Рибака та його друзі тоді дуже хвилювалися за його долю”, — розповідає історикиня.

19 квітня місцеві рибалки знайшли два тіла в річці Казенний Торець біля селища Райгородок. 22 квітня дружина Володимира Рибака впізнала його тіло. Депутата закатували і ще живим скинули в річку.

Ким Володимир Рибак став для горлівчан

Галина Докашенко, як історикиня, каже, що загибель Володимира Рибака дала розуміння того, що окупанти не будуть миритися з проукраїнським населенням.

“Для мене, як для людини та історикині, Володимир Рибак є першою мирною жертвою того протистояння. Я і до сьогодні вважаю, що він є першою жертвою, яка постраждала за свою позицію. Я точно розуміла, що так жорстоко з ним вчинили просто за його проукраїнські погляди. Після загибелі Володимира Рибака до мене прийшло дуже чітке розуміння, що ніякого мирного процесу тут не буде, хоча сам мітинг був мирним. Багато хто в моєму оточенні, з ким ми тоді тісно спілкувалися, дуже переживали ці події”, — згадує педагогиня.

Фактично загибель Володимира Рибака можна оцінювати як факт залякування мирного населення, яке виступало проти окупації. Однак саме після вбивства депутата до людей прийшло чітке усвідомлення того, що врегулювати ситуацію мирним шляхом не вийде.

“Мені здається, що саме від його трагічної смерті пішов незворотний відлік, коли неможливо вже було говорити про якесь мирне примирення або “замирення”, як дехто говорив що треба замиритися. Смерть Володимира Рибака означала незворотність протистояння, яке вже на той час визначилося на Донеччині, і в Горлівці зокрема. Ми всі зрозуміли серйозність подій, що це не просто локальні невеличкі суперечки, а події політичного протистояння”, — зауважила Галина Докошенко.

Історикиня згадує, що у 2015 році Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання Героя України. На її думку, це дуже важливо для пам’яті про ті події. Роботою щодо збереження пам’яті про важливих постатей, які стали символом спротиву окупації, зараз займаються освітяни Горлівського інституту іноземних мов.

“Ми готуємо друге видання навчального посібника “Історія рідного краю. Донеччина: люди — духовність — природа”. У розділ “Люди” ми хочемо дати кілька історичних портретів до тих, що там вже є. Це будуть історичні нариси про Дмитра Чернявського, Володимира Рибака і Степана Чубенка. Також думаю, що ми додамо й четвертий історичний нарис про Олексія Дульнева”, — поділилася Галина Докашенко.

Читайте також:

• “До останнього не вірив, що буде повномасштабна війна”: ветеран з Бахмута про бої за місто, спогади та дім та ставлення до військових
• Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали
• Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Повернення військових до цивільного життя — це завжди непростий шлях. Тож сьогодні все більше українських компаній шукають не просто слова вдячності за захист, а реальні рішення. У мережі мультимаркетів “Аврора” переконані, що турбота про ветеранів і ветеранок — це не додаткова опція, а частина відповідального бізнесу. Тут ставляться до цього системно. У компанії розуміють, що люди, які повертаються з фронту, приносять із собою силу, витримку та лідерство. Саме ці якості в “Аврорі” намагаються інтегрувати у робоче середовище.

Як це працює зсередини та які можливості мають ветерани в “Аврорі”, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ветеранська політика в “Аврорі”: як це працює на практиці

Мережа “Аврора” відкрита до працевлаштування ветеранів. Загалом в Україні налічують вже понад 1 800 магазинів “Аврора”. Вони є як у великих містах, так і в малих. Щоб ветеран почувався впевнено на цивільній посаді, у компанії навіть з’явилася окрема роль — Chief Veteran Officer. Це людина, яка відповідає за те, щоб потреби ветеранів були почуті, а адаптація проходила комфортно і для них, і для команди.

Адаптація тут — це двосторонній процес. Не лише ветеран звикає до нової роботи, а й компанія змінюється під його потреби: створює менторські програми, підтримує психологічно, адаптує робочі місця. Станом на березень 2026 року в “Аврорі” працюють 140 ветеранів  і 9 ветеранок, з яких 67 мають групу інвалідності. І для них передбачені не лише базові гарантії, а й додаткова підтримка:

• фінансова допомога на лікування та реабілітацію;
• повністю оплачувані консультації психолога;
• гнучкий графік під час відновлення;
• додаткова оплачувана відпустка;
• юридична допомога за потреби;
• безкоштовне вивчення англійської;
• повна оплата зовнішніх курсів та тренінгів.

Окрема увага — безбар’єрності. Якщо людині потрібно адаптоване робоче місце, компанія це забезпечує. У “Аврорі” також наголошують: важливо не лише працевлаштувати ветерана, а й створити середовище, де йому комфортно. Тому тут працюють і з корпоративною культурою, щоб вона була дружньою, відкритою та підтримуючою.

Окрім внутрішніх програм, підхід “Аврори” до підтримки ветеранів відповідає “Принципам бізнесу, дружнього до ветеранів і ветеранок”

Вони  були розроблені за участі експертного середовища, зокрема Veteran Hub, у співпраці з провідними медіа та за підтримки профільного міністерства. Йдеться не лише про працевлаштування, а про комплексний підхід: від залучення топменеджменту до теми ветеранської політики, до створення інклюзивного середовища, доступу до психологічної підтримки, програм реабілітації та розвитку, детальніше про які ми писали вище.

Серед ключових орієнтирів — недискримінаційний рекрутинг, інвестиції в навчання та перекваліфікацію, підтримка родин ветеранів, розвиток ветеранських спільнот, а також відповідальне висвітлення ветеранського досвіду в комунікаціях. У компанії цей підхід не залишається декларативним,його інтегрують у щоденну роботу.

В мережі “Аврора” прямо говорять: їхня робота сьогодні можлива завдяки тим, хто захищає країну. І відповідальність перед ветеранами — це не лише про HR-політику, а про спільне майбутнє. Саме тому в компанії  закликають і інші бізнеси долучатися: створювати можливості, підтримувати і будувати середовище, де люди після служби можуть реалізувати себе в цивільному житті.

Бо сильне суспільство починається з того, як воно зустрічає своїх захисників. І за цими принципами в “Аврорі” стоять не лише політики чи програми — а реальні люди та їхні історії.

Досвід Ігоря Злобинця

Одна з них, це історія Ігоря Злобинця, який сьогодні працює водієм навантажувача у логістичному хабі компанії в Полтаві. До цього він був офіцером і командиром взводу мінометної батареї у складі морської піхоти. Ігор брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, а також на Херсонщині, зокрема під час операцій на лівому березі Дніпра. Зі служби він звільнився у званні старшого лейтенанта.

Повернення до цивільного життя, зізнається чоловік, було непростим. Після постійного напруження і відповідальності складно звикнути до тиші й іншого ритму. У перші дні навіть сон давався важко.

Поступово допомогли прості речі: час із родиною, побутові справи і, зрештою, робота. Саме вона стала важливою частиною повернення до нормального життя. В “Аврору” Ігор потрапив за порадою знайомої. Каже, рішення прийняв швидко — після першої ж співбесіди та знайомства зі складом і командою. Його приємно здивували умови, тут йому запропонували офіційне працевлаштування, бонуси, додаткові можливості для ветеранів, а також звичайні, але важливі речі — як-от розвозка на роботу чи зручний графік.

Сьогодні Ігор каже, що повністю повернувся до цивільного життя. І додає: для ветеранів важливо знайти компанію, якій можна довіряти і де справді є підтримка, а не лише слова. Саме такі історії показують, що ветеранська політика має бути конкретною: для людей, які ще вчора тримали оборону, а сьогодні будують нове життя.

Знайти вакансію можна на сайті “Аврори”. Шукайте у своєму місті та за релевантним досвідом: https://robota.avrora.ua/vakansiyi.

“Щодня ми працюємо завдяки тим, хто тримає небо над Україною, тому відповідальність перед ветеранами стосується кожного з нас: від топменеджменту до працівників магазинів. Ми віримо, що тільки через інклюзивність та професійний підхід бізнес може залишатися ефективним та етичним. Тут ми декларуємо нашу готовність бути надійною опорою для наших захисників і захисниць, також закликаємо партнерів об’єднувати зусилля, щоб разом створювати гідне майбутнє для тих, хто виборов його для нас”, — каже співзасновник мережі “Аврора” Тарас Панасенко. 

Чому потрібно дбати про працевлаштування ветеранів?

У грудні 2025 року в Україні налічували 1,5 мільйона ветеранів та ветеранок. Їх працевлаштування є важливим не лише з соціальної, а й з економічної точки зору. Після повернення з війни багато українських військових стикаються з труднощами адаптації до цивільного життя, і робота стає ключовим елементом цього процесу. Вона дає можливість відновити звичний ритм життя, повернути відчуття стабільності. Коли ветеран має можливість працювати, розвиватися і бути частиною спільноти — це зменшує ризики ізоляції, тривоги та втрати сенсу.

Ветерани — це люди з потужним внутрішнім ресурсом. Вони вміють діяти в умовах стресу, брати на себе відповідальність і підтримувати інших. Але водночас їм часто потрібен простір, де їх не лише оцінять як професіоналів, а й зрозуміють як людей із непростим досвідом. Саме тому включення ветеранів у робоче середовище має бути не формальністю, а усвідомленим кроком назустріч. Варто напрацювати ветеранську політику у команді, залучаючи до її створення самих ветеранів.

Для суспільства наявність вільного працевлаштування для ветеранів без упереджень — це також про зрілість, вдячність та готовність того ж суспільства підлаштовуватися під людей, які ще вчора захищали країну, а не навпаки.

До теми:

Бахмутський ЦПТО готує навчання для ветеранів та ветеранок у Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!