Поливаний понеділок — одна з найяскравіших і найвеселіших великодніх традицій в Україні. У цей день люди обливають одне одного водою, жартують і вітають із святами. Але за цим, на перший погляд, простим звичаєм стоїть глибоке символічне значення, яке формувалося століттями.

Детальніше про історію свята, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Поливаний понеділок: що означає традиція обливання водою після Великодня

Поливаний понеділок відзначають наступного дня після Великодня, у 2026 році цей день припадає на 13 квітня. Це свято має давнє коріння, яке поєднує у собі як християнські, так і дохристиянські вірування.

У народній традиції вода завжди вважалася символом очищення, оновлення та життя. Саме тому обливання водою у цей день означає своєрідне “змивання” всього старого: хвороб, негараздів, поганих думок — і відкриття нового етапу життя. Весна, яка вже остаточно вступає у свої права після Великодня, підсилює цю символіку: природа прокидається, а разом із нею — і люди.

У давнину обливання мало ще й обрядовий характер. Вважалося, що вода цього дня має особливу силу: вона приносить здоров’я, красу і навіть щастя в особистому житті. Особливо це стосувалося дівчат, їх обливали хлопці, вірячи, що таким чином бажають їм привабливості та швидкого заміжжя. Водночас це було і своєрідною формою залицяння.

В різних регіонах України традиція мала свої особливості. Десь обливали лише символічно, кількома краплями води, а десь це перетворювалося на справжні “водяні баталії” з відрами і навіть цілими діжками води. Попри це, суть залишалася незмінною, побажання добра і оновлення.

З приходом християнства традиція не зникла, а трансформувалася. Вона почала сприйматися як продовження великодньої радості, святкування Воскресіння Христового, яке символізує перемогу життя над смертю. Таким чином, вода стала ще й символом духовного очищення.

Сьогодні Поливаний понеділок в Україні зберігає свою популярність, хоча й набуває сучасних форм. У містах це часто дружні жарти між знайомими або тематичні заходи, а в селах — більш автентичні обряди, які передаються з покоління в покоління.

Поливаний понеділок закордоном

Подібні традиції існують і в інших країнах Центральної Європи. У Польщі цей день відомий як “Śmigus-Dyngus”. Тут також прийнято обливати одне одного водою, але звичай часто має більш ігровий характер, особливо серед молоді. Вода символізує очищення і удачу, а сам день перетворюється на веселий народний карнавал із жартами, піснями та гуляннями.

В Угорщині традиція має ще цікавішу форму. Там хлопці приходять до дівчат із “віршами-побажаннями” і після цього злегка окроплюють їх водою або парфумами. У відповідь дівчата дарують писанки або солодощі. Колись це було пов’язано з віруванням, що вода допомагає зберегти молодість і красу, а сам обряд мав чіткий шлюбний підтекст.

З приходом християнства традиція в Україні не зникла, а трансформувалася. Вона почала сприйматися як продовження великодньої радості — святкування Воскресіння Христового, яке символізує перемогу життя над смертю. Таким чином, вода стала ще й символом духовного очищення.

До теми:

Куди поїхати весною за красою: найкращі локації з сакурами та магноліями в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська земля подарувала Україні плеяду талановитих науковців, митців та діячів культури. Однією з таких постатей, чий внесок у розвиток вітчизняної науки залишається вагомим, є Есфір Семенівна Беркович — видатна українська бібліографиня. Протягом свого життя вона працювала у найбільших наукових книгозбірнях країни та створила фундаментальні бібліографічні праці.

Редакція видання Бахмут IN.UA підготувала розповідь про непростий, але надзвичайно плідний життєвий шлях нашої землячки.

Біографія Есфір Беркович

Есфір Беркович народилася 2 березня 1912 року в місті Бахмут. Її дитячі роки супроводжувалися важкою втратою: коли дівчинці виповнилося лише сім років, померла її матір. У 1921 році батько ухвалює рішення перевезти Есфір разом із її сестрами до Харкова, де родина починає нове життя.

Саме в Харкові дівчина пішла до школи, яку успішно закінчила у 1931 році. У шкільні роки в Есфір проявився яскравий музичний талант, що згодом суттєво вплине на вибір її останнього місця роботи та специфіку бібліографічних досліджень.

Юність у ленінграді та старт бібліотечної кар’єри

Після отримання середньої освіти Есфір Беркович вирушає до ленінграда (нині санкт-петербург). Там вона вступає на вечірнє відділення ленінградської консерваторії, прагнучи розвивати свої музичні здібності. Паралельно з навчанням дівчина розпочинає свою трудову діяльність, влаштувавшись до Державної публічної бібліотеки імені М. Є. Салтикова-Щедріна. Саме тут закладається фундамент її майбутнього фаху.

Через особисті обставини Есфір була змушена перервати навчання в консерваторії, залишити Ленінград та повернутися до Харкова. Щоб продовжити роботу за обраним профілем, вона закінчує спеціалізовані бібліотечні курси. Згодом влаштовується до Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. У науково-методичному відділі цієї установи вона працювала на двох посадах:

• бібліотекаря (у період з 1933 по 1934 роки);
• бібліографа центрального довідкового апарату (з 1934 по 1941 роки).

Роки Другої світової війни та переслідування

З початком німецько-радянської війни мирне життя та кар’єра Есфір Беркович обірвалися. У вересні 1941 року вона евакуювалася до міста Коканд в Узбекистані, де була змушена працювати у місцевій артілі, щоб вижити в умовах тилу.

У січні 1945 року, отримавши виклик від брата, вона переїжджає до москви. Її висока кваліфікація дозволила отримати посаду старшого бібліотекаря у Державній бібліотеці срср імені в. і. леніна. Проте важкі роки евакуації далися взнаки: через тяжку хворобу вже у вересні 1945 року жінка була вимушена звільнитися.

Повернувшись до Харкова, Есфір Семенівна ститкнулася з новою проблемою. Протягом тривалого часу вона залишалася безробітною через розгорнуту радянською владою ідеологічну “боротьбу з космополітизмом”.

Плідна наукова праця у Харківському університеті

Повернутися до улюбленої справи вдалося лише у 1948 році, коли її тимчасово прийняли на посаду редактора Центральної наукової бібліотеки (ЦНБ) Харківського державного університету (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).

У 1950 році вона стала бібліографом науково-бібліографічного відділу ЦНБ і обіймала цю посаду двадцять років — до 1970-го. За цей період фахівчиня взяла безпосередню участь в укладанні 12 ґрунтовних бібліографічних покажчиків. Серед її найвизначніших робіт — створення персональних покажчиків, присвячених видатним діячам науки та культури:

• філософу Григорію Сковороді;
• засновнику Харківського університету Василю Каразіну;
• фізіологу Івану Павлову;
• хіміку Євгену Хотинському;
• фізико-хіміку Миколі Ізмайлову.

Також Есфір Семенівна укладала складні систематичні покажчики до періодичних видань університету та наукових товариств, які діяли при ньому.

Музично-театральна спадщина та останні роки роботи

У 1971 році Есфір Беркович переходить на роботу до Харківської міської спеціалізованої музично-театральної бібліотеки імені К. С. Станіславського, де працює наступні 20 років (до 1991 року). Саме тут її юнацька музична освіта гармонійно поєдналася з колосальним досвідом бібліографа.

У цій установі вона реалізувала низку важливих професійних завдань:

• створила з нуля алфавітний каталог книг нотного відділу;
• виступила одним із провідних фахівців з розробки унікальної спеціалізованої схеми індексації літератури з мистецтва, яка базувалася на принципах УДК (Універсальної десяткової класифікації);
• доклала максимум зусиль для створення та розвитку довідково-бібліографічного відділу бібліотеки.

Окремою сторінкою її спадщини є зібрані та систематизовані нею бібліографічні списки, присвячені видатним композиторам. На жаль, за життя авторки ці праці залишилися ненадрукованими. До цього переліку увійшли: “Литература о Н. А. Лысенко за 1920–1972 гг.”, “Литература о композиторе Р. Щедрине: за 1958–1971 гг.”, “Т. Н. Хренников: литература за 1946–1973 гг.”, “Литература об А. Н. Скрябине за 1925–1971 гг.”, “С. В. Рахманинов: список литературы”, “М. П. Мусоргский и его опера “Борис Годунов” на сцене и на экране”.

Життєвий шлях видатної бахмутянки завершився 23 листопада 1992 року в Харкові. Весь професійний архів Есфір Семенівни Беркович сьогодні дбайливо зберігається у фондах Харківської міської спеціалізованої музично-театральної бібліотеки імені К. С. Станіславського як свідчення її безмежної відданості бібліотечній справі.

Читайте також:

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!