У 2025 році у штаті Соледарської міської військової адміністрації працювали шестеро людей. А в апараті Соледарської міської ради та її виконавчих органах — 53 працівників. Редакція Бахмут IN.UA подала запит, аби дізнатися, яку зарплату отримували посадовці МВА та міськради у 2025 році.

Детальний аналіз заробітних плат у матеріалі Бахмут IN.UA.

Соледарська МВА: яку зарплату отримували у 2025 році

У відповідь на запит редакції Соледарська МВА повідомляє, що штатна чисельність працівників складала 13 штатних одиниць. Фактично у складі МВА працювали шестеро людей.

• Сергій Гошко, начальник Соледарської МВА, який на сьогодні є ще й військовослужбовцем, за 2025 рік отримав 1 218 742,90 гривень.
• Андрій Рябуха, перший заступник начальника Соледарської МВА, за 2025 рік отримав 1 526 513,42 гривень. 
• Світлана Лощакова, заступниця начальника Соледарської МВА, за 2025 рік отримала 1 526 371,11 гривень. 
• Оксана Бабіч, начальниця відділу бухгалтерського обліку та звітності, головна бухгалтерка Соледарської МВА, за 2025 рік отримала 950 303,31 гривень. 
• Олександра Ляднова, начальниця юридичного відділу Соледарської МВА, за 2025 рік отримала 913 210,73 гривень. 
• Юлія Фоміченко, головна спеціалістка Соледарської МВА, за 2025 рік отримала 595 039,27 гривень. 

Соледарська міська рада: яку зарплату отримували у 2025 році

У відповідь на запит Соледарська МВА повідомила, що штатна чисельність працівників Соледарської міськради у 2025 році складала 43 штатні одиниці, а штатна чисельність виконавчих органів міськради — 63 штатних одиниць. Фактично у міськраді працювали 53 людей: 29 — в апараті міськради, і 24 — у виконавчих органах.

• Світлана Редченко, заступниця міського голови з гуманітарних питань та соціальної політики, за 2025 рік отримала 932 530,83 гривень. 
• Гелена Гребеник, секретарка міськради, за 2025 рік отримала 176 360,46 гривень. 
• Наталія Якушко, заступниця міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, за 2025 рік отримала 858 930,07 гривень. 
• Ганна Галактіонова, керуюча справами виконкому, за 2025 рік отримала 174 901,63 гривень.
• Юрій Мороз, староста Васюківського старостинського округу, за 2025 рік отримав 913 780,32 гривень. 
• Тетяна Черноусова, начальниця загального відділу, за 2025 рік отримала 601 607,54 гривень.
• Тетяна Щемельова, головна спеціалістка загального відділу, за 2025 рік отримала 430 359,58 гривень.
• Антоніна Ляшенко, спеціалістка І категорії з загальних питань загального відділу, за 2025 рік отримала 341 399,62 гривень.
• Наталя Пулова, спеціалістка І категорії з загальних питань загального відділу, за 2025 рік отримала 347 667,59 гривень. 
• Наталя Ряпосова, спеціалістка І категорії з загальних питань загального відділу, за 2025 рік отримала 355 102,94 гривень. 
• Марина Сташкевич, спеціалістка І категорії з загальних питань загального відділу, за 2025 рік отримала 343 818,18 гривень. 
• Ганна Пилипенко, спеціалістка І категорії з кадрової роботи, за 2025 рік отримала 384 170,01 гривень.
• Ольга Єрмакова, начальниця відділу бухгалтерського обліку та звітності, за 2025 рік отримала 603 110,23 гривень.
• Світлана Стеценко, спеціалістка-бухгалтерка І категорії відділу бухгалтерського обліку та звітності, за 2025 рік отримала 267 593,22 гривень. На цій посаді вона працювала 10 місяців. 
• Олена Гульбасова, начальниця відділу економічного розвитку, торгівлі та інвестицій, за 2025 рік отримала 592 824,66 гривень.
• Леся Хоружевська, провідна спеціалістка відділу економічного розвитку, торгівлі та інвестицій, за 2025 рік отримала 297 241,11 гривень. 
• Марина Нікітіна, начальниця відділу з питань правового забезпечення діяльності виконавчих органів, за 2025 рік отримала 550 807,46 гривень. 
• Людмила Толстих, спеціалістка І категорії відділу з питань правового забезпечення діяльності виконавчих органів, за 2025 рік отримала 312 142,98 гривень. 
• Антон Ляднов, начальник відділу охорони здоров’я, за 2025 рік отримав 117 191,22 гривень. На цій посаді він працював 4 місяці. Також він отримав 614 733,43 гривень за 10 місяців роботи на посаді начальника Управління освіти. 
• Данило Зелений, головний спеціаліст відділу містобудування, архітектури та капітального будівництва, за 2025 рік отримав 331 641,48 гривень. 
• Оксана Чуйко, начальниця відділу з управління комунальною власністю, за 2025 рік отримала 548 670,49 гривень.
• Маргарита Кучерявенко, спеціалістка І категорії відділу з реєстрації місця проживання фізичних осіб, за 2025 рік отримала 378 334,99 гривень. 
• Любов Кучеренко, адміністраторка відділу надання адміністративних послуг, за 2025 рік отримала 418 086,86 гривень. 
• Олена Рубан, адміністраторка відділу надання адміністративних послуг, за 2025 рік отримала 97 667,66 гривень. На цій посаді вона працювала 4 місяці. 
• Олена Полякова, начальниця відділу з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи, за 2025 рік отримала 497 105,15 гривень. 
• Олексій Іванов, начальник відділу з питань інформаційного та комп’ютерного забезпечення, за 2025 рік отримав 532 922,78 гривень.
• Людмила Борисенко, спеціалістка І категорії з питань внутрішньої політики відділу з питань інформаційного та комп’ютерного забезпечення, за 2025 рік отримала 260 257,17 гривень. 
• Людмила Борщ, начальниця служби у справах дітей, за 2025 рік отримала 592 900,24 гривень.
• Андрій Замазій, головний спеціаліст архівної справи, за 2025 рік отримав 369 622,29 гривень. На цій посаді він працював 10 місяців. 
• Тетяна Теплюк, начальниця відділу культури, за 2025 рік отримала 526 781,03 гривень. 
• Ірина Важинська, спеціалістка-бухгалтерка І категорії, за 2025 рік отримала 383 197,65 гривень.
• Сергій Гончаров, начальник Управління житлово-комунального господарства, за 2025 рік отримав 616 767,49 гривень. 
• Олександр Первенко, головний спеціаліст КЗ “Школа мистецтв Соледарської міської ради”, за 2025 рік отримав 297 521,86 гривень. 
• Ольга Скидан, спеціалістка-бухгалтерка I категорії КЗ “Школа мистецтв Соледарської міської ради”, за 2025 рік отримала 179 946,21 гривень. На цій посаді вона працювала З місяці. 
• Юлія Павленко, бухгалтерка І категорії КЗ «Школа мистецтв Соледарської міської ради”, за 2025 рік отримала 270 987,44 гривень. На цій посаді вона працювала 8 місяців. 
• Алла Вишедська, начальниця фінансового управління, за 2025 рік отримала 713 407,55 гривень. 
• Катерина Огуєва, начальниця відділу обліку і звітності, головна бухгалтерка фінансового управління, за 2025 рік отримала 600 247,47 гривень. 
• Світлана Савенко, спеціалістка І категорії відділу обліку і звітності фінансового управління, за 2025 рік отримала 400 337,05 гривень. 
• Наталя Гузенко, заступниця начальника Управління освіти, за 2025 рік отримала 463 334,01 гривень. 
• Любов Поливода, головна спеціалістка Управління освіти, за 2025 рік отримала 379 204,16 гривень. 
• Катерина Шокола, головна спеціалістка Управління освіти, за 2025 рік отримала 404 731,24 гривень. 
• Марина Самойленко, спеціалістка І категорії Управління освіти, за 2025 рік отримала 434 845,09 гривень. 
• Любов Нех, головна бухгалтерка Управління освіти, за 2025 рік отримала 361 831,20 гривень. 
• Ольга Костюк, бухгалтерка-рахівниця Управління освіти, за 2025 рік отримала 337 702,36 гривень. 
• Ганна Кононенко, бухгалтерка-матеріалістка Управління освіти, за 2025 рік отримала 267 340,18 гривень. 
• Наталя Пилипенко, бухгалтерка Управління освіти, за 2025 рік отримала 140 595,67 гривень. 
• Анастасія Катасонова, начальниця Управління соціального захисту, за 2025 рік отримала 673 949,98 гривень. 
• Тетяна Мухіна, начальниця відділу з прийому та обробки документів Управління соціального захисту, за 2025 рік отримала 579 581,30 гривень. 
• Наталя Курінна, спеціалістка Управління соціального захисту, за 2025 рік отримала 363 896,71 гривень. 
• Ганна Буджина, спеціалістка-бухгалтерка І категорії Управління соціального захисту, за 2025 рік отримала 457 669,81 гривень. 
• Людміла Невідомська, спеціалістка-бухгалтерка I категорії Управління соціального захисту, за 2025 рік отримала 387 283,21 гривень. 
• Наталія Профатілова, головна спеціалістка Управління соціального захисту, за 2025 рік отримала 387 761,32 гривень.

Читайте також:

• Що купувала Бахмутська міськрада і її відомства у лютому 2026 року: аналіз закупівель
• Яку зарплату отримали директори бахмутських КП у 2025 році
• Скільки заробляли посадовці Часовоярської МВА у 2025 році: розбір зарплат

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2014 року футбольна культура була нерозривно пов’язана з Донецьком. Євро-2012, сучасний стадіон “Донбас Арена” і, звісно, знаменитий футбольний клуб “Шахтар”, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Однак, через початок російсько-української війни у 2014 році, ФК “Шахтар” був вимушений переїхати з Донецька, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на “Арені Львів”. Сьогодні донецький футбольний клуб офіційно базується в Києві. Натомість в окупованому Донецьку є свій “Шахтар”. Окупанти привласнили собі назву і здобутки клубу, а також скопіювали фірмовий дизайн форми і символіки. Виступає клон “Шахтаря” в росії, а окупанти використовують його для поширення дезінформації.

Як окупанти привласнили собі “Шахтар” і використовують його у пропаганді, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

В яких умовах працює ФК “Шахтар” після 2014 року

“Шахтар” є одним із найтитулованіших футбольних клубів України: 16-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року.

До 2014 року спортсмени базувалися в Донецьку, де тренувалися на спортивній базі “Кірша” і проводили домашні матчі на сучасному стадіоні “Донбас Арена”.

Останній матч у Донецьку “Шахтар” провів 2 травня 2014 року. Це був матч 28-го туру Української Прем’єр-ліги (УПЛ) між “Шахтарем” та “Іллічівцем” (Маріуполь).

У серпні 2014 року спортивно-тренувальна база “Кірша” постраждала внаслідок бойових дій. Як повідомляв генеральний директор ФК “Шахтар” Сергій Палкін, у ніч з 29 на 30 серпня двома снарядами було знищено головний корпус тренувальної бази. Після цього команда ухвалила рішення про переїзд.

Тоді “Шахтар” перебазувався до Києва, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на стадіоні “Арена Львів”. З лютого 2017 року по березень 2020 року матчі “Шахтаря” проводили на арені “Металіст” у Харкові.

У 2020 році ФК “Шахтар” остаточно переїхав до Києва. У вересні директор “Донбас Арени” Вадим Гунько заявив про те, що клуб уклав довгостроковий контракт із київським НСК “Олімпійський”. Також у столиці розташована тренувальна база клубу.

Сьогодні ФК “Шахтар” має чітку українську позицію та виступає проти дій росії. Також керівництво клубу закликало інші країни надати допомогу Україні в боротьбі з рф.

“Я закликаю клуби, з якими ми грали, а це більшість топових команд Європи, УЄФА, десятки мільйонів уболівальників надати на своєму рівні максимальну підтримку Україні. Ця війна стосується кожного європейця сьогодні. Лише об’єднавши сили, ми можемо перемогти це безумство… Усі наші думки сьогодні — про закінчення цієї божевільної війни. Про українських воїнів, про тих, хто захищає нашу країну та її право на суверенітет і незалежність. Вірю, що разом ми переможемо”, — йдеться в заяві генерального директора ФК “Шахтар” Сергія Палкіна від 26 лютого 2022 року.

Також клуб проводить благодійну діяльність. Зокрема, з 2014 року футболісти й тренери “Шахтаря” надають підтримку Харківській обласній дитячій клінічній лікарні № 1. Благодійний внесок протягом 5 років становив близько 1 мільйона 150 тисяч гривень.

У 2022 році ФК “Шахтар” спільно з авіакомпанією SkyUp Airlines ініціював серію благодійних матчів. Їхньою метою був збір коштів на підтримку України. Усі кошти з квитків на матчі та реклами передавали волонтерським організаціям, медикам та на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

У квітні 2022 року в межах Shakhtar Global Tour for Peace в польському Гданську відбувся благодійний матч “Шахтаря” та польської “Лехії”, де зібрали понад 2,5 мільйона гривень, які згодом спрямували благодійній організації Fundacja Gdańska для забезпечення товарами першої необхідності 800 українських біженців та відправки гуманітарної допомоги до Shelter Centre “Шахтаря” на “Арені Львів”.

А у червні 2023 року ФК “Шахтар” спрямував гуманітарну допомогу до Херсонської області, яка потерпала від наслідків підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС.

Як окупанти привласнили собі заслуги “Шахтаря”

Фейковий “Шахтар” починає відлік з 2015 року. Тоді окупанти заснували клуб “Шахтар” на базі команди “Юний Новорос”. Цей “Шахтар” представлявся новою командою, яка не мала нічого спільного зі справжнім “Шахтарем”. Емблема клубу і форма мали червоно-чорно-сині кольори, символізуючи прапор так званої “днр”. Руслан Чередніков, який називає себе генеральним директором клубу, заявляв пропагандистам, що до ідеології клубу входить ідея грати лише з місцевими футболістами. Тобто, спочатку окупанти позиціонували свій “Шахтар” як місцевий любительський клуб.

Та з плином часу окупанти стали привласнювати собі історію справжнього донецького клубу. Натомість їхня риторика була неоднозначною.

Так, на сайті “Шахтаря” з “днр” можна побачити, що він привласнив собі історію клубу і його здобутки. Але не всі. Датою створення клубу окупанти вказують 24 травня 1936 року (тоді була заснована команда вугільників Донбасу “Стахановець”, від якої бере початок український “Шахтар”), а не 2015 рік. Також клуб привласнив собі всі здобутки клубу часів СРСР, при цьому про період команди в часи незалежності України не згадується.

З 2022 року окупанти почали позиціонувати псевдо-“Шахтар” із “днр” не як локальну команду, а як клуб з багатою історією. Головна теза в риториці окупантів — що саме їхній клуб є “справжнім “Шахтарем”. Для підтвердження своїх слів вони використовують мовне питання. Нібито, справжній “Шахтар”, який бере початок з часів СРСР мав російську назву “Шахтер”, тоді як український клуб носить назву “Шахтар”. Цю різницю в назвах окупанти і використовують для підтвердження своєї дезінформації.

Питання зросійщення торкнулося й “Донбас Арени”. У червні 2024 року окупанти висвітлювали як здобуток зміну літер на емблемі “Шахтаря”. Самі пропагандисти зазначили, що “Шахтар” попрощався зі своїм “українським минулим”.

Також окупанти відхрещуються від тренувальної бази українського “Шахтаря”. Кажуть, що не проводять там тренування. Натомість використовують базу захопленого спортивного училища імені Сергія Бубки. Про те, що саме росія зруйнувала тренувальну базу “Шахтаря” у 2014 році пропагандисти замовчують.

Окрім цього, спорстмени з “днр” скопіювали дизайн форми гравців. Якщо раніше вони мали білу форму з логотипом у кольорах прапора “днр”, то в 2026 році вони повністю змінили дизайн. У лютому окупанти презентували форму в помаранчево-чорних кольорах, які використовує український “Шахтар”.

Як псевдо-“Шахтар” інтегрується до рф

До 2025 року фейковий “Шахтар” виступав лише на окупованих територіях. До міжнародних змагань, і навіть російських, їх не допускали. У травні 2022 року футбольний оглядач з “днр” Олег Антипов розповідав пропагандистам про плани інтегруватися в російську Прем’єр-лігу та отримати можливість грати в російських клубах.

У 2025 році ситуація змінилася. У лютому фейковий “Шахтар” пройшов атестацію для участі у Другій футбольній лізі рф “Дивізіон Б” у 2026 році. Цьому передувала перемога в першості аматорських команд окупованих територій України.

Примітка. Друга ліга — це найнижчий рівень професійного футболу в росії. Вона розділена на два дивізіони — А та Б. У кожній групі команди грають одна з одною за круговою системою, а переможці можуть підніматися до Першої ліги.

Участь у найнижчому футбольному рівні рф подають як перемогу, хоча в самій росії це не є престижним рівнем змагань. Для “днр” же це здобуток, бо раніше вони не брали участь у матчах, окрім як на окупованих територіях.

З червня 2025 року російська авіакомпанія “Аерофлот” стала спонсором так званої “академії донецького футбольного клубу “Шахтар”. Кошти, нібито, направляють на організацію зборів, закупівлю екіпірування, інвентарю та допомогу спортсменам.

Примітно, що досі псевдо-“Шахтар” позиціонує себе як донецький клуб, однак жодних матчів на окупованій Донеччині не проводять. Сьогодні він базується в Таганрозі на стадіоні “Форте Арена”. Таке рішення пов’язують з безпекою та звинувачують Україну в можливих провокаціях.

“Проведення матчів та повноцінних тренувань у Донецьку зараз пов’язане з ризиками для гравців, персоналу та вболівальників. Поки територія знаходиться у зоні проведення СВО, проведення офіційних матчів там заборонено. Важливо розуміти: не всіх тішить відродження донецького клубу. У Києві та за його межами достатньо тих, хто намагається використати тему “Шахтаря” для провокацій. Ми свідомо уникаємо будь-яких дій, які можуть поставити під загрозу безпеку команди та вболівальників”, — пишуть у клубі.

Свої слова окупанти нічим не підкріплюють, тому ця заява, ймовірно, є маніпулятивною.

Окрім інтеграції в росію, фейковий “Шахтар” хоче налагодити зв’язки з самопроголошеною республікою Абхазія, яка фактично є територією Грузії, окупованою рф. У квітні 2026 року ватажок “днр” пушилін заявив:

“Розглядаємо варіант організації в Абхазії тренувальної бази для нашого донецького “Шахтаря”.

Хто керує фейковим “Шахтарем”

Після того, як фейковий “Шахтар” допустили до російських змагань, відбувся ребрендинг команди. Зокрема, була змінена форма, керівництво і тренерський склад клубу.

Очолив “Шахтар” у “днр” Ігор Петров — колишній радянський і український футболіст та тренер. Він виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Вважається одним із найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів.

З 1982 року виступав за донецький “Шахтар”. Був одним із кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького “Шахтаря”. Мав 84 забитих м’ячі в офіційних турнірах у складі донецької команди.

У 1991 році поїхав грати за ізраїльський клуб “Бейтар”. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби “Шахтар” та “Металург” аж до завершення ігрової кар’єри.

За збірну України зіграв три матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах.

Після завершення кар’єри футболіста у 1998-1999 роках працював у тренерському штабі донецького “Шахтаря”.

У 2014 році підтримав російську окупацію Донецька. Влітку 2015 року очолив футбольний союз “днр”.

При цьому до червня 2015 року Ігор Петренко намагався бути в українському медійному просторі. Зокрема, давав коментарі про матчі ФК “Шахтар” та інших українських клубів виданню Sport.ua.

У всіх гравців, що є у складі фейкового “Шахтаря”, у графі “Країна” вказана росія. При цьому даних про місця народження чи участь в інших клубах у профілях гравців немає.

Як рф використовує “Шахтар” для маніпуляцій

У листопаді 2023 року російський паблік “OFNEWS / Околоспортивные новости” у забороненій соцмережі “ВКонтакте” опублікував повідомлення, в якому зазначив, що “російський клуб “Шахтар” обіграв Барселону в матчі Ліги Європи”. При цьому пост супроводжувався лайкою і образами в бік УЄФА та українців.

Дійсно, донецький клуб “Шахтар” здобув перемогу над іспанською “Барселоною” з рахунком 1:0 за підсумками 4-го туру групового етапу Ліги чемпіонів 2023-2024. Але це була перемога справжнього, українського клубу. Російську фейкову команду до змагань таких рівнів не допускають.

Після публікації новина отримала негативні коментарі від росіян, які зрозуміли, що насправді це фейк. Після обурення користувачів пропагандисти вказали, що це був “рофл”, тобто жарт.

Про цю новину писали й інші пропагандистські ресурси. Вони поширювали інформацію з маніпулятивними заголовками, називаючи український клуб бездомним, а “Барселону” легендарною.

Маніпуляції були присутні і самому тексті. Зокрема, в одному з підзаголовку матч називають одним із найгірших, при цьому цитуючи позитивні відгуки про українську команду.

Це вказує на спробу сформувати у читача негативне сприйняття українського “Шахтаря” ще до ознайомлення з аргументами, використовуючи емоційно забарвлений підзаголовок, який не відповідає наведеним у тексті оцінкам.

Фейковий “Шахтар” як інструмент дезінформації

Таким чином, окупаційний “Шахтар” пройшов шлях від локальної команди, створеної у 2015 році, до клубу, який намагається привласнити історію та здобутки донецького “Шахтаря”. Для цього окупанти використовують дату заснування, назву, символіку та навіть дизайн форми українського клубу, водночас замовчуючи його історію в незалежній Україні та обставини, за яких “Шахтар” був змушений залишити Донецьк.

Водночас псевдо-“Шахтар” дедалі тісніше інтегрується в російський футбольний простір — бере участь у російських змаганнях, отримує підтримку російського бізнесу та базується на території рф. Його також використовують як інструмент дезінформації: підмінюють поняття, приписують окупаційній команді здобутки українського клубу, маніпулюють назвами та символікою, а через емоційно забарвлені заголовки й викривлений контекст намагаються сформувати негативне сприйняття українського “Шахтаря”.

У результаті створюється викривлена картина, у якій окупаційний клуб подають як продовження історичного донецького “Шахтаря”, хоча факти свідчать про інше походження та окрему історію цих команд. Тож привласнення футбольного бренду в цьому випадку є частиною інформаційної кампанії, спрямованої на переписування історії та поширення вигідних російській пропаганді наративів.

Примітка. Матеріал створено в межах навчального курсу: “Disinformation Booster Academy”, організованого ГО Common Sense Communications у співпраці з Deutsche Gesellschaft e. V. за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Українська артилеристка “під Бахмутом”?: як старе відео 2023 року видають за свіжі новини з фронту

На окупованій Донеччині працює пропагандистський телеканал “Оплот ТВ”. Він позиціонує себе як інформаційний канал, орієнтований на мешканців “днр”. Одним із медійників, який робить пропагандистські сюжети, є 20-річний Гліб Пирогов. Він долучився до команди “Оплота” у 2024 році: спочатку як ведучий, а згодом отримав посаду журналіста.

Що відомо про Гліба Пирогова і його роль у пропаганді на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Гліб Пирогов, біографія

Біографії Гліба Пирогова немає у відкритих джерелах інформації. Знайти деякі дані вдається з соцмереж та інших джерел.

Зокрема, на сторінці Гліба Пирогова в забороненій соцмережі “Вконтакте” можна дізнатися його дату народження — 30 січня 2006 року. Своїм рідним містом він вказує Шахтарськ, однак цю інформацію можна поставити під сумнів. В YouTube каналі російського творчого об’єднання “Стимул” знаходимо відео, датоване листопадом 2020 року, на якому фігурує 14-річний Гліб Пирогов. Він читає вірш російської поетеси Ольги Фокіної. Гліба Пирогова вказують, як учня з селища Молодецького, що біля Шахтарська, а сама зйомка була в Молодецькій бібліотеці.

Освіту Гліб Пирогов здобував у Донецькому державному університеті (ред. навчальний заклад, який працює в захопленій будівлі Донецького національного університету імені Василя Стуса). У своїх соцмережах він вказує, що навчався на філологічному факультеті за спеціальністю “Телебачення”. Роки навчання не уточнює.

На сайті Донецького державного університету ім’я Гліба Пирогова фігурує у списку студентів, які працювали над випуском журналу філологічного факультету “МЫ” у 2024 році.

Як Гліб Пирогов став пропагандистом

У своїх соцмережах Гліб Пирогов розповідає про різні види діяльності. Його сторінка у “Вконтакте” присвячена творчості. Пирогов пише пісні в жанрі реп під псевдонімом “Глеб Скраймер”. Писати реп він почав у 2020 році, а першу пісню випустив у 2021 році. Свою музику він викладає на стримінгові платформи, зокрема в Apple Music.

У своїй творчості він не торкається тем війни чи пропаганди. Але при цьому він називає себе “першим репером з Донбасу, який додає у треки вставки “1.8.0”. У цьому він бачить символізм, адже цифра 180 — це код номерних знаків для авто на окупованій Донеччині.

З жовтня 2024 року Гліб Пирогов почав роботу на пропагандистському каналі “Оплот-ТВ”. Він був ведучим програми “Молодые люди”. Її фокус — на молодіжній політиці та темах, які цікавлять школярів і студентів.

До квітня 2025 року Гліб Пирогов проживав у Шахтарську. Потім переїхав до Донецька, щоб повноцінно працювати на телебаченні.

З липня 2025 року Гліб Пирогов став фігурувати, як журналіст “Оплот-ТВ”. За його словами, протягом 2025 року він випустив 80 сюжетів. Пирогов сфокусувався на пропагандистських сюжетах, пов’язаних із молоддю. Він розповідав про можливості працевлаштування неповнолітніх, дитячу майстерню в кадетському корпусі імені Захарченка, висвітлював дитячі змагання “Зарніца” в Маріуполі.

Згодом у роботі Пирогова з’явилися серйозніші теми, зокрема і про війну в Україні. У своїх сюжетах юнак розповідав про наступ російських військ у районі Покровська та захоплення Платонівки у Сіверській громаді. Також Гліб Пирогов у вересні 2025 року поширив фейк про взяття села Маркове у Краматорському районі. Насправді ж це село на сьогодні перебуває у частковій окупації, там йдуть бої.

У своїх сюжетах Гліб Пирогов вихваляє військових, які беруть участь у війні в Україні. Зокрема, він брав інтерв’ю у військового Сергія Колодія, який у 2022 році воював на боці рф.

Також пропагандист висвітлює пам’ятні заходи, присвячені окупантам, у закладах освіти. Зокрема розповідав про відкриття парти героя та тематичний урок, присвячений возз’єднанню Донеччини з росією у донецькій школі №122.

У вересні 2026 року Гліб Пирогов висвітлював події на виборах до Госдуми рф. Зокрема показував, як працюють так звані мобільні виборчі дільниці у дворах будинків. Такий процес виборів зображають як здобуток. Та насправді належного контролю за голосуванням на таких дільницях немає, оскільки відсутні спостерігачі.

Проводить Гліб Пирогов і вуличні опитування серед мешканців Донецька. Часто з пропагандистським ухилом. Так, він розпитував людей, як берегти воду в умовах її дефіциту. Вони радять використовувати воду повторно. Також Пирогов проводив опитування молоді до дня російського прапора.

Примітно, що тему пропаганди юнак висвітлює не лише на платформах “Оплот-ТВ”, а й на своїх сторінках у соцмережах. Зокрема, у TikTok він веде власний блог про життя в Донецьку. На момент публікації матеріалу його аудиторія складає 1 306 підписників.

Серед пропагандистських відео, зроблених Пироговим — вихваляння постаті першого ватажка “днр” Олександра Захарченка. У відео він називає його “батею” та “обличчям республіки”, виокрелює його рішучість та лідерство. Примітно, що на момент смерті Захарченка у 2018 році Глібу Пирогову було всього 12 років. Тому чи може він оцінювати фігуру Захарченка об’єктивно, а не через призму пропаганди — питання відкрите.

Пирогов висвітлював і пропагандистські заходи в Донецьку. Це відзначення дня прапора “днр”, дня російського прапора і оновлення фотозони з надписом “росія” до так званого “дня воз’єднання”.

Своїм досвідом роботи у пропагандистському медіа Гліб Пирогов ділиться з молоддю. У травні 2026 року він виступив як спікер перед членами клубу “Юнпресс”, який працює як гурток юних журналістів.

У висновку зазначимо, що Глібу Пирогову було лише 8 років, коли росія окупувала частину Донеччини. Він виріс в умовах російської пропаганди, а згодом сам став її частиною, створюючи сюжети з російськими наративами. Його історія — показовий приклад того, як росія формує інформаційне середовище для дітей на окупованих територіях, вирощуючи лояльну до своєї політики молодь.

Читайте також:

• Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого
• Російські дипломи, співпраця зі СберБанком і підозра в колабораціонізмі: досьє на ректорку захопленого ДонНУЕТ Світлану Дрожжину
• Хто така Діна Саттарова, яка планує “відбудову” окупованого Бахмута: досьє

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!