Олена Петренко — бахмутянка, до повномасштабної війни жінка була підприємицею та волонтеркою, а також захоплювалася макіяжем. Зараз пані Олена разом з донькою евакуювалася до Запоріжжя, а її чоловік Руслан пішов захищати країну. Ми дізналися у героїні про труднощі переїзду, адаптацію на новому місці та власні міркування пані Олени про цю війну.
Олена Петренко разом з чоловіком ще у 2015 році, коли війна на Донбасі вже тривала, почала допомагати хлопцям із забезпеченням нагальних потреб. Коли чоловік пані Олени почав волонтерити, вона долучилася до нього.
«Їздила з чоловіком, мені було цікаво побачити, чим займається він, я все побачила на свої очі, як це небезпечно й ризиковано», — згадує ті події пані Олена.
Служба коханого в АТО та ТРО
Руслан, чоловік пані Олени. Фото: особистий архів героїні
Зараз чоловік героїні несе службу в місцевому ТРО, це не перший його досвід, розповідає жінка, ще у 2015 році чоловік служив в АТО. Ці дві служби відрізняються, зазначає Олена — зараз більш інтенсивні обстріли і більш напружена ситуація. Амуніцію для Руслана купляла родина, допомагали волонтери, зараз ситуація дещо краща, щось військовим видають, але на початку вторгнення ситуація була зовсім інша.
«Коли він був в АТО (ред.чоловік) теж було небезпечно, але не було таких інтенсивних боїв, як зараз тривають, не було такої агресії, як зараз маємо. Чоловік пройшов гарячі точки в 2015 році, Майорськ пройшов і під Торецьком вони там стояли, Дебальцеве…Я думаю, що завдяки моєму чоловіку, його досвіду військовому, багато хлопців зараз залишилось живими, тому що були різні й за віком і за досвідом з ним. Були можна сказати й навіть діти по 20 років, взагалі без військового досвіду. Він віддавав накази, тому, що офіцерів не було на позиціях, це 2022 рік був», — розповідає героїня.
З коханим героїня тримає зв’язок, в день нашої розмови, пані Олені вдалося побачити чоловіка, жінка каже, що намагається приїхати до Руслана хоча б раз на тиждень. В інший час спілкуються телефоном, пара старається завжди підтримувати контакт, з тривогою допомагає боротися внутрішня віра, каже героїня:
«Десь всередині вірю, що все буде добре, дуже сподіваюся на наших хлопців, вони у нас без перебільшення — титани, особливо на Бахмутському напрямку. Це зараз про Бахмут почали трохи говорити, але він тримається вже довгий час. Дуже мало інформації було за цей напрямок. Чоловіки, які тут стоять — це просто герої…»
Упередження місцевих та «міфічні проблеми»
Пані Олена з донькою. Фото: особистий архів героїні
Олена зазначає, що в місті є певна частка людей, які мають проросійські погляди, ці люди зайняли позицію так званих «ждунів». Родина Петренків має чітку громадянську позицію та проукраїнські погляди, про осуд з боку місцевих, Олена відповідає так:
«Вони зараз відкрито не кажуть, хто ти, що ти. Але я знаю, що кожен про мене думає. Мені байдуже на осуд, я через це пройшла це, ще коли чоловік був в АТО, теж не дуже добре були люди налаштовані, тому що в них були інші погляди, яких наша сім’я не поділяла. У 2014 році як можна було чекати росії, якщо ти живеш в Україні, це мене просто гнівало. Не розуміла навіщо захищати російську мову, якщо у нас була своя. Це печально, що багато людей повелися на якісь такі міфічні дурниці, на проблеми, яких взагалі не існувало»
На думку героїні, потрібно було більше популяризувати в місті українську культуру, особливо на Донбасі. Зокрема, каже пані Олена, слід було надавати у вільний доступ українське мовлення по телебаченню. Увагу мали б приділяти і в навчальних закладах, виховуючи молоде покоління, слід було розповідати про насильну русифікацію та її наслідки, вважає героїня.
«Немає такої позиції, де ти хочеш бути й там й там. Або ти з росією або з Україною», — розмірковує жінка.
Проблеми, з якими зіштовхуються ВПО
Собака родини Лулуша. Фото: особистий архів героїні
Через повномасштабну війну в Україні тисячі людей стали вимушеним переселенцями. Евакуювалася разом з донькою й пані Олена, проте сам переїзд виявився дуже важким, розповідає жінка. Зараз родина зупинилася в Запоріжжі, до цього були на Київщині. Не всі мають змогу виїхати, наголошує героїня, адже не завжди вдається знайти житло, а через брак коштів більшість людей боїться виїжджати.
«Я була шокована відношенням до тих людей, які виїжджають, тобто це ще один спосіб заробітку. Я сама з цим зіштовхнулася, ми довгий час не могли орендувати житло, якщо ти кажеш, що ти з Донецької області — це як якесь клеймо, з тобою переставали балакати. Казали, мабуть, ні. Так працює сарафанне радіо, один не знайшов житло, другий не знайшов, й в людей закарбувалася така думка», — розповідає Олена.
На додаток, багато власників квартир не хотіли брати людей з тваринами, на жаль, це доволі часта проблема. У Олени є дві собаки, вони дуже комунікабельні та виховані, але люди не хотіли слухати, згадує Олена про труднощі пошуку житла.
Важка ситуація і з роботою, її практично неможливо знайти переселенцям. Місцеві бізнесмени пропонують вакансії з низькою зарплатою та поганими умовами праці.
«Багато хто не хоче брати, бо кажуть ну Ви переселенці, Ви сьогодні тут, а завтра там», — каже жінка.
У своєму рідному місті Олена та Руслан мали власний магазин із кормами для тварин та товарами для садівництва. Однак, через війну бізнес довелося закрити, варіант релокації магазину спочатку розглядали, але цей варіант був не рентабельним.
Закінчуємо розмову на позитивній ноті, ми розпитали героїню про те, що вона може робити у вільний час. Пані Олена каже, що любить гуляти з собаками, також із задоволенням читає книги.
Фото: особистий архів героїні
Читайте також: «Я беру зброю в руки, щоб її не брав мій син»: історія білоруського бійця полку імені Кастуся Калиновського
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
