Троє волонтерок із Бахмута щодня опрацьовують десятки запитів про допомогу та рятують людей і чотирилапих від голодної смерті. Жінки розказали, як під обстрілами евакуювали сотні тварин, нагодували сотні жителів Донбасу та допомогли технікою десяткам підрозділів ЗСУ.
Стала другою мамою для військових ще у 2014 році
Олена Березуцька почала допомагати людям ще у 2014 році. Побачивши наслідки російської агресії у Бахмуті, жінка зрозуміла, що не має права стояти осторонь.
«Бачила заміновані поля, розтрощені дома. Того року на місці, де ми з чоловіком перебували, розірвався снаряд через 15 хвилин після того, як ми пішли. Я зрозуміла, що небеса мені подарували другий шанс на життя, а отже, я маю зробити щось важливе», – розповідає Олена.
Майбутня волонтерка звернулась до місцевої лікарні з готовністю допомагати пораненим бійцям. Ночами вона готувала, а вранці розносила їжу військовим. Познайомившись з бійцями ближче, почала отримувати від них прохання допомогти.
«До мене звернувся один з командирів, сказав, що хлопцям потрібні теплі речі. Дізнавшись, скільки саме одягу потрібно, була в шоці, – пригадує Олена. – Де ж я візьму 3,5 тисячі светрів, ковдр? Я не змогла відмовити військовому, лише попросила дати мені час. Ходила по знайомих, друзях, але швидко зрозуміла, що так проблему не вирішу. Взяла слово на мітингу у Бахмуті біля Будинку культури, попросила знести теплі речі до лікарні. Казала серцем, тож до збору долучилися навіть деякі люди проросійських поглядів. Також звернулась до містян через газету. Так вдалося зібрати необхідний одяг лише за 5 днів».
Олена, Аліса та Анатолій Березуцькі на Майдані Незалежності у Києві, травень 2015. Фото з архіву родини Березуцьких.
Донька Олени Аліса Березуцька теж допомагала військовим, але з Києва. Вона знайшла людей, які придбали бійцям тепловізори, а в лікарню – ліжка холодильники, мікрохвильовки. У Бахмут вантаж їхав на українських танках.
Березуцькі почали збирати гуманітарну допомогу для військових. Вони нечасто виїжджали на позиції і не робили там світлини, а свої особи розкривали лише командирам підрозділів, які самі приїздили до подружжя забирати допомогу. Такий імідж вплинув на майбутню назву організації.
«Нас дуже берегли, боялись, що з нами щось може статись. Тоді і ДРГ заходили у місто. Військові про нас говорили як про волонтерів, які дуже допомагають, але яких ніхто не знає. Мовляв, якісь «блукаючі». Так ми і стали називатися «Блукаючими волонтерами».
Уже у 2015 році квартира волонтерів на 100 квадратних метрів перетворилась на військовий склад та притулок для українських воїнів, які вибралися з Дебальцевського котла.
«Чоловік пропонував військовим чай, каву, помитися. Але куди там той чай – вони як підкошені падали і спали. В нашій квартирі тоді ночувало 24 людини, а чоловік спав під столом в столовій, бо більше місць в квартирі не було», – пригадує Олена.
Безерезуцькі евакуювались до Києва. Волонтерка була на постійному телефонному зв’язку з військовими, які розповідали їй про свої переживання і мрії. Розповідала людям про війну, щоб вони активніше допомагали коштами. Зараз уже неохоче пригадує те, що пережила, адже щоразу у неї на очі навертаються сльози.
Від сім’ї відвернулися рідні та друзі. Називали їх зрадниками, погрожували. Та Олена за ці 8 років не припиняла роботи ні на день, і після 24 лютого продовжує активно допомагати військовим. Увесь цей час співпрацює зі «Львівською волонтерською кухнею», яка виробляє сухі страви для військових. Завдяки фонду «Громадяни», який має доступ до прямих поставок від виробників, Олена має змогу купляти квадрокоптери не за ринковою ціною у 140 тис грн, а майже удвічі дешевше. Також останні півроку Березуцькі співпрацюють з луганськими волонтерами з фонду «Якість життя». Серед друзів Олени й поодинокі волонтери з різних міст.
Олена Березуцька на Марші Захисників України 2021. Фото з архіву родини Березуцьких.
Родина Березуцьких надає допомогу лише дисциплінованим військовим. Якщо вони порушують хоча б одне з трьох негласних правил, бійці отримують «чорну мітку».
«Перше правило: пияцтво на фронті заборонене. Якщо можуть знайти кошти на горілку – значить, і на все інше знайдуть. Збрехати про алкоголь не вийде, адже маю на фронті свої очі і вуха в сусідніх підрозділах. Військові мене жартома називають «фюрер». Коли приїжджають, дуже нервують. Кажуть, краще до генерала на килим потрапити», – коментує волонтерка.
Друге правило: після отримання допомоги необхідна звітність. На початку вересня Олені довелось звернутись до Генштабу через те, що військові вчасно не прозвітували про використання 8 тонн відбірних харчів вартістю у 20 тис дол. Згідно з третім правилом, надані речі мають використовуватись за призначенням. Так, автівку, яку в одному з підрозділів почали використовувати у власних цілях, волонтери забрали та передали в іншу бригаду.
Найбільше коштів «Блукаючим волонтерам» перераховують донори з-за кордону. Олена активно співпрацює зі стрімерами на платформі Twitch. Від українців ж обсяг допомоги зменшився.
«Коли вся Україна відчула, що таке обстріли, за день ми отримували кошти, за які могли придбати дві-три автівки на передову, – пригадує Олена Березуцька. – Зараз люди жертвують близько 20% від попередніх об’ємів. Цього не вистачає, адже ворог у нас сильний. До того ж, обсяг нашої армії збільшився в чотири рази, і усім необхідне обладнання, термобілизна, спальники. Хлопці хворіють через холод».
У вересні українські захисники отримали від «Блукаючих волонтерів» комплекти термобілизни, безрукавки та смаколики. Фото з архіву родини Березуцьких.
За словами Олени, здебільшого з України зараз допомагають прості люди, які жертвували кошти ще з 2014 року.
«Пенсіонер Олександр Липський щотижня висилає 50 грн. Постійно допомагає і вчителька з невеликою зарплатою. Я прошу не жертвувати, а вона починає плакати, каже, що тільки такий її вклад та віра в перемогу тримає її в цьому житті», – розказує волонтерка.
Олена Березуцька упевнена: якщо ми усі разом допомагатимемо армії, перемога буде за Україною. Сама жінка припиняти волонтерство не збирається.
«Армія – це вже наша сім’я. Бійці називають мене «мама Лєна». За кожного переживаю, як за рідного. Ми будемо допомагати військовим до останнього подиху», – запевняє Олена.
Реквізити «Блукаючих волонтерів» для пожертв: 4731219600443471
Возить гуманітарку до Бахмута під обстрілами
З початком війни знайомі Олександри Клицової з Краматорська почали займатися евакуацією людей. Переселенці з Попасної та Волновахи потребували одягу, їжі, предметів першої необхідності, тоді Олександра вирішила їм допомогти.
«Людей евакуювали без речей, з невеликими пакунками. Я витерла сльози, дістала з гаража запаси одягу, назбирала продуктів. Але такої допомоги виявилось замало, адже людей було багато. Я зробила оголошення в соцмережі, і друзі з міста почали звозити до мене в гараж речі, продукти, побутову хімію, давали гроші. Гуманітарну допомогу вивозили до Краматорська», – пригадує Олександра.
Про Олександру дізнались і донори з-за кордону, до жінки звернулись з Італії. Гуманітарна допомога з цієї країни мала прибути до вокзалу Червоного Лиману. Чоловік Олександри з його другом провели ніч у підвалі в Лимані, очікуючи на вантаж. Але вранці через обстріл потяг з гуманітаркою перенаправили до Слов’янська. Вирушивши туди, волонтери з Бахмута на пероні вивантажували 4 вагони гуманітарної допомоги, щоб потім передати її нужденним в різних містах області.
Олександра обдзвонювала благодійні фонди, писала прохання про продукти, засоби гігієни. Отриману допомогу видавала зі свого гаража у Бахмуті переселенцям з Попасної та Волновахи. Згодом мама Олександри віддала під ці потреби приміщення, в якому колись перебувало її ательє. Так і з’явився «Гуманітарний фонд Олександри Клицової».
У липні Олександра Клицова передала жителям с. Іванград продукти харчування, медикаменти. Фото з архіву Олександри Кліцової.
В Бахмуті ставало дедалі більше обстрілів. На початку серпня Олександра виїхала до Києва, адже переживала за дитину, якій лише 2,5 роки. Однак волонтерка продовжила допомагати містянам та жителям сусідніх сел.
«Коли були прильоти в наш будинок через два під’їзди, мама сказала, що сама все робитиме. Я в Києві записую людей, ставлю їх в чергу, щоб вони приходили до мами, їжджу доставляти допомогу до сусідніх сел. Звісно, дуже небезпечно, що мама досі лишається там, але лишати Бахмут вона не хоче», – каже Олександра.
Усім, хто лишався в місті, волонтерка пропонує евакуацію, однак вони бояться виїжджати через відсутність коштів на облаштування нового житла. Люди і досі живуть у місті та в сусідніх селах у скрутних умовах, не можуть дозволити собі навіть їжу. В деяких районах немає електроенергії, тож до кінця вересня Олександра передаватиме в Бахмут не лише продукти, а і великий генератор.
«Селищ, які потребують допомоги дуже багато: Зайцеве, Вершина, Курдюмівка, Кодемо, Званівка, Роздолівка, Благодатне. Дуже страшно дивитися на те, як живуть люди без світла, газу, води та їжі під постійними обстрілами. Виїжджати їм нікуди і нема за що. Люди не живуть, а існують», – розказує Олександра.
Жителі Іванграду заряджають гаджети та ліхтарі під час візиту Олександри Клицової. Фото з архіву героїні.
За словами Олександри, допомагати бахмутянам стає складніше. Обсяги допомоги зменшилися, а представники великих гуманітарних фондів менш охоче їздять до міста через обстріли. Серед інших викликів – складнощі, які несе в собі робота з людьми. Проте волонтерка не опускає руки.
«Є люди, які впевнені, що я їм винна. Дратувалися, що не одразу відповідаю на повідомлення, обурювались, що чогось немає в гуманітарці. Але ж я – не з держорганізації, я так само з простягнутою рукою, як і вони, – зізнається Олександра. – Втім, є й інші. Розчулили люди з Часів Яру, які після обстрілу усе втратили, боялися навіть попросити про щось. Вдячних людей більше, ніж злих, і вони мене мотивують. Люди плачуть, обіймають тебе, пишуть повідомлення з подяками. Заради них і працюю».
Реквізити «Гуманітарного фонду Олександри Клицової»: 5355 2802 1051 0267
Рятує тварин від війни та живодерів
Катерина Арісой волонтерить у «Бахмуті українському». Це організація, яка допомагає військовим та цивільним.
«Робота складна, адже маєш знаходити ресурси, реагувати на різні запити, розбиратися в речах військового призначення, швидко ухвалювати рішення. Від цього залежить життя людей», – коментує Катерина.
Та справа її життя – допомога тваринам. Катерина Арісой з командою однодумців ще задовго до війни створили товариство «Лада»: займались порятунком тварин, лікуванням, стерилізацією, влаштуванням в родини. Притулок Катерини вміщував більш ніж 180 тварин. З початком війни він став транзитним пунктом для чотирилапих, яких команда «Ветмаркету» вивозила з Сєвєродонецька та Лисичанська до Києва.
Під час евакуації з Лисичанська частина команди «Ветмаркету» потрапила в полон і досі не повернулась додому. Катерина ж переїхала до Дніпра та почала допомагати в евакуації тварин з Бахмута. Спільно з командою вони вивезли із зони небезпеки уже 120 котів та собак.
Катерина Арісой (в центрі) евакуює тварин з Бахмута наприкінці серпня. У першу чергу волонтерка вивозить, тих, для кого життя на вулиці дорівнює смерті. Це поранені після обстрілів тварини, які мають травми. Потім забирає тих, кого кинули господарі, не лишивши їжі.
«Завжди чуєш дружні «поради»: краще людям допомагай, ніж котикам і песикам. Тварини страждають не менше, ніж люди, а іноді – навіть більше, адже їх ще й зраджують, кидаючи напризволяще. До того ж, для людей є пункти розселення, гуманітарна допомога, а тваринами займаються лише декілька волонтерських організацій чи окремих людей на всю Україну».
Раніше чотирилапих вивозили в притулки Дніпра, але вони вже переповнені. Тепер евакуюють на Західну Україну, у Польщу. Деяким тваринам одразу знаходять власників, а тих, кого прилаштувати не вдається, волонтерка вимушена брати до себе в квартиру. Втім, такого варіанту Катерина намагається уникати, адже її подовгу не буває вдома. Власного собаку волонтерка бере з собою: він став справжнім ассистентом в евакуаціях хазяйки.
Тварини в клітках під час евакуації 26 серпня. Кожна транспортація – це стрес і для тварин, і для волонтерів. Заспокійливі таблетки тваринам необхідно давати за кілька днів до транспортування, тому волонтери намагаються влаштувати комфортні умови без медикаментів.
«Коли веземо цуценят, на всьому шляху чуємо їх плач. Та вони їдуть в окремих клітках, з комфортом. Ми зупиняємось в дорозі поміняти пелюшки, дати водички, поїсти», – говорить Арісой.
Через обстріли Бахмута Катерина змогла забрати собак у живодерів, які їли тварин. Коли від вибухів вишибло двері до домівки неблагонадійних містян, команда змогла потрапити у їх будинок і забрати тварин. Також Катерина Арісой вивезла чотирилапих власниці нелегального розплідника, яка звернулась із проханням про їх евакуацію.
«Заходимо до неї, а там собаки в страшних умовах. Брудні, усе смердить. Коли привезли тварин до Києва, виявилося, що у них купа хронічних хвороб. Одна собачка загинула, у неї була серцева недостатність, кишківник в жахливому стані», – пригадує волонтерка.
Коли Катерина відмовилась віддати собак їх власниці, та почала звертатись із скаргами про викрадення до поліції та різних організацій, зокрема і до UAAnimals. Та після перегляду відео з умовами життя тварин громадські організації відмовились від претензій до волонтерки. Катерина навіть готує зустрічну заяву на попередню власницю – за жорстоке поводження з тваринами.
«Люди передають допомогу, корисні контакти, і ти відчуваєш, що не один, – говорить Катерина. – Я розумію, що моя робота ще довго буде необхідна, адже і після перемоги не буде часу розслаблятися. У нас попереду багато роботи по відновленню України, про адаптації і людей, і тварин».
Реквізити «БФ «Вуса лапи хвіст»: 4731 2196 4267 6948
Матеріал підготувала Ганна Пешкова.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
