Це чергове досягнення 14-річної Саши та її матері Альбіни з Бахмуту. А ще вони вирощують квіти та гриби, чим заробляють додаткові гроші в сімейний бюджет, подорожують Україною, підкорюють Говерлу, жінка навчається в університеті, підтримують одна одну, і власними перемогами надихають інших.
“Раніше я переконувала свою доньку: робити зарядку, займатись цікавими справами, читати книжки чи ще щось. Тепер навпаки – вона мене мотивує, спонукає, кудись тягне, змушує розвиватись… Ми їдемо на конкурс краси, а я прихворіла, так Сашка каже: “Мама, ти ж одужаєш до п’ятниці?” Звісно ж, я повинна виправдовувати її очікування!” – каже Альбіна Гребенюк.
Сукні для доньки Альбіна купує в різних містах України. До шафи не вішає їх навмисно: “У Сашки має бути стимул – хай дивиться на них і планує яке наступне одягне на якесь свято. Сидіти у сукні на колясці – це ж не так просто, треба вчитись!” – каже Альбіна.
Вчиться не лише донька, а й мати. Альбіна цього року поступила до Західно-європейського інституту індуктивної освіти, після трьох років навчання зможе викладати основи релігії.
“Навчання в школі засноване на дедуктивному методі, там нас навчають по-іншому, якби зі зворотньої сторони. Для мене – це самоосвіта і можливість навчати мою доньку. Я вчу її так, щоб вона сама хотіла, викликаю у неї бажання навчатись. Потім її самоосвіта буде набагато успішніше. Зараз, наприклад, коли ми подорожуємо, то вивчаємо чеську мову, бо вона схожа на українську”, – говорить про своє навчання жінка.
Маючи першу освіту – медична сестра, жінка заробляє кошти все ж таки не за спеціальністю. Зовсім недавно вона отримала фінансову допомогу від “Червоного хреста” на відкриття власної справи. В підвалі свого дома вирощує гриби.
Будинок старовинний – побудований ще німцями до Другої Світової війні, підвал теплий, вологи достатньо. Жінка провела світло, закупила обладнання та сировину.
“Чому я обрала вирощувати саме гриби? Бо цей вид діяльності дуже зручний. Ми часто подорожуємо: то на реабілітацію їдемо, то відпочивати, то на якісь конкурси. За чимось іншим треба постійно доглядати, а так я просто погасила світло, зменшила тепло і все – гриби сплять, потім повернулась і знов продовжую їх вирощувати”, – розповідає Альбіна.
Один тюк грибів дає 7-8 ротацій, з одного тюка можна отримати до 5-ти кілограмів грибів за 3-3,5 тижня. Відпрацьований тюк придбають фермери для добрива земель.
“Мені вже знайомі дзвонять і питають, коли гриби будуть. Гриби ще ростуть, а я їх вже продала! Треба було подолати страх реалізації: колись давно, займаючись тим ж грибами, я вночі клеяла об’яви на під’їздах та казала, що подрузі допомогаю. Приходила, зазивала всіх: “Гриби, гриби!”, як ті люди з молоком. А потім, навіть презентації робила про продаж! ”, – сміється Альбіна.
Так вийшло, що Альбіні часто доводиться переконувати, перемагати, доказувати. Щоб її донька навчалась у звичайній школі, коли поняття “інклюзія” лише зароджувалась в країні, жінці довелось докласти чимало зусиль.
“Мені в школі сказали, що у моєї доньки будуть уроки інформатики, якщо її можна буде підняти на третій поверх, бо саме там знаходиться кабінет. Для цього потрібен скаломобіль. Вони (вчителя – прим.ред.) думали, що я ніколи його не привезу, бо він коштує 200 тисяч гривень. Тепер у нас є такий скаломобіль. Це була гуманітарна допомога від західних релігійних організацій”, – з гордістю розповідає Альбіна.
Є й позитивні моменти навчання у школі – це вчителя, дружні однокласники, які люблять Сашу, а вона обожнює ходити до школи.
“Я люблю нашого тьютора – Наталю Полякову. Вони друзі з Сашкою, вони розуміють одна одну, вони гуляють разом, у них навіть є свої секрети!”, – каже Альбіна.
Наталя Полякова доповнює слова Альбіни и говорить, що з задоволенням проводить час з Олександрою та пишається тим, що причасна до її життя.
“В нашій школі лише в тому році ввели таку посаду – асистент вчителя. Мені запропонували і я з готовністю погодилась. Я знаю і Альбіну, і Сашу. Дівчинка дуже добра. Мене вражає її мудрість. Одного разу, коли я зустріла її в школі, вона сказала: “Знаєте, Наталія Борисівна, я щаслива дитина. Чому? Бо в мене є мама та я можу, як всі ходити до школи”, – каже Наталя.
Альбіна Гребенюк намагається думати не лише про свою родину. Розуміючи, що в Бахмуті багато і дорослих, і дітей з інвалідністю, жінка хоче їм допомогти.
“В мене є знайома, котрій вже більше 30-ти років, вона все життя проводить в квартирі, бо живе на восьмому поверсі. Я хочу “витягнути” таких людей в суспільство, проводити для них інформативні зустрічі з юристами, економістами, архитекторами. Для них це складно і морально, і фізично. Тому багато, що залежить і від наших місцевих чиновників. Перш за все – доступність! Наша тьютор тепер розуміє, як важко пересуватись по місту, і вона буде про це казати. А коли посадовці вийдуть зі своїх авто та пішки пройдуть вулицями, наприклад відвезуть мою Сашку зі школи додому, то почнуть розуміти, що таке справжня доступність!”.
Даний текст вийшов за підтримки проекту незалежних ЗМІ Донеччини від “Донецького інституту інформації” у співпраці з Посольством Нідерландів в Україні
