Вчора в Бахмуті відбулася акція Проти пророссійського реваншу. Сьогодні ми вирішили запитати у представників актвиної громадськості на окрузі: “Які дієві методи боротьби з проросійським реваншем на їх думку може використати громадськість в місті та на окрузі №46? Чому активною громадськістю не була виставлена альтернативна кандидатура на ці парламентські вибри по округу?”. Відповіді, які ми отримали публікуємо в матеріалі.
Лариса Анацкая: «Я точно знаю, що багато людей в нашому місті є патріотами, але не вміють, не можуть, з певних причин, відкрито висловлювать свою позицію. Не бачу таких сил, які б протистояли проросійському середовищу. Держава нічого не зробила для того щоб нас підтримати !!! Треба виховувати молодь, звертатися до них. Це дуже довгий процес. А щодо кандидатури…. Я не бачу такої особистості».
Оксана Болотюк: «Можна не голосувати за кандидатів по округу. Це не заборонено. Можна обирати виключно партію, якщо не довіряєш жодному з кандидатів. Можна проводити активну агітаційну кампанію серед населення за проукраїнські партії. Активісти не висунули свого мажоритарника через те, що якісна політична еліта цілеспрямовано знищувалась. Це моя власна думка».
Олександр Сиренко: «Вже нічого. Простіше готувати закладки до майбутньої партизанщини. За 5-ть років була вбита ВІРА, а завдання цих президентських + парламентських виборів – вбити НАДІЮ. Імовірність збереження суверенітету України після виборів, протягом 6-9 місяців дуже низька. Ми повторюємо 100-й цикл на НЕ вчинених уроках».
Наталя Жукова: «Громадськість залишається лише громадськістю – тобто людьми, що щось хочуть робити на громадських засадах, у свій вільний час. Ми маємо ходити на роботу (та у вільний час ще підробляти) для своїх родин, піклуватися про своїх батьків, проводити час з дітьми, у когось ще є ділянки землі треба обробляти (для виживання в сучасних економічних реаліях міста та держави в цілому). І коли за 5 років на державному рівні НЕ ЗНАЙШЛОСЯ дієвих методів боротьби з проросійським реваншем, коли ми бачили здачу державних інтересів на Донбасі, коли ГОЛОВА ДЕРЖАВИ чудово знайшов спільну мову з мерами-сепаратистами та обперся на них (на підлеглий проросійськи налаштований адмінресурс) – і під час усієї своєї каденції, і під час президентських виборів, то що може малочисельна активна громадськість міста?!
Дієвих методів боротьби громадськості з таким реваншем, на мою думку, не існує. Є симптоматичні, символічні, методи – наприклад моніторинг та фіксація та якомога ширше оприлюднення. Наприклад, коли почали в дитячих садочках поширювати анкети про майбутні парламентські вибори з питанням “Якого кандидата ви би підтримали?” і серед них був Клюєв… – ми їх оприлюднили та донесли до місцевих журналістів, а вони далі по Україні, і це додало резонансу. Те ж саме – про вітальні бігборди Клюєва (здається, до 9 травня) – те ж саме, “Вільне радіо” швидко відреагувало, поширило, цей “заочний привіт” вийшов у інформаційний простір всієї України, і це була малесенька частка нашого вкладу до всеукраїнського опору проти реєстрації цієї людини в кандидати у депутати.
До 2024 року в дії залишається старий виборчий кодекс, за яким не заборонена політична реклама на ТВ, існують ці всі спеціально “нарізані” ще за часів Януковича мажоритарні округи з мажоритарниками -“гречкосіями”. Електорат (принаймні, Донбасу) за десятиліття виборів за такою спотвореною системою ГЕТЬ “РОЗБЕЩЕНИЙ” цим підкупом виборця, та ГЕТЬ ЗАБУВ (та ще й не знав) які саме функції мають виконувати нардепи і виходячи з цього – яких же ж кандидатів слід підтримувати. За цих умов треба бути мільйонером – я таких серед активної української громадськості не знаю. Треба ще й мати деяку популярність серед електорату на нашому окрузі. Але позиція активної сучасної української спільноти відверто непопулярна серед місцевого населення, більшість з яких, здається, застрягла в СРСР і мала та продовжує мати проросійські погляди.
Активних місцевих осередків якихось політичних партій на нашому окрузі я не знаю – знову ж, за ці 5 років жодна з партій не розбудувала тут свої осередки та не налагодила тут свою системну роботу. Тобто до 2014 року тут була монополія ПР, і вона так і залишилася, тільки під іншими назвами. І ніхто ззовні, з центру з тим не боровся. А сили громадських активістів занадто слабкі та малочисельні.
Активна антиросійська громадськість міста за 5 років не змогла консолідуватись і максимально розшарувалася на різних етапах, з різних причин. Це гірка правда».
Віктор Буслов: «Те що робить громадськість, вона робить максимально, нічого більше вона зробити не зможе. Громадськість виходить на акції, пише в соцмережах, висловлює свою позицію публічно. Панацеї від цієї хвороби немає. Події нагадують 2014-й рік, коли всі все розуміли і зробити нічого не могли.
У нас зараз на окрузі є проукраїнський кандидат – це Костянтин Матейченко. По-різному можна оцінювати його фігуру, але те, що він проукраїнський це факт. Якби громадськість висунула ще одну фігуру, від цього ніхто б не виграв. Вони б просто поділили голоси проукраїнського електорального поля, яке і так не велике, я припускаю 20%. Вони б взяли по 10% і ніхто б не виграв. На сьогоднішній день у Матейченко є непогані шанси потрапити в Раду».
Юлія Дейнега: «На мою думку дієвим методом боротьби з проросійською наволоччю мають бути спільні заходи проведені громадськими активістами, що показуватимуть єдність, спільну ідею, небайдужість до майбутнього нашої Держави, як от наприклад вчора провели захід у Бахмуті, Збиратися, єднатися, говорити, виходити на вулиці з прапорами, плакатами, доносити людям інформацію про неприпустимість та недовіру проросійським кандидатам та старій владі, які тільки і займалися корупцією та дербанили бюджетні кошти. Те що ми зараз бачимо – усілякі там підкупи гречкою, концертами, ремонтами, – це ж все вони не з власної кишені роблять, а за наші кошти, які вони вкрали, а тепер лицемірно кидають “подачки” у свою підтримку. Треба щоб люди хоч трошки зрозуміли звідкіля такі гроші на самопіар, що ці всі регіонали усілякими методами намагаються пролізти до кормушки, замилюють очі пенсіонерам та людям, які не хочуть думати. Що зараз він дає пакунок гречки, а завтра з тебе здере в три рази більше, а то й в сто разів більше, скільки можна вже вестися на їхню брехню та лицемірство, як можна говорити про дружбу та співпрацю з рашкою, коли ця країна-агресор сьогодні майже кожного дня убиває наших громадян, вони хочуть такого життя як в Донецьку, чи що….! Не зрозуміла логіка у проросійського населення…. треба своїми діями показувати приклад, той вектор розвитку у Нашій Країні, саме донести, що лише ми на своїй рідній землі – господарі, не треба нам усіляких там росій, ми й самі у змозі працювати та розвиватися, треба самим щось робити, щоб відбувалися зміни на краще, не жити по принципу “моя хата з краю”. Єдність- запорука нашої сили, “разом нас багато- нас не подолати!”…. Можливо проведення заходів по принципу фестивалів, де популяризувати усе Українське, в майбутнє-з Україною!
Чому не виставлена альтернативна кандидатура, не знаю, та гадаю, що ні в якому разі хоча б не треба допустити старих чиновників, які дербанили і хочуть продовжити це робити і надалі, треба нових, молодих облич (не опоблоки, не регіонали). Надія на новий уряд, нові зміни, закони, які будуть не тільки прописані, а й діятимуть у реальному житті, а громадськість у свою чергу повинна також бути не осторонь, мати своїх лідерів, журналістів, які будуть висвічувати ті чи інші події, які будуть йти всупереч закону. Має працювати в єдиному руслі – і правоохоронна система і суддівська і інші державні органи, а наш час зараз такий хаос твориться, поки воно все налагодиться, та буде працювати в гармонії – ой скільки ще потрібно часу, щоб все запрацювало як слід, та ще й війна підриває, живеш, не знаєш, що буде завтра, і скільки завтра ще загине наших хлопців…надія є, надія на нові зміни, на краще, скільки ж ще можна витерпіти нашій Багатостраждальній, тільки чорні та чорні полоси, надіюся що вже настане біла полоса в нашому житті, так прагне цього душа, хочеться жити тут, і не думати що прийдеться кудись виїжджати , щоб вижити….все буде добре, все буде – Україна!»
Лариса Дроботенко: «На мій погляд, чому нема кандидата – немає харизматичної людини, немає підтримки бізнесу, немає належної роботи по агітації, в кінці кінців немає депутатів у міській раді».
Аркадій Петросян: “Вважаю, що тільки голосуванням та політичною освітою. Умови розвитку регіону поки не посприяли розвитку патріотичного та прогресивного лідера”.
Як відбувалась акція можна почитати і подивитись в репортажі наших колег з “Вільного радіо”.
