Як зробити систему профтехосвіти наближеною до потреб ринку та при цьому зменшити витрати з бюджету на цю галузь освіти? З якими викликами стикається бахмутський Аграрний ліцей сьогодні і яким чином при низькому забезпеченні матеріальними ресурсами і застарілій базі, їм вдається випускати конкурентоспроможних випускників.
На ринку праці в Україні створилися умови, коли, з одного боку, кваліфікованих працівників бракує. За офіційною інформацією Державної служби зайнятості (далі – ДСЗ), протягом 2017 року «незакритими» були біля 1 млн вакансій, про які заявили роботодавці, і, головним чином, це були позиції кваліфікованих робітників, працівників сфери послуг та працівників у сфері сільського господарства. А, з іншого боку, ми маємо заклади профтехосвіти, які утримує держава, але рівень підготовки випускників часто не відповідає потребам підприємств.
Директор Бахмутського міського центра зайнятості Ірина Лещенко розказала про те яких робітничих спеціальностей не вистачає в Бахмуті:
«Є потреба в токарях, водіях тролейбусів, стропальниках, а їх в навчальних закладах області не готують. Потрібні електрогазозварники, але в ПТУ їх випускають з першим розрядом, а підприємства таких працівників до себе не беруть. Необхідні базові підприємства, які б взяли на практику, а з цим є проблеми».
Досить зрозуміло, що студентам не вистачає практики, і в даному випадку виграють ті навчальні заклади, які, не чекаючи реформування зовні, намагаються налагоджувати зв’язки з підприємствами, які мають базу для напрацювання навичок.
Головна мета реформи профтехосвіти – створити умови для набуття практичних навичок
«Саме німецька система освіти передбачає максимальне практичне навчання і ми до цього прагнемо. Але це не передбачено програмою, програмою передбачена практика в учбовому закладі. Коли я відпускаю дітей на підприємство, я беру на себе відповідальність. Але ж, коли діти приходять на виробництво, вони бачать процес зовсім по-іншому – розуміють, що потрібно роботодавцю, набувають професійних навичок і частіше за все залишаються там працювати, чи знаходять інше місце за фахом. В мене ще з березня місцеві комунальні та сільськогосподарські підприємства беруть водіїв, слюсарів-ремонтників, трактористів-машиністів, постійно потрібні перукарі. Всі вмотивовані студенти третього курсу в нас працюють на виробництвах», – розповідає директорка Професійного аграрного ліцею Олена Канделюк.
Поки в Україні тільки говорять про дуальну систему профтехосвіти, в Німеччині та ще в 60 країнах світу, вона працює. Переваги мають всі сторони – держава, начальні заклади, студенти та бізнес. Як повідомляє ГО “Український центр європейської політики”, курс дуальної системи триває від 2 до 3,5 років. Один чи два рази на тиждень учень проводить у навчальному закладі, де він отримує виключно теоретичні знання, необхідні для опанування майбутньою професією. Інші 3-4 дні учень проходить практичне навчання на виробництві, де він має можливість не лише отримати поглиблені технічні знання, а і навички безпосередньої роботи із обладнанням, що значно підвищує шанси отримати роботу після навчання. Важливо те, що програми навчального закладу (теоретична) і підприємства (практична) скоординовані між собою, тобто теорія відповідає практичним заняттям і регулюються відповідним законодавством. При цьому наповнення навчальної програми є досить гнучким, і роботодавець має можливість вносити до неї зміни, адаптуючи її до потреб конкретної компанії.
Європейська модель передбачає опанування спеціальності на виробництві
«За статистикою в країнах Євросоюзу – Німеччина, Австрія, Швейцарія, Данія приблизно 40-50% молоді одного року народження навчаються за дуальною системою. В Німеччині біля 2/3 учнів дуальної системи проходять навчання на середніх та великих підприємствах, з них 2/3 учнів потім залишається працювати на тих підприємствах, де проходили практику. Німецькі підприємства щороку укладають понад 0,5 млн угод щодо професійної освіти та інвестують в цю сферу понад 30 млрд євро, і в цілому закривають своїми коштами біля 55% від загальної суми витрат на систему ПТО в країні. Дуальна система є досить популярною в країні: біля 2/3 випускників німецьких шкіл розпочинають навчатись в системі ПТО, навчальні заклади якої готують фахівців по близько 350 професійним напрямкам», – підкреслює аналітик ГО “Український центр європейської політики” Дмитро Науменко.
В дуальній системі основні витрати з професійного навчання несе підприємство – це і сплати компенсації інструкторам, які відволікаються від основної роботи та займаються наставництвом, і виплати винагороди учням – зазвичай така винагорода становить 80% від рівня заробітної плати кваліфікованого робітника, що складає від 300 до 800 євро на місяць в залежності від спеціальності.
Важливу роль в європейській системі профтехосвіти займають Торгово-промислові палати
«Я знаю, що знайти кваліфікованих спеціалістів, наприклад швачок, в Бахмуті дуже важко, хоча в нас є профліцей, який випускає таку спеціальність. В начальній поїздці до Німеччини, яку ми здійснили з представниками Донбас Фешен Кластеру, створеного підприємцями швейної галузі області та Донецькими куркулями, ми познайомились як система освіти працює там. Діти, які не хочуть іти до вищих навчальних закладів, після школи ідуть на виробництво, отримувати спеціальність і тільки один день навчаються теорії. Таке навчання та складання екзаменів відбувається саме в Торгово-промислових палатах. Таким чином, підприємство отримує кваліфікованого працівника», – поділилася враженнями провідний спеціаліст відділу міжнародних програм та проектів Донецької торгово-промислової палати Олена Сезоненко.
Якщо в Європі кадрів бракує, бо молодь в більшості обирає вищі начальні заклади і кількість працівників робітничих спеціальностей не може покрити попит на кадри в рамках зростаючої економіки, то в Україні ситуація трохи інакша.
«На превеликий жаль про реформи тільки говорять. Профтехучилище – це клеймо, більшість вважає, що якщо дитина там навчається, що це злочинці, але ж це не так. Ми маємо і займаємося всебічним розвитком дитини, щоб такого не було. Крім того, якщо ми хочемо, щоб сюди ішли діти, їм потрібно щось додатково запропонувати. Коли в мене питали, які законодавчі зміни треба робити в системі профтехосвіти, я сказала, що для залучення дітей можна ввести пільги на комунальні послуги чи хоча б безкоштовне харчування», – каже Олена Канделюк.
Важливою частиною начального процесу в Аграрному ліцеї бачать саме національно-патріотичне виховання. Його прищеплюють на уроках історії та патріотичних акціях.
Державного забезпечення не вистачає, але є можливість заробляти
Як розповіла директорка Артемівського професійного аграрного ліцею, зараз на законодавчому рівні харчування студентів не передбачене і взагалі фінансового забезпечення, що надає держава, вистачає тільки на зарплатню, комунальні послуги та стипендію. Інші потреби на функціонування закладу враховані десь на 10%.
«Ми давно не чекаємо помочі від держави. Заробляємо як можемо. Наші трактористи та водії працюють відповідно до договору на підприємствах Бахмутського району – так ми заробляємо овочі для безкоштовного харчування студентів, а студенти проходять практику на сучасних машинах. Крім того, ми відкрили мийку машин, станцію технічного обслуговування. Там працюють наші спеціалісти і студенти проходять практику. Коли ми відкривали перукарню, то все обладнання купували за власні кошти. Автомобіль «Ланос», на якому проходять навчання наші водії, теж придбаний за зароблені кошти. Директор ліцею – це не людина, яка сидить в кабінеті і кричить: «Я сказала», це, в першу чергу, менеджер, який повинен створити умови, щоб діти заробляли. Я розумію, що на трактор я не зароблю, але на слюсарний інструмент, дзеркала і обладнання перукарні я заробила. Реформа повинна починатися саме з навчального закладу. Директор має бути менеджером», – вважає Канделюк.
В навчальній перукарні, яка працює вже п’ять років, заробляють близько 70 тисяч на рік. Там працюють студенти 2-3 курсу, заклад працює шість днів на тиждень.
На виробничу практику ідуть найкращі студенти. А крім роботи на підприємствах, роботи СТО, мийки, перукарні, студенти займаються соціальною роботою.
«Ми співпрацюємо з Територіальним центром надання соціальних послуг Бахмутської міської ради. Дівчата стрижуть одиноких людей похилого віку. За день може бути більше десяти замовлень. Для людей це безкоштовно і вони дуже вдячні, коли замовляють, то навіть просять, щоб прислали саме тих дівчат, які вже були. Для нас це, по-перше, практика, а, по-друге, діти відчувають себе затребуваними. Ми починали з дитячих будинків – для вихованців це було свято, потім поїхали по району – по школах та сільрадах – селяни були нам дуже вдячні, але після війни їздити стало важко і подекуди небезпечно, тому зараз працюємо по місту», – розказує майстер виробничого навчання Галина Савченко.
Кожного року аграрний ліцей випускає 120-140 випускників, всіх повинні працевлаштувати, але не всі хочуть іти на виробництво. Хлопці, які не хочуть іти служити в ВСУ, від’їжджають чи ідуть вчитися далі. Канделюк каже, що за фахом працює десь 80% випускників. З дівчатами простіше – перукарів влаштовують 100%, близько 5% відсотків зразу після ліцею стають підприємцями.
«Ми не чекаємо на замовлення, самі їдемо на підприємства, хтось звертається сам. Зараз на виробничу практику наших студентів взяли «АПК-інвест», «Бахмут-Вода», «Парадіз», два СТО, «Бахмут-Агро», «Ілюс», декілька перукарень та салонів краси», – розказує директор ліцею.
До училища прийшов лист-подяка від інваліда, якому дівчата-перукарі на дому надають послуги.
В аграрному ліцеї навчаються мешканці Бахмута, Бахмутського району, окупованих територій. Більшість дітей, які потрапляють у навчальний заклад, дійсно вмотивовані.
«Тракторист-машиніст може працювати не тільки в полі, це може бути сфера обслуговування доріг чи комунальна сфера, він може займатися обслуговуванням техніки», – пояснює виробничий майстер Юрій Шуліпа.
Старший майстер Олексій Круговой каже, що навчатися на трактористів ідуть, розуміючи, що це гарно оплачувана робота:
«Тракторист під час роботи в полі заробляє 40-45 тисяч гривень на місяць».
Старший майстер розказав, як облаштували СТО: в старому приміщенні викопали оглядову яму, зробили ремонт, обладнали гарним освітленням.
З тих студентів, з якими вдалося поспілкуватися, всі підтвердили, що невипадково опинилися в аграрному ліцеї.
«Моя бабуся розказувала мені, що прабабуся була трактористом і я цим пишаюся. Тому я сам вирішив опанувати цю професію», – розказує Данило Мальцев.
Переважно на трактористів ідуть навчатися хлопці, а на перукарів – дівчата, але бувають випадки, коли гендерний стереотип не спрацьовує.
«Мені завжди була цікава сфера краси. Це прагнення до краси мене і привело сюди. Я задоволений, але ще не знаю, що буду робити після закінчення, але вже зараз підстригаю маминих подруг», – каже єдиний хлопець в групі перукарів Олександр Дідушенко.
Що передбачає реформа галузі профтехосвіти?
Якщо повернутися до реформування галузі, то, як повідомляє ГО “Український центр європейської політики”, головні рекомендації для здійснення реформи системи ПТО за моделлю, яка діє в ЄС, є наступними:
- Створення багаторівневого управління, в якому Ключове значення матимуть місцеві органи- регіональні ради професійної освіти. Проект закону «Про професійну освіту» наділяє регіональні ради певними повноваженнями, але для полегшення процесу децентралізації все ще потрібно добитися правильного розподілу та балансу як дорадчих, так і управлінських функцій.
- Провести оптимізацію регіональних мереж ПТО:
Можливим варіантом такої оптимізації може стати стратегія укрупнення навчальних закладів що дозволило б створити центри співробітництва з виробництвом та можливості розвитку державно- приватного партнерства. Введення індикаторів результативності та модернізація назв навчальних закладів професійної освіти та відповідної номенклатури могли б спростити процес прийняття рішень щодо реструктуризації мережі та покращення іміджу та репутації системи.
- Забезпечення автономії закладів професійної освіти:
Директори ПТНЗ повинні мати повноваження призначати плату за послуги або залучати кошти за рахунок кращого реагування на потреби місцевого ринку праці для фінансування розробки нових навчальних курсів, придбання сучасного обладнання та мотивування талановитої молоді долучатися до професії.
- Запуск механізму державно-приватного партнерства
Державно-приватне партнерство може бути практичним механізмом для спільного використання ресурсів, таких як обладнання, лабораторії, майстерні, а також для розроблення нових програм професійної освіти, навчання на виробництві, планів регіонального та галузевого розвитку. Необхідно вивчати технічні питання та започатковувати ініціативи для впровадження такого партнерства на практиці.
Тож навіть сьогодні, коли реформа тільки починається, а матеріально-технічне забезпечення профтехучилищ незадовільне, кадрів не вистачає, бо зарплатня дуже низька, знаходяться начальні заклади, де колектив спрямований на те, щоб підготувати кваліфікованих працівників у співпраці з підприємствами.
