Через обстірли російської армії загинули троє жителів Донеччини: двоє в Бахмуті та один у Курахово, повідомив голова Донецької ОВА Павло Кириленко. Самопроголошений голова терористичного угрупування ДНР опублікував «указ» про «приєднання» до псевдореспубліки п’яти населених пунктів Бахмутського району ‒ це села: Зайцеве, Весела Долина, Одрадівка, Іванград та селище Опитне.

Офіційних заяв щодо статусу цих територій, чи є вони підконтрольними ЗСУ, немає. В поліції та прес-службі Бахмутської військової адміністрації, Донецькій військовій адмністрації цю інформацію також не коментують, лише заявляють, що Донеччина була і буде українською територією.

Такі папірці поширюють в пропагандистських каналах. Вони не мають законної сили, оскільки вся територія Донецької області – є українською територією незалежно від подіьних зяв чи незаконних референдумів. 

Станом на 30-те жовтня, генштаб ЗСУ повідомляв, що на  Бахмутському напрямку ворог обстріляв підконтрольне Україні селище Опитне. В проєкті Deep State, який оновлює мапу бойових дій з даними про захоплені та звільнені українські території, села Зайцеве та Весела Долина тимчасово окуповані. Опитне та Іванград знаходяться у «сірій зоні» майже на лінії зіткнення.

За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України у Донецькій області, учора десять рятувальників розбирали завали пошкодженої п’ятиповерхівки у Бахмуті. Розчистили вісім тон будівельних конструкцій, які обвалились в наслідок обстрілів окупантів, та дістали з під завалів тіло загиблого.

Армія РФ продовжує наступ на Бахмутському напрямку, розповів речник генштабу ЗСУ Андрій Ковальов. Росіяни обстріляли з танків, мінометів, ствольної та реактивної артилерії населені пункти Зеленопілля, Кліщіївки, Бахмуту, Бахмутського та Соледару.

У Генеральному штабі ЗСУ повідомили: за добу ліквідували понад 600 російських окупантів. Найбільших втрат російська армія зазнала на Бахмутському та Авдіївському напрямках.

Читайте також: У Бахмуті розпочинають евакуацію до Тернопільської області

Вагнерівців, що воюють під Бахмутом можуть засудити за воєнні злочини

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Споживчий кошик — це базовий перелік із понад 290 товарів і послуг, який визначає мінімальний рівень споживання для підтримання життєдіяльності. Саме його вартість є фундаментом для розрахунку прожиткового мінімуму, від якого залежать мінімальні зарплати, пенсії та соціальні субсидії. У 2026 році цей економічний індикатор чітко демонструє розрив між державними стандартами, затвердженими ще у 2016 році, та реальними цінами в магазинах.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ціни та прожитковий мінімум: скільки коштує кошик

Вартість споживчого кошика щомісяця коригується відповідно до середніх цін по Україні, фіксуючи рівень інфляції, зокрема, для прикладу, у лютому 2026 року інфляція склала 1%, де найбільший ціновий стрибок припав на овочі.

У 2026 році загальний усереднений показник вартості кошика становить 3 209 гривень. Однак ця сума варіюється залежно від соціальної та вікової групи:

• діти до 6 років: 2 817 гривень.
• діти та підлітки (6–18 років): 3 512 гривень (найдорожчий кошик);
• працездатні дорослі: 3 328 гривень.
• пенсіонери (непрацездатні особи): 2 595 гривень (найдешевший кошик).

Оскільки офіційні цифри не враховують оренду житла чи вартість дорогих медикаментів, реальні мінімальні витрати українських сімей часто перевищують ці показники у 1,5–2 рази.

Продовольчий кошик: левова частка витрат

Понад 65% вартості українського споживчого кошика йде саме на харчування (для порівняння: у Європі цей показник рідко перевищує 30%). Офіційний набір розрахований на забезпечення базового калоражу (2790 ккал для дорослого), проте акцент зроблено на найдешевших продуктах — хлібі та картоплі.

Категорія продуктів	Діти до 6 років	Діти 6–18 років	Працездатні	Непрацездатні
Хліб та хлібобулочні	43,8 кг	79,1 кг	101 кг	85 кг
М’ясо та м’ясопродукти	26,8 кг	43 кг	47 кг	29,4 кг
Молочні продукти (л екв.)	182,6 л	164,2 л	220 л	105 л
Овочі та картопля	110 кг	140 кг	155 кг	120 кг
Фрукти та ягоди	50 кг	60 кг	60 кг	40 кг
Яйця	182,5 шт.	365 шт.	220 шт.	180 шт.

Зважаючи на постійні коливання цін на ринку, багато українців змушені доповнювати цей набір продуктами з власного городу або купувати дешевші сезонні овочі.

Непродовольчі товари та послуги (близько 33% вартості)

На одяг, техніку, гігієну та комунальні послуги залишається близько третини від загальної суми прожиткового мінімуму. Саме ця частина кошика демонструє найбільш жорстку економію і є найважчим фінансовим тягарем, особливо для пенсіонерів:

• одяг та взуття — закладено вкрай тривалі терміни використання. Зимова куртка чи пальто має прослужити 4 роки, зимові чоботи — 3 роки, а постільна білизна оновлюється раз на 5 років;
• гігієна —розраховано лише 1 рулон туалетного паперу. На рік виділяється 14 шматків мила та 6 тюбиків зубної пасти. Жінкам не передбачено окремих норм на шкарпетки;
• побутова техніка — холодильник має працювати 15 років, пральна машина — 14 років, а телевізор — 10 років.
• послуги та медицина — електроенергія обмежена нормою 150 кВт-год на місяць, а транспорт — 600 поїздок на рік, домашня аптечка включає лише базові засоби (парацетамол, пластирі) без сучасних вітамінів, культурне дозвілля обмежене 1–2 заходами на рік.

Міжнародний контекст: чи відповідає кошик сучасності

Структура українського споживчого кошика (297 позицій) суттєво відстає від світових стандартів. Наприклад:

• у США кошик включає 300 товарів, але з обов’язковим урахуванням витрат на інтернет та розваги;
• у Німеччині набір складається з 475 позицій (включно з тонометрами та технікою);
• у Великій Британії та Франції до мінімальних витрат держава відносить послуги перукаря, корм для тварин і навіть витрати на хобі.

Застарілість українських норм призводить до того, що офіційна вартість кошика не враховує витрати на сучасні базові потреби, як-от смартфон, мобільний зв’язок чи швидкісний інтернет, перетворюючи його скоріше на інструмент бюджетної економії, ніж на відображення реального життя.

Читайте також:

Чи треба платити податки з допомоги сім’ям загиблих військових: пояснення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Військовослужбовець Сергій Сергієнко на позивний “Маджахед”, чиє фото з Бахмута свого часу порівнювали з кадрами Другої світової війни, загинув 7 березня 2026 року поблизу Озерного на Донеччині. Він пішов добровольцем захищати Україну у 2022 році й залишався у війську навіть тоді, коли стан здоров’я вже не дозволяв виконувати бойові завдання так, як раніше. 14 серпня, через 160 днів після його загибелі, його дружина Олена розповіла Бахмут IN.UA, яким Сергій був у житті — принциповим, прямим, турботливим і готовим допомагати іншим. Сьогодні вона продовжує волонтерити, допомагати військовим і переселенцям, та працювати над тим, щоб пам’ять про чоловіка залишилася для його дітей, побратимів і людей, які знали його лише з фотографій та історій.

“Він був моєю людиною цілком повністю”

Сергій пішов до Збройних сил України добровольцем у 2022 році з початком повномасштабної війни. Олена розповідає, що він служив у 25-му окремому стрілецькому батальйоні, а потім його перевели до 53-ї окремої механізованої бригади. Останні місяці служби були для нього складними. Через стан здоров’я Сергій уже не міг виконувати бойові завдання так само, як раніше. За словами Олени, його організм був виснажений, а також він мав проблеми зі здоров’ям.
Попри це, можливість залишити військо не стала для нього причиною повернутися до цивільного життя. Олена згадує Сергія як про світлу людину, яка не боялася говорити те, що думала. Він не уникав суперечок і завжди відстоював власну позицію. Так і отримав свій позивний “Маджахед”.

“Найбільше він мені запам’ятався, тим, що він завжди говорив все, що думав, він не був зручним, завжди відстоював свою позицію, він був принциповий, характерний, стійкий, мужній і впевнений в собі, він завжди мені допомагав, Сергій був моєю підтримкою та опорою, завжди підіймав мені настрій і він був моєю людиною цілком повністю”, — згадує його дружина.

Сергій з Оленою постійно залишалися на зв’язку. Вони одружилися у 2022 році, а до цього певний час спілкувалися та поступово створювали власні звички. Однією з них було ранкове побажання доброго дня, пригадує дружина полеглого і додає, що Сергій цікавився найменшими деталями її життя — що вона їла, що вдягала, куди йшла та який мала настрій.

Навіть перебуваючи на позиціях, Сергій намагався зберігати цей зв’язок. Коли не мав можливості говорити наживо, записував для Олени відео, а згодом, коли з’являвся зв’язок, вони обмінювалися ними. Олена згадує, що у цих відео могли бути зовсім буденні речі, наприклад, розповідь про подаровані волонтерами речі. Саме такі деталі, за її словами, допомагали їм залишатися близькими навіть на відстані.

Доброволець, який залишився у війську до останнього

18 січня 2023 року Сергія поранили на Бахмутському напрямку, з тіла чоловіка витягли 40 осколків. Весь шлях поранення з ним була Олена. Попри травму, Сергій вирішив повертатися до війська. Згодом через стан здоровя чоловік вже не міг виконувати бойові завдання.

“Попри попри можливість залишити Збройні Сили України і жити мирне життя, він залишився в ЗСУ, і він до останніх секунд, до останнього подиху серця був вірний своїй Україні, так як і пішов він добровольцем в ЗСУ. От з принципами так він і загинув”, — ділиться у розмові Олена.

Принциповість Сергія, за словами дружини, була помітна і серед побратимів. Він міг бути незручним для інших, коли бачив проблему або не погоджувався з рішенням, але водночас не уникав відповідальності за свої слова.

Водночас Олена говорить про нього як про людину, яка багато віддавала іншим. Сергій міг подарувати побратиму інструмент, рукавиці, ніж, плоскогубці, футболку, кепку чи дощовик — будь-яку річ, яка могла стати комусь у пригоді.
Для нього було важливо залишати після себе спогад.

Мрії, які Олена продовжує здійснювати

За словами Олени, їхнє спільне життя було коротким, проте пара мало багато простих планів. На жаль, один їм так й не вдалося здійснити, разом вони мріяли поїхати на відпочинок. Пара домовилася востаннє, що коли Сергій вийде з позицій, то Олена вибере довогоочікуване місце для відпустки, але з тих позицій Сергій так й не вийшов. Вони хотіли ремонтувати будинок, облаштувати територію біля нього, висадити квіти, зробити місце для відпочинку. Після загибелі чоловіка Олена продовжує здійснювати ці плани, як би важко їй не було.

“Наші мрії, про які ми говорили разом, знаєте, я їх досі втілюю в життя. Ми хотіли ремонт, також Сергій хотів біля будинку, щоб були гарні квіти та також щоб був красивий ландшафт. Я це зараз втілюю. Також він хотів, щоб в нас біля паркану були миготливі ліхтарики, щоб це була зона комфорту, де можна було винести, просто шезлонги, щоб позасмагати, розпалити мангал і жарити шашлики. Це все в проєкті зараз, бо я хочу зробити все, що він не встиг”, — ділиться Олена у розмові.

Після поховання Сергія, Олена продовжила волонтерити. Вона допомагає військовим і переселенцям та каже, що не хоче відмовлятися від життя, яким жила останні роки. За її словами, обіцянку продовжувати підтримувати військових вона дала Сергію вже після його поховання. Олена говорить, що допомога іншим стала для неї способом знаходити сили рухатися далі:

“Після поховання чоловіка у мене був пригнічений стан. Але в нього на могилі на другий день, коли ми йому несли сніданок, я пообіцяла Сергію, що я не залишу хлопців. Я підтримуватиму хлопців. Поки не закінчиться війна, я знайду собі сили”.

Вона додає, що не хоче припиняти те, що раніше її наповнювало. Підтримка військових, допомога переселенцям, яку видають вже 5 рік завдяки підтримці Ukraine Trust Chain та благодійного фонду “Вільні Люди, Вільна Країна”, а також допомога тваринам залишаються частиною її життя.

“Я в будь-якому випадку надалі підтримуватиму і переселенців, і військових, шукатиму сама від себе, що зможу робитиму. Не зупинюсь, бо я цим жила. І цим я живу далі. Я не хочу обірвати те, що мене наповнювало. Бо ця підтримка хлопців, вона, знаєте, як такий приємний післясмак, емоції і радощі всередині себе, що ти щось зробив. Тобто для мене це велике наповнення”, — каже Олена.

Пам’ять про Сергія, яку Олена хоче зберегти

Щодня о дев’ятій ранку Олена разом з іншими небайдужими людьми виходить на хвилину мовчання та вшанування загиблих захисників. Вона говорить, що це стало для неї важливою частиною життя після смерті чоловіка. Водночас Олена працює над тим, щоб зберегти пам’ять про Сергія не лише у власному житті. Вона хоче, щоб у школі, де він навчався, з’явилася пам’ятна табличка, планує встановити табличку на Хрещатику на Алеї Слави, оформити пам’ятник та QR-код із фотографіями й відео. Також вона замовила книгу “Пам’ять в обличчях”, у якій буде історія Сергія.

“Розумієте, я все це маю зробити гідно, достойно, так, як він того заслуговує, бо він віддавв найдорожче, тому я не можу зараз скласти руки. Хочу передати книгу “Пам’ять в обличчях” в музей, щоб була увіковічена історія пам’яті Сергія, і щоб це було задокументовано, щоб про нього пам’ятали, і знали, що був такий військовий, можливо, діти потім в книжках бачитимуть його фото”, — пояснює дружина Сергія.

Коли Олена говорить про те, що хотіла б залишити людям у пам’яті про Сергія, вона насамперед згадує його мотивацію захищати Україну. За її словами, Сергій говорив, що пішов на війну за майбутнє України та за дітей, які мають жити на своїй землі.

“Я хотіла б, щоб вони знали, що кожен військовий, який туди йшов, він йшов за майбутнє, Сергій говорив так: “Я йшов за майбутнє України, я йшов за дітей, щоб сюди не прийшли вороги, і не скривдужвали їх, і не жили тут, бо це земля саме українського народу, і саме наші жінки, наші діти тут мають жити”, — згадує Олена.

Олена згадує і фразу, яку Сергій сказав їй особисто: “Моя мама мені дала життя, а твоя мама дала мені сенс життя”.
Для неї ці слова залишилися одним із найважливіших спогадів про чоловіка. Олена хоче, щоб Сергія пам’ятали не лише як військового, а як людину, яка була здатна допомогти незнайомцю. Вона розповідає, як одного разу Сергій почув у таксі, що дитина просить батька увімкнути генератор через відсутність електрики. Він просто залишив гроші на морозиво для дівчинки:

“І він таким лишається, він далі живе в моєму серці, поки я про нього говорю, поки я про нього дбаю, і він завжди житиме, і завжди лишиться в моєму серці, і серці тих людей, з ким він був знайомий, і навіть просто хто його не знає, але бачили його фото, і чули його історії, наскільки він відважно стояв, стримував ворога, і жив в тих умовах, в яких просто нереально жити серед води, холоду і морозу”.

Для Олени турбота про пам’ять Сергія стала продовженням їхнього спільного життя. Вона ремонтує будинок, який вони планували облаштувати разом, продовжує допомагати військовим і переселенцям. Нижче Олена переказує одну з їх звичайних розмов, яка лишилася в її пам’яті.

***

Cергій лишився в мені назавжди, в наших звичках, в моєму характері, в стійкості до випробувань долі, в ранкових сніданках, тепер я їм індюшку та творог, (він просив) менше шоколаду, в розмовах “тільки наших по дитячому”

……. Я питала: що ти мені ще не казав. А він: ще не казав?!
А я кажу: ні
Він дивиться на годинник і каже о 9:45 я тебе кохаю
Я відповідаю : я тебе сильніше
А він: я знаю.

І це був тільки наший такий короткий діалог по дитячому і так просто. Здається за ці роки ми проговорили кожну хвилину часу це одне одному Він назавжди для мене Кошеня, для хлопців Маджахед , для дітей батько, син і брат.

Читайте також:

“Я зі своїми хлопцями буду до кінця”: яким запам’ятали загиблого на фронті поліцейського і воїна з Бахмута Андрія Пугачова

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!