Як бахмутяни виживають без опалення та світла, та чи отримують люди безкоштовні буржуйки від міста. Ми розпитали, що знають місцеві жителі та голови ОСББ про алгоритм видачі буржуйок, адже на носі вже зима.

Бахмутяни, які залишились в місті, вже не один місяць живуть без електроенергії. Але з настанням холодів ця проблема стає не єдиною. Альбіна, місцева мешканка, яка не виїжджала з міста з початку повномасштабного вторгнення, та окрім цього, активно допомагає тваринам в Бахмуті, розповіла, яке воно, життя в прифронтовому місті: 

«В місті зараз обстріли дуже часто, на вулиці знаходиться небезпечно. Зі світлом нам полегше, бо у батьків є генератор, вони через день включають його, є можливість заряджати телефони. Мій тато самостійно встановив нам буржуйку, щовечора розтоплюємо й стає тепліше».

У коментарі Вільному радіо прессекретарка Бахмутської міської ради Наталя Кисиличина розповіла, що майже дві тисячі «буржуйок» з варильними поверхнями придбало КП «Бахмутська житлова управляюча компанія». 400 пічок вже доставили в місто, інші  привезуть до кінця року. Їх безплатно видаватимуть жителям приватного сектору та ставитимуть в укриттях.

«400 пічок вже привезли, інші поки в дорозі. “Буржуйки” зможуть отримати жителі приватного сектору та люди, що облаштували собі укриття в підвальних приміщеннях. Роздавати “буржуйки” будуть через квартальних та голів ОСББ», — каже Наталя Кисиличина.

Ми запитали в Альбіни, чи чула вона про це, та чи дізнавались вони як отримати буржуйки:

«Чули, читали про це в групі, що видаватимуть буржуйки людям у підвал багатоповерхових будинків, але цим напевно потрібно було раніше займатися, холоди вже прийшли».

Бахмутяни самотужки хочуть придбати буржуйки. Фото: скріншот з місцевого телеграм-каналу

Наша редакція провела опитування, щоб дізнатись, чи дійсно буржуйки вже привезли в місто, та чи отримують їх голови ОСББ. Голова ОСББ Олена Костенко зазначила, що наразі про порядок видачі та наявність буржуйок людям нічого не повідомляли. Олександр Черненко, керівник ЖЕКу дати відповіді також не зміг, пояснюючи це тим, що наразі конкретна інформація відсутня. 

Своєю чергою, Сергій Білик, в.о. начальника відділу надзвичайних ситуацій в Бахмутській міській раді, який відповідає за обладнання сховищ повідомив наступне:

«По буржуйкам інформації ще немає, це все тільки в планах. Активно займаються цим питанням поки тільки в області. Щодо обігріву сховищ, для цього є дрова. А в обігрівачах сенсу немає, бо електроенергія відсутня».

Також, ми намагались зв`язатись з директором КП «Бахмутської житлової управляючої компанії» Олександром Бондарєвим, але на жаль без успіху.

Тож, наразі ситуація наступна: багато інформації є про те, що буржуйки будуть в місті, але як їх отримати та коли, ніхто поки не знає. 

Своєю чергою бахмутяни в місцевому телеграм-каналі вирішили самостійно провести збір на закупівлю 100 буржуйок в приватні будинки міста. Зібрати необхідно 250 тисяч гривень, вже є 48 тисяч. В каналі є інформація, що наразі замовили перші 10 штук. 

Номер картки для збору на буржуйки:

5375 4112 0042 5705

Посилання на МоноБанку:

https://send.monobank.ua/jar/94QJ8Wdb7L

Фото: Getty Images

Читайте також: Бахмутяни отримують рахунки за електрику, якої нема: пояснюємо, що робити

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!