Книга “Переселены” преподавателя Горловского института иностранных языков Оксаны Писаревой нашла отклик в душах читателей, которые с благодарностью и пониманием приняли ее работу. Своими впечатлениями от произведения поделилась студентка иняза Диана Потапцева.

“Переселены” – это исповедь человека, побывавшего по обе стороны баррикад, и видевшего все “прелести” того положения, в котором сейчас находится Украина. Она начинается со слов “Книга, которую Вы держите в руках, не должна была появиться и вовсе, её автор и герои планировали жизнь по-другому”.  На 91 странице раскрывается “неудобная” правда о жизни людей, которые были насильно обездолены, преданы и вынуждены бежать из своего собственного дома.

Автор книги, Оксана Писарева не боится давать личную оценку тому, что по один берег Днепра воспевают, а по другой – проклинают. Каждый абзац ярко иллюстрирует эту искусственную войну, голую и неприкрытую,  со всеми её моральными и физическими уродствами. Данную книгу легко прочитать, но чрезвычайно сложно пережить. Ведь в ней нет приукрашиваний, есть лишь мысли и переживания человека, который пытается выжить и не потерять себя в этом потоке несправедливости и лжи. Кто-то может сказать, что это непатриотично. А является ли лесть признаком патриотизма? Человек, который лишь хвалит своё государство не патриот, а лицемер. Официальная позиция нашего государства, которое оплакивает сотню, допуская гибель тысяч, что это, если не двойные стандарты? Автор любит Родину, сограждан – людей, родных не по крови, но по духу. Она призывает нас, читателей, помнить о том, что Отчизна – это не физические границы и правительство. Это, прежде всего, наше единство, которое ослабляется под натиском пропаганды с обеих сторон. Кто-то это горе знает по наслышке, а кто-то находится в самом центре событий и молится лишь о ещё одном дне, проведённом в кругу семьи, не слыша канонад и не вздрагивая от каждого шороха.

Данная книга предназначена для всех, но не каждый готов принять её. Она “неудобна” в своей искренности и простоте, но найдёт отклик в душе каждого, кто возьмёт её в руки. Окунуться в атмосферу помогут иллюстрации Екатерины Дугаровой – фотографа, который переживал историю каждой фотографии вместе с моделями.

Каждый человек, побывавший на презентации, уходил со слезами на глазах, прижимая к себе миниатюрную книгу, в которой освещена проблема 40-миллионного государства.

Приобрести книгу можно, связавшись с автором через страничку в Фейсбуке. 

Фото с презентации книги «Переселены», которая состоялась в Центральной библиотеке 17 декабря 2016 года.

 

Адміністративна рада Банку розвитку Ради Європи схвалила дві заявки України на загальну суму 140 мільйонів євро. Фінансування спрямують на забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій та ветеранів.

Про це повідомили в Мінрозвитку.

Житлові ваучери та іпотека: нове фінансування

За даними Мінрозвитку, основну частину кредиту обсягом 80 мільйонів євро виділять на підтримку компонента програми “єВідновлення” для переселенців. На першому етапі допомога передбачена для осіб, які виїхали з тимчасово окупованих територій та мають статус учасника бойових дій або інвалідність внаслідок війни. Залучення цих грошей дозволить додатково профінансувати близько двох тисяч житлових ваучерів.

Надходження коштів відбуватиметься двома траншами:

• перші 40 мільйонів євро Україна отримає у вересні 2026 року;
• наступні 40 мільйонів євро надійдуть у 2027 році.

Ще 60 мільйонів євро кредиту від Банку розвитку Ради Європи спрямують на забезпечення житлом ветеранів війни через довгострокові пільгові іпотеки. Програму реалізовуватимуть у співпраці з державними органами влади, а адмініструватиме процес Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву.

Завдяки цьому фінансуванню планують видати близько 1500 кредитів. Понад 1100 з них профінансують безпосередньо за рахунок позики, а ще понад 450 — через револьверний механізм.

“Маємо працюючий механізм підтримки людей, які втратили житло на тимчасово окупованих територіях. Перший етап програми показав високий попит і реальний результат — тисячі родин уже придбали нове житло за допомогою житлових ваучерів. Тому надзвичайно важливо, що Україна отримала підтримку подальшого фінансування програми“, — прокоментував виділення кредиту міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба.

Домовленості про залучення цих коштів були досягнуті у 2025 році під час Конференції з питань відновлення України у Римі. Тоді Олексій Кулеба звернувся до Голови Банку розвитку Ради Європи Карло Монтічеллі з пропозицією підтримати фінансування програм для забезпечення житлом ВПО та ветеранів.

Статистика та попит на програму

За даними Павла Фролова, голови Спеціальної комісії з питань захисту ВПО, за час дії механізму майже три тисячі родин зі статусом ВПО успішно використали державні ваучери вартістю 2 мільйони гривень та придбали нові оселі. Згідно зі статистикою, яку опублікував депутат, переселенці обирають такі види нерухомості:

• понад 88% — квартири;
• близько 10% — приватні будинки.

Попит на програму залишається надзвичайно високим. Громадяни подали понад 41 тисячу заяв. З них місцеві комісії погодили 33 тисячі, і наразі ці люди очікують на фінансування.

Читайте також:

Три законопроєкти про компенсацію житла на ТОТ зависли у Верховній Раді: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні триває війна і змінюється лінія фронту. Загроза бойових дій і обстрілів стає реальністю для населених пунктів, які ще донедавна вважалися відносно безпечними і приймали родини переселенців. Через наближення лінії фронту ВПО стикаються з новим викликом — повторна евакуація. Та наважитись на цей крок іноді буває важче, ніж евакуація вперше. Покидати потенційно небезпечні регіони люди вагаються з різних причин. Головні — це страх невизначеності та сподівання, що ситуація от-от стане кращою.

Як наважитись на повторний переїзд самому і комунікувати з рідними, які відмовляються їхати з небезпеки, редакції Бахмут IN.UA розповіла Олена Рижа — клінічна психологиня і КПТ-консультантка.

Евакуація, досвід психологині

Олена Рижа — психологиня з Донеччини. Вона родом з Курахового, але довгий час жила і працювала у Краматорську. Там вела групи підтримки для жінок, працювала з військовими, дітьми і підлітками. У 2024 році психологиня переїхала до Запоріжжя. Тут вона проводить приватні консультації, розвиває проєкти в межах громадської організації “Взаємодія”, де проводить групи підтримки для жінок, дітей, веде прийоми з військовими.

В Олени Рижої є власний досвід евакуації. Вона втратила домівку в Кураховому і після переїзду почала налагоджувати нове життя. Каже, що це далось їй складно, але пережити втрату дому їй допомогло оточення. Знайомі волонтери допомогли з роботою і налагодженням нових зв’язків.

“Було дуже складно розуміти, що в мене все втрачено. Наша квартира в Кураховому згоріла. І це було найстрашніше — розуміти, що в мене вже нічого немає. Почалася паніка, тому що, як не крути, ми живемо в матеріальному світі і те, що “добре, що ти живою залишилася”, не працює. Я почала постійно думати як мені жити, де мені жити і що робити далі. Важко було самій, але я вдячна Богу, що в мене навколо було дійсно класне оточення. Громадська організація “База UA”, яка працює в Донецькій області, допомагала з роботою. Коли я приїхала в Запоріжжя, то почала з групами працювати. І потім все стало набагато легше. Мені здається, якби не вони, мені було б дуже важко. Далі почалися нові знайомства і це допомогло тут адаптуватися”, — згадує психологиня.

У момент, коли їй самій було важко пережити втрату дому, Олена Рижа допомагала іншим. Тоді, як зазначає психологиня, вона працювала “на адреналіні”, щоб отримати перші кошти і почати налагоджувати нове життя.

Тема повторної евакуації близька пані Олені. Останнім часом в Запоріжжі ускладнюється ситуація: стали частішими обстріли, а до міста долітають FPV-дрони. Через це психологиня думає про переїзд.

“Чесно, мені важче наважитися другий раз. Чому? Тому що тут вже і облаштувалася і психологічно налаштувалася на краще. Після першого переїзду були очікування, що тут далі від Донбасу і таке враження, що сюди вороги не підуть. Але я бачу той самий сценарій: шахеди, FPV-дрони і ще різні флешбеки почали повертатися. Таке враження, що побудували очікування, які не відповідають реальності, і вони б’ються ще більше, ніж перші. Тому що перший раз наважитись легше, бо ти був готовий, що колись варто виїхати. А другий раз ти вже нібито у відносній безпеці і думаєш: “Все, тут можна, як-то кажуть, паркувати авто і це твоя зупинка, ти вже можеш йти відпочивати”. Але ні, очікування починають битися об реальність і ти розумієш, що знову треба виїжджати, на це треба додаткові ресурси як матеріальні, так і моральні. І від цього ще складніше”, — зауважила Олена Рижа.

Щоб не впасти у відчай, психологиня практикує заземлення і визначила для себе чітку межу, коли ще можна почекати з виїздом, а коли не варто зволікати.

“Лякають думки, що я знову буду сама, невизначеність і страх, що “а як там взагалі буде?”. Як я борюсь з цим? Заземляюся, а ще допомагає когнітивна реструктуризація — докази “за” і “проти” собі наводжу, чи загрожує мені, чи не загрожує. Так, умовно загроза є. Але в мене у голові є межа, коли варто виїжджати”, — розповідає пані Олена.

Як ВПО наважитись на повторний переїзд: поради психологині

Складність другого чи третього переїзду легко пояснити. По-перше, дається взнаки матеріальна частина, коли здається, що ресурсів на повторний переїзд немає. По-друге, це страх невизначеності. І по-третє, це небажання повторно проживати складний процес адаптації на новому місці.

“Чому другий переїзд важчий? Бо в першому працює режим виживання, де багато адреналіну, відбувається мобілізація психіки. А після адаптації з’являється прив’язаність, до нового місця — нові знайомі, нова робота. І тут напрацьовується відчуття контролю. А другий переїзд означає знову втрачати цей контроль, знову будувати. І тому через те, що знаєш ціну адаптації, сидиш до останнього. Зазвичай під час першого переїзду багато надії, фантазій, що ось у мене буде краще життя. І після першого досвіду, коли було важко заводити друзів, шукати роботу і так далі, тут вже починає працювати мозок: “Я не хочу це ще раз проходити, мені буде важко”. Також може підключатися втома від змін. Тому і немає сил починати все спочатку”, — зауважила психологиня.

Щоб наважитись на важке рішення про переїзд, Олена Рижа радить провести вправу “Дві ціни”. Її мета — тверезо оцінити “за” і “проти” рішення залишатись в умовній небезпеці.

“Потрібно визначити для себе ціну переїзду — що я втрачу, кого залишу, чого мені буде не вистачати на новому місці. І ціна залишитися — це те, що я втрачаю зараз. Наприклад, те саме ментальне здоров’я, бо дуже важко переживати обстріли. Знову ж таки, нормальний сон. І визначити які можливості проходять повз, коли я тут виживаю. Тому що часто є не сам страх переїду, а страхи після переїзду. Коли в людини зафіксувалася причина, через що вона не хоче їхати. Це може бути самотність, може нова робота. Якщо говорити про мій досвід, то я, наприклад, не хочу знову напрацьовувати базу клієнтів. Бо за два роки я освоїлася, знайшла нове оточення. А тут знову потрібно проживати те саме. Тобто страх спрацьовує дуже сильно”, — радить Олена Рижа.

Також психологиня радить готуватися до можливого переїзду заздалегідь, роблячи маленькі кроки. Поки є час і ситуація не стала критичною, можна спробувати поїхати на деякий час у спокійне місце. Наприклад, зняти дачу, щоб виспатися і поспостерігати за своїм станом.

“Коли людина зрозуміє, що спокій їй, все ж таки, важливіший, ніж виживання, тоді вже можна переїжджати”, — каже психологиня.

Проживати переїзд на нове місце Олена Рижа радить не наодинці. Цей досвід можна пройти набагато легше, якщо заручитися підтримкою близьких, знайомих або волонтерів.

“Мені здається, що тут спиратись лише на себе важко будь-кому, навіть дуже пропрацьованій людині. Бо недаремно кажуть, що людині потрібна людина. І тут потрібно просто не соромитися звертатись про допомогу. Бо якраз і вигорання йде від того, що думаєш: “Я сам/сама все зроблю, мої потреби — це тільки мої проблеми”. Зараз існує упередження, що всі вже втомилися від війни. Так, втомилися, але є волонтери, є різні організації, і їх дуже багато. Головне — не зневірюватися. Звертайтеся по допомогу, бо ви важливі”, — каже психологиня.

Як розмовляти з рідними, які не хочуть евакуюватися

Часто виникають ситуації, коли важко не самому наважитись на евакуацію, а вмовити на переїзд рідних. Найважче зміни приймають люди старшого віку. Тому з ними потрібно налагодити правильну комунікацію.

Психологиня Олена Рижа має досвід роботи з людьми старшого віку, які відмовлялися від евакуації. Вона каже, що прості вмовляння, на кшталт “треба виїжджати, бо тут небезпечно”, з ними не діють. У розмові з людьми старшого віку потрібно не сперечатися з їхніми емоціями і детально розповідати, що їх чекає після евакуації. Бо в них є дуже великий страх невизначеності і втрати свого звичного буденного життя.

“Я пам’ятаю, що логічні аргументи — там буде краще, безпечніше — не працювали. Спочатку треба хоча б визнати їхні почуття. Не говорити: “Чого ти переживаєш, там буде краще”, а визнавати: “Я розумію, що це складно”, не потрібно сперечатися з їхніми емоціями. Також не треба поспішати переконувати. Наприклад, ми запитували людей, що їх лякає в переїзді і вони починали це проговорювати, озвучувати всі проблеми і переживання. Після цього ми питали: “А що ми можемо зробити, щоб вам було хоч трошки легше?”. І коли ми почали підсвічувати це все — де будуть лікарня, магазин, який вигляд має житло, в яке ми хочемо людину переселити, де саме вони житимуть — тоді завдяки цій мінімальній визначеності, відчуттю контролю було легше переконати виїхати. Тому з людьми старшого віку потрібно говорити тільки так: прямо описувати, де вони будуть. Бо якщо приїхати і просто сказати: “Виїжджайте”, це не буде працювати. Таким чином ми забираємо право вибору і це дуже лякає”, — пояснює психологиня Олена Рижа.

Повторна евакуація часто означає нові матеріальні втрати, невизначеність і необхідність знову починати життя на новому місці. Втім, як наголошує психологиня Олена Рижа, важливо пам’ятати, що рішення виїхати — це не відмова від комфорту, а турбота про власну безпеку та майбутнє. Страх, який виникає перед змінами, є природною реакцією на складні обставини. Головне — не залишатися з ним наодинці та шукати підтримку.

Читайте також:

• Синдром відкладеного життя та фонова тривога: психологиня Юлія Сирота розповіла з якими труднощами стикаються ВПО найчастіше
• “Не плач, у тебе ж діти!”: як суспільство нав’язує моделі поведінки в горі та що радить психологиня
• Чому евакуація з Донеччини стає складнішою: у “Пролісці” назвали дві причини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!