Вагітність — особливий період в житті кожного подружжя. Це не тільки новий етап в житті, але й своєрідне випробування для чоловіка та жінки, адже попереду чекають нові емоції та переживання. Як правильно підійти до планування вагітності, які аналізи потрібно здавати та коли вагітніти? На всі ці питання відповідає лікар акушер-гінеколог з багаторічним досвідом роботи Андрій Кулешов, який наразі працює в Броварах у Бахмутській лікарні.

Редакція «Бахмут. IN.UA» дізнавалася всі подробиці вдалої вагітності.

Підготовка до вагітності

Підготовка до вагітності жінки — важливий етап, щоб все пройшло вдало та максимально комфортно для пари й майбутньої дитини, слід дбати про своє фізичне та ментальне здоров’я.

Часто майбутні батьки ставлять собі питання, як слід готуватись до вагітності? За словами Андрія Кулешова майбутній матері слід відмовитися від шкідливих звичок, як от паління чи вживання алкоголю, якщо жінка зловживала цим раніше. Підготовка жінки до зачаття дитини – довготривала й вимагає сили волі від майбутньої матері. Слід ретельно слідкувати за своїм харчуванням, не вживати шкідливу їжу на зразок бургерів, солодких газованих напоїв, піци, печива й загалом легкозасвоюваних вуглеводів. Натомість потрібно віддати перевагу свіжим фруктам, овочам, та їжі домашнього приготування.

Свіжі сезонні ягоди корисні для здоров’я. Фото: з відкритих джерел

Якщо в сім’ї є «улюблений мешканець», наприклад, кішка, то треба провести обстеження з приводу токсоплазмоза у майбутньої мами, пояснює лікар. Крім того, приділити увагу варто й психологічному здоров’ю, а за можливості зменшити вплив стресових ситуацій.

Враховуючи те, що під час війни це дуже складно, потрібно хоча б  зменшити до мінімуму перегляд новин, якщо це не стосується близьких. Сім’ям постраждалих рекомендовано проводити бесіди з психологом.

«Війна звісно погіршує цей процес (ред. вагітність). Всі нервують, особливо ті вагітні, які стоять на обліку. Часто жінки мають ознаки недосипання, бо не можуть заснути вночі через обстріли чи повітряну тривогу, в цьому плані вагітним важче. В медичному інформаційному просторі почали проводити навчальні семінари для лікарів про вплив війни на репродуктивну систему жінки», — пояснює акушер-гінеколог. 

Які аналізи потрібно здавати перед вагітністю?

Лікар-акушер запевняє, що якщо ґрунтуватися на міжнародні стандарти, то перед плануванням вагітності не потрібно здавати якихось додаткових аналізів. Але враховуючи ситуацію в країні, в яку потрапили майбутні батьки, потрібно звернутись до лікаря акушер-гінеколога й вже індивідуально зробити скажімо «план підготовки».

Що робити, якщо не вдається завагітніти?

Фахівець Андрій Кулешов розповідає, що в день в середньому до нього приходять 15 пацієнток, серед відвідувачів трапляються й ті жінки, які з певних причин не можуть завагітніти. Вони просять у лікаря порад щодо стану здоров’ю та радяться стосовно планування вагітності.

У сучасних реаліях, каже фахівець, чимало пацієнток вживають заспокійливі препарати, щоб зменшити рівень тривоги та стресу.

«За статистикою, якщо сімейна пара не може завагітніти, то проводяться дослідження та консультації як для чоловіка, так й для жінки. Ми проводимо «базові дослідження», надаємо консультації та рекомендації. Якщо на нашому рівні надання допомоги не вдається це вирішити — призначаємо, консультації у медичних установах: перинатальний центр, чи спеціалізований заклад, який займається репродуктивними технологіями», — пояснює акушер-гінеколог.

Один із поширених методів серед пар, які не можуть завагітніти — допоміжні репродуктивні технології (ДРТ), тобто штучне запліднення. Але на жаль є статистичний відсоток пар, яким така процедура також не гарантує батьківство, каже лікар. Часто бувають випадки, коли вперше пара легко стала батьками, а от вдруге цей шлях виявився не легким. Підготуватись до другої вагітності потрібно не менш ретельно, ніж до першої.

Чи є правильний час для планування вагітності?

Поширене питання серед пар, коли правильно планувати вагітність? На думку лікаря немає «правильного» часу для планування дитини, однак зазначає фахівець, з віком подружжю може бути важче завагітніти.

Тому, якщо є можливість й бажання мати дитину зараз — не слід відкладати цю справу у довгий ящик. Річ у тому, каже лікар, що з віком у жінки та чоловіка можуть додаватися проблеми зі здоров’ям, які ускладнюватимуть як процес запліднення, так і нагляд за вагітною. Крім того, не слід забувати й про підготовку чоловічого організму до вагітності, майбутній батько має відмовитися від куріння, алкоголю, й перевірити своє здоров’я в уролога, здати загальний аналіз крові.

Психологічна підготовка вагітних

Підготовка до пологів під час вагітності також проводиться, каже Андрій Кулешов. Насамперед приділяють увагу загальному стану жінки. Проводяться пізнавальні лекції, зокрема про важливість правильного харчування та фізичного навантаження вагітної.

Майбутнім мамам радять спробувати плавання в басейні, прогулянки на свіжому повітрі, такі активності не тільки підтримують фізичний стан, але й допоможуть розслабитися емоційно та зменшити тривогу. Підготовка організму до зачаття має проходити плавно, без зайвого стресу.

Які книги можна читати майбутнім батькам?

Часто майбутні батьки стикаються з тим, що не знають відповіді на якісь питання, які є доволі загальними, або ж навпаки думають про виховання малюка й шукають поради на сумнівних ресурсах. Ми підібрали п’ять книг, які допоможуть розібратися з важливими питаннями.

Книга для вагітних. Фото: з відкритих джерел

Ольга Белоконь. «Я вагітна. Що далі?» — книга української гінекологині, яка дотримується принципів доказової медицини. Тут просто та чітко описані всі складні процеси, які відбуваються в організмі жінки. Фахівчиня відповідає на питання: що таке препарати з недоведеною ефективністю і який максимум обстежень має пройти кожна жінка, яка очікує дитину?

Вільям Сірс, Марта Сірс.  «Ваша вагітність. Практичний порадник від зачаття до народження» — це своєрідна інструкція під час вагітності для батьків, книгу написали фахівці в галузі педіатрії. Тут є все про етапи розвитку дитини, раціон харчування мами та її емоційний стан.

Гантер Кларк-Філдс. «(не)Щасливе батьківство». Чесна книга про виховання дітей — часом бути батьками дуже нелегко, трапляються кризові ситуації, які потрібно вміти проходити. Як це зробити правильно? Відповіді знайдете у книзі.

Олена Березовська. «9 місяців щастя. Посібник для вагітних» — книга від фахової гінекологині допоможе жінкам пройти усі 9 місяців «очікування» без страху та зайвих проблем.

Катя Бльостка. «Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно…», — остання книга, це гумористичний погляд на материнство, в усіх батьків бувають складні моменти, однак авторка запевняє — це нормально. Під час прочитання книги сміятися буде вся родина, бо тут є життєві кумедні приклади з буднів мам й тат.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!